5.3. Політична етика: пошуки визначення

Якщо звернутися до результатів деяких спроб систематичного ви­світлення політичної етики, можна побачити різноманітність її визна­чень та різність означених об'єктів дослідження.

Політична етика, за К.Г. Баллестремом, це — «частина практичної філософії, яка займається основними нормативними питаннями полі­тики: принципами справедливого соціального устрою, конституцією; критеріями легітимного управління, правами та обов'язками керівни­ків та громадян (включаючи право протидії та обов'язок послуху), проблемою справедливості у стосунках між державами. До політичної етики у широкому сенсі відносяться теорія соціальної справедливості, легітимного управління, справедливих війн, а також теорія правильно­го використання влади правлячими колами»86.

Енциклопедичний словник «Етика» в статті В.І. Бакштановського та Ю.В. Сагомонова визначає політичну етику як особливу частину суспільної моральності, соціальної етики — як «моральні вимоги гро­мадян до наділених владою професіоналів, чиновників»; як «демокра­тичні принципи політичної діяльності»87.

Для С.В. Пазенка «етика політична — галузь, аспект загальної ети­ки, що досліджує моральні засади політики та влади (у широкому ро­зумінні) чи професійна етика суб'єктів політичної діяльності (у вузь­кому розумінні)»88.

85        Прокофьев A.B. Моральный перфекционизм и аксиологические основания
политики // http:/www.msses.ru

86        Баллестрем К. Власть и мораль (основная проблема политической этики) //
Философские науки. — 1991. — № 8. — С. 87.

88 Этика: Энциклопедический словарь. — М., 2001. — С. 359. 88 Політичний енциклопедичний словник. — К.,1997. — С. 120.

На думку Бернхарда Сутора, політична етика ототожнюється з уявленнями про загальнозначущі норми гуртожитку та громадянські чесноти. Вона переслідує мету, щоб право та інститути формували по­літично мислячого та політично дієвого громадянина (схильного раху­ватися із загальним благом)89.

Політолог Б. Капустін, вступаючи у дискусію з приводу розуміння політичної етики як прикладної етики, доказує неправомочність етич­ної точки зору на політику. Він вважає, що правильніше говорить про участь моралі в роботі політики. «Це — внутрішня проблема політич­ної філософії, розв'язання якої ні в якому випадку не може дати прое­кція загальної чи «чистої етики на політику»90.

Можна продовжувати перелік визначень, що буде лише демон­струвати різноманітність трактувань, але, найсуттєвіше, — це добре виявляє не лише теоретичні труднощі становлення нової галузі знання, а досить широке її проблемне поле.

Узагальнюючи різноманітні підходи, можна означити, що під полі­тичною етикою розуміється:

ціннісно-нормативне орієнтування політичної діяльності, вияв її сенсу та нормативних засади;

професійна етика політичного діяча; політична культура широ­кого загалу;

процедура досягнення консенсусу та балансу інтересів;

дослідження взаємовідносин моралі та політики, прояснення етичної структури конкретних політичних проблем та ситуацій;

моральний вибір у політиці та ін.

Проте чи є політична етика лише сукупністю моральних цінностей та норм, що мають відношення до політичного світу — до його інсти­тутів, відношень, політичного світогляду та поведінки членів того чи іншого суспільства, та використовуються у вигляді оцінки політичного курсу в цілому та політичної діяльності окремих осіб зокрема? Варто звернутися до трактування політичної етики не лише в сфері політич­ної філософії, в якій вона часто сприймається як більш раціоналізована версія моралі. Чи можна розглядати політичну етику як самостійну складову етичної науки як такої?

89        Сутор Б. Политическая этика // Полис. — 1993. — № 1. С. 61.

90        Капустин Б.В. Критика политического морализма // Вопросы философии. —
2991. — № 2. — С. 34.

Для цього потрібно відповісти на питання, чи важливим є звернен­ня до політичної дійсності для вирішення власних етичних теоретич­них проблем. Думки з цього приводу можна віднайти серед філософ­ських поглядів попередників та сучасників.

