7.3. Моральні якості судді

вини, мають прагнути додержуватись їх у професійній, громадській дія­льності та приватному житті заради утвердження незалежності й неупе­редженості судової влади, зміцнення її авторитету у суспільстві.

Вже перша стаття Кодексу закликає суддю бути прикладом зако­нослухняності, неухильно додержувати присяги й завжди поводитись так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупере­дженість та справедливість суду. Чисельні пам'ятки культури минуло­го показують, що потреба в справедливому, чесному суді була актуа­льною і в умовах життя перших цивілізацій, коли тільки з'явилися перші правові кодекси. Вимога рівності в суді законодавчо закріплена досить давно. Однак забезпечення реальної рівності в суді, рівних реа­льних можливостей обстоювати свої права в судах людей, що нале­жать до різних в соціальному, службовому, майновому сенсі груп, за­лишається актуальною проблемою і в наш час.

Судова влада повинна бути об'єктивною і неупередженою. Судова істина не може бути встановленою судом необ'єктивним, тенденцій­ним у оцінці аргументів однієї з сторін. Стаття сьома Кодексу профе­сійної етики судді вказує на те, що суддя повинен здійснювати судо­чинство в межах та в порядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.

Безсторонність судової влади, яка на практиці означає відсутність прихильності до однієї з сторін, що протистоять у судовому процесі, зважене ставлення до їх домагань, осіб, що їх представляють, і діяль­ність тільки в інтересах істини і утвердження справедливості, опираю­чись на закон і совість — безперечно, є вимогою і морального, і пра­вового характеру. Судова влада, що не діє безсторонньо (які б не були тому причини), втрачає довіру суспільства, а суддя, що уособлює таку владу, втрачає авторитет і моральне право здійснювати судочинство.

Вимогою до судової влади є її безсумнівна компетентність. Стаття п'ята Кодексу професійної етики судді звертає увагу на те, що суддя повинен старанно і неупереджено виконувати покладені на нього обов'язки і підтримувати свою професійну компетентність на належ­ному рівні. Компетентність в даному випадку звичайно означає і висо­кий професіоналізм суддів, глибоке і всебічне знання ними законів, знання і дотримання ними вимог професійної етики, увагу, витримку, що стають в нагоді при розгляді складних і заплутаних справ. Для на­лежного виконання своїх професійних обов'язків суддя повинен мати вищу юридичну освіту. До цього слід додати і наявність значного жит­тєвого досвіду, і тривалу практику юридичної діяльності, навички за­стосування законів. Однак і здобуті знання, і накопичений досвід мо­жуть стати гальмом, мертвим вантажем, якщо постійно їх не вдоско­налювати, не збагачувати загальну і професійну культуру, не приводи­ти їх у відповідність до вимог життя.

Ще за часів Аристотеля (384—322 до н. е.) очевидним було те, що суддя повинен володіти особливими якостями. Філософ стверджував, що суддями можуть бути громадяни віком старше тридцяти років, до того ж за умови, що вони не є державними боржниками і не позбавлені громадянської честі. Ще раніше, в часи афінського архонта Солона (між 640/635(6)—559 до н. е.), суддів називали «тими, хто пам'ятає про справедливість», «тими, хто вирішують спірні питання».

У кодексі, що регламентує діяльність судді в сучасній Великобри­танії, особлива увага надається не тільки професійним, але й мораль­ним якостям судді. Високо цінується особиста чесність. Приватне життя судді безпосередньо пов'язується з виконанням його професій­них обов'язків. Так, приводом для відмови у призначенні кандидату на посаду судді може бути інформація про його надто розкуту поведінку під час святкування власного дня народження.

Кодекс судової етики, що діє в СІЛА, регламентує діяльність судді низкою принципів, які узагальнюють моральні характеристики профе-сіонала-юриста:

суддя повинен оберігати чесність і незалежність судової влади;

суддя не повинен допускати сумнівну поведінку;

суддя повинен виконувати професійні обов'язки неупереджено і сумлінно;

суддя повинен регулярно надавати звіти про свої прибутки, які він отримав за судову і позасудову діяльність;

суддя не повинен втручатися в політичну діяльність.

