Розділ 3 ПРОБЛЕМА ПОХОДЖЕННЯ РЕЛІГІЇ 3.1. Час виникнення релігії: основні гіпотези

Спроба знайти земні витоки релігії сягають у далеку давнину. Ще в V ст. до н. е. Критій (бл. 460—403 до н.е.) висловив думку про те, що релігія є вигадкою законодавців. Він був засновником політико-державної гіпотези виникнення релігії. Цю точку зору по­діляв Лактацій (бл. 250—325 до н.е.), який називав засновником римської релігії другого легендарного царя Риму Нумо Помпілія.

Ефектного і гострого вигляду ця гіпотеза набула у гуманістів та енциклопедистів XVII—XVIII ст. Відомі атеїсти тієї епохи Жан Мельє (1664—1729), Франсуа Вольтер (1694—1778), Жан-Жак Руссо (1712—1778), ціла плеяда матеріалістів XVII—XVIII ст. у Франції вважали релігію продуктом ошуканства, вигадки, невіглас­тва, наслідком свідомої нечесної змови для досягнення певних ін­тересів чи загального суспільного спокою.

Стародавньому світові належить ще одна концепція виникнення релігії, яка отримала назву євгемеризму. її автор, стародавній філо­соф Євгемер (бл. 340—260 до н.е.) вчив, що релігія бере початок із шанування і обожнення найстародавніших царів.

У стародавньому світі народилася натуралістична концепція походження релігії.

Ще софіст Продікт (бл. 470 до н.е.— р. см. невід.) вбачав дже­рело релігії в шануванні хліба, вина, Місяця, річок тощо як корис­них і потрібних людині речей. Ця точка зору ґрунтується на тому, що все духовне, в тому числі й релігія, виникло в процесі розвитку матеріального світу як похідне від нього. Релігія є наслідком відо­браження світу в свідомості людей, відображення взаємовідносин людей й природи і між собою, відображення перекручене, фантас­тичне.

Безумовно, таке широке розуміння процесу виникнення релігії виникло не одразу. Окремі мислителі, більшою чи меншою мірою поділяючи таку матеріалістичну у своїй суті точку зору на світ, ви­хопили якусь часточку, якийсь бік цього процесу, лише один мо­мент розвитку суспільної свідомості, бо вони ще не розуміли мате­ріалістичного характеру історії суспільства. Це були геніальні припущення, здогади з дуже обмеженою аргументацією, іноді суто логічного порядку.

З числа таких мислителів, насамперед, назвемо Епікура (324— 270 до н.е.), який висловив думку про те, що світ вічний і нескінчен­ний, а отже, не міг бути створений богами. Учень Епікура Лукрецій Кар (бл. 96—55 до н.е.), розвиваючи думки вчителя в поемі «Про природу речей», писав, що люди створили уявлення про богів зі своїх спостережень природи, що жах людей перед могутніми сила­ми природи штовхає їх споруджувати богам капища. Ще один учень Епікура Петроній є автором відомого афоризму: «Перших богів на землі створив страх». Цю думку висловив ще засновник матеріалістичної лінії в філософії Демокрит (460—361). За часів Демокрита побутувала думка, що релігію винайшли стародавні єгиптяни, які зробили це через страх перед грізними силами приро­ди, а від них її запозичили інші люди. Про це також писав відомий історик стародавнього світу Діодор Сицілійський (бл. 90—21 до н.е.), а також відомий своїм відвертим атеїзмом стародавній пись­менник із сирійського міста Самосата Лукіан (бл. 120 — після 180). Можна було б назвати ще чимало інших імен.

Натуралістична концепція походження релігії знайшла своє ві­дображення в численних працях як матеріалістів, так і нематеріалі-стів у подальшому розвитку релігієзнавства. Тут треба згадати Да­вида Юма (1711—1776) і його «Природну історію релігії», Томаса Гоббса (1588—1679), Г. Гегеля (1770—1831), його учня Д. Штрауса (1808—1874), Ф. Ніцше (1844—1900), Л. Фейєрбаха (1804—1872), Ф. Енгельса (1820—1895) та багатьох інших. Кожен із них зробив певний внесок у наукову теорію походження релігії, але вони, зде­більшого, обмежувалися філософським аспектом цього питання, віддаючи данину матеріалістичному чи ідеалістичному її тракту­ванню, одночасно прокладаючи шляхи для її наукового вирішення.