3.2. Основні теорії походження релігії

Історія виникнення релігії дуже важлива для повного розуміння її суті і значення. Якщо ми хочемо досконало знати про якесь яви­ще чи річ, то неодмінно поставимо запитання: звідки, чому, як і ко­ли вони виникли? Лише отримавши відповідь на ці запитання, ми здобудемо знання про певні явища чи факти.

Це стосується й релігії.

Але з погляду переважної більшості віруючих і значної частини духовенства, яка не вдається в богословські тонкощі, питання про виникнення релігії не має сенсу: релігію дарував людству Бог, до того ж саме ту, яку сповідують ці віруючі, релігія для них вічна і незмінна, саме їхня релігія істинна і не потребує пояснення її похо­дження. Адже існує загальновизнана історія релігії, яка фіксує по­чаток кожної з них. Ми майже в дрібних деталях знаємо процес формування ісламу, який розпочався на початку VII століття, коли історію вже записували. Добре відоме і започаткування християнс­тва, що завершило своє друге тисячоліття. Значно менше ми знаємо про виникнення буддизму, якому більш ніж дві з половиною тисячі років.

З далеких глибин століть доходять до нас відомості про старо­давні релігії, про їх початок і кінець. Про релігійні уявлення людей на зорі їх існування свідчать численні факти науки. Усі народи ма­ли свою релігію, немає жодного паростка величезної людської ро­дини, яка не знала б релігії. Релігії виникали, розвивалися, зникали, змінювалися іншими. Безперечно, релігія має свою дуже цікаву й повчальну історію. Про виникнення головних сучасних релігій мо­ва йтиме в наступних розділах цієї книги. У цьому ж розділі роз­глянемо питання про виникнення найперших релігійних уявлень, викладемо різні точки зору на це. І хай вас не дивує, що іноді ці то­чки зору взаємовиключають одна одну.

Теологічні теорії походження релігії. Передусім розглянемо те­орії походження релігії, які беруть за основу надприродні причини та обставини цього складного процесу. Вони є предметом особли­вої уваги богословів різних релігійних напрямів, у їх розробці бе­руть участь видатні філософи, які поділяють релігійну точку зору на світ, вони містять чимало глибоких міркувань і їх можна об'єднати загальною назвою, а саме — теологічні теорії. Це традиці­оналістична, теїстична і специфічно-православна академічна теорії.

Традиціоналістична теорія. Ця точка зору на походження релі­гії полягає в тому, що релігію першим людям відкрив безпосеред­ньо сам Бог. У християнстві ця концепція виглядає як біблійна опо­відь про спілкування перших людей Адама і Єви в раю з Богом, а також про надприродні контакти з Богом Мойсея та інших біблій­них персонажів. Цей найортодоксальніший варіант традиціоналіз­му відкидає будь-яку аргументацію, тим більше наукового плану. Він не апелює ні до розуму, ні до визнання особливих якостей люд­ської душі, яка тягнеться до Бога, заперечує спроби перегляду релі­гійних цінностей. Він Грунтується лише на беззастережній вірі.

