2.3. Релігія як особистісний і соціальний феномен

Спеціальні соціологічні теорії, суспільні основи релігії, її роль у суспільній системі як особистісний і соціальний феномен дослі­джує розділ релігієзнавства — соціологія релігії. Вона вивчає соці­альну детермінованість релігії, соціальні закономірності виникнен­ня, розвитку, функціонування та відмирання релігії, структуру і взаємодію її елементів, місце та роль релігії в суспільній системі, а також вплив релігії на інші елементи цієї системи і специфіку зво­ротного впливу цієї суспільної системи на релігію.

Внаслідок такого розуміння предмета соціології релігії можна зробити декілька зауважень. Деякі вчені вважають, що соціологія розглядає релігію під кутом зору її місця і функцій в суспільстві, ставлення до інших ідеологічних «регуляторів» людського спілку­вання, до інших форм соціального контролю. Безперечно, вивчення місця і функцій релігії в суспільному житті, соціального значення релігійного комплексу є важливим завданням соціології релігії, але не можна зводити тільки до цього її предмет. Соціальне значення і місце релігії можуть бути зрозумілі і розкриті тоді, коли стануть зрозумілі й розкриті глибинні зв'язки й відношення, які визначають ґрунт та існування релігії.

Матеріалістична соціологія релігії покликана розкрити соціаль­ні закономірності генезису релігії. Це пов'язано з багатьма труд­нощами, які виводяться з того, що фактична база вивчення виник­нення релігії дуже обмежена. Соціологам доводиться, вивчаючи це питання, користуватися матеріалами з археології, етнографії, па­леоантропології та ін. Дослідники можуть створили теоретичну модель генезису релігії, яка спиралася б на певну сукупність фак­тів. Звичайно, не можна вважати цю модель чимось застиглим та абсолютним, але принципово важливо наголосити, що така модель може бути, що вона є, і що завдання складається з її постійного удосконалення.

Заслуговує на увагу визначення предмета соціології релігії, який дав Д. М. Угринович: «Соціологія релігії вивчає соціальні умови, які викликали до життя релігію, місце і роль релігії у функ­ціонуванні і розвитку тієї чи іншої соціальної системи» (Д. М. Угри-нович. Психологія релігії. — М., 1969.— С. 15).

Таке визначення орієнтує дослідників на необхідність вивчення передусім соціальних джерел виникнення та існування релігії. Це визначення неповне: воно не враховує усієї різноманітності елеме­нтів і зв'язків релігійного комплексу, які повинні бути у полі зору соціолога. Соціологія релігії розкриває не тільки соціальні умови, які викликали до життя релігію, не тільки її місце і роль у функціо­нуванні і розвитку певної соціальної системи, але й соціальні зако­номірності розвитку і функціонування релігії, структуру і взаємо­дію її елементів. Релігія — це явище історичне. З переходом від однієї суспільної формації до іншої змінюється механізм відтво­рення релігії. Структура релігії класового суспільства відрізняється від структури релігії суспільства докласового. Протягом історії від­бувається диференціація релігійних уяв, культу, зміна діапазону виконуваних релігією функцій та ін. Соціологія релігії вивчає соці­альні закономірності розвитку та функціонування специфічної під­системи (релігії) в контексті розвитку і функціонування соціальної системи загалом.

У деяких роботах є такі характеристики предмета і завдань со­ціології релігії, як імпліцидно, без певного виразу мають ототож­нювати цю галузь знання з конкретно соціологічними досліджен­нями релігійності. Наприклад, А. Сухов каже про необхідність виділення в межах матеріалістичного релігієзнавства філософії, со­ціології, психології, історії. При цьому наголошується, що філосо­фія релігії покликана виявити соціальні, гносеологічні та історичні корені релігійного відображення, досліджувати емоційно-психоло­гічну сферу релігійної свідомості, встановити загальне і специфічне в процесі релігійного відображення, вивчати релігійні відношення, культ, структуру релігійної свідомості (релігійну психологію та ре­лігійну ідеологію), суспільні функції релігії. При такому структу-руванні релігієзнавства і розуміння предмета філософії релігії зву­жується предметна галузь соціології і психології релігії. Характери­зуючи завдання соціології релігії, А. Сухов пише: «Соціологія релі­гії шляхом здійснення конкретно-соціологічних досліджень аналі­зує рівень і характер релігійності... Вона розробляє методологію, методику і техніку цих досліджень, установлює критерії і типи ре­лігійності».

