3.3. Релігійні традиції та історичний процес

Перший етап у розвитку людської свідомості тривав від появи мавполюдей до неандертальської людини (тобто до формування родової общини). Це була сходинка стадної свідомості, свідомості чуттєво-конкретної, безпосередньо включеної до трудового проце­су. Вона не виходила за межі матеріальної практики. Окремої духо­вної сфери в діяльності людей ще не було. Суспільство ще не мало світогляду. Говорити про релігію на цьому етапі розвитку суспільс­тва, яке тільки-но вийшло з тваринного стану, немає жодних під­став, жодного сенсу.

У родовій общині людська свідомість переходить до нового стану свого існування, вона залишає тваринний рівень, набуваючи суспільної свідомості суспільної людини. Людина вже має світо­гляд, на основі якого вона взаємодіє зі світом, який її оточує.

Що ж це була за суспільна свідомість? Яким був цей світогляд?

Первісна суспільна свідомість мала синкретичний характер, во­на нероздільно об'єднувала зародки майбутніх форм суспільної свідомості. У первісних людей наївно-реалістичні погляди на світ перепліталися з нереалістичними, фантастичними. Усі ці погляди знаходили своє відображення в міфах. А міф у той час був основ­ним носієм інформації, він легко запам'ятовувався і передавався від покоління до покоління. Міф виконував роль світогляду: давав загальне оцінювання світу, формулював ціннісні положення, вста­новлював норми поведінки і діяльності.

Основу міфологічного світогляду становить те, що в науковій літературі називають уособленням природи, яке полягає в ототож­ненні людини з природою, коли на природу переносяться всі люд­ські якості і, насамперед, здатність діяти свідомо.

Міфологічний світогляд складався в процесі трудової діяльності людини і був зумовлений необхідністю спілкування за допомогою членороздільної мови. Одночасно розвивалося мислення, з'явились умови для виникнення складного, системного світогляду.

Поглянемо на найстародавніші сторінки історії людства. Найда­внішими відомими нам викопними предками людини були архант­ропи, кісткові залишки яких знайдено в Африці, Європі та Азії. У 60-х роках XX ст. сенсацію викликало відкриття Л. Лікі решток ар­хантропа у місцевості Олдовай у Танзанії (Африка), якого він на­звав «людина вміла»). Це, очевидно, був безпосередній нащадок викопного австралопітека (південної людиноподібної мавпи). «Лю­дина вміла» жила близько 2,5, а може й 3 млн років тому. Вона вже виготовляла знаряддя праці, звідси і її назва. Поховань від неї не залишилося. Біля її решток не було жодної ознаки будь-якого релі­гійного культу. Зрозуміло, що релігії тоді ще не було.

Не виявлено релігії і в наступного за віком нашого далекого предка — пітекантропа (мавполюдини), рештки якого відомі з 1891 р., коли вони були знайдені на о. Ява. Пітекантропи жили бли­зько 1 млн років тому, у період раннього палеоліту. Зовнішнім ви­глядом вони багато в чому ще нагадували мавпу: мали довгі перед­ні кінцівки, похиле чоло, масивну нижню щелепу. У них не було постійного житла, не користувалися вони й вогнем. Але вже ходи­ли на задніх кінцівках, мабуть, володіли елементарною членорозді­льною мовою і виготовляли найпростіші знаряддя праці. Ознак ре­лігії у пітекантропів не виявлено.

Майже те саме можна сказати про синантропа («китайську лю­дину»), рештки якого знайдені в 1927 р. поблизу Пекіна. Хоча він краще, ніж пітекантроп, обробляв знаряддя праці з каменю, корис­тувався вогнем і осіло жив у печерах, мав краще розвинену мову, про що свідчить будова нижньої щелепи. Він був молодший від пі­текантропа на 200—300 тис. років.

Минуло ще кілька сотень тисяч років еволюції людини, і з'явився ще один наш далекий предок — неандерталець, кісткові рештки його знайдено в місцевості Неандерталь у Німеччині в 1856 р. Нині відкритих неандертальських стоянок налічується бли­зько сотні, є вони і в нашій країні.

Природній добір і змінність у процесі пристосування до змін середовища існування робили свою добру справу і людський орга­нізм удосконалювався. За фізичною будовою неандерталець уже більше схожий на сучасну людину: кремезний, середній на зріст, із трохи зігнутими в колінах ногами. Більшість дослідників датують існування неандертальців періодом, що перебуває десь у межах 100-40 тис. років тому. Саме на цей період припадає велике зледе­ніння Європи, клімат якої на той час став дуже суворим. Неандер­тальці жили в печерах, носили одяг із звіриних шкур, могли добу­вати вогонь, між чоловіком і жінкою вже існував поділ праці. Ко­лективне полювання на великих звірів потребувало спільних погоджених дій. Тому неандертальці жили згуртованіше, ніж їх по­передники, і вільно користувалися мовою. Формою організації сус­пільного життя на цьому етапі розвитку людини вже була кровно споріднена орда.