Традиціоналістичну концепцію знаходимо і в стародавній філо­софії. Так, давньогрецький мислитель Платон (бл. 427—347 до н.е.) вважав, що релігія є наслідком споглядання людською душею в світі ідей єдиного, яке є особливою субстанцією всього світу, його основою і витоком, яке за буття не має ні початку ні кінця, ніяких ознак, ніяких причин, не потребує простору і руху, бо для руху по­трібні зміни, а єдине — незмінне. Єдине має всі характеристики Бога. Отже, людська душа, споглядаючи в світі ідей єдине — Бо­га — згадує про нього в нашому матеріальному світі. Ця згадка і є релігія. Традиціоналістичне розуміння походження релігії розроб­ляли мислителі, яких церковна історія називає святими отцями це­ркви. У православ'ї — це Афанасій Олександрійський, Василій Ве­ликий, Григорій Назианзін, Іоан Золотоустий та Іоанн Дамаскін, у католиків — Амвросій Медіоланський, Августин Блаженний, Єро-ним, Григорій І Великий. Слід також назвати Орігена і Тертуліана і, особливо, Тому Аквіната (Аквінського) (бл. 1225—1274), який у своїй головній праці «Сума теології» розмірковував таким чином: людина співвідноситься з Богом як зі своєю метою, але ця мета не може бути осягнута розумом. Тим часом потрібно, щоб люди зав­часно знали цю мету для того, щоб свідомо спрямувати на досяг­нення її свої зусилля і дії. Виходить, що людина для свого порятун­ку мусить знати щось таке, чого її розум досягти не може. Але Бог дає людині знання й дає шляхом одкровення. На нього й треба спи­ратись, у ньому порятунок. Надаючи безумовну перевагу одкро­венню перед розумом, Тома Аквінат поглиблює цю думку заува­женням: навіть те знання про Бога, яке може бути здобуте розумом, має бути подане людині через божественне одкровення, бо істина про Бога, відкрита людським розумом, була б доступна не бага­тьом, та ще й з домішкою численних помилок, тоді як від волода­рювання цією істиною цілком залежить порятунок людини, який вона може знайти лише в Богові. Ці міркування потрібні були Томі для того, щоб ствердити перевагу теології, віри над наукою, довес­ти, що істини одкровення вищі, ніж істини науки. Але водночас Тома Аквінат переспівує засади традиціоналізму: сам Бог відкрив людям усі релігійні істини, людський розум тут просто непотрібен.

Традиціоналістична теорія походження релігії легко сприйма­ється, не потребує доведення, бо ґрунтується на вірі. Це зумовило її значне поширення і багатовікове існування. Ця теорія у християн­ському богослов'ї має, так би мовити, внутрішній вжиток, бо сто­сується лише самого християнства. Стосовно інших релігій христи­янство згодне вжити будь-яких інших пояснень. Але богослов'ю, що вдається до теоретичних міркувань, цієї теорії мало, бо вона мі­стить недооцінку творчих задумів Бога і зневагу до мислення лю­дини, яка є вершиною творчості Бога.

Теїстична теорія. Ця теорія походження релігії природньо ви­пливає із суті самого теїзму. Теїзм (від грец. — бог) визнає буття Бога як істоти принципово протилежної світові скінченних речей і явищ, істоти абсолютної, необмеженої, що вище і людини, і приро­ди; тобто надлюдської і надприродної, живої і особистої, що воло­діє всіма духовними досконалостями, існує над усім і є джерелом усього, отже, й релігії. Є кілька різновидів теїстичної концепції, але всі вони єдині в основному, а саме релігія є наслідком божествен­ного одкровення на певному етапі духовного розвитку людства. Цілком зрозуміло, що ця концепція випливає з беззастережного ви­знання існування Бога.

Одним з апологетів теїзму був Рене Декарт (1596—1650), який дотримувався дуалістичної концепції співвідношення душі й тіла та концепції вроджених ідей. Декарт висунув онтологічний доказ іс­нування Бога: уявлення про Бога як істоту найдосконалішу обов'я­зково передбачає і таку обставину, як існування: ми думаємо про Бога, отже, він існує. Ми ж думаємо про Бога тому, що ідея божес­тва є провідною вродженою ідеєю, вона існує в свідомості людини від її народження і виявляється як пізнання Бога. Отже, релігія ви­являється в ході пізнавальної діяльності людини як розгортання вродженої ідеї Бога.

Розвивав концепцію Декарта Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646—1716), засновник богословського раціоналізму, за яким ідеї народжуються під впливом досвіду, емпіричних знань, завдяки чо­му людство і прийшло до християнства — єдиної релігії одкровення.

Особливе місце в розробці теїстичної теорії належить німець­кому філософу, психологу і педагогу Йоганну Фрідріху Гербарту (1776—1841). Головне в релігії, вчив Гербарт, у тому, що вона ви­знає доцільність природи, і людина приходить до релігії через усві­домлення цієї думки. Доцільність у природі викликає релігійно-естетичні почуття, примушує нас споглядати велич Бога, породжує релігійні концепції.

