6.3. Проблема професіоналізму соціолога в умовах соціальних трансформацій в Україні

Українська соціологія доперебудовного періоду. Стосовно змін, що сталися у соціологічній спільноті України, то варто відзначити, що до трансформацій соціальної системи вітчизняна соціологія засвідчу­вала наявність у ній сталих формальних і неформальних атрибутів со­ціального інституту.

115 Див. детальніше про причини формування Кодексу професійної етики соці­олога: Паніна Н. Професійна етика і соціологія в Україні (до прийняття Кодексу професійної етики соціолога СА // Соціологія: Теорія, методи, маркетинг. — № 3, 2004. — С. 5—8.

Хоча в рамках системи вищої освіти соціології приділялось не­достатньо уваги — вищі навчальні заклади не випускали спеціалістів по соціології, проте існувала можливість спеціалізації по прикладній соціології в аспірантурі на базі університетів, наукових лабораторій, відділень наукових інститутів.

Соціологія як суспільна дисципліна знаходилась під жорстким конт­ролем партійно-чиновницьких інстанцій. Приписана методологія — істо­ричний матеріалізм — істотно обмежувала професійну автономію і при­мушувала вчених-соціологів до декларованих запевнень, що всі результати досліджень, викладені нижче, базуються на визначених методологічних принципах історичного матеріалізму. Проте подвійна мораль, що згадуєть­ся, як правило, в негативному контексті, у даному випадку сприяла форму­ванню іншої — неформальної структури соціології, що відображала зага­льноприйняті принципи діяльності наукового співтовариства.

Література, що виходила в 1960-ті роки, значною мірою відо­бражала сучасні досягнення світової соціології. Регулярно проводи­лись з'їзди, конференції, семінари, що сприяли широкому науковому спілкуванню, яке значно більше відповідало канонам наукової профе­сії, ніж ідеологічної роботи.

4. Структура і внутрішня ієрархія спільноти вчених-соціологів у значно більшій мірі визначалась науковим авторитетом, здібностями і внеском у науку, ніж ідеологічними заслугами.

Таким чином, можна говорити, що на певному відрізку історично­го часу, а саме, 1960-ті 1980-ті роки, існували дві конфігурації про­фесійно-моральних норм соціологічної науки: 1) ідеологічна і 2) нау­ково-професійна. Звичайно, в ситуаціях їх зіткнення ідеологічна парадигма володіла більшою вагою і обумовлювала деформації науко­вої структури. Але частіше ідеології було байдужим внутрішнє профе­сійне життя; тому певна міра автономії дозволяла соціології розвива­тись за канонами наукового співтовариства.

Варто відзначити ще одну професійну особливість «доперебудов-ної» соціології. Сфера діяльності соціології була сконцентрована на наукових дослідженнях. Незважаючи на те, що єдиною спеціальністю, яка формально фіксувалась в офіційних дипломах, була «прикладна соціологія», в соціальній практиці її прикладний характер мало для ко­го мав практичний інтерес. Навіть достатньо масовий прикладний на­прям — заводська соціологія, що мала широке представництво в соці­ологічній асоціації, — використовував соціологічну спільноту для розширення можливостей вдосконалення методичного апарату і по­глиблення наукового аналізу отриманих результатів, займаючись пе­реважно дослідною, а не практичною діяльністю.

Соціологія в умовах українських суспільних трансформацій. Со­ціально-структурні зміни, що розпочалися разом з перебудовою, не змог­ли не торкнутися й інституту науки в цілому. Але, напевне, з усіх науко­вих дисциплін найбільших структурних деформацій зазнала соціологія.

Необхідність соціологічного аналізу різних явищ соціально-політичного життя незалежної держави вимагала значно більшої кількості кваліфікованих соціологів, ніж потрібно було попередній системі держав­ного устрою.

Недостатня кількість соціологів-професіоналів у змінених соціальних умовах заготрювала ще одну проблему соціології як класичного науково­го інституту — остання задля власного повноцінного функціонування по­требувала суттєвого розширення наукових пошуків через збільшення прикладних соціологічних досліджень. Особливого акцентування та уваги здобула соціально-політична практика новоствореної держави. Такі об­ставини виводили соціолога на новий рівень професійної активності, який передбачав поєднання діяльності вченого, певних аспектів маркетингових відносин у стосунках з усіма, хто включений в процес соціологічних до­сліджень. Але в той же час виробничі і ринкові відносини є (чи, точні­ше, повинні бути) вторинними по відношенню до наукових, оскільки і виробництво, і ринок у кінцевому рахунку спрямовані на здобуття ін­формації, що виступає предметом наукового чи експертного аналізу спеціаліста-соціолога.