6.1. Професійна діяльність соціолога в контексті актуалізації професійної етики

У такий спосіб утворюється складний, багатоплановий і одночасно ці­лісний процес соціалізації, діяльності і самовиховання особистості. Всім компонентам цього процесу притаманне моральнісне начало. З багатьох складових духовного світу людини на перше місце сьогодні об'єктивно висувається, з одного боку, її високий професіоналізм, компетентність, діловитість, а з другого — моральнісна культура і со­ціально-етична зрілість. Саме вони утворюють основу сучасної інтелі­гентності, моральнісної культури особистості.

Отже, можна говорити про трансформаційні процеси всередині са­мої етики, яка, починаючи з другої половини XX ст. переживає появу і формування прикладної етики, основними елементами якої є нормати­вна, ситуативна і професійна етика. При такому підході загальнолюд­ські моральні норми і принципи конкретизуються і наповнюються но­вим змістом з урахуванням особливостей життєдіяльності різних професійних груп людей, специфіки рольової поведінки в різних ситу­аціях (ділові, службові, міжпрофесійні стосунки та ін.). Прикладна етика, не ізолюючись, не відриваючись від теоретичної, а, навпаки, живлячись її соками, набуває справді моральнісного виміру, долаючи постійно існуючі загрози примітивного прагматизму, голої технологі­зації, знелюднення професійно-ділових відносин.

Стимулювання співробітництва етики з іншими сферами людино­знавства (політологією, соціологією, психологією, антропологією, ге­нетикою, екологією та ін.) дозволяє:

пояснювати людську поведінку не фрагментарно, а комплексно, цілісно і всебічно;

взаємно збагачувати і взаємодоповнювати понятійний апарат кожної із сфер етичного знання з врахуванням нових досягнень науки.

При цьому спостерігається зустрічний процес:

а)         формування в надрах конкретних спеціальностей характерних
тільки для них специфічних моральних норм і цінностей;

б)         набуття спеціально-професійними нормами ширшого сенсу і пе-
ретворення їх у всезагальні норми, які застосовуються з однаковим ус-
піхом і в інших професійних сферах — так, наприклад, демократич-
ність як один з основоположних моральних (а не тільки правових чи
політичних) принципів прийшов у всі сфери людської діяльності з по-
літичної сфери, принцип справедливості первинно виявлявся як про-
образ правової діяльності, потім став основоположним принципом
юриспруденції, з часом він перетворився на загальнолюдську мораль-
ну цінність.

Для цих перетворень істотною є динамічна зміна ієрархії ряду цін­ностей в різних видах прикладної етики. Прикладом виступає форму­вання «етики успіху», внаслідок чого майже не задіяне в межах класи­чної етики поняття «успіх» (вживалося тільки в контексті прагнення до досягнень як важливої життєвої настанови) перетворилось на базо­ву і фундаментальну категорію етики сучасного бізнесу і менеджмен­ту. Вона поєднує в собі, з одного боку, орієнтацію на морально-позитивну цінність успішних досягнень, власну самореалізацію і осо­бисте самоствердження (слава, честь, повага), на моральність ризику у сфері матеріального вибору, а з другого — вироблення відповідного інструментарію із забезпечення такого успіху: змагальність, коопера­ція, правила чесної гри та ін.

Наявна диференціація і спеціалізація етичних норм і цінностей ча­сто реалізується при допомозі розробки і використання різних норма­тивних документів. Цей процес неоднаково виявляється у різних сфе­рах професійної діяльності і на даний час багато в чому має спонтанний характер. Виокремлюється кілька рівнів такої етичної по­будови»:

такі, що претендують на універсальність і фундаментальність документи з назвами «етичний кодекс», «система цінностей», в яких поданий синтез базових цілей, а також цінностей і конкретних правил поведінки (за теоретичної і методичної ґрунтовності такі документи складні для практичного використання, особливо в тих структурах, в яких слабкі служби управління персоналом);

прості, менш громіздкі, легкодоступні і більш оптимальні і дієві «правила поведінки», в яких конкретно відписуються моральні вимоги для певних професій і сфер діяльності;

•           «заповіді» і «клятви», що містять разом із формалізованими нор­мами і цінностями також і ритуально-виразні елементи (процедуру при­йняття «клятви», надання таким акціям публічного характеру і т. д.).

Разом з тим у деяких сферах професійної діяльності (письменни­ки, художники, композитори, артисти) взагалі відсутні подібні норма­тивні документи (статути творчих союзів не можуть компенсувати цей пробіл) і моральна регуляція базується на внутрішніх опорах самого творця — його особистому уявленні про добро і зло, його ціннісних орієнтаціях, самоконтролі і самоцензурі. І все ж відсутність в даному випадку таких документів — це не стільки визнання недоліку, скільки констатація наявності такого факту.

Проте кодекс, правила, клятви і інші формалізовані документи ще не слугують гарантією цивілізованих професійних моральних відно­син. На плідний вияв цього суб'єктивного (в контексті соціальних, су­спільних відносин) фактора вирішальний вплив виявляє соціальна і духовна зрілість суспільства, рівень розвитку демократії і демократич­них інститутів суспільства, сформованість правової і моральної свідо­мості, ефективність функціонування гілок влади — законодавчої, яка забезпечує розробку правової бази життєдіяльності суспільства і вико­навчої, безпосередньо відповідальної за функціонування конституцій­но легітимних державних структур, в тому числі і прямо відповідаль­них за освіту, культуру, науку, засоби масової інформації.