Цими принципами окреслено поле діяльності судді, на якому не можуть виникати підстави для сумнівів щодо справедливості і неупе­редженості його рішень. Цілком доречною для цього є і декларація до­ходів судді. Разом з цим суспільством надаються належне фінансове забезпечення, ряд соціальних гарантій, чим створюються можливості для забезпечення незалежності суду, дотримання присяги судді та сумлінного виконання суддями своїх професійних обов'язків.

Проблема суддівської етики поставлена досить гостро в Україні. По­ява Кодексу професійної етики судді є свідченням цього. Він є своєрідним доповненням Закону України «Про статус суддів». Як і Закон, кодекс на­голошує на тому, що суддя не може належати до політичних партій і про­фесійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, ви­конувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Звичайно, незалежність суду і політичні уподобання судді є поняттями несумісними, оскільки зводиться нанівець дієвість принципу незалежнос­ті суддів та підкорення їх тільки законові. Проте у даному законі не пе­редбачено моральних вимог до кандидатів на цю посаду. Кодекс профе­сійної етики судді конкретизує деякі з них.

Наприклад, стаття друга вказує на те, що суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов'язану зі здійсненням правосуддя. Він не вправі використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб. Стаття сьома підкрес­лює те, що суддя при здійсненні правосуддя не повинен допускати проявів учасниками процесу чи іншими особами неповаги до людини за ознаками раси, статі, національності, релігії, політичних поглядів, соціально-економічного становища, фізичних вад тощо.

У цьому Кодекс спирається на зміст ст. 21 і ст. 24 Конституції України. Перша, як відомо, проголошує те, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, що права і свободи людини є невідчужува-ними та непорушними. А друга — те, що громадяни мають рівні кон­ституційні права і свободи та є рівними перед законом. Ця стаття та­кож містить положення про те, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майно­вого стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

А.Ф. Коні в статті «Судова реформа і суд присяжних» дуже влучно підмітив, що в суді як ні в якій іншій діяльності «не доводиться так ча­сто тривожити свою совість, то закликаючи її в судді, то вимагаючи від неї вказівок, то віднаходячи в ній єдиній підтримки»139.

139 Кони А.Ф. Полн. собр.: В 8-ми т. ТА — М., 1967. — С. 212.

Безперечно, в першу чергу, з числа моральних якостей судді слід на­звати усвідомлення соціальної значимості судового рішення і загострене почуття власного обов'язку. Розмірковуючи над проблемою моральних якостей судді, один із студентів заочної форми навчання юридичного фа­культету Київського національного університету імені Тараса Шевченка у своєму есе зробив заключний висновок: «Бути суддею — це покликання». Приймаючи рішення, суддя повною мірою несе відповідальність за долю підсудного, за справедливий розгляд і вирішення судової справи. Судова істина постає як результат копіткої праці зі встановлення причин право­порушення, ознайомлення з характеристикою особи підсудного, з визна­чення вагомості доказів сторін та оцінки діянь підсудного з моральної по­зиції. Судове рішення, вид і міра покарання повинні відповідати вста­новленій в судовому процесі небезпеці для суспільства як самого право­порушення, так і особи, що його скоїла.

Суддя повинен бути об'єктивним і неупередженим при виконанні своїх професійних обов'язків. Упередженість судді щодо підсудного чи потерпілого, інших учасників судової справи обов'язково приведе до су­дової помилки. Сама по собі ця якість є незаконною і аморальною, оскі­льки суддя при цьому не виконує вимоги безсторонності як умови утвер­дження справедливості. Внаслідок упередженості суддя зосереджує увагу лише на тих фактах (доказах), що відповідають раніше сформованим уяв­ленням про суть судової справи. Ігноруються факти (докази), які виявляє розгляд судової справи. Застерігаючи від упередженого ставлення до під­судного, Ю.М. Грошевой писав: «Упередженість має наслідком судові помилки не тільки в дослідженні фактичних обставин справи, але й у пра­вовій кваліфікації скоєного, у виборі міри покарання»140.