Наші далекі предки залишили мало свідчень про те, що вони думали про навколишній світ. Мабуть, думок було не так уже й ба­гато, то ж і свідчень про ці думки теж обмаль. Та й час минув не­малий, він зробив своє. Але є одна річ, яка може багато розповісти про їхнє мислення. Це поховання.

Ані «людина вміла», ані пітекантропи, ані синантропи не хова­ли своїх померлих родичів. їх трупи вони залишали на місці смерті чи викидали геть із печери, а може, з'їдали. І таке могло бути в го­лодні часи. Мабуть, саме тому до нас дійшло так мало їхніх реш­ток. Що ж до неандертальців, то вони вже почали ховати своїх по­мерлих чи загиблих родичів. Опублікування наслідків вивчення неандертальських поховань, відкритих у печерах Кіїк-Коба (Крим, 1924 р., Г. А. Бонч-Осмоловський) і Тешик-Таш (Узбекистан, 1938 р., О. П. Окладников) спричинили в 30-х, а потім у 50-х роках жваву дискусію.

На стоянці в печері Кіїк-Коба виявлено поховання дорослої лю­дини і дитини. Обоє були покладені на бік, із злегка зігнутими в колінах ногами. Яму для поховання свідомо вирили короткою, в ямі виявлено сліди вохри — тіла, очевидно, були пофарбовані.

У печері Тешик-Таш труп теж не був безладно кинутий. Це бу­ло поховання дитини. Навколо її черепа лежали парами роги козлів, які, очевидно, були предметом традиційного полювання людей цього племені.

У 1946—1948 рр. М. Воєводський, а в 1949 р. А. Рогачов дослі­дили стоянку первісної людини на території України. Там вони знайшли, серед іншого, статуетку жінки-матері, ознаку культу предків. Видно, що в цих випадках неандертальці проявляли певне ставлення до самого факту смерті, до померлого, оскільки піклува­лись про нього так, як робили це за його життя. Можливо, у них виникали якісь думки про надприродне у зв'язку з вражаючим їх фактом смерті родича. Можна припустити, що це одне зі свідчень невиразних уявлень про можливість існування за межами реально­го буття.

Однак інші дослідники вважають, що ніяких релігійних уявлень у неандертальців не було. Свідомі поховання — це ознака появи певних санітарно-гігієнічних поглядів, які потребували заходів для знешкодження трупа, чи ознака зрослого авторитету в общині жін-ки-матері, що боронила свою дитину і після її смерті, не давала їй бути з'їденою чи викинутою. Це питання дискусійне.

Більш-менш чіткими релігійними уявленнями відзначалася і кроманьйонська людина, останки якої знайдено ще в 1868 р. в пе­чері Кро-Маньйон у Франції. Існування цієї людини датується піз­нім палеолітом, близько 40 тис. років тому. Вона отримала назву — «людина мисляча». Кроманьйонці застосовували вдосконалені за­соби полювання, вміли будувати землянки для житла, носили одяг. У них була вища форма суспільної організації праці — вони жили в кровно родинній общині, у них існував матріархат.

Недалеко від міста Іркутська у долині річки Білої, поблизу села Мальта, О. П. Окладников на стоянці кроманьйонської людини знайшов поховання дитини. Поруч із рештками кістяка знайдено численні прикраси, а саме: намисто з кісток, браслети, скульптурне зображення пташки, пластинка з бивня мамонта, жіноча статуетка з підкресленими рисами жінки-матері. Труп був пофарбований чер­воною вохрою. Поховання переконливо свідчить про певні думки у зв'язку зі смертю члена роду. ІЙому щось дали із собою в могилу. Може, він буде десь існувати. Його зв'язок із родом не зникає.

Цікаве поховання знайдено відомим археологом П. І. Борис-ковським поблизу м. Воронежа на річці Дон. Похована людина бу­ла зв'язана. Це, очевидно, зробили з метою «знешкодження» мерця, оскільки в людей уже існувало уявлення про можливість певної ді­яльності людини після смерті. Як і на мальтійській стоянці, тут знайдено численні жіночі статуетки культового призначення.

Беручи до уваги час існування цих та інших пам'яток кромань­йонської культури, можна вважати, що цілком виразні релігійні уявлення виникли десь вже 50—30 тис. років тому. Ми вказуємо дві дати тому, що було б неприпустимим спрощенням вважати ви­никнення релігії одномоментним актом. Очевидно, цей процес три­вав близько 20 тис. років, він охопив останній період епохи розкла­ду первіснообщинного ладу і початковий період становлення класового суспільства.