Важливо не обмежувати «етичну побудову» тільки розробкою мо­ральних кодексів, правових актів чи інших нормативних документів, а вкрай необхідно, щоб ці документи працювали.

Поняття професіоналізму. Етичний аспект професіоналізму

Професіоналізм сукупність досягнутих індивідом теоретичних знань, практичного досвіду і професійних навиків у визначеній поді­лом праці сфері людської діяльності.

Професія це готовність до виконання суспільно доцільної дія­льності, що перетворює світ і максимально розкриває творчий, інтеле­ктуальний і духовний потенціал особистості. Як соціальний процес вона пов'язана з певними предметами, знаряддями і результатами пра­ці, які стають засобом людської діяльності, тобто засобом перетворен­ня природи, створення суспільних відносин, і тим самим, засобом ін­дивідуального розвитку людини.

Основою професії є праця. Професія ж служить джерелом здійс­нення певного виду праці. Все це визначає єдність і протилежність праці і професійної діяльності. Зміст професійної діяльності працівни­ка постає як зміст його функцій, що виконуються у відповідності до поділу праці. Процес професійної праці складається із взаємо­пов'язаних і взаємодіючих речових і особистісних компонентів.

Професійна діяльність містить багато аспектів — економічний, со­ціологічний, етичний, психологічний, фізіологічний і інші. Для нашого огляду найважливішим виступає етичний. Його зміст полягає у тому, що сфера моральних відносин людей виявляється у професійній діяль­ності, їх моральних і ціннісних настановах, поведінкових пріоритетах, морально-етичних критеріях вчинків, здійснюваних людиною в конта­ктах з колегами по роботі, в колективі, суспільстві.

Сучасний етап професіоналізації тісно пов'язаний із бурхливим розвитком науково-технічного прогресу. Тут відбуваються процеси, що призводять до зростання інтелектуального і творчого потенціалу працівників сфери матеріального і духовного виробництва, що обумо­влює тенденції по скороченню розриву у змісті і характері розумової і фізичної праці, теоретичної і практичної діяльності, матеріального ви­робництва і науки. Професійна діяльність все далі йде вперед в напря­мі поєднання таких сутнісних сторін, як творча, пізнавальна, виховна, регулятивна, управлінська, споживча, естетична. А це вже підтвер­джує тенденцію до посилення цілісності в реалізації через професійну діяльність сутнісних сил людини.

У результаті бурхливого розвитку техніки і технології сучасна професійна спеціалізація все більше пориває із попереднім поділом праці. Тому у змісті професії все в більшій мірі реалізується творчий потенціал людини, що висуває нові вимоги до професійної підготовки людей.

Сучасний тип праці вимагає такого професіоналізму, в основу яко­го покладено системне навчання до початку роботи і вміння маніпу­лювати символами, яке необхідне у дослідній, конструкторській дія­льності і програмуванні. Така професіональна кваліфікація вимагає трирівневої освіти: професійного навчання, формального навчання (школа) і культурної освіти. Причому остання повинна стати базовою і підготувати людину адекватно функціонувати в її соціальному і куль­турному оточенні.

Через підготовку людини до професійної діяльності виявляються її здібності, нахили, які потім реалізуються у суспільній практиці. У цьому процесі важливу роль відіграють всі ступені професіоналізації людини — від її професійної орієнтації до розподілу робочих місць на виробництві.

Професіоналізм як здатність людини до виконання доцільної дія­льності, перетворюючої світ, не можна розуміти вузько — лише тільки з точки зору володіння певною майстерністю. Потрібен ширший під­хід, який включав би духовно-моральнісні характеристики людини, без яких неможливе найбільш ефективне виконання професійної дія­льності. Недарма у суспільній думці виникли такі поняття як профе­сійна честь і гідність. Моральна суть людини набуває вияву у створю­ваних речах через майстерність. Остання поєднана з гідністю. І чим вища професійна майстерність людини, тим сильніше розвинуте в неї почуття гідності. Справжній професіоналізм також передбачає відпо­відальність працівника.

Професіоналізм включає і ставлення працівника до ефективності власної діяльності. Орієнтація на ефективність означає, що працівник бачить смисл діяльності у підвищенні результативності своєї профе­сійної праці.

Професіоналізм — необхідна умова самореалізації людини в сус­пільстві, але тільки його недостатньо. Професіоналізм людини опира­ється і на інші сутнісні риси людини.

Сучасний професіонал повинен творчо мислити, самостійно вирі­шувати складні проблеми в конкретному виді діяльності. Крім того, йому необхідно у відповідності до змін виробництва удосконалювати свою кваліфікацію, адаптуючись до нових знань, техніки і технологій. Системне підвищення кваліфікації стає обов'язковою умовою успіш­ної роботи будь-якої людини, зайнятої професійною діяльністю. Знан­ня лежить в основі професійності. Через знання людина не тільки ово­лодіває об'єктом творчо, але й перетворює його ідеально. А суть буття і полягає у вільній творчій діяльності, у практичному перетворенні світу, чому й підпорядкована професіоналізація.

Професіоналізм передбачає формування інтелекту, що розуміють у даному випадку як здатність до вирішення нових завдань, здатність до отримання нового знання. Інтелектуальна культура, по-перше, перед­бачає, що для інтелектуальної діяльності необхідний певний запас знань. Особлива роль у необхідному, обов'язковому пласті знань від­водиться саме професійним знанням.

