6.2. Етика соціолога у світлі ціннісних вимог до наукової діяльності

Варто зважати і на таку сучасну тенденцію як потреба правової і мора­льної регламентації будь-якої професійної діяльності. На прикладі профе­сійної діяльності соціологів особливо помітні проблеми у взаємовідносинах представникі цієї професії і суспільства, що виявилися результатом карди­нальних змін українського суспільства в цілому і змін соціально-моральної конфігурації професійних норм як щншсно-регламентаційної основи інтра-професійної структури соціологічного співтовариства зокрема.

Н. Паніна, відомий український соціолог, тривалий час відслідко­вувала процеси розпаду попередньої і становлення нової системи сус­пільного життя в Україні. У своїх роботах вона акцентувала увагу на складних проблемах трансформації українського суспільства, відзна­чаючи, що більшість громадян схильні до стану анемічної деморалізо-ваності і демонструють вкрай низький рівень соціального самопочут­тя. Такі умови відображають актуальність тези науковця про те, що чим більш нестабільне суспільство, тим вища роль індивідуальної іні­ціативи в утворенні ціннісно-нормативної бази.

Це стало одним із стимулів плідної праці Н. Паніної зі створення Кодексу професійної етики соціолога, який вважається фахівцями од­ним із найкращих у світовій соціології. Побудова ціннісно-норматив­ної бази суспільства у розумінні дослідниці повинна починатися з яс­ної і послідовної артикуляції моральних і ділових норм діяльності професійних спільнот, державних і громадських організацій. Тільки так можна подолати соціальний цинізм, що виступає зворотною сто­роною особистої ініціативи у нестабільному суспільстві.

Дослідження Паніної переконливо показали, що вираженість де­кларативних демократичних орієнтацій позитивно корелює з рівнем соціального цинізму. З цього був зроблений надзвичайно важливий висновок: «Цинізм як ненормативна реакція на аномію може розгляда­тися в якості певного типу ціннісно-нормативної підсистеми. Проте шлях розвитку даної підсистеми достатньо безперспективний, навіть якщо в якості основної цілі декларується побудова демократичного суспільства, оскільки демократичні інститути будуються не тільки і навіть не стільки на декларації цілей, скільки на формуванні демокра­тичних засобів досягнення поставлених цілей»112.

Головаха Е.И. Социология Наталии Паниной // Панина Н.В. Избр. труды по социологии. — С. 9.

113 Див., наприклад, роботи Н. Паніної: Паніна Н. В. Моніторинг соціальних змін в укарїнському суспільстві // Структурні зміни сучасного суспільства. — К., 2006; Паніна Н. В. Динамика социально-моральной конфигурации профессиональ­ных норм и проблема регламентации деятельности социологического сообщества в условиях аномии // Проблеми розвитку соціальної теорії. Теоретичні проблеми зміни соціальної структури українського суспільства. — К.: 2002.

У багатьох роботах Наталії Паніної113 міститься обґрунтування ре­альних соціальних механізмів трансформації суспільства, його пере­ходу від нестабільного стану, пов'язаного з масовою аномічною демо-ралізованістю, авторитарними настроями, ізоляціонізмом, екстерналь-ністю, соціальним цинізмом, песимізмом і незадоволеністю життям, до стабільного соціуму з перспективою побудови демократичної цін­нісно-нормативної системи.

Оскільки своєрідність соціологічної професії значною мірою пов'я­зана із науковою діяльністю, то у цьому зв'язку доречним буде неве­ликий екскурс в історію формування науки як виду професійної діяль­ності і соціального інституту.

Особливості наукової діяльності. Основні ціннісні принципи науки. Проблеми розвитку професійної культури, виникнення і фор­мування професійної структури суспільства та проблеми становлення науки як соціального інституту, починаючи з XIX ст. перебували в по­лі підвищеної уваги провідних соціологів свого часу. Цей інтерес осо­бливо загострювався в періоди соціальної нестабільності і соціальних трансформацій.

Наука займає особливе місце в професійній структурі суспільства саме через особливе розуміння винагороди за професійну діяльність. Якщо у так званих обслуговуючих професіях (медики, юристи, інже­нери) основною винагородою є гонорар, то у професійній науковій ді­яльності найважливішою мотивацією, як стверджує Р. Мертон, є ба­жання отримати професійне визнання, котре, за визначенням, може надійти тільки від колег, які в силу своєї компетенції, здатні оцінити вклад вченого у загальну суму знань.

Але якщо винагородою за наукову діяльність виступає компетент­ний відгук колег, то повинні існувати загальновизнані стандарти оці­нювання, а також соціальна структура, що забезпечує формування цих стандартів.

114 Див. детальніше: Merton R. K. The institutional Imperatives of Science. In: So­ciology of Science. Ed. By B. Barnes. L., 1972. — P. 65—79.

Як передумови формування такої структури можна розглядати ос­новні ціннісні принципи науки. У доповіді Роберта Мертона, зробле­ній у 1942 р. («Наука і демократична соціальна структура»), були сфо­рмульовані основні ціннісні принципи наукової діяльності, прийняті спільнотою соціологів, всебічно поширені і розвинуті в роботах спеці­алістів у галузі соціології науки114. У відповідності до цих принципів етос науки визначався як щось таке, що складається із таких осново­положних цінностей, як:

Раціональність вимога, щоб в основі будь-якого дослідного твердження лежала загальноприйнята структура мислення, що робить можливою комунікацію.

Універсалізм принцип абстрагування знань від конкретної си­туації, у якій ці знання отримані. Цей принцип заснований на переко­нанні, що природні явища ізоморфні і взаємопов'язані. Отже, істин­ність тверджень відносно встановлених фактів не залежить від конкретних умов їх отримання. Завдяки відокремленню знання від конкретної ситуації підвищується цінність отримання «знання заради знання», що дозволяє вченому на кожному кроці не доводити практи­чну цінність своєї роботи.

Об'єктивність принцип, що дозволяє вченим виробити загальні стандарти для оцінки робіт один одного і тим самим відсторонитися від конкретних особливостей роботи вченого, рис його особистості при оцінці цінності його роботи.

Організований скептицизм принцип відповідальності кожного вченого за критичну оцінку якості роботи попередників і колег і за оприлюднення цих оцінок. З цього витікає повна особиста відповіда­льність за матеріал (теоретичні положення, емпіричні дані і т. д.), на який вчений посилається у своїй роботі: він не може виправдати по­милку у своїй роботі, пояснюючи це тим, що взяв її в іншого, оскільки з самого початку повинен бути скептично налаштованим стосовно чу­жої роботи.

Спільність (загальнодоступність) отриманих результатів —

принцип, згідно з яким отримане знання повинне ставати загальним надбанням. З цього випливає, що вчений не тільки повинен ділитися своїми матеріалами, коли його про це просять, але й виявляти актив­ність у їх оприлюдненні. З цього принципу виходить вимога публікації результатів наукової діяльності. Кількість і якість наукових публікацій — основний критерій оцінки роботи вченого.

Безкорисливість учений не повинен у своїй роботі шукати осо­бистої вигоди — фінансової, престижної чи іншої. В широкому зна­ченні ця норма забороняє всі інші «винагороди», крім компетентного відгуку.

Всі вищеназвані професійні особливості науки (формалізована сис­тема освіти, автономія, структуризація і ціннісно-моральна регламен­тація) дозволили їй посісти у суспільстві певне становище, відповідне всім ознакам соціального інституту. Вчені, що працюють в галузі со­ціології науки, особливу увагу надають аналізу взаємозв'язку між ста­ном науки і соціально-моральним станом суспільства в цілому.

І якщо в стабільних соціальних системах ступінь регламентованос-ті професійної етики значною мірою визначає ступінь розвитку суспі­льної системи, то в перехідному суспільстві (аномічному, нестабіль­ному), коли відбувається загальна деформація правової і моральної регламентації, соціальні, політичні і економічні умови виявляють сут­тєвий вплив на реорганізацію нормативних засад певної професії115.