7.5. Моральні якості адвоката

галі, а у зв'язку із здійсненням ним своїх професійних обов'язків; 2) сукупність норм поведінки, що випливають із загальних положень мо­ралі; 3) правила, що регулюють такі сторони діяльності адвокатів, які нерозривно пов'язані з честю і гідністю кожного з них окремо і адво­катури в цілому.

На думку 3.3. Зінаттуліна, адвокатська етика — наука, покликана ви­вчати ті моральні критерії, якими повинен керуватися адвокат у своїй службовій діяльності та повсякденному житті, сприяти виробленню пра­вил належної поведінки в тій чи іншій процесуально-правовій ситуації, що викликає необхідність участі адвоката у вирішенні145.

А.Д. Бойков адвокатську етику розглядав як нормативну систему з внутрішньою узгодженістю приписів, що має таку структуру: моральні вимоги, що регулюють а) відносини адвокатських колективів та окре­мих адвокатів з громадянами, установами та організаціями; б) відно­сини адвокатських колективів та адвокатів з правоохоронними орга­нами та їх посадовими особами; в) відносини всередині адвокатських колективів.

Розуміння суті предмета етики адвоката в сучасній юридичній нау­ці повніше всього представлене в роботах М.Ю. Борщевського. На йо­го думку, поняттям «професійна етика адвоката» охоплюються питан­ня моралі в його відносинах з громадянами, органами та особами, що застосовують закон, державними, комерційними та громадянськими організаціями, органами адвокатури та колегами. Тому предметом ад­вокатської етики, на думку дослідника, стає поведінка представника тієї професії, члена відповідної корпорації, переважно в обставинах, де він діє саме як професіонал, або представляє свою професію, або сприймається оточенням саме як представник корпорації адвокатів146.

Моральні засади адвокатської діяльності були закладені ще в до­революційних адвокатурах. На той час особливо детально правила цієї діяльності були напрацьовані у французькій та англійській ад­вокатурах.

145      Зинаттулин 3.3. Этика адвоката-защитника. — Ижевск, 1999. — С. 15.

146      БорщевскийМ.Ю. Адвокатская этика. — 2-е изд., испр. — М.: Профобразо-
вание, 2000. — С. 300.

У жовтні 1999 р. Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України були схвалені Правила адвокатської етики. Правила, як те зазначено в преамбулі, були вироблені з метою уніфі­кованого закріплення традицій і досвіду української адвокатури в сфе­рі тлумачення норм адвокатської етики, а також загальновизнаних де­онтологічних норм і правил, прийнятих у міжнародному адвокатсь­кому співтоваристві.

На думку сучасних дослідників, проблем адвокатської етики, етич­ні вимоги, що пропонуються як орієнтири професійної діяльності ад­вокатів, можуть бути об'єднані у чотири групи:

а)         етичні вимоги, що містяться в нормах міжнародного права;

б)         закріплені в національному законодавстві;

в)         визначені в документах, що не мають нормативно-правового ха-
рактеру;

г)         не закріплені в офіційних документах.

Норми адвокатської етики, визнані і закріплені у міжнародній практиці. Загальна декларація прав людини (ст. 11), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права людини (ст. 14) проголошу­ють принцип презумпції невинуватості особи, звинуваченої у скоєнні злочину, гарантують їй використання всіх можливостей для захисту. Зміст цих норм враховано при виробленні положень адвокатської ети­ки в правовій системі України.

Норми адвокатської етики, закріплені в національному зако­нодавстві. У ст. 7 «Обов'язки адвоката» Закону України «Про адвока­туру» окреслено вимоги до діяльності адвокатів:

неухильно дотримуватися вимог чинного законодавства;

використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб;

не використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інте­ресах якої прийнято доручення;

не відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;

не прийняти доручення про подання юридичної допомоги у ви­падках, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, яка звер­нулася з проханням про ведення справи, або брав участь у якості осо­би, яка провадила дізнання, прокурора, громадського обвинувача, суд­ді, секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, свідка, пе­рекладача, понятого, а також, коли він є родичем особи, яка провадить дізнання, а також, коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках.

Стаття 9 цього ж Закону зобов'язує адвоката зберігати адвокатську таємницю і не розголошувати дані досудового слідства, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням своїх професійних обов'язків.