Отже, інтелектуальний розвиток включає в себе і професійну ком­петентність. Причому грань тут достатньо умовна. Оскільки творчість, вміння знаходити принципово нові рішення вимагають широкої еру­диції, володіння знаннями з різних галузей, то тут постає проблема відбору інформації. По-друге, важливим є наявність культури мислен­ня, без якої не може сьогодні реалізувати себе жоден професіонал у будь-якій сфері діяльності.

Таким чином, професіоналізм пов'язаний і з освітою. Здатність людини до праці залежить від рівня і якості загальних і професійних знань. Саме ці показники визначають інтелектуальний потенціал робі­тників і спеціалістів. Знання законів розвитку природи і суспільства, широкий кругозір, який формується в людини з перших кроків її жит­тя, але особливо в процесі освіти, створює основу творчості на вироб­ництві, в усій суспільно-корисній діяльності. Проте пряма механічна залежність між рівнем загальноосвітньої підготовки і професіоналіз­мом не завжди показова. Освіта створює основу професіоналізму, але останній не зводиться тільки до першого. Професіоналізм формується, в кінцевому рахунку, всім стилем життя людини, він істотно залежить і від особистісних рис людини.

Особливо тісно професіоналізм пов'язаний із моральною сферою життя людини, насамперед трудовою мораллю. Останню означуємо як систему норм і оцінок, які регулюють поведінку людини у сфері праці. У даній якості трудова мораль виступає однією із складових трудової мотивації. Вона має надзвичайне значення у професійній діяльності людини. Особистість, підготовлена в моральному відношенні до реа­льної професійної діяльності, легше адаптується до її нових умов. Конкретні вияви трудової моралі різноманітні:

міра поширення трудових порушень трудової дисципліни;

відношення до якості продукції;

структура потреб, що задовольняються працею;

співвідношення старанності і ініціативності в структурі основних характеристик особистості працівника;

відносини «керівництво — підпорядкування» у процесі трудової діяльності та ін.

На основі цих індикаторів можна робити висновок про моральний еталон працівника-професіонала, який відповідає кожному конкрет­ному періоду розвитку суспільства.

В сучасних умовах утверджується ряд нових моральних цінностей, відображення яких у професіоналізмі людини стає обов'язковою умо­вою її розумної ефективної діяльності. Наприклад, сучасному, а тим більше майбутньому працівнику-професіоналу доведеться навчитися усвідомлювати себе частиною природи. Необхідним виявляється фор­мування основ виховання екологічно грамотного професіонала, який тільки і може забезпечити справді моральнісну організацію взаємовід­носин людини і природи.

Стосовно безпосередньо людської праці, то на даний час потрібно ствердити її нову оцінку, виховати нове моральне відношення до тру­дової діяльності. Необхідно сформувати стійке усвідомлення мораль­ної рівності не тільки різних напрямів професійної спеціалізації, але і різних форм суспільно корисної трудової діяльності. Якщо вона суспі­льно корисна, екологічно безпечна, служить засобом самоствердження особистості, то вона морально виправдана.

Праця, що дозволяє в найбільшій мірі самоствердитись людині, ре­алізувати себе, заслуговує високої моральної оцінки. І оскільки трудо­ва діяльність як сфера застосування професіоналізму, постає не тільки як економічний феномен, але й моральнісний, то це все вимагає зосе­редження зусиль суспільства на вихованні типу цілісної особистості, всебічному розвитку всіх її здібностей і схильностей. Це, з одного бо­ку, повинно якнайкраще підготувати її до професійної діяльності, а з другого — і це головне, дозволить кожній людині реалізувати себе в житті.

Професійна етика. Етика як наука досліджує свій предмет з конк­ретно-історичних, філософсько-світоглядних позицій у тісному взає­мозв'язку з соціальними відносинами; вона розкриває закони виник­нення й історичного розвитку моралі, її сучасний стан і функції, аналізує соціальну сутність моральності, обґрунтовує її історичну про­гресивність. Предмет цієї науки завжди відчував вплив практичних за­питів часу.

Етика розглядає людину в цілісності, єдності всіх її складових. Ме­тодологічне значення етичного пізнання полягає в тому, що воно має як евристичний аспект, який пов'язаний насамперед з досягненням но­вих знань, так і оціночний, який передбачає розкриття ціннісного зміс­ту моральності.

Етика, вивчаючи предмет в його соціальній обумовленості з усім суспільним життям, науково обґрунтовує етичні категорії, принципи і норми, дає їх філософський і соціальний аналіз.

Узагальнюючи якісно нові моральні відносини в суспільстві, вона уточнює, розширює свій предмет дослідження, вивчає загальні зако­номірності моральної свідомості, визначає роль об'єктивного і суб'єктивного факторів у формуванні моралі, відкриває те нове, що вносить життя у її зміст, виявляє якими мотивами керуються люди, вчиняючи певним чином, чи можна взагалі піддавати людські вчинки моральній оцінці і який у такому випадку їх об'єктивний критерій.

Професійна етика має своїм завданням на основі методології етики обґрунтувати певну систему норм, що регулюють взаємовідносини людей у тій чи іншій сфері діяльності. Професій без специфічної моралі немає. Кожна володіє відносною самостійністю в суспільстві. Це накладає певні вимоги і певним чином відображається на моралі носіїв цієї професії.