До оголошення рішення суду суддя не має права у будь-якій формі виказувати свою оцінку суті справи, яку він розглядає, характеризува­ти дії підсудного. Якщо подібне все ж має місце, з'являється законний привід вимагати відводу такого судді. Такого роду «стриманість» суд­ді є обов'язковою при виконанні його професійних обов'язків. Як ба­чимо, є і ефективний спосіб контролю поведінки судді. Але набагато складніше досягти внутрішньої свободи від упередженості, готовності сприймати все, що відбувається в судовому засіданні, об'єктивно.

Об'єктивність розгляду судової справи залежить від того, наскіль­ки однаково уважно суддя ставиться до клопотань, заяв учасників су­дового процесу, вислуховує їх, надає можливість поставити запитання, суттєві щодо роз'яснення суті справи.

Суддя об'єктивний і неупереджений створює атмосферу процесуа­льної рівності сторін, очевидну не тільки для присутніх в судовій залі, але й для безпосередніх учасників розгляду судової справи. Недореч­ним є вияв симпатії чи антипатії до будь-кого з учасників судового процесу, наприклад, підкреслено уважне ставлення до потерпілого, чи репліки, що переривають виступ адвоката, ігнорування звернень чи за­яв підсудного.

140 Грошевой Ю.М. Проблемы формирования судейского убеждения в уголов­ном судопроизводстве. — Харьков, 1975. — С. 89.

Одним із обов'язків судді, виконання якого є умовою досягнення об'єктивності правосуддя, полягає в тому, що суддя повинен переко­натися в тому, що підсудний дійсно розуміє, в чому його звинувачу­ють, що відповідь підсудного, якою він визнає чи не визнає свою про­вину, ґрунтується на правильному усвідомленні суті обвинувачення, що юридична необізнаність підсудного не зумовила його помилкової відповіді (О.С. Кобліков).

Негативно вплинути на об'єктивність правосуддя може некритичне ставлення судді до матеріалів судової справи, наданих по результатам попередніх слідчих дій. Поверхневе ознайомлення з матеріалами спра­ви, оцінка його як типового є свідченням формального ставлення судді до своїх обов'язків. Можливими наслідками цього стають найвагоміші судові помилки — осуд невинуватих, а також несправедливо суворе покарання (не менш несправедливим є і так званий виправдальний ухил) осіб, що дійсно скоїли правопорушення.

У жодному разі суддя не повинен наполягати на отриманні від підсу­дного свідчень, що підтверджують версію сторони обвинувачення, викла­дену у відповідних висновках. Якщо, тим більше, підсудний заявляє про відмову від своїх свідчень під час попереднього слідства, не визнає своєї провини, обов'язком судді в цьому випадку є пошук причин цього і дета­льна перевірка, порівняльний аналіз попередніх свідчень і свідчень, даних під час судового розгляду справи, на предмет їх відповідності дійсності. Якщо свідчення підсудного, дані під час попереднього розслідування справи, не відповідають дійсності, є результатом або помилки, або недоб­росовісно проведеного слідства, необхідно його свідчення, отримані в су­довому процесі, використати з метою реабілітації підсудного. У будь-якому разі, коли підсудний змінює свою позицію щодо суті обвинувачен­ня, суддя зобов'язаний уважно вислухати версію підсудного, визначити хибність чи істинність різних свідчень і окреслити чітко доказову базу для безпомилкового висновку. Оскільки подібне трапляється в судовій прак­тиці досить часто, варто пам'ятати, що об'єктивність правосуддя зале­жить і від того, чи надається підсудному можливість пояснити причини відмови від попередніх свідчень і детально викласти свою оцінку висуну­того обвинувачення, своє бачення відомих йому обставин справи так, як це бажає зробити сам підсудний.

Суддя не повинен керувати судовим слідством і відсторонено фік­сувати відверто хибні свідчення. Його обов'язок — організувати реко­нструкцію дійсних обставин справи і бути в цьому наполегливим. Од­нак активність судді по досягненню цієї мети не повинна стиму­люватись позицією обвинувачення. У судовому процесі, який є своєрі­дним змаганням сторін обвинувачення і захисту, викриття злочинних дій підсудного все ж залишається обов'язком обвинувача, а не суду чи конкретного судді. Тому різноманітні такі собі «хитрі» запитання, що дозволяють деякі судді під час судового опитування, є недопустими­ми. Дехто виправдовує таку практику тим, що вона начебто пришвид­шує хід судової справи, отримання потрібних свідчень. Та доведення підсудного до стану розгубленості, чи ступору141, чи агресії навряд чи додає об'єктивності правосуддю і переконливості судовому рішенню.