У ст. 15 Закону «Про адвокатуру» містяться такі етичні норми ад­вокатської діяльності, як:

виконувати покладені обов'язки з високою громадянською від­повідальністю ;

бути справедливим і принциповим, чесним і уважним до людей;

скрізь і завжди берегти чистоту звання адвоката;

бути вірним Присязі адвоката України.

Ряд норм адвокатської етики містяться в Кримінально-процесуаль­ному кодексі Україні. Так, у ст. 46 КПК закріплена неможливість від­мови від захисту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного з ініціа­тиви адвоката-захисника (крім випадків, встановлених ч.7 ст. 48 КПК); стаття 48 КПК зобов'язує захисника використовувати передбачені за­коном засоби захисту з метою: встановлення обставин, що спростову­ють підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають криміна­льну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, та надавати їм необхідну юридичну допомогу; не розго­лошувати дані, які йому стали відомі у зв'язку з виконанням його обов'язків; не перешкоджати встановленню істини у справі шляхом вчинення дій, спрямованих на те, щоб схилити свідка чи потерпілого до відмови від своїх показань або до дачі завідомо неправдивих пока­зань; схилити експерта до відмови від дачі висновку чи до давання за­відомо неправдивого висновку, іншим чином сфальсифікувати докази у справі або затягнути розслідування чи судовий розгляд справи.

Норми адвокатської етики, які здобули визнання у документах, що не мають нормативно-правового характеру — кодексах, поло­женнях, правилах і т. п. Зміст етичної норми набуває юридично зага­льнообов'язкову силу лише тоді, коли він закріплений у правовій нор­мі. Разом з тим, очевидно, що всі етичні норми зважаючи на їх різноманіття, неможливо закріпити у правових нормах.

Так, в основних принципах, що стосуються ролі юристів, при­йнятих Восьмим Конгресом ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Гавана, 27 серпня — 7 вересня 1990 р.), закріплено положення про те, що юристи за всіх обставин зобов'язані зберігати честь і гідність, властиві їх професії як відпо­відальні співробітники в сфері здійснення правосуддя (п. 12); за­хищаючи права своїх клієнтів і обстоюючи інтереси правосуддя, юристи повинні сприяти захисту прав людини та основних свобод, визнаних національним і міжнародним правом, і у всіх випадках ді­яти незалежно і сумлінно відповідно до закону і визнаних норм і професійної етики юриста (п. 14).

Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського спів­товариства, прийнятий в Страсбурзі (жовтень 1988 р.), відзначаючи особливу роль адвоката у правовому суспільстві у п. 1.1 вказує, що йо­го обов'язки не обмежуються сумлінним виконанням свого обов'язку у рамках закону. Адвокат має діяти в інтересах права в цілому, так са­мо точно, як і в інтересах тих, чиї права і свободи йому довірено за­хищати. Враховуючи це, на адвоката покладається комплекс зо­бов'язань як юридичного, так і морального характеру. Ці зобов'язання часто вступають у взаємну суперечність, і умовно поділяються на такі категорії:

перед клієнтом;

перед судом та іншими органами влади, з якими адвокат конта­ктує, виступаючи як довірена особа клієнта або від його імені;

перед суспільством, для членів якого існування вільної незале­жної професії поряд з дотриманням правових норм є найважливішою гарантією захисту прав людини перед особою державної влади та ін­ших інтересів суспільства.

В Україні діють згадані раніше Правила адвокатської етики. У роз­ділі II Правила закріплюють як основні принципи адвокатської етики незалежність, дотримання законності; домінантність інтересів клієн­тів; неприпустимість представництва клієнтів з суперечливими інтере­сами; конфіденційність; компетентність і сумлінність, чесність і поря­дність; повагу до адвокатської професії; культура поведінки; обмежене рекламування діяльності адвокатів.

Крім того, у правилах містяться етичні основи окремих видів адво­катської діяльності, а також взаємовідносин: 1) з клієнтами, з судом та іншими учасниками судового процесу; 2) іншими органами та особа­ми; 3) з іншими адвокатами. Правила мають окремий розділ, присвя­чений дотриманню норм адвокатської етики в громадській, науковій та публіцистичній діяльності адвоката.