В історичному плані (мірою поглиблення професійної диференціа­ції) підвищується соціальна потреба в регулюванні відносин всередині трудових колективів і між ними. Ставлення суспільства до професій­ної діяльності визначає її цінність.

Моральна оцінка професії обумовлюється в основному двома фак­торами:

тим, що дана професія дає об'єктивно для суспільного розвитку;

тим, що вона дає людині суб'єктивно, який моральний вплив здійснює на неї.

Будь-яка професія виконує певну соціальну функцію. Всі її пред­ставники мають свої цілі, призначення, особливості. У кожної професії — специфічне середовище спілкування, яке накладає свій відбиток на людей, незалежно від їх бажання. Всередині професійних груп фор­муються і підтримуються притаманні їм зв'язки і відносини людей.

Залежно від умов, об'єкта, характеру трудової діяльності і вирішува­них в її процесі завдань постійно виникає і змінюється багато своєрідних ситуацій, аж до екстремальних, які вимагають від людини адекватних дій, методів. При цьому виникають певні суперечності, обираються способи їх вирішення (зняття), досягаються успіхи, зазнають втрат. У професійній ді­яльності людина виявляє суб'єктивні почуття, вона роздумує, переживає, оцінює, прагне до нових результатів. У відповідних до цих відносин ситу­аціях багато чого повторяється, стає типовим, що й характеризує самостій­ність професії, її моральні засади. Це, в свою чергу, ставить сталі вимоги до вчинків людей, обумовлює специфіку їх поведінки. Як тільки ті чи інші професійні відносини набувають якісної сталості, починають формуватися особливі моральні настанови, що відповідають характеру праці. Таким чи­ном, виникає професійна мораль з її основним елементом — нормою, яка відображає практичну доцільність певних форм взаємовідносин як всере­дині професійної групи, так і у взаємовідносинах її з суспільством.

Кожна епоха накладає на моральні професійні норми істотний від­биток, формує свої морально-етичні кодекси. З часом професійна мо­раль стає відносно самостійною духовною реальністю, починає по-своєму «жити», перетворюється в об'єкт осмислення, аналізу, засвоєн­ня і відтворення, стає дієвою спонукальною силою для представників відповідних професій.

Цей процес активно відбувався ще в епоху феодалізму, коли в ре­зультаті інтенсивного поділу праці сформувалися багаточисельні про­фесійні устави, кодекси (ремісників, суддів, лицарів, монахів і т. д.). Спочатку вони виражали прагнення представників вищих класів за­кріпити свої привілеї, а потім ця тенденція стала засобом економічно­го захисту, формою суспільного самоствердження.

У період Середньовіччя поглибились соціально-корпоративні роз­межування, регламентування моральних відносин, відсталість мораль­них правил і приписів. Ці тенденції особливо посилились при капіталі­змі. Бурхливий розвиток праці, супроводжуючі їх соціальні супереч­ності вели до анархії виробництва, загострення конкуренції, соціаль­ного песимізму і індивідуалізму, що в свою чергу, сприяло утворенню закритих кланів, корпоративних груп і формуванню притаманної їм моральної атмосфери і відповідних моральних уявлень.

Отже, розвиток, зміну норм професійної моралі супроводжують зміни в економічній, соціально-політичній, духовній сферах. Ці зміни відображають характер виробничих відносин, форми організації сус­пільної праці, рівень науково-технічного прогресу і т. д.

Професійна етика регулює моральні відносини людей в одній з ос­новних сфер суспільного життя — трудовій діяльності (матеріально-виробничій, господарсько-економічній, управлінській, духовній, куль­турній). Суспільство може нормально функціонувати і розвиватися тільки в результаті безперервного виробництва матеріальних і духов­них цінностей. І від того, якими за своїми моральними цілями і зміс­том є відносини людей у забезпеченні цього процесу, в дуже великій мірі залежить добробут суб'єктів праці і суспільства.

Під професійною етикою прийнято розуміти історично сформова­ну сукупність моральних приписів, норм, кодексів, оцінок, наукових теорій про обов'язкову поведінку представника певної професії, його моральні якості, що випливають із соціальних функцій і обумовлені специфікою трудової діяльності110.

Професійна етика у сфері етичного пізнання є конкретизацією за­гальних етичних норм, викликана до життя не тільки специфікою від­носин професійних колективів до суспільства в цілому, але й особли­вістю особистісних відносин у професійній діяльності. Наявність специфічних відносин між людьми в професійних групах формує осо­бливість моральних норм, покликаних регулювати ці відносини. За всієї своєрідності цілей і завдань тієї чи іншої професії, які породжу­ються різними соціальними умовами, в них є і сталі елементи, що ви­пливають із самої природи професійної діяльності.

Суспільство розглядає моральні якості працівника як один з осно­воположних елементів професійної придатності. Загальноморальні но­рми повинні бути по-особливому конкретизовані в його трудовій дія­льності із врахуванням специфіки праці, структури моральних відносин, притаманних цьому типу професій.

110 Детальніше див.: Капто А. С Профессиональная этика. — М.: Ростов н/Д: Изд-во СКАГС, 2006. — С. 54.