Навряд чи можна дати задовільне визначення предмета соціоло­гії та психології релігії, якщо при цьому в структурі матеріалістич­ного релігієзнавства виділити філософію релігії. В цьому випадку розподіл обов'язків між обчислювальними таким чином галузями знань виявляється важко вирішуваною методологічною пробле­мою. Ця характеристика предмета і структури наукового атеїзму має передумови для припустимого вирішення питання про зміст проблемної галузі, різних його розділів. Вже зазначалося, що нау­ковий атеїзм є соціальною, філософською дисципліною, його ядро складає філософська проблематика. Відповідно до такого розумін­ня за соціологією релігії визнається право на вирішення багатьох питань на філософсько-соціологічному рівні, необхідність дослі­дження різноманітного комплекту зв'язків і відношень.

У соціології релігії можуть бути виділені такі рівні знань, а са­ме: система фундаментальних положень, які розкривають суть ре­лігії, її відношення до економічного базису, її соціальне коріння та ін.; система знань, які володіють меншою мірою спільності порів­няно з першим рівнем. До понять цього рівня належать структура релігії, функції релігії, рівні релігійної свідомості, культ, релігійна група, секта, церква та ін.; сукупність операційно інтегруючих по­нять та емпіричних узагальнень: релігійність, критерії релігійності, стан релігійності, розповсюдженість релігійності, типи людей щодо релігії та атеїзму тощо.

Операційна інтерпретація розумінь відіграє важливу роль у роз­робці методики конкретно-соціологічних досліджень, а емпіричні узагальнення є основою подальшого теоретичного аналізу. В межах соціології релігії розробляється методика конкретно-соціологічних досліджень в галузі релігії та атеїзму. Є загальні принципи цієї ме­тодики досліджень, але у будь-якій спеціальній соціології ці прин­ципи повинні конкретизуватися відповідно до предмета досліджен­ня (в загальному вигляді вони не можуть бути застосовані).

Соціологія релігії не замкнена система знань. Вона не може бу­ти відірвана від вирішення багатьох специфічних світоглядних та гносеологічних проблем, її зв'язок з теорією атеїзму і гносеологіч­ними аналізами релігії безперечний. Досліджуючи релігійні явища, необхідно вивчати і процес переходу від віри до невіри, байдужість до релігії, а потім байдуже ставлення до свідомого атеїзму. Звичай­но, вирішити цю проблему не можна, спираючись на історію атеїз­му. Соціологія релігії має прикордонну межу і з психологією релі­гії. Розглядаючи структурні елементи релігії, соціологія релігії не може пройти повз аналіз релігійної свідомості масової, групової та індивідуальної. Вивчення свідомості віруючих з точки зору її дете­рмінованості (передусім економічних відношень) дає основу для дослідження елементів релігії і в психологічному плані. З іншого боку, розкриття структури релігійної свідомості в соціологічному плані, розуміння соціальної ролі релігії, з'ясування впливу релігії на свідомість людей потребує обліку даних психології релігії. Не можна не бачити зв'язок соціології релігії з теорією атеїстичного виховання. Органічною частиною соціологічних досліджень є ви­вчення впровадження атеїзму, практики атеїстичної роботи. Роз­глядаючи ці питання, соціолог дає теорію атеїстичного виховання, науковий матеріал для нових висновків і рекомендацій. Теорія атеї­стичного виховання висуває ряд проблем і гіпотез, які для свого розв'язання потребують соціологічних досліджень.

У буржуазному релігієзнавстві постійно обговорюються питан­ня про відповідність соціології релігії і теології. Сама постановка цього питання витікає з визначення права теології на пізнання релі­гії. Вважається, що теологія розкриває внутрішню сутність релігії. Соціологія релігії взаємодіє з іншими спеціальними соціологіями і з частковими суспільними науками.

Соціологічне дослідження релігії спирається на результати та­ких дисциплін, як правознавство і соціологія права та соціологія мистецтва, етика і соціологія моралі, соціологія міста, села, культу­ри та ін. Зрозуміло, що матеріали цих наук використовуються соці­ологією релігії під власним кутом зору. Соціолог в іншій галузі не може ігнорувати результати, досягнуті соціологією релігії, тому що вони впливають (іноді суттєво) на мотивацію поведінки, традиції, звичаї релігійних людей, в якій би сфері суспільної діяльності та відношень ці люди не перебували.

Буржуазна соціологія релігії як специфічна дисципліна виникла на початку XX ст. її засновником вважають французького соціоло­га Е. Дюркгейма і німецького історика та соціолога М. Вебера. Піс­ля другої світової війни центр буржуазної соціологічної думки пе­реміщується з Європи у США, де у багатьох університетах і коледжах читаються курси соціології релігії, виникають спеціальні дослідницькі центри, які займаються емпіричними дослідженнями релігійності. Американські соціологи і зараз показують переважний вплив як на розробку буржуазної соціології релігії теоретичних проблем, так і на відпрацювання процедур емпіричних досліджень релігійності.