Етичні норми адвокатської діяльності, не закріплені в офіцій­них документах. Зміст цих норм формується під впливом почуття громадянського обов'язку, цінностей професійної діяльності, совісті, уявлень про добро і зло, справедливість, гуманізм, відповідальність, рівня розвитку внутрішньої культури.

Як зазначено в Правилах адвокатської етики, надзвичайна важли­вість функціонального навантаження адвокатури вимагає від адвокатів слідування високим етичним стандартам поведінки; водночас специ­фіка, комплексний характер обов'язків, що лежать на адвокатурі, обу­мовлюють необхідність збалансування служіння адвоката інтересам окремого клієнта з інтересами суспільства в цілому, дотриманням принципів законності і верховенства права.

Стаття 5 Правил так конкретизує зміст принципу незалежності:

Специфіка цілей і завдань адвокатури вимагає як необхідної умови належного здійснення адвокатської діяльності максимальної не­залежності адвоката у виконанні своїх професійних прав і обов'язків, що передбачає його свободу від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність, зокрема з боку державних органів, а також від впливу своїх особистих інтересів.

З метою дотримання цього принципу в своїй професійній діяль­ності адвокат зобов'язаний протистояти будь-яким спробам посягання на його незалежність, бути мужнім і принциповим у виконанні своїх професійних обов'язків, обстоюванні професійних прав та їх ефектив­ному використанні в інтересах клієнтів.

Адвокат зобов'язаний не допускати в своїй професійній діяльно­сті компромісів, що применшували б його незалежність, з метою дого­дити суду, іншим державним органам, третім особам або клієнту, як­що такі компроміси розходяться з законними інтересами клієнта і перешкоджають належному наданню йому правової допомоги.

Адвокат не повинен займатися іншою діяльністю, яка ставила б його в юридичну, матеріальну або моральну залежність від інших осіб, підпорядкувала його вказівкам або правилам, які можуть увійти в су­перечність з нормами чинного законодавства про адвокатуру і цими Правилами, або можуть іншим чином перешкоджати вільному і неза­лежному виконанню адвокатом його професійних обов'язків.

Однією з найбільш деталізованих за змістом є стаття 9, що тлума­чить зміст принципу конфеденційності:

Дотримання принципу конфіденційності є необхідною і щонай­важливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієн­том, без яких є неможливим належне надання правової допомоги. То­му збереження конфіденційності будь-якої інформації, отриманої адвокатом від клієнта, а також про клієнта (зокрема щодо його особи) або інших осіб у процесі здійснення адвокатської діяльності, є правом адвоката у відносинах з усіма суб'єктами права, які можуть вимагати розголошення такої інформації, та обов'язком щодо клієнта і тих осіб, кого ця інформація стосується.

Дія принципу конфіденційності не обмежена в часі.

Конфіденційність певної інформації, що охороняється прави­лами цієї статті, може бути відмінена тільки особою, зацікавленою в її дотриманні (або спадкоємцями такої фізичної особи чи право­наступниками юридичної особи), в письмовій або іншій зафіксова­ній формі.

Адвокат не відповідає за порушення цього принципу у випадках допиту його у встановленому законом порядку як свідка стосовно об­ставин, які виходять за межі предмета адвокатської таємниці, визначе­ного чинним законодавством, хоча й охоплюється предметом конфі­денційності інформації, передбаченим цими Правилами.

За всіх інших обставин при визначенні обсягу відомостей, на ко­трі поширюється обов'язок збереження конфіденційності, адвокат по­винен виходити з норм цих Правил.

Звернемо увагу на те, що в перелік основних етико-правових прин­ципів, що повинні регламентувати діяльність адвокатів, включено принцип чесності і порядності (ст. 11).

Адвокат повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приват­ному житті бути чесним і порядним; не вдаватися до омани, погроз, шантажування, підкупу, використання тяжких матеріальних чи особи­стих обставин інших осіб або інших протизаконних засобів для досяг­нення своїх професійних чи особистих цілей; поважати права, законні інтереси, честь, гідність, репутацію та почуття осіб, з якими він спіл­кується в різних відносинах.

Аналіз основних принципів адвокатської етики показує, що певні обмеження професійної діяльності, які вони накладають, спрямовані на підтримання престижу адвокатури, подолання упередженого став­лення до адвокатів у різних прошарках суспільства.