7.6. Поняття фрустрації. Проблема професійних деформацій

На стадії попереднього розслідування і під час розгляду судом карних справ досить часто виникають труднощі пізнавального ха­рактеру. Збираючи докази, приводячи їх у систему, що відтворює скоєний злочин, встановлюючи судову істину, відповідні професіо-нали-юристи наштовхуються на перешкоди, труднощі, такі собі бар'єри, які є для них реально нездоланними або ж сприймаються як такі, що не можуть бути подоланими. У подібних випадках мож­ливе виникнення так званої фрустрації — складного мотиваційно-емоційного стану, що є результатом тривалого блокування цілесп­рямованої поведінки.

Бар'єри, що перегороджують шлях до мети, можуть бути фізични­ми (брак речових доказів, відсутність свідків), біологічними (хвороба), психологічними (страх, усвідомлення браку досвіду, знань) і соціоку-льтурними (норми, правила, інструкції, заборони).

Як правило, виокремлюються такі види фрустраційної поведінки:

а)         рухлива збудженість — реакції невпорядковані, такі, що не ма-
ють мети;

б)         апатія — байдуже ставлення до того, що відбувається; стан, що
характеризується заниженим рівнем чи повною відсутністю внутрі-
шніх спонукань, інтересів, емоційних реакцій;

в)         агресія і деструкція;

г)         стереотипія — тенденція до сліпого повторення фіксованої по-
ведінки;

д)         регресія — примітивізація поведінки, зниження якості виконан-
ня обов'язків.

Один із сучасних дослідників фрустраційної поведінки Н. Майєр назвав свою основну публікацію досить промовисто «Фрустрація — поведінка без цілі». Базовим положенням його теорії є таке: людина у стані фрустрації не має цілі в тому сенсі, що поведінка такої людини втрачає цільову орієнтацію. Своє положення Н. Майєр ілюструє при­кладом, за яким двоє чоловіків, поспішаючи придбати квиток на потяг, розпочинають у черзі сваритися, а потім — і бійку. Обидва в результа­ті не встигають на потяг. Така поведінка не містить в собі мету добути білет і тому, на думку дослідника, вона не є адекватною, тобто такою, що задовольняє потребу. Це фрустраційно спровокована поведінка. Нова мета (взяти верх над супротивником) ніяк не замінює стару (до­бути білет).

На небезпеки, які таїть у собі фрустрація для діяльності професіо-нала-юриста, вказує і Е. Фромм, який фрустраційну поведінку (зокре­ма, агресію) визначав як «спробу, хоча часто і марну, досягти фруст-рованої цілі». Враховуючи і цю позицію щодо сутності фрустраційної поведінки, зауважимо, що така поведінка не обов'язково полишена будь-якої цілеспрямованості. Вона може мати певну мету (як у наве­деному прикладі — дошкульніше «дістати» супротивника у фрустра­ційно спровокованому протистоянні). Важливо те, що досягнення цієї мети полишене сенсу відносно мотиву ситуації, її початкової мети.

Якщо професіонал-юрист часто потрапляє в ситуації, що поро­джують фрустраційний стан, з часом його особистість може набути негативних рис: агресивності, озлобленості (при фрустрації у формі агресії, деструкції) чи байдужості, безініціативності, втрати ділового оптимізму (при фрустрації у формі стереотипії). Результатом можуть бути втрата наполегливості, працелюбства, організованості, критично­го осмислення досвіду та прагнення поглиблювати свої знання, підви­щувати рівень загальної та професійної культури.

Сама по собі професійна діяльність юриста має такі особливості, вплив яких за певних обставин може мати наслідком небажані зміни в психіці професіонала-юриста. В таких випадках ведуть мову про про­фесійні деформації особистості.

Розглянемо чинники професійних деформацій і назвемо основні (такі, що частіше всього виявляють себе на практиці) з цих деформацій.

Як ми вже раніше звернули на це увагу, професіям слідчого, про­курора, судді притаманні широкі владні повноваження. Суспільство надає їх з метою боротьби зі злочинною діяльністю. Однак відсутність необхідних навичок користування такими повноваженнями, невміння застосовувати адекватно елементи примусу може стати причиною та­кої професійної деформації, як зловживання владою.

Професійна діяльність слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів детально регламентована у правовому сенсі. Це, безперечно, сприяє кристалізації у юристів таких вольових якостей, як мужність, напо­легливість, коректність, чіткість, акуратність. Але цей «норматив­ний мундир», приростаючи до душі людини, з часом може породи­ти звичку діяти за шаблоном, кліше, стереотипно. Звичайно, таку поведінку завжди можна «виправдати», посилаючись на ту чи іншу статтю КПК, чинну інструкцію чи настанови керівництва. Однак у результаті маємо страждання людей, далекі від справедливості ви­сновки дізнання, рішення суду. Байдужість юриста до долі конкре­тної людини обертається недовірою до правової системи з боку су­спільства.

Звичка діяти за шаблоном (а будь-яку справу можна типізувати, поставити в один ряд з іншими, виявити спільне) пов'язана з відмовою від елементів творчості в карно-процесуальній діяльності. А це, в свою чергу, обов'язково приводить до такої професійної деформації, як фо­рмалізм в оцінці явищ дійсності. Звідси та косність і рутина в душі правочинця, проти якої застерігав А.Ф. Коні. Не так-то просто проти­діяти цим «порокам» професіоналу, який кожен день з року в рік ви­конує одноманітні посадові функції.

