7.4. Моральні якості прокурора

Стаття 121 Конституції України окреслює завдання прокуратури як єдиної системи. На прокуратуру покладаються:

142 Laisser faire — дозволяти, не заважати, махнути рукою, дати можливість по­діям відбуватися природно, залишити самошшву.

підтримання державного обвинувачення в суді;

представництво інтересів громадянина або держави в суді у ви­падках, визначених законом;

нагляд за додержанням законів органами, які проводять опера-тивно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусо­вого характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, до­держанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Організація і порядок діяльності органів прокуратури визначають­ся Законом України «Про прокуратуру».

Прокуратура, як це засвідчують її повноваження, є одним із найва­жливіших правоохоронних органів держави. Поступово змінюється і уявлення в масовій свідомості українців про прокуратуру та її соціаль­ні функції. Вона перестає сприйматися як орган державного тиску на громадян мірою того, як починає виконувати своє соціальне призна­чення засобу захисту прав і свобод людини.

Як і судді, держава надає прокурору широкі владні повноваження. Зрозуміло, що до осіб, які обіймають посади прокурорів, ставляться високі моральні критерії.

Діяльність прокурорів в країнах Європейського Союзу ґрунтується на інструкціях з питань етики та поведінки прокурорів, що були при­йняті Конференцією Генеральних прокурорів у травні 2005 р. у Буда­пешті (Угорщина). Згідно з цими інструкціями прокурор повинен:

здійснювати свої обов'язки відповідно до національного і міжна­родного законодавства;

справедливо, неупереджено та оперативно виконувати свої функції;

поважати, захищати та підтримувати людську гідність та людські права;

брати до уваги те, що він діє від імені та в інтересах суспільства;

намагатися знаходити справедливий баланс між загальними ін­тересами суспільства та інтересами та правами індивідуума.

Як зазначає О. Толочко, директор Інституту підготовки кадрів Націона­льної Академії прокуратури України, очевидним є те, «що турбота про пре­стиж професії, в першу чергу, завдання самих прокурорів, покликаних здій­снювати наглядову та іншу діяльність безсторонньо і в точній відповідності з законом, не допускаючи аморальних і протиправних проступків, які спо­творюють уявлення про характер прокурорської діяльності»14 .

143 Толочко О. Професійна поведінка (етика) прокурорів: проблеми норматив­ного регулювання: http://www.justinian.com.ua.

Як європейські інструкції з питань етики та поведінки прокурорів, так і підготовлений в Україні проект Кодексу професійної етики та по­ведінки прокурора спрямовані на запобігання неетичної поведінки та усунення сумнівів в належній прокурорській діяльності. В Україні Ко­декс розглядається як засіб оздоровлення морального клімату в систе­мі прокуратури взагалі та в окремих колективах прокуратур, зокрема. Автори Кодексу вважали, що його положення повинні бути обов'язко­вими для кожного прокурорсько-слідчого працівника та мають сприя­ти сумлінному, якісному й ефективному виконанню покладених на нього професійних обов'язків, зміцненню репутації, підвищенню ав­торитету, а також зростанню громадської довіри до органів прокура­тури. У відповідності до цього завданнями Кодексу є:

забезпечення ефективного здійснення прокурорами своїх про­фесійних обов'язків на підставі законності, норм моралі та високої культури (курсив наш. — Авт);

запобігання корупції в органах прокуратури;

створення умов для розвитку у працівників органів прокуратури загальнолюдських морально-етичних цінностей та формування почуття відданості справі утвердження законності (курсив наш. — Авт).

Стаття третя Кодексу містить основні етичні принципи професій­ної діяльності прокурора. Зазначено, що професійна поведінка про­курора ґрунтується на загальновизнаних морально-етичних прин­ципах:

верховенства права;

гуманізму;

справедливості;

рівності всіх громадян перед законом;

демократизму;

законності;

незалежності;

об'єктивності;

неупередженості;

чесності.

Безперечно, ця стаття потребує серйозного редагування експерта-ми-етиками, адже не все зазначене можна віднести до власне мораль­но-етичних принципів і загальних принципів.