У сучасному суспільстві особисті якості індивіда досить показово ви­являються і в його ділових характеристиках, відношенні до праці, рівні професійної придатності. Все це визначає надзвичайну актуальність пи­тань, що становлять зміст професійної етики. Справжній професіоналізм спирається на такі моральні норми як обов'язок, чесність, вимогливість до себе і своїх колег, відповідальність за результати праці та ін. Характер трудової діяльності в постіндустріальному суспільстві об'єктивно диктує не тільки нерозривну єдність професійних і моральних якостей людини, але й передбачає якісно новий рівень реалізації останніх.

Проблематика етики професійних груп зводиться до такого кола питань:

моральний статус групи;

професійно типові ситуації, що вимагають певної позиції;

моральні обов'язки і критерії їх виконання, що витікають з етики;

4)         моральні кодекси, сформульовані у вигляді зводу моральних
цінностей і норм.

Специфічність змісту професійної етики може бути виражена по-різному. Визначальну роль при цьому відіграє загальна мораль, що на­дає професійній особливу якість і спрямованість. Професійна мораль, будучи функціональною, не може існувати сама по собі, поза загаль­ною мораллю. При цьому загальне в професійній моралі завжди буде персоніфікуватися, перекладатися на тональність професійного зву­чання, відчувати зміни в кожному конкретному виді діяльності, по-своєму відбиваючись в конкретному середовищі.

У зв'язку з тим, що самі професії відрізняються не тільки за об'єктом і об'ємом трудових зусиль, але й за цілями впливу, розрізня­ють конкретні види професійної моралі і відповідно — професійної етики: етика політична, юридична, дипломатична, медична, педагогі­чна, театральна, етика менеджера, вченого, журналіста і т. д.

До представників вказаних і інших людиномірних професій суспільс­тво пред'являє особливо підвищені вимоги, бо їх діяльність пов'язана з людьми. Важливою ознакою цих професій є можливість «вторгнення» в духовний світ людини, вплив на її долю, що й породжує особливі, часто делікатні моральні колізії. Все це утворює складну систему взаємоперехі-дних, взаємообумовлених моральних відносин.

Одночасно з професійними вимогами великий вплив на моральну свідомість і поведінку людей виявляють їх обов'язки в суспільстві, со­ціальній групі, колективі, сім'ї і інших утвореннях. Найтісніше поєд­нання нормативної і ненормативної моралі досягається на добровіль­ній основі, коли відносини між людьми складаються як практична реалізація ідей, поглядів, принципів, оцінок, що містяться в моралі як формі суспільної свідомості і в нормативних — програмних, уставних і інших вимогах суспільства. їх одночасне формування здійснюється на основі суспільного й індивідуального буття, специфічних рис життя і діяльності відповідних професійних колективів, груп, спільнот. Мо­ральні вимоги закарбовуються у свідомості людей і з зовнішньо дію­чого фактора переростають у внутрішнє моральне переконання, стаю­чи мотивом і стимулом поведінки як в професійній діяльності, так і в громадському місці і сім'ї. Внутрішньоколективні моральні відносини

вища форма практичної моралі в суспільстві, яка акумулює в собі перспективні зміни у моральному прогресі людства.

Свої завдання етика не може вирішувати автономно, вона широко спирається на теорію виховання, педагогіку, психологію, інші суспі­льні науки, разом з ними стимулює етико-соціологічні напрями у ви­вченні людини. У комплексі наукових досліджень вона вирізняє моральні аспекти взаємодії особи і суспільства, сприяє перекладу морального ідеалу на мову конкретних виховних цілей і завдань. Важливими є не тільки позитивний соціально цінний результат діяльності людини, а й способи досягнення цілі, міра свідомості і особливо благородство вну­трішніх мотивів діяльності людей, їх ціннісні орієнтації, настанови. А відступ від моральних норм, їх порушення, моральна вседозволеність

все це призводить до деградації особистості.

Прикладне спрямування в етиці найпоказовіше розкривається в професійній етиці. Разом із загальними моральними уявленнями, при­таманними кожному, у сфері професійної діяльності перед працівни­ком постають питання про коло моральних, а не тільки службових обов'язків, якостей, необхідних для їх здійснення, певного типу пове­дінки з колегами, з іншими людьми. Йдеться про професійну етику пе­вної людини.

Розвиток професійної етики являє собою діалектику загального і особливого. Для правильного її розуміння важливі методологія, мето­дика етичних досліджень, що в професійній етиці набуває своєї спе­цифіки.

Як і в класичній етиці, у професійній етиці застосовуються загальні і конкретні методи. Стосовно загальних, то вони залишаються незмін­ними і в професійній етиці. А специфіка трудової діяльності накладає свій відбиток і це фіксується і в процесі вивчення професійної етики та розкриття її особливостей. Тому у даному випадку варто наголосити на значимості конкретних методів дослідження.

Специфічні методи застосовуються головним чином для дослі­дження конкретних моральних проблем, в тому числі і професійної ді­яльності. Принциповою особливістю є те, що вони застосовуються на основі загальної методології і постають реальним проявом загального в конкретному, особливому.

Особливо велике значення для дослідження професійної етики ма­ють соціологічні методи дослідження (аналіз різних статистичних ма­теріалів, особисті бесіди, опитування, анкетування і т. д.). Як і інші гуманітарні науки, соціологія звертається також і до математики, кібе­рнетики, лінгвістики, психології та ін. З допомогою структурного під­ходу можна моделювати структуру моралі, пояснити функціональні зв'язки в ній.