Здійснення правосуддя і, в першу чергу, діяльність слідчого вимага­ють наявності і використання такої риси особистості, як рішучість. Але коли самоконтроль і самокритика не мають належного рівня розвитку і впливу, рішучість з риси позитивної і бажаної перетворюється в небажані: надмірну віру в себе (переоцінка значимості свого досвіду, знань), впевне­ність у безпомилковості своїх оцінок і рішень. Психологи називають таку деформацію «ефектом досвідченого водія», маючи на увазі те, що, як пра­вило, після стажу за кермом автомобіля в один рік трапляється значна кі­лькість ДІЙ. Переоцінюючи свій досвід, «молоді», в сенсі практики керу­вання автомобілем, водії дозволяють собі дрібні, на їх погляд, порушення правил дорожнього руху. З наслідками цього нас, на жаль, регулярно зна­йомить програма «Магнолія ТВ».

Захищаючи порядок в суспільстві, в державі, приймаючи активну участь у боротьбі з правопорушеннями, слідчий, прокурор, суддя ви­мушені зосереджувати свою увагу на розкритті обставин скоєних зло­чинів, аналізі характеристик осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів, підсудних. Професія стає своєрідною призмою, крізь яку сприймається навколишній світ. Наслідком такого сприйняття може бути не тільки скептицизм, сумніви щодо досконалості світу, але й підозрілість сто­совно до будь-кого. Герой однієї з п'єс, суддя, і в приватному житті продовжує оцінювати людей як потенційних злочинців. Безперечно, це найбільш небезпечна деформація особистості слідчого, судді чи про­курора. Подібна деформація виявляє себе як упередженість, тенден­ційність, схильність до обвинувального ухилу в карно-процесуальній діяльності.

У адвокатів, у зв'язку з виконанням ними професійних обов'язків, можна спостерігати протилежну обвинувальному ухилу, але теж не­бажану якість, — виправдальний ухил. Якщо до того ж впливовими є корисні інтереси, захист особи, котру звинувачують у скоєнні злочину, перетворюється у виправдання злочину.

У карно-процесуальній діяльності, передусім в діяльності слідчих, особливу роль відіграє фактор часу. Якщо додамо перевантаження в роботі слідчих груп, невміння планувати і організовувати свій робочий час, стають зрозумілими причини квапливості, безладності, недисцип­лінованості, зволікань слідчих дій, судових розглядів.

Можливий дефіцит часу і перевантаження в роботі можуть зумови­ти професійну деформацію, так званий правовий нігілізм. Так кваліфі­кують той випадок, коли слідчий, прокурор чи суддя починають сприймати певні карно-процесуальні норми простою формальністю і їх не дотримуються. Більше того, допускається порушення і конститу­ційних положень. Наприклад, слідчий не повідомляє про арешт чи за­тримання людини родичам заарештованого чи затриманого.

Небезпечною професійною деформацією є кар'єризм. Опікуючись своєю кар'єрою, правник може перетворювати рядову карну справу у так званому резонансну, щоб привернути увагу до своєї особи. Відома й інша практика, коли справді резонансні справи «згортаються», їх не­безпека для суспільства применшується в угоду комусь.

Кар'єризм у адвокатів виявляє себе тим, що захисник не обстоює по­слідовно, невідступно законні права клієнта, а займається переважно са­морекламою, працює «на публіку», на потенційних майбутніх клієнтів.

Нарешті, згадаємо корпоративність як умову виникнення профе­сійної деформації, пов'язаної з хибним тлумаченням поняття «честь мундира». Так, отримавши справу для додаткових слідчих дій, слід­чий, не визнаючи власних помилок, хибних висновків, може добива­тись опротестування рішення суду. Або інший приклад. У боротьбі за «честь мундира» прокурор, для позиції якого характерним був обви­нувальний ухил, опротестовує законне й обґрунтоване рішення суду.

Питання для самоконтролю

Мораль і право як соціальні регулятори: що у них спільного і від­мінного?

Примус як засіб боротьби з правопорушеннями і порушеннями норм суспільної моралі.

Чи можна насилля вважати благом з точки зору етики?

У чому полягають особливості державного насилля?

Які аргументи прибічників смертної кари?

Які етичні аргументи проти смертної кари?

Чи може закон бути несправедливим, а утвердження справедли­вості — незаконним?

У чому може і повинен виявлятися гуманізм в діяльності юриста — слідчого, прокурора, судді, адвоката?

На вашу думку, чому принципу об'єктивності надається особли­вого значення в етиці юриста?

Професійна честь юриста як корпоративна якість: вкажіть її сві­тлі і темні аспекти.

Які особливості професійної діяльності юриста?

Що таке фрустрація? Назвіть її види.

Опишіть типові професійні деформації професіонала-юриста.

Вивчіть працю А.Ф. Коні «Нравственные начала в уголовном про­цессе». Які її ідеї послужили началом становлення судової етики?

Етичні засади діяльності судді.

Етичні засади діяльності прокурора.

Етичні засади діяльності адвоката.