5.6. Мораль у політичних конфліктах

Сфера політики — це постійна можливість виникнення конфліктів. Більше того, саме в політиці конфлікти ініціюються як вияв реальних протиріч соціального життя. Власне політика є діяльністю по упоряд­кованому регульованому розв'язанню конфліктних ситуацій. Отже, морально-етична складова є необхідним підґрунтям для конструктив­ного розв'язання конфліктів.

У сучасних умовах політика безсумнівно потребує моралі. Якщо йдеться про державну владу, то вона відображає відносини нерівності. її виникнення і існування, з одного боку, є наслідком соціальної асиметрії в суспільстві, а з другого — така влада тією чи іншою мірою служить вико­нанню загальних суспільних справ, особливо тих, що пов'язані із задово­ленням колективних потреб. Саме тому держава повинна виступати в ролі арбітра. При цьому основним в здійсненні державної політики є пошук шляхів до соціального консенсусу. На ґрунті консенсусу виникає не тільки політичний, а й соціальний контракт у суспільстві. Він не виключає боро­тьби різних соціальних груп, але ця боротьба органічно поєднується з пошуками соціальної згоди, поваги до справ всіх груп населення, гармоні­зації відносин влади і особи.

Якщо із самого початку тематизації взаємин політики та моралі їх продуктивна єдність вбачалась у досягненні спільного блага, то сучас­не ліберально-демократичне суспільство загострює їх співвідношення щодо проблеми консенсусу як ефективного балансу у конфлікті інтере­сів суспільства, індивіда в умовах вільного ринку. Цього вимагають не лише складні системні умови. А й досягнутий рівень готовності осо­бистості щодо свідомого ставлення до своєї участі в суспільно-політичному процесі.

Так, на думку багатьох дослідників (Е. Гіденс, У. Бек, 3. Бауман), характерною ознакою сучасності є рефлективність як здатність оціню­вати і переоцінювати зокрема власну поведінку тих, хто є досить по­інформованим членом соціальної спільноти. При такій активній пози­ції суспільні відносини як політичний простір розгортання життя є не просто наслідуванням від попередників. Вони створюються людьми у досить динамічному процесі. Тому орієнтація на «політику життя» (Е. Гіденс) забезпечує можливість вибору стилю життя з усіма вимо­гами до підвищення життєвих шансів для індивідів.

Це актуалізує у політичному процесі «демократичний діалог» як механізм прийняття рішень в децентралізованому механізмі суспіль­ного обговорення, а не через інститут влади. У такій політичній прак­тиці, яка в політичній та соціальній теорії означена як «демократія об­говорення» (сіеІіЬггагіоп) суспільству особливо потрібен моральний консенсус, що і визначає введення в політику морального виміру. На думку теоретиків «деліберативної демократії» та сучасної комунікати­вної етики (Ю. Хабермас, Дж. Роулз, С. Бенхабіб), саме раціональний консенсус щодо базових моральних цінностей може бути універсаль­ним способом розв'язання конфліктних ситуацій і проблем сучасного глобального суспільства.

Проте для здійснення продуктивного дискурсу необхідний ряд умов. Це, по-перше, культура толерантності як здатності до не сило­вого, власне політичного, урегулювання конфліктів через пошук ком­промісів. По-друге, це оптимальна поведінка в конфліктних ситуаціях як здатність до активного їх розв'язання — пошуку домовленості у конфлікті інтересів як вміння вибирати найкращий на даний конкрет­ний момент варіант у горизонті всезагального інтересу (блага), щоб забезпечити лад соціальної життєдіяльності без порушень базових цінностей та основних прав людини.

І врешті — це культура вести діалог. «Давайте навчимося розмо­вляти один з одним. Тобто давайте не тільки повторювати свою думку, а й слухати, що думає інший. Давайте не тільки стверджувати, але й розмірковувати, дослухатися до аргументів, бути готовим подивитися на речі по новому. Давайте спробуємо подумки прийняти кут зору ін­шого. Більше того, давайте спрямовано шукати всього того, що супе­речить нашій думці. Вловити спільне у суперечливому набагато важ­ливіше, ніж поспіхом відмітити те, що виключає позиції один одного,

107

при якому вже немає сенсу продовжувати розмову» .

107 Ясперс К. Вопрос виновности // Знание. — 1994. — № 1. — С. 146.