Навідні запитання в будь-якій формі є своєрідним табу для судді. Під час розгляду судової справи суддя повинен слідкувати за тим, щоб будь-хто з учасників опитування не ставив навідні запитання.

Справедливий, принциповий суддя завжди на стороні дотримання моральних норм спілкування учасниками розгляду судової справи. Якої б гостроти не досягало судове змагання, він не допустить грубо­щів, нетактовності чи приниження у стосунках його учасників.

Суддя — представник однієї з гілок влади. Тому поведінка його повинна бути завжди коректно-офіційною і, одночасно, ввічливою, та­ктовною по відношенню до усіх, з ким він спілкується, виконуючи свої професійні обов'язки. Як зазначав О.С. Кобліков, в поведінці суд­ді не повинно бути як сухості, байдужості, так і легковажності, жарті­вливості. Кожне правопорушення, що розглядає суд, принесло комусь горе, моральне потрясіння. Суддю, очевидно, запам'ятають на все життя підсудний, його близькі, буде пам'ятати потерпілий, інші учас­ники процесу, за його поведінкою уважно спостерігають присутні в залі суду. В їх очах він — суддя, від якого очікують розумного і сум­лінного дослідження справи і його справедливого вирішення. І суддя повинен ці надії виправдати всією своєю поведінкою!

Часто, вживаючи зв'язку понять «судова система», ми забуваємо, що це не лише знеособлена сукупність законів, що регламентують від­носини між судами різного рівня як абстрактними організаціями, а ди­намічне соціальне утворення. Насамперед суддівська система, як і будь-яка інша система державних органів, — це сукупність суддів та інших фахівців юридичної сфери, що здійснюють чи мають опосеред­коване відношення до правосуддя. Саме суддя як особа, що вершить правосуддя, є ключовим суб'єктом всієї системи і саме суддя своїми діями, виконанням своїх професійних обов'язків визначає образ і впливає на сприйняття на рівні масової свідомості, судової системи.

141 Ступор (від лат. stupor — заціпеніння) — у людини стан нерухомості з від­сутністю реакцій на зовнішні подразники.

Протягом майже усіх років незалежності одного з найпопулярніших тез на устах багатьох українських політиків була теза про необхідність реформування судової системи України. Відсутність чіткого розподілу повноважень між гілками влади, залежність судової влади від рішень ви­конавчої та законодавчої влади, наявність корупції в суддівських лавах, непоодинокі скандали, пов'язані із незаконною та аморальною поведін­кою служителів Феміди — це тільки частина тих проблем, на яких наго­лошують не тільки українські політики, а й міжнародні спостерігачі ООН та інших організацій, що здійснюють моніторинг правового поля України.

Проблем, справді, існує багато. Існує не менше пропозицій щодо їх вирішення: від свого роду правової революції в судовій системі («зла­мати повністю стару і побудувати нову») до того, що можна передати коротко французьким laisser faire142. У сучасному українському пере­кладі цей вираз передається так: «Нічого не потрібно змінювати, це все нормальні явища для перехідного періоду, що з роками, із розвит­ком суспільства та його подальшою демократизацією минуться самі». Але як би не проводилося реформування української судової системи, ключовим моментом цього процесу, що буде визначати її обличчя і ді­євість в майбутньому, залишатиметься переведення змісту понять суд­дівської моралі і кодексу суддівської честі з теорії у практику, у пере­конання фахівця в сфері правосуддя. Тільки за такої умови в діяльності судді об'єднаються кращі моральні якості, які ми розгляну­ли: чесність, принциповість, наполегливість, мужність, об'єктивність, справедливість, неупередженість, гуманізм, відповідальність за прийн­яті рішення, високе почуття власного обов'язку. І, можливо, тоді стане зрозумілим повний зміст крилатого вислову Цицерона: «Суддя — це закон, що говорить, а закон — це німий суддя».