Іммануїл Герман Фіхте (1797—1879) — основоположник умо­глядного теїзму, за яким ставлення людини до Бога є комплексом певних почуттів, що є наслідком дії двох факторів: чуття власної конечності, обмеженості, яка потребує допомоги; і чуття нашого буття, яке осягнуте нескінченним, якому ми підкорені. З цього на­роджується благоговіння як вияв тих довічних причин, що є людсь­кою сутністю.

Значною фігурою серед прибічників теїстичної теорії є Фрідріх Шеллінг (1775—1854) — один із творців німецького класичного ідеалізму. Він вважав, що все існуюче є наслідком первинного акту ірраціональної волі, яка не може бути осягнута раціональним мис­ленням. Для цього можна застосувати лише емпіричний досвід, який є в міфології та релігії. Там відбувається одкровення. Але по­яснити походження релігії одним одкровенням, як це робили тра­диціоналісти, неможливо. Якщо допустити, що без одкровення лю­ди не знали Бога, то це було б визнанням наявності атеїзму в поча­тковий період існування людства. Такої честі надавати атеїзмові не можна. Людина з самого початку свого існування володіла спогля­дальним типом знання і намагалася з'ясувати кінцеві основи світу, тому вона дійшла до єдиного, загального Бога. Потім ця ідея була втрачена і відновлена лише іудаїзмом, християнством та ісламом. Точка зору Шеллінга отримала назву спекулятивного теїзму, оскі­льки вона ґрунтується на спекулятивній філософії, що оперує спо­глядальним знанням при аналізі надпочуттєвих принципів буття.

Завершуючи огляд теїстичних концепцій походження релігії, слід звернути увагу на ряд теорій, які для обґрунтування надприро­дного походження релігії вдаються до містичних міркувань, тому їх можна назвати містичними теоріями. Суть їх у тому, що виникнен­ня релігії є наслідком одкровення, але не того, що було раз і назав­жди дане першим людям чи обраним особам безпосередньо Богом, а внаслідок постійного впливу божества на дух людини, що діє і в сьогоденні.

Яскрава фігура серед містиків — Фрідріх Генріх Якобі (1743— 1819). Якобі вважав, що для пізнання Бога ані почуттів, ані мислення не досить: ані природа, ані розум знання про Бога не дадуть. Природа не стільки відкриває, скільки приховує Бога від нас, бо ми бачимо в ній клубок причин без початку і кінця. Розум діє в світі обмеженому, і сам він обмежений, бо приводить лише до визнання обмеженості всього існуючого. Визнання Бога нам дають лише напівнутрішні почуття, вони є джерелом релігії. Ми споглядаємо Бога в нашому власному духові, але не фізичними, а духовними очима. Це споглядання не постійне, а епізодичне, воно виникає за певних, дуже специфічних умов: воно не потребує розуму, а лише віри. Подібно до того, як наше око, озброєне телескопом, бачить у туманному чумацькому шляху окремі зірки, так і наш розум, озброєний вірою, може бачити Бога.

Це містичне богопізнання є провідним методом багатьох бого­словських систем. Воно має багатовікову історію, особливо яскраві сторінки якої написані на Сході, яке й досі взяте на озброєння не-орелігіями східного походження як за кордоном, так і в нашій країні.

Для богословів, які оперують логічними міркуваннями і активно звертаються до науки, містика не виступає впевненим спільником новітніх богословських побудувань. Тому до містичних концепцій православні богослови-теоретики ставляться стримано.