Філософський же характер етики відкриває їй можливість застосу­вання моральних оцінок до різних соціальних явищ і процесів, насам­перед, до трудової діяльності. Але етична думка не скована професій­ною вузькістю підходу до реальних проблем. Володіючи відносною самостійністю, вона не лише дедукує з філософії і інших наук конкре­тні методи, а враховує специфіку власного предмета, виробляє і засто­совує свій понятійний апарат, який постійно уточнюється шляхом включення нових і видозмінених класичних категорій, понять і т. д.

Етика в діалектичній взаємодії розглядає етичні категорії, принципи, норми, враховує, що вони відображають реальні моральні відносини, ба­гатство морального життя суспільства. Якісна своєрідність об'єкта діяль­ності і характеру відносин у кожній професії (лікар — хворий, учитель — учень, керівник — підлеглий та ін.), а також її різні суспільні функції по­роджують особливі моральні професійні норми, вимоги, оцінки. Профе­сійна етика не обов'язково повинна фіксувати всі відтінки кожної профе­сії (різні довідники налічують тисячі найбільш поширених спеціаль­ностей). Етика може виражати моральні вимоги обов'язкового не однієї, а груп професій, суспільні функції, завдання і призначення яких збігаються (лікарі, інженери, педагоги, керівники і т. д.).

У професійній етиці формується система конкретних моральних норм із супутніми їм практичними правилами, які обслуговують ту чи іншу галузь людської діяльності.

Ці моральні норми є професійно-етичними, тому що їх виникнення й засвоєння не визначаються безпосередньо якимись інституційними умовами (освітою, службовим становищем), а оволодіння ними забез­печується головним чином культурою особистості, її вихованістю, її моральним потенціалом.

111 Словарь по этике / Ред. A.A. Гусейнов и И.С. Кон. — М.: Политиздат, 1989. — С. 278.

Змістом професійної етики є, «по-перше, кодекси поведінки, які при­писують певний тип моральних взаємовідносин між людьми що є опти­мальними з точки зору виконання ними своєї професійної діяльності, по-друге, способи обґрунтування цих кодексів, соїгіально-філосо^ське тлу­мачення культурно-гуманістичного покликання даної професії» .

Професійна етика вивчає:

відносини трудових колективів і кожного спеціаліста зокрема до суспільства в цілому, класів, прошарків, їх інтересів;

моральні якості особи спеціаліста, що забезпечують найкраще виконання професійного обов'язку;

специфіку моральних взаємин спеціалістів і людей, що є безпо­середніми об'єктами їх діяльності;

взаємовідносини всередині професійних колективів і ті особливі для даної професії моральні норми, які виявляють ці відносини;

професійну діяльність як моральнісну рису особистості;

•           особливості професійного виховання, його цілі й методи. Обґрунтування морального аспекту взаємовідносин між людьми в

процесі праці передбачає:

визначення мети трудової діяльності і її мотивації,

вибір нормативних настанов і засобів реалізації поставлених цілей,

оцінку результатів праці, їх суспільно-морального сенсу. Професійна мораль функціонує не тільки на рівні теоретичних

принципів і настанов, але й повсякденних уявлень та у сфері практики поведінки людей у різних видах трудової діяльності.

Професіоналізм і ставлення до праці є важливими якісними характе­ристиками моральних якостей людини. Вони мають первинне значення як в особистісній оцінці індивіда, так і в оцінці його як спеціаліста.

Оскільки професійна етика формується на основі характерних обов'язків і завдань професії, тих ситуацій, в які можуть потрапити люди в процесі виконання цих завдань, то останні впливають на її фо­рмування. В процесі праці між людьми складаються певні моральні відносини. В них є ряд елементів, притаманних всім видам професій­ної діяльності, насамперед таких:

ставлення до суспільної праці;

до учасників трудового процесу і

моральні відносини, які виникають у сфері безпосереднього зі­ткнення інтересів професійних груп одна з одною і суспільством.

Зміст професійної етики відображає не тільки міру розвитку озна­чених елементів моральних відносин, але й передбачає появу нових, додаткових, якісно особливих для певних професій.

Професійна етика не є наслідком нерівності у мірі моральності різ­них професійних груп. Але до деяких видів професійної діяльності су­спільство висуває особливо високі моральні вимоги. Це такі види дія­льності, які здатні породжувати особливо гострі моральні колізії, які в інших видах діяльності виникають лише епізодично. Ці гострі мораль­ні колізії з'являються там, де вирішуються питання життя і смерті, здоров'я, свободи та гідності людини, де моральні якості спеціаліста набувають вирішального значення.

Специфіка трудової моралі тих професійних груп, об'єктом діяльності яких є духовний світ особистості, полягає в наявності сукупності особли­вих вимог, додаткових норм, які регулюють поведінку членів названих професійних груп у їх відношенні до об'єкту праці і через нього до суспі­льства, а також взаємини всередині цих професійних груп.

У цих професіях на основі загальних принципів моралі виробляють­ся своєрідні кодекси честі, професійної поведінки, котрі поряд із загаль-номоральними правилами вбирають і весь досвід даного виду людської діяльності. Більше того, у деяких професіях навіть сама фахова спромо­жність спеціаліста багато в чому залежить від його моральних якостей. Це насамперед стосується праці вчителя, лікаря, юриста.

Визначаючи міру довіри до працівника, суспільство бере до уваги не тільки рівень освіти, об'єм спеціальних знань, вмінь, навичок. Від­носне протиставлення дії і вчинку, що відображає операціоналістський і моральний бік трудової діяльності, для таких професій нівелюється. Професійне одночасно виступає і як моральне.