Зміст четвертої статті Кодексу окреслює моральні вимоги до про­курора, виконуючого свої професійні обов'язки. Він зобов'язаний:

ставитись до людини як до вищої цінності;

поважати і захищати права, свободи і гідність громадян відпові­дно до вітчизняних та міжнародних правових норм та загальнолюдсь­ких принципів моралі;

глибоко розуміти соціальну значимість своєї ролі, міру відпові­дальності перед суспільством і державою за забезпечення правової за­хищеності громадян;

розумно і гуманно використовувати надані права у відповіднос­ті з принципами справедливості;

постійно вдосконалювати професійну майстерність, знання пра­ва, підвищувати загальну культуру, творчо опановувати необхідний на службі вітчизняний та зарубіжний досвід.

Зупинимось на тих частинах проекту Кодексу професійної етики та поведінки прокурора, де викладені основні вимоги до професійної по­ведінки прокурора, до поведінки прокурора в межах судочинства та до його позаслужбової поведінки.

Основні вимоги до професійної поведінки прокурора.

Стаття 5. Підтримання честі і гідності професії.

Прокурор повинен підтримувати честь і гідність своєї професії, свою професійну компетентність на належному рівні. У своїй діяльно­сті завжди відповідати найвищим етичним та естетичним вимогам, сумлінно виконувати службові обов'язки.

У разі поширення неправдивих відомостей, які принижують честь, гідність і ділову репутацію прокурора, останній вправі звернутися до суду з відповідним позовом про захист своїх прав.

Стаття 6. Незалежність та самостійність.

При виконанні службових обов'язків прокурор має бути незалеж­ним, що передбачає його свободу від будь-якого впливу, тиску чи втручання в діяльність. З метою дотримання цього принципу прокурор зобов'язаний активно протистояти будь-яким спробам посягання на його незалежність.

При прийнятті конкретних рішень бути самостійним та незалеж­ним:

від протиправного впливу з метою перешкодити виконанню службових обов'язків або домогтись прийняття неправомірного рі­шення з боку представників інших органів влади, об'єднань громадян, підприємницьких структур та окремих осіб;

відмежуватись від будь-яких корисливих і приватних інтересів, зовнішнього та політичного впливу, тиску з боку громадськості та за­собів масової інформації;

ігнорувати вимоги та рекомендації не уповноважених осіб щодо вирішення справ і матеріалів і, не обмежуючись цим, вживати в уста­новленому порядку заходів для притягнення винуватців до відповіда­льності;

утримуватися від будь-яких дій чи поведінки, що заважали б на­лежним чином виконувати свої повноваження і були не сумісними з посадою прокурора;

керуватись лише вимогами закону, правилами етики професії та своїми переконаннями.

Стаття 7. Справедливість, неупередженість та об'єктивність. Прокурор повинен діяти в межах повноважень, визначених зако­ном, справедливо, неупереджено та об'єктивно:

не повинен продовжувати кримінальне переслідування, якщо роз­слідування показує необґрунтованість чи незаконність обвинувачення;

ураховувати всі обставини у справі, включаючи ті, що стосують­ся підозрюваного (обвинуваченого, підсудного, засудженого), незале­жно від того, чи є вони доказами вини або невинуватості останнього;

бути політично неупередженим, виключати можливість будь-якого впливу або тиску на свою професійну діяльність органів місце­вої влади та самоврядування, посадових осіб, а також рішень, програм та дій політичних партій, інших суспільних об'єднань чи їх органів;

не висловлювати публічно своєї власної позиції з тих чи інших питань поточної політики, щоби не ставити під сумнів свою неупере­дженість.

Стаття 8. Недопущення дискримінації.

Прокурор повинен захищати принцип рівності всіх громадян перед законом та не допускати проявів дискримінації за ознаками раси, ко­льору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етні­чного та соціального походження, майнового стану, місця проживан­ня, за мовними або іншими ознаками.

Стаття 9. Недопущення проявів корупції.