Академічний теїзм. У другій половині XIX ст. в російському богослов'ї виникла школа академічної філософії, засновником якої був професор Московської духовної академії Ф. О. Голубинський (І79611854), який розробляв онтологічні проблеми, а також про­блеми богопізнання. Його учень В. Д. Кудрявцев-Платонов (1828— 1891) досліджував проблему походження релігії. Виникнення релі­гії Кудрявцев-Платонов вважає за можливе пояснити дією двох джерел: об'єктивного, що полягає у впливі Бога на дух людини, і розглянемо інше питання. Чим пояснити наявність великої кількос­ті невіруючих у світі? Можливо, в них немає природжених ідей про Бога?

На це Кудрявцев-Платонов відповідає: не слід припускати, що вроджена ідея Бога з самого початку існує в свідомості кожної лю­дини як уявлення або поняття. Вона не існує навіть як здатність ма­ти таке уявлення, ані як вроджене прагнення до нескінченного, ані як потреба набуття знань про Бога. А такі припущення окремі бого­слови висловлювали. На думку Кудрявцева-Платонова, усі ці при­пущення хибні, бо всі вони ґрунтуються на уявленні про одноразо­вий вплив Божества на дух людини, який згодом нібито припиняється. Насправді ж цей вплив є постійним, він має відкрити людському розуму Бога, тому й зветься одкровенням. Він має хара­ктер відкриття, прозріння, натхнення. Оскільки одкровення ґрунту­ється на природному відношенні між істотою розумово-вільною і Творцем. Кудрявцев-Платонов називає його природним і цим хоче уникнути звинувачення в містицизмі.

Можливість одкровення, за Кудрявцевим-Платоновим, має два аспекти. Перший — це безмежні здібності Бога, який може все, а також висока гідність людського розуму. Другий — це сам процес людського пізнання. Перший не потребує доведення, це справа ві­ри. Другий богослов трактує в такому порядку. Ми визнаємо дію божества першоджерелом релігійної віри. Тоді слід визнати, що в людській душі є щось, що сприймає цю дію. Це свідомість людини. Вона відрізняється від розуму тим, що має вищу якість, здатність відання, відчуття надчуттєвого, тобто надприродного. Натомість розум оперує відчуттями, які йдуть від оточення, і на цій основі пі­знає світ. Свідомість — це вже не звичайне мислення, а вище пі­знання, ідеальний погляд, безпосереднє споглядання надприродно­го. Водночас свідоме споглядання доповнюється працею почуттів і волі, працює все мислення, відбувається пізнання Бога, виникають різноманітні релігійні уявлення і поняття (у цьому, між іншим, причина виникнення релігійної різноманітності). Так, під впливом одкровення і людської розумової діяльності утворюється релігія. Концепція досить витончена.

Академічний теїзм, звертаючись до наукової аргументації, ро­бить серйозний крок на шляху до вдосконалення богословської те­орії походження релігії. Але й він не може перейти межу, яка веде до справжньої науки, не може відмовитись від абсолютного пріо­ритету віри як провідного аргументу. Він просто намагається під­нестися до сучасного рівня розвитку людського мислення, хоче зробити релігію більш сучасною.

Наукові теорії походження релігії. Розвиток науки і культури, особливо поглиблення досліджень у галузі вивчення людини і сус­пільства, дали поштовх у розвитку релігієзнавства. Але його не об­минули політичні пристрасті. Тому релігієзнавчі теорії набувають різного забарвлення: від апологетичного захисту релігії і намагання пристосувати її до науки, до «надвойовничого» атеїзму, який в усьому заперечує релігійне. Позначилось це і на концепціях похо­дження релігії, і на їх оцінюванні. Мабуть, потрібно шукати розум­ну середину, яка забезпечить об'єктивне наукове дослідження релі­гії, її історії і вчень. Розглядаючи теорії походження релігії, треба відкинути політичні симпатії та антипатії, поспішні обвинувачення, тому що в кожній із них є своя слушність. Навіть хибні припущен­ня підказують нам, куди не слід спрямовувати дослідження.