Так, свого часу стверджувалось, що «етика є пустою наукою, якщо вона не пов'язана з політикою» (К.А. Гельвецій); «наука про мораль людини як таку, взяту поза державної організації, не може бути побу­дованою»; «політика «актуалізує» мораль і запліднює її життям» (Т. Гоббс); «політична філософія є етикою, що є прикладеною до суспіль­ства» (І. Берлін). Ці думки засвідчують необхідність, зокрема, політи­ки як матеріалу для наповнення етики як теорії моралі тією практич­ною змістовністю, яку вона розглядає як практичну філософію.

Це показово. Адже при специфічній ситуації навколо моралі у су­часному плюралістичному суспільстві, де вона як поняття все більше оточується байдужістю, саме політичні проблеми є тим об'єктом, що­до якого піднімаються власне моральні питання. Ніщо так не збурює моральні почуття як несправедливість та конфліктність політичної си­туації. Бо саме в цій сфері наочною стає залежність людей, їх добробу­ту від прийняття рішень, що стосуються кожного. У сучасних умовах зростає роль моральних критеріїв і координат політики через те, що стократно збільшується вартість багатьох політичних рішень, підви­щується значення впливу суспільної думки на політику і політиків.

Політичні конфлікти, що посилюють невпевненість, безпомічність та страх все більш викликають моральну забарвленість політичних проблем. Але при цьому моральному навантаженні можливого публі­чного обурення з приводу реальної політики важливим залишається «уникнути загрози в ідеалістичному дусі висувати зовні до політики піднесенні та прекраснодушні вимоги, які розіб'ються від зіткнення із суперечливою, а часто і злою реальністю, а потім стечуть з неї як з гу­ски вода»91.

Для конструктивного підходу до розв'язання проблеми співвідне­сення моралі та політики необхідним є розгляд етики не як політизо-ваної, що обслуговує вузький політичний інтерес, моралізації, а як до­слідження механізмів та способів дії у політичній сфері у відповід­ності до етичних масштабів.

91        Сутор Б. Малая политическая этика / Политическая и экономическая этика.
— М., 2002. — С. 31.

92        Див.: Капустин Б. Моральный выбор в политике: Учеб. Пособие. — М.:
КДУ: Изд-во МГУ, 2004.

Розуміючи, що простором дослідження проблематики політичної етики є власне політика, необхідно виокремлювати цю проблематику із кола професійної етики, загальнолюдської моралі, прикладної етики, політичної філософії92.

Так, професійна етика — це правила, що регулюють поведінку лю­дей в їх «особливій якості», яка визначається їх приналежністю до тієї чи іншої професійної групи. Вони не є універсальними, бо не розпо­всюджуються на тих, хто не входить до такої групи. Не передбачають вільної саморефлексії, яка невіддільна від моралі як такої. В більшій мірі є партикулярним визначенням, з одного боку, допустимого для членів даної групи, з другого — «правилами безпеки». Водночас мо­раль є універсальною, бо виступає від імені «усіх добропорядних (ро­зумних, нормальних та ін.) людей» і виносить судження про справи, що торкаються усіх. Тому і як політична мораль вона має зберігати притаманну їй універсальність, що буде сприяти компенсації неусув­ної у політиці партикулярності (як партійність, наприклад).

Прикладну політичну етику розуміють як нормативні вимоги гро­мадян до наділених владою професійних політиків, чиновників і всіх тих, хто виявився залученим до цієї сфери. Але важливішим є не ви­моги до політиків, а сама здатність громадян до діяльності — як вони можуть висувати та реалізувати свої вимоги.

Політична етика це нормативні орієнтири, що реалізуються у колективних діях і завдяки загальній приналежності до певної полі­тичної асоціації. її носії — громадяни, її простір — сфера публічності.

Політична мораль це нормативне мислення індивідів як прива­тних осіб. її практикують ті, хто виносить судження про політику не залишаючи приватної сфери. Якщо загально людська мораль в теоре­тичних інтерпретаціях — це різноманіття теоретичних нормативних моделей, то різноманіття політичної моралі — це різність життєвих позицій тих сил, які дають оцінку політичним явищам.

Політична мораль в актуальный соціально-політичній практиці — це власне формування моральнісного виміру політики, моральнісне орієнтування сили, що є іманентною політиці проблемою без якої не можна зрозуміти, що є власне політика.

Такий підхід обумовлений розумінням політики як організуючої сили щодо розв'язання та стримування тих конфліктів, які не можуть бути стриманими чи розв'язаними іншими засобами, крім політичної сили. Власне наявність і неодмінність такої сили і актуалізує мораль­ний аспект політичної діяльності.