Прокурор має суворо дотримуватись обмежень і заборон, передба­чених антикорупційним законодавством, не допускати будь-яких про­явів корупції:

не використовувати у своїх особистих інтересах, інтересах ро­дини або інших осіб будь-яку інформацію, яка стала відомою під час виконання професійних обов'язків;

не сприяти фізичним та юридичним особам, з використанням свого службового становища, у здійсненні ними підприємницької та іншої діяльності з метою одержання для себе, своїх родичів або інших осіб матеріальних благ, послуг, пільг та інших переваг;

не використовувати державне майно, інші засоби організаційно-технічного та іншого забезпечення в особистих інтересах, а також в інших цілях, не пов'язаних з виконанням професійних обов'язків;

не брати будь-які подарунки, винагороди, не отримувати якусь користь, заохочення чи гостинність у зв'язку з виконанням своїх про­фесійних обов'язків, а також від осіб, які можуть скомпрометувати че­сність, справедливість та неупередженість прокурора;

запобігати конфліктам між власними інтересами та інтересами служби, а у разі виникнення ситуації, коли особиста зацікавленість пе­решкоджає виконанню посадових обов'язків, повідомити про це без­посередньому керівникові для врегулювання конфлікту інтересів.

Основні вимоги до поведінки прокурора у межах судочинства.

Стаття 10. Дотримання принципу законності, незалежності суд­дів, рівності фізичних та юридичних осіб перед законом і судом.

При здійсненні повноважень у судочинстві прокурор зобов'язаний своєчасно вживати у межах своєї компетенції заходів до усунення по­рушень закону, від кого б вони не виходили, керуючись принципами законності, незалежності суддів, рівності фізичних та юридичних осіб перед законом і судом.

Під час судового розгляду справ прокурор повинен всіляко утри­муватися від здійснення впливу на вирок або рішення суду не проце­суальними засобами, у тому числі шляхом проголошення до завер­шення розгляду справ заяв стосовно фактичних обставин справи та юридичної оцінки доказів.

Стаття 11. Дотримання принципу презумпції невинуватості.

У всіх сферах прокурорсько-слідчої діяльності прокурор зо­бов'язаний дотримуватися принципу презумпції невинуватості.

Стаття 12. Недопущення дій, що принижують людську гідність.

Прокурор не може вчиняти, підбурювати або терпимо ставитись до будь-якої дії, що пов'язана з катуванням, іншим жорстоким або таким, що принижує людську гідність, поводженням.

Стаття 13. Недопущення використання доказів, здобутих неза­конним шляхом.

Прокурор не повинен надавати суду докази, що були отримані з джерел або за допомогою методів, що суперечать закону. У разі вста­новлення таких фактів, вживати необхідних заходів з метою притяг­нення до передбаченої законом відповідальності особи, яка отримала та надала такий доказ.

Стаття 14. Забезпечення конфіденційності інформації.

Прокурор зобов'язаний забезпечувати конфіденційність інформа­ції, яку отримано під час виконання професійних обов'язків, крім тих випадків, коли законом передбачено право чи обов'язок розкривати таку інформацію.

Особливу увагу слід приділяти забезпеченню таємниці у сфері під­приємницької та банківської діяльності, розголошення якої може за­вдати істотних матеріальних збитків суб'єктам підприємництва.

Прокурору слід утримуватися від розголошення заздалегідь своїх намірів щодо порушення кримінальних справ, обрання запобіжних за­ходів та інших важливих слідчих дій і наглядових рішень, якщо потре­ба у цьому не викликана міркуваннями тактичного характеру.

Стаття 15. Забезпечення захисту інтересів потерпілих і свідків.

У судовому процесі, у випадках та порядку, передбачених законом, прокурор повинен захищати законні інтереси потерпілих і свідків:

забезпечувати обізнаність останніх про їхні права, у тому числі на оскарження рішення суду;

у разі необхідності, вживати заходів, передбачених чинним зако­нодавством для захисту їхнього та близьких родичів життя і безпеки;

вживати вичерпних заходів, передбачених законодавством, щодо відшкодування потерпілим шкоди, завданої злочином.

Основні вимоги до позаслужбової поведінки прокурора. Стаття 16. Недопущення поведінки, що може зашкодити репу­тації.

Прокурор не вправі використовувати своє посадове положення в особистих інтересах або в інтересах інших осіб. Зобов'язаний утриму­ватися від поведінки, дій і висловлювань, які можуть зашкодити його репутації, а також скомпрометувати незалежність, послідовність, справедливість органів прокуратури.

Стаття 17. Обмеження участі прокурора у політичній діяльності та щодо сумісництва

Прокурор не може належати до політичних партій, об'єднань та рухів, брати участь у будь-якій політичній діяльності, суміщати вико­нання своїх службових обов'язків з іншою діяльністю, крім наукової, творчої та викладацької.

Стаття 19. Ставлення до релігії.