Аналізуючи політичні традиції розвинених демократій, можна від­найти показові приклади моральнісних засад діалогічного характеру політичної діяльності. Так, у політичній практиці США, говорячи про своєрідний неписаний кодекс честі парламентаря, Л. Пірс10 наголо­шує, що успіх діяльності члена парламенту залежить, зокрема, від та­кого:

вміння дотримуватися слова;

готовність до компромісів;

наполеглива праця;

помірність (крайні й надмірні пропозиції можуть привернути увагу до їх ініціатора, потрапити на шпальти газет, однак вони навряд чи будуть прийняті у вигляді закону або постанови; людина ж край­нощів — у промовах, пропозиціях чи особистих звичках — відчуває труднощі у здобутті згоди й співпраці; навіть соратники починають сторонитися її);

вміння не принижувати гідність суперників;

спеціалізація у якійсь окремій конкретній галузі;

терпіння, вміння висиджувати тривалі години безкінечних слу­хань в комітетах і комісіях, нерідко слухаючи суб'єктивні міркування або й відверті дурниці, затяжні промови своїх колег, що часто виголо­шуються тільки для того, щоб їх почули виборці;

лояльність, вміння поважати закон, регламент тощо, здатність бути взірцем законослухняності;

чесність;

вміння доводити справу до кінця;

вміння переконувати, ясно висловлювати й обстоювати власну позицію; професійна риса політика — мистецтво слухати, порозуміти­ся навіть з тим, з ким він не згодний; політик — це співрозмовник;

високий рівень культури й освіченості, широта поглядів і перс­пективність мислення, прихильність до нового в житті й політиці;

ввічливість, вишуканість манер, зовнішня привабливість.

Далекоглядність, вміння передбачити, прорахувати наперед нас­лідки своїх дій — ще одне достоїнство сучасного політика. Важливою ознакою справжнього політика є вміння й потреба аналізувати свої дії, визнавати власні помилки, погоджуватися з аргументами інших, дово­дити свою правоту у тому числі і практичними справами.

108 Pierce L. The Freshman Legislator (Manuscript). — University of Oregon, 1980.

Отже, політика як царина відносин соціальних груп і особисто­стей стосовно отримання й розподілу влади, інформації, благ сама в собі може мати різне ціннісне наповнення: слугуючи суто еконо­мічним інтересам, потребам локальних груп, націй, стаючи світо­вою. Політичні відносини можуть організовувати реальність, орієн­туючись на моральні настанови, або лише використовувати мора­льні аргументи як засіб легітимації влади й повноважень часто да­леких від морального сумління осіб і груп, консолідованих певними інтересами.

Як бачимо, неодмінною умовою успіху громадського діяча є полі­тична моральність, яка, зокрема, передбачає відмову використовувати усі можливі заходи для досягненні мети, вимагає підпорядковувати вчинки певній ідеї, ставитися коректно до суперників. Що вже казати про ввічливість, дипломатичність, делікатність і витонченість особли­во у протокольних ситуаціях та регламентних процедурах, шанобливе ставлення до ідеалів і символів державності.

Напевне, можна вважати суспільним ідеалом стан справ, коли по­літичні діячі, лідери, депутати поєднують у своїх постатях суто люд­ські, моральні чесноти, вболівання про благо громадян, непримири­мість до несправедливості з фундаментальною фаховою підготовкою, професіоналізмом, навичками й досвідом політичного управління, державного підходу до проблем.

Політика інтегрує людські спільності мірою всеосяжності ціннос­тей, які покладено в її власну основу. Саме тому політична етика, бу­дучи важливим елементом політичної культури, створює механізм су­спільної довіри, а тому забезпечує стабільне функціонування соціаль­ної системи, перешкоджає виникненню протиріч, спроможних руйну­вати систему зсередини, якщо політична етика і політична система уз­годжені між собою.

Коли і за яких обставин виникає політична етика як окрема дис­ципліна?

Як співвідносяться етика і політика у Аристотеля?

Який переворот здійснив Макіавеллі у розумінні етики та політики?

Який вирок політиці встановив М. Вебер щодо її морального стану?

У чому різність і єдність політики та моралі?

Які визначення політичної етики існують в сучасних дослід­женнях?

Які етичні принципи визначаються щодо політичних цілей, полі­тичних інституцій, політичних діячів?

Питання для самоконтролю