Мораль у політиці це свідоме індивідуальне самовизначення і самопримус до певного нормативного стандарту поведінки, в силу якого саме індивід наділений тою критичною креативністю, яка, з од­ного боку, дає можливість розрізняти допустиме та недопустиме в по­літиці, зокрема, а з другого — не стає пустим нігілізмом чи завищеною абстрактною моралізацією щодо конкретних ситуацій та соціально-політичних обставин.

Таке поєднання цілком виправдане через те, що конфлікт як типова політична ситуація, типовий вимір політики провокується протисто­янням та зіткненням приватних інтересів, рівноправних у своїх цінніс­них обґрунтуваннях. Тому розв'язання такої ситуації можливе через свідоме приборкання індивідуального егоїзму на користь загальній справі єдності та гармонії соціального буття. При цьому активним ва­желем моралі як політичної виступає домінантна риса — імператив­ність обов'язку.

Мораль як самостійне мислення з приводу взяття на себе обов'язку є невід'ємної складової власне політичного мислення, особливо з огляду на притаманній їй можливості бути «брудною справою». Саме тому розуміння політичної етики має бути ширшим за нормативний підхід до політики. Так, у ширшому підході в політичній етиці виді­ляються питання мотивації в політиці етичних принципів (основи), норм (закони і правила) та чеснот (настанови і диспозиції відносин)93.

Також до етичної проблематики політики відносять питання об­ґрунтування системи базисних цінностей суспільства, формування со­ціального порядку, який відповідає цим ціннісним уявленням, питання інституціональних взаємовідносин, стосунків соціальних груп та ру­хів, відносин суспільства та особи і т. ін. .

Таке розуміння політичної етики пов'язується із тематикою соціа­льної етики, яка не стільки задає орієнтири спеціальним соціальним галузям, скільки вивчає притаманний їм етос — стиль і спосіб ладу життя, зокрема політичного.

Якщо розуміти головним завданням соціальної етики сьогодні ін­теграцію розірваного спеціалізацією соціального цілого — світу та ці­лісності людства, то і політична етика як складова соціальної етики має перейматися тими моральними колізіями політики, які виникають на межі спеціальних політичних інтересів та загального інтересу лю­дини та суспільства як таких.

94 Див.: СуторБ. Малая политическая этика.

94 Костюк К.Н. Политическая мораль и политическая этика в России (к поста-же проблемы) // Вопросы философии. — 2000. — № 2. — С. 32.

Саме в такому розумінні завдань політичної етики можна тракту­вати мораль у сфері політики як необхідну сторону власне політичної діяльності, деякі проблеми якої, що не вирішуються політичними за­собами, вимагають етичного масштабу. Тому найпродуктивнішим під­ходом сьогоднішні дослідники політичної етики вважають вияв того, як мораль приймає участь у роботі політики. «Осягнення цієї пробле­ми починається з осмислення необхідності відношення моралі та полі­тики, поза яким неможливі вони обидві»95.

Більш прозорою стає ситуація суперечливих відносин моралі та полі­тики при деталізації розуміння самого єства політики. Зокрема, Б. Сутор спирається в своєму викладові проблем політичної етики на розрізненні в політичній сфері: 1) проблеми виправдання цілей та програм (policy); 2) проблеми виправдання засобів, що представлені інститутами, правилами та законами політичного порядку (polity); 3) проблеми політичного діяння політиків та громадян у їх взаємодії (politics). В такій деталізації виявля­ється змістовна варіативність політичної етики у її відповідності як етики цілей, етики інститутів та етики дій.

В аспекті політичних цілей етичною проблематикою стає ціннісне виправдання інтересів в ситуації їх конкуренції та знаходження засобів розв'язання їх конфліктності через віднесення до загального інтересу як всезагального блага. В такому контексті проблематика політичної етики обертається навколо проблеми співвіднесення конкретної полі­тики з її специфічними інтересами та спрямованістю до безпосеред­нього втілення певних інтересів та об'єднуючими спільноту цілями-цінностями — мир, свобода, справедливість. Останні, будучи лише принципами, які задають ціннісні орієнтири та масштаб політичної ді­яльності, а не нормують детально дії, перебувають не як метафізичні абстракції, а як постійні запити у процесуальності політичного розвит­ку. Цим вимірюється політичний порядок в його