Релігія — дуже складне явище духовного життя суспільства, вона виникала в непростих умовах становлення людства, створення ним цивілізації. Відбувалось це внаслідок дії різних причин, а не якоїсь однієї, до того ж у складних, змінних умовах. Насамперед, слід звернути увагу на те, що релігія соціальна за своєю природою, пов'язана із соціальним життям суспільства, з його соціальними умовами, з їх змінами. Життя наших далеких предків проходило в умовах первісного виробництва матеріальних благ. Знаряддя праці були недосконалі, виробничі технології елементарні, продуктив­ність праці мізерна. У важких умовах люди здобували таку кіль­кість засобів до життя, якої ледве вистачало на животіння. Кожної миті вони відчували свою залежність від природи. Але первісна людина була пригнічена не тільки силами природи, а й таємними для неї силами суспільного життя. Суспільне життя весь час ускла­днювалось, воно дедалі більше зв'язувало людину силами традицій та звичаїв, невпинно зростала залежність від суспільства.

Залежність людини від явищ природи і суспільства в умовах її слабкості зумовлювала відчуття безсилля. Пошуки причин цього безсилля, своєї залежності від навколишнього світу породжували в людині явлення про світ як реальні, так і перекручені, фантастичні. Серед них були й релігійні уявлення, про щось надприродне. У ре­лігієзнавстві цю причину виникнення релігії вбачають у соціально­му підґрунті.

Але чому релігійна свідомість стала притаманна лише «людині мислячій»? Адже в первісному стаді «людей умілих», пітекантро­пів чи синантропів рівень розвитку виробництва був ще нижчий, залежність від природи ще більшою?

На це питання ми відповімо, розглянувши процес сприйняття людиною навколишнього світу в ті далекі часи дитинства людства, коли пітекантроп тільки починав мислити. Його трудові дії з фізіо­логічної точки зору мало відрізнялися від інстинктивних дій тва­рин, його свідомість ще мала стадний характер, мислення було вкрай обмежене, а мозок нерозвиненим. Немає жодних сумнівів, що нерозвинений мозок і елементарне мислення такої істоти не на­давались до абстракцій у їх широкому розумінні. Первісна людина мислила логічними категоріями, але в межах конкретних понять. Але згодом у неандертальця і, тим більше, у кроманьйонця у мис­ленні з'явилися абстрактні поняття. Поява таких понять зумовила можливість відриву від конкретності, дійсності, виникнення уяв­лень, не відповідних їй. Пізнання роздвоюється, однак не є негати­вом, оскільки помилки збагачують досвід, допомагають у пошуках істини. Але ці самі помилки породжують перекручені, фантастичні уявлення. Так створюються умови виникнення релігії, які мають гносеологічний (теоретико-пізнавальний) характер. Інакше кажучи, її гносеологічні причини.

Однією із внутрішніх закономірностей розвитку людської сві­домості є прагнення осягнути сенс і суть світу, природи, самої себе. Це глибокі філософські питання, над розв'язанням яких і тепер б'ється людська думка. Не слід думати, що первісна людина була така вже й примітивна, що її свідомість ніколи не виходила за межі їжі, тепла, продовження роду. Ні, коли складались більш-менш сприятливі умови життя, людина не могла не відчувати світ у його складності, гармонії і суперечностях. Людська свідомість уже тоді намагалася знайти відповідь на кардинальні питання свого існуван­ня, які в узагальненому вигляді зводяться до основного питання фі­лософії. Звісно, в первісному суспільстві філософів ще не було, су­спільна свідомість ще не включала в себе філософську свідомість, але вже й в аморфній міфологічній свідомості були всі зародки майбутньої складної структурної свідомості цивілізованого суспі­льства. Майбутнє онтологічне питання філософії зароджувалося, започатковувалося в міфологічній суспільній свідомості. Відтак ре­лігійна свідомість стала задовольняти духовну потребу людства. Так виникла онтологічна потреба в релігії.

На виникнення релігійної картини дійсності у первісної людини величезний вплив справили обставини психологічного характеру. Безвладність людей над силами природи і суспільства спричиняло постійне психологічне напруження. Головною емоцією був страх, він загострював увагу, тримав у мобілізаційній готовності весь ор­ганізм, і цим добре служив людині. Але одночасно він штовхав на перебільшення, викликав у свідомості фантастичні картини, які ототожнювалися з дійсністю. Маємо на увазі також і те, що постій­ні життєві труднощі, постійна небезпека призводили до того, що життя первісної людини майже цілком складалося з афектів, під час яких втрачався контроль над діями і думками. Це ще одна причина ослаблення елементів істинного відображення світу. Фантастичне починає панувати над реальним. Так складалися психологічні при­чини виникнення релігійного відображення дійсності.

Усі названі нами причини виникнення релігії діяли в комплексі, зумовлюючи одна одну, взаємопідсилюючи, домінуючи в певних умовах, але переважали завжди соціальні.