Використовуючи свободу світогляду, закріплену Конституцією України, працівники прокуратури мають право вільно визначати своє ставлення до релігійної діяльності, брати участь у діяльності релі­гійних об'єднань, не допускаючи їх втручання у свої службові справи.

Формування професійно значущих якостей прокурорського пра­цівника великою мірою зумовлене особливостями його професійної діяльності. Такими особливостями визначено:

жорстку правову регламентацію рішень, що приймаються;

владний, тобто обов'язковий, характер професійних повнова­жень;

нестандартні, часто екстремальні умови діяльності;

процесуальну самостійність;

високий рівень персональної відповідальності за свої рішення та її реалізацію.

Відповідно до ст. 2 Загальних положень Дисциплінарного статуту прокуратури України, «працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків із грома­дянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, під­вищувати її якість та ефективність, сприяти своєю діяльністю утвер­дженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм і правил суспільно­го життя». Працівники прокуратури повинні бути вірними Присязі працівника прокуратури, професійному обов'язку; мати здатність пра­вильно сприймати критику; виявляти нетерпимість до недоліків та чуйність і уважність до людей.

Прокурор захищає інтереси суспільства, виступає від імені держа­ви, однак у той же час — покликаний бути на стороні законних інтере­сів підсудного, захищати його достоїнство. А.Ф. Коні писав, що про­курор, «виконуючи свій важкий обов'язок, служить суспільству. Але це служіння тільки тоді буде корисним, коли в нього буде внесено су­вору моральну дисципліну і коли інтерес суспільства і людське до­стоїнство особистості будуть охоронятись з однаковою чуйністю і ре­тельністю»144.

Наостанок зазначимо, що успіх чи провал усіх надій і починань розбудови в Україні основ громадянського суспільства визначається якістю людського матеріалу, рівнем людяності (моральності) в люди­ні, мірою залучення її до досягнень світової культури, засвоєння і зда­тності втілювати в життя загальнолюдських цінностей.

144 Коні А.Ф. Собр. соч.: В 8-мит. Т.4. — С. 62.

Вагомий внесок у це роблять працівники прокуратури. Реальність, що динамічно розвивається, вимагає в наш час особливої уваги до фо­рмування моральних якостей прокурора, які є невід'ємними елемента­ми його професіоналізму.


Діяльність всіх юридичних інститутів держави оцінюється, в пер­шу чергу, по тому, наскільки надійно вони захищають права людини. Ратифікувавши Європейську Конвенцію про захист прав людини та основних свобод (1950), Україна прийняла на себе зобов'язання забез­печити кожну людину, права якої порушені, ефективними засобами правового захисту (ст. 13 Конвенції).

Конституція України у ст. 59 проголосила щонайважливішу соціа­льну функцію адвокатури — забезпечення права на захист від обвину­вачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних установах. Право кожного на правовий захист гаран­товано ст. 55 Конституції. Реалізація цих конституційних норм надає особливої соціальної цінності адвокатурі в умовах розбудови демокра­тичних засад життя, формування громадянського суспільства, підви­щує престиж професії адвоката. Про гостроту становлення сучасної правової системи адвокатури, проблемні аспекти цього процесу свід­чать слова Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини НІ. Карпачової про те, що в нашій державі на сьогодні фактично від­сутній механізм забезпечення прав кожного — підозрюваного, обви­нуваченого, підсудного мати захисника у випадках, коли вони не ма­ють матеріальної можливості запросити адвоката для свого захисту.

Стаття 1 Закону «Про адвокатуру», прийнятому 19 грудня 1992 р. Верховною Радою України, визначає адвокатуру як добровільне про­фесійне громадське об'єднання, покликане, за Конституцією України, сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси грома­дян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Адвокатською діяльністю може займатися тільки особа, яка є гро­мадянином України, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юри­дичною спеціальністю або в якості помічника адвоката не менше двох років, не має судимості, склала кваліфікаційний іспит, отримала свідо­цтво про право на заняття адвокатською діяльністю, яка прийняла Присягу адвоката України, а також не працює в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління (ст. 2 Закону України «Про адвокатуру»).

Одним з перших дослідників моральних аспектів адвокатської дія­льності був М.П Кан, який вказував на такі основоположні ознаки ад­вокатської етики, як: 1) сукупність правил поведінки адвоката не вза-