Наш огляд наукових концепцій походження релігії не може пре­тендувати на цілковиту повноту. За останні півтораста років у цій галузі з'явилося стільки припущень, гіпотез, теорій і навіть просто вигадок та фантазій, що розгляду їх усіх треба було б присвятити кілька томів. Англійський лінгвіст М. Мюллер (1830—1900), дослі­джуючи мови стародавніх народів, висунув припущення, що почат­ком релігії є міф про Сонце, знайдений ним у мовних пам'ятках. Так була започаткована міфологічна теорія, що релігії стародавніх починалися з обожнювання життєдайного світила. Хотів цього Мюллер, чи ні, але це було ударом по теологічній концепції (а він сам свого часу поділяв думку про одкровення як джерело релігії), бо певною мірою заперечувалось надприродне походження релігії. На жаль, концепція Мюллера мала хистку наукову основу, оскільки була неузгоджена з історією виробництва, за якою міфи про Сонце пов'язані з переходом окремих племен до землеробства, а релігійні уявлення були в людей, які ще жили зі скотарства, полювання і збиральництва.

Наприкінці XIX — на поч. XX ст. набула поширення анімістич­на теорія, засновником якої був Е. Тайлор (1832—1917). Заперечу­ючи надприродне походження релігії, Тайлор вважав, що релігія почалася з віри в духів і в душу. Цю віру він назвав анімізмом (від лат. — душа, дух). На його думку, згодом анімізм був доповнений іншими релігійними уявленнями, після чого виникла ціла система релігійних уявлень і почуттів. Але численні дослідження первісної культури свідчать, що анімізм у чистому вигляді у жодних народів ніколи не існував, у багатьох первісних народів анімістичні ідеї бу­ли другорядними в їх релігійному здобутку.

Послідовники Тайлора запропонували різні концепції виник­нення анімістичних уявлень. Так, концепція Г. Спенсера (1820— 1903) народилася з ідеї «двійника», згідно з якою первісна людина бачила свого чи чужого двійника уві сні, у мареннях, звідки й з'явилась думка про подвійну сутність людини. Г. Кунов (1862— 1936) шукав виникнення анімістичних уявлень у прагненні пер­вісної людини до самопізнання, у самозаглибленні. Анімістична теорія дала поштовх високій оцінці нашого першобуття.

У процесі критики анімістичної теорії виникла ще одна конце­пція виникнення релігії аніматизм, згідно з якою анімістичному комплексові передувала ідея загального одухотворення речей, усієї природи. Вважалося, що кожна річ, кожне явище має «свого хазяїна», «свій голос». Це був примітивний пантеїзм. Цю концеп­цію активно розробляли видатні етнографи В. Г. Богораз (1865— 1936) і Л. Я. Штеренберг (1861—1927). Таке явище, яке б одухот-ворювало всю природу шляхом порівняння всіх її речей і явищ з людиною, справді існувало, але воно аж ніяк ще не було релігією. Це явище отримало назву уособлення природи, яке ще не знало відокремлення духовного від матеріального і було рисою міфоло­гічного світорозуміння, відмінного від релігійного. Але про це мова піде згодом.

З критики анімізму виросла також концепція преанімізму. Анг­лійський вчений Р. Маретт (1866—1943) вважав, що анімізму пере­дувала віра в силу, позбавлену індивідуальності і фізичних власти­востей, яка не пов'язана з матеріальними тілами, але виявляється в них. Користуючись термінологією досліджуваних ним племен, він назвав її «мана». Втім, таке поняття складніше, ніж поняття «ду­ша», тому воно не може передувати анімізмові. Припущення Ма-ретта хибне.

Французький психолог Л. Леві-Брюль (1857—1939) висунув ідею, нібито у первісних людей існувало дологічне мислення, гли­боко відмінне від мислення сучасних людей. Воно й зумовило створення понять, які не вкладаються в звичайну схему розвитку людського мислення. Але існування дологічного і, виходить, нело­гічного мислення не пов'язується з творчою діяльністю людей у виробництві, а без неї не було б розвитку первісного суспільства.

Близькою до преанімізму є теорія французького соціолога Е. Дюркгейма (1858—1917), згідно з якою одвічним елементом релігії є культові обряди тотемізму, які й стали основою для створення рі­зних релігій. Бог — це символ, у якому суспільство обожнює себе для зміцнення своєї влади, а тому все соціальне є релігійним. Релі­гія виникає разом із суспільством. Останній висновок не відповідає фактам історії: певний час суспільство було безрелігійним.

Преанімістичні теорії, критикуючи вразливі місця анімістичної теорії, не допомагали з'ясувати питання виникнення релігії, а на­впаки, були кроком назад, порівняно з анімізмом. Наукове пояс­нення походження релігії намагається дати магічна теорія, яку за­пропонував Д. Фрезер (1854—1941), автор відомого твору «Золота гілка». Духовний розвиток людства він розглядав як процес, що проходить три стадії: магію, релігію, науку. Основою первісної ре­лігії є магія, у них є спільна риса — вони обидві мають впливати на волю якихось надприродних сил. Людина спочатку намагається бо­ротися за свій добробут за допомогою магічних засобів, а переко­навшись у їх неспроможності, вдається до релігії. Релігія виходить із магічних обрядів. Але згодом людина бачить і безсилля релігії в цій справі, і тоді вона винаходить науку. Виходить, що магія, релі­гія і наука однакові за значенням, — це ланки єдиного ланцюга. Насправді ж — це зовсім різні галузі мислення і діяльності людей.

На завершення розглянемо психологічну теорію, яка пояснює появу релігії особливостями психологічної природи людини. Цю теорію започаткував автор теорії психоаналізу 3. Фрейд (1856— 1939). Релігія, за Фрейдом, є наслідком психічних переживань лю­дини, яка перебувала в стресовій ситуації. Духовний світ первісної людини схожий із світорозумінням душевнохворого, релігія і нервова хвороба мають спільне, бо психічно хвора людина так само вірить у силу своїх ідей, як це робила первісна людина. У Фрейда психічне передує соціальному і цілком визначає його, а тому психологічне сприйняття світу первісною людиною і зумовлює релігійне світорозуміння. Але це далеко не так, бо не психологічні особливості цілком визначають ідеологічні процеси, а насамперед соціальні. Релігію Фрейд розцінює лише як явище індивідуального життя людини, а останнє розглядає лише з біологічної точки зору. Насправді ж релігія є значно більшим, ніж те, чим її розуміє Фрейд, а людина є явищем не тільки природи, а й суспільства.

Окремо слід сказати про концепцію прамонотеїзму, яка більше могла б належати до теїстичних концепцій, але оскільки вона вини­кла в наукових колах і детально трактує першопочаток релігії, зга­даємо її саме тут. Католицький монах і етнограф Е. Ленг (1841— 1912) висунув версію, що люди споконвіку визнавали існування Єдиного Бога. Ця віра виникла з розмірковування первісної людини над своєю творчою діяльністю і зі спостережень над батьківською владою в людській родині. Отже, Ленг пов'язує виникнення релігії з періодом розвиненого патріархату, але історія свідчить, що це бу­ло раніше, за часів матріархату.

Однобічність і помилки розглянутих нами концепцій зовсім не дають підстав до їх цілковитого засудження. Вони розкрили грані складного процесу духовного розвитку людства. Пророблена до­слідниками робота не була марною, вона звертає нашу увагу на хи­бність ігнорування матеріального життя суспільства. І, мабуть, го­ловне, що ці дослідники зібрали дуже багато конкретних фактів, спостережень тих обставин життя народів, яких колись принизливо називали «відсталими». Ці обставини вже вкрилися міцними наша­руваннями впливу європейської цивілізації, тому здобуті раніше факти і спостереження тепер допомагають нам уявити дитинство людства у його першовигляді. Саме на цих матеріалах побудоване сучасне релігієзнавство. Разом із найновішими історичними дослі­дженнями в галузі археології, етнографії, мовознавства та інших наук вони утворили базу для подальшого вивчення процесу виник­нення релігії.