Саме в цих сферах здійснюється безпосередній вихід на людську особистість і її долю. Саме тут особливо велика залежність однієї лю­дини від іншої. Здебільшого саме в цих сферах індивід може опинити­ся (особливо у сфері медицини) майже в цілковитій залежності від знань, умінь, порядності та відповідальності іншого індивіда. Тому в означених галузях професійної діяльності виникає суспільний фено­мен особливої моральної відповідальності, породжуваної ситуацією граничної гостроти моральної колізії.

Крім традиційних професій, що вимагають через свою специфіку особливого морального регулювання на рівні фахових моральних ко­дексів, у сучасному світі у зв'язку з відкриттям новітніх інформацій­них технологій, досягненнями науково-технічного прогресу, особли­востями соціального розвитку та функціонуванням соціальних інститутів з'являється цілий ряд професій, у яких визріває внутрішня потреба в певних, пройнятих моральним змістом правилах. До таких відносимо й професію соціолога.

Це такі професійні сфери, в яких сам процес праці ґрунтується на високій мірі узгодженості дій її учасників, загострюючи потребу в со­лідарній поведінці. Приділяється особлива увага моральним якостям працівників тих професій, які пов'язані з правом розпоряджатися жит­тям людей, значними матеріальними цінностями, деяких професій із сфери послуг, транспорту, управління, охорони здоров'я, виховання. Тут йдеться не про фактичний рівень моральності, а про повинність, яка, залишившись нереалізованою, може якимось чином перешкодити виконанню професійних функцій.

Трудова діяльність людей цих професій, більш ніж інших не піддаєть­ся попередній регламентації, не вміщається в рамках службових інструк­цій, технологічних шаблонів. Вона по своїй суті є творчою. Особливості праці цих професійних груп істотно ускладнюють моральні стосунки і до них додається новий елемент: взаємодія з людьми — об'єктами їх діяль­ності. Оскільки їх діяльність означає вторгнення у внутрішній світ люди­ни, то моральна відповідальність набуває тут вирішального значення.

Моральнісна культура особистості. Ключовою ланкою профе­сійної етики є моральнісна культура, якій відводиться особливе місце в структурі внутрішнього світу людини. Це пов'язано з її активним, діяльним характером. Така спрямованість чітко вирізняється як при­таманна саме даному типу духовної культури.

Моральнісну культуру особистості можна визначити як сукуп­ність суспільно визнаних моральних норм, принципів і ідеалів, а також способів їх втілення в моральнісних аспектах діяльності людей. До змісту моральнісної культури входить ряд взаємопов'язаних компоне­нтів, які умовно можна об'єднати в такі три групи.

По-перше, це об'єктивні моральні цінності — настанови, норми, орієнтації, які дозволяють оцінити об'єктивну відповідність чи невід­повідність вчинків людей інтересам розвитку суспільства.

По-друге, це суб'єктивні моральні цінності, тобто моральні ідеали, принципи, норми і правила суспільства, етичні теорії, а також буденна моральна свідомість.

По-третє, це багатоманітна сфера моральних аспектів діяльності людей.

Всі ці групи принципово важливі для характеристики рівня мора­льної культури суспільства і особи.

Відповідальність особи. Моральні цінності стають реальним фунда­ментом у формуванні моральної відповідальності на базі професійної сві­домості. Сутність останньої полягає не тільки в осмисленні таких загаль­них понять як відповідальність, обов'язок, повинність, моральний вибір і т. д., але й у виборі і встановленні субординації моральних цінностей, пе­ретворенні теоретичних етичних напрацювань в адаптовану для потреб конкретної сфери професійної діяльності специфічної, практично нової інформації і нових варіантів її використання.

Фундаментом формування відповідальності виступають цінності, які визначаються такою функціональною природою:

а)         орієнтир для життя людини, для формування її морального кредо;

б)         втілення в поведінці людини цінностей, які задіяні як в етичному,
так і в правовому нормотворенні, забезпечуючи таким чином діалектич-
ний взаємозв'язок морального і правового регулювання духовного життя;

в)         володіння цінностями з більшим творчим потенціалом у підтри-
манні соціальної стабільності, громадянської злагоди і порядку, вико-
нання ними функцій своєрідних механізмів соціального контролю з
опорою на моральні фактори, свідомість, самосвідомість і самоконт-
роль особистості.

Конкретність професійної етики. Моральні порухи у сфері профе­сійної діяльності результативні тільки тоді, коли вони підкріплені профе­сійними знаннями, вміннями і навиками. Для ефективної і високопродук­тивної праці необхідний цілий ряд професійно-моральних якостей. їх обґрунтуванням займаються відповідні розділи професійної етики, що отримали статус самостійних наукових дисциплін (етика вчителя, лікаря, соціолога, дипломата та ін). Зараз підкреслимо, що поняття професіоналі­зму не повинно розумітись вузько утилітарно, оскільки воно включає ши­рокий соціально-моральнісний зміст. Будь-яка професія пов'язана зі свої­ми, притаманними тільки їй умовами праці, які накладають свій відбиток на моральні якості, психологію людей.

Конкретність професійної моралі можна розглядати у часовому і прикладному планах. Історично і соціально вона пов'язана з конкрет­ною епохою, є явищем свого часу, відображенням відповідних суспі­льних відносин. Мораль не зводиться до правил етикету, які є лише зовнішніми ознаками професії. Мораль — це не суб'єктивна констру­кція свідомості чи набір умовностей, вираз суспільної необхідності, яка породжена специфікою професійної функції працівників будь-якої сфери, реальними суперечностями трудового процесу.

Професійна мораль як елемент суспільної свідомості виявляється на різних рівнях: чи у вигляді комплексу вимог (розрізнених чи слабко впорядкованих), чи нормативної системи. Між ними немає чіткої межі, за своєї якісної своєрідності ці форми професійної моралі не виклю­чають повністю одна одну, хоча в різні моменти кожна з них займає переважне становище. Окреслені рівні морально-етичної регуляції професійної діяльності співіснують, взаємодіють, зберігають специфі­чні і набувають нових особливостей.

Конкретність не означає відриву професійної моралі від загальної. Пануючі в суспільстві моральні вимоги зберігають свій визначальний характер. Через професійну етику вони конкретизуються стосовно конкретних її сфер, напрямів, соціальних груп, співвідносячись із фак­тичним становищем своїх носіїв у суспільстві, їх функціями та інтере­сами. Повний аналіз моральних проблем професійної діяльності мож­ливий тільки з урахуванням їх взаємозв'язків з пануючою в суспіль­стві мораллю. Розглядати їх ізольовано — означає допускати метафі­зичний розрив, протиставляти окреме загальному.

Головні критерії пануючої в суспільстві моралі, критерії оцінки моральної поведінки є основою будь-якої професійної етики. Це особ­ливо чітко виявляється в гострих конфліктних ситуаціях, коли для їх вирішення потрібне звернення до загальної моралі, оскільки професій­ні вимоги виявляються взаємовиключними.

Загальна і професійна мораль — не ізольовані пласти єдиного ціло­го, а два взаємопроникаючі і життєдайні потоки ідей, принципів і норм. Загальна мораль трансформується в професійній діяльності че­рез притаманні їй моральні повчання, веління і не протистоїть їй як щось відокремлене. Завдяки такому взаємозв'язку вплив загальних моральних настанов на поведінку людей посилюється, стає мобільні­шим, спеціалізується, здобуває додаткового стимулу.

Таким чином, особливість професійної моралі полягає не в проти­стоянні її загальним моральним вимогам, а в можливості реалізації за­гальних моральних вимог з урахуванням специфіки певної трудової діяльності. Проте професійну мораль не варто сприймати лише як просту деталізацію загальних моральних принципів; це призведе тіль­ки до заперечення її специфіки. Професійна мораль має свій предмет, свої особливості. Основними для кожної професії і груп близьких спе­ціальностей можна вважати такі показники:

суспільне значення моралі для виконання професійного обов'язку;

питома вага певних аспектів і моральних вимог, які мають особ­ливе значення для даної професії;

конкретне виконання моральних вимог і існування особливих правил, звичаїв, звичок.

Останні закріплюються у свідомості носіїв певної професії, відтво­рюються і передаються з покоління в покоління. Це виявляється як по відношенню до колег, до себе, об'єктів своєї трудової діяльності, так і до інших соціально-професійних груп і суспільства в цілому.

Специфічні особливості, звичайно ж, не звільняють членів профе­сійного колективу, працівників тієї чи іншої спеціальності від дотри­мання встановлених у суспільстві принципів моральності. Загальне в професійній моралі персоніфікується, змінюється в кожному конкрет­ному виді трудової діяльності, своєрідно відбивається у професійному середовищі.

Нормативність визначальна риса професійної етики. Розвиток професійних норм ішов від конкретного до абстрактного. Спочатку їх значення було конкретним, воно ідентифікувалося з певною реальною ді­єю, предметом. Потім поступово, в результаті довгої еволюції смислове наповнення таких норм набувало загального власне морального змісту.

Особливістю професійної етики є те, що в ній нормативність здо­буває максимально конкретного смислу. Класичні етичні проблеми сенсу життя, призначення людини, сутності добра і зла, змісту мора­льного обов'язку, обґрунтовані нею певні моральні принципи і норми отримують у професійній етиці конкретизацію стосовно до того чи іншого виду трудової діяльності.

Норми і правила професійної етики виступають як теоретичний роз­виток і доповнення моральної свідомості суспільства. Крім того, в ній ро­бляться спроби філософськи і науково вирішити ті ж проблеми, які сти­хійно з'являються у буденній свідомості в певних історичних умовах.

Для правильного осмислення цих проблем важливо співвідносити їх з конкретними запитами особистості, враховувати, в якому відно­шенні вони перебувають до історичних потреб і тенденцій розвитку людства. Таким чином, тут тісно поєднуються питання науковості, конкретності і нормативності професійної етики.

Сила нормативності моралі різна залежно від соціальної спрямова­ності професій, їх віку, міри інтелектуалізації і інших особливостей. Є професії, котрі несуть в собі колективістський моральний відбиток. І є професії, що мають індивідуальний, обслуговуючий характер. Одна справа професії зі сталими традиціями, психологією та ін. Інші профе­сії порівняно молоді, у яких немає тривалої історії, міцних моральних норм. В одних професійна діяльність поєднує риси кількох видів праці і відповідна мораль несе комплексний характер, в інших — не настіль­ки видимо засвідчуються моральна свідомість та її вияви в поведінці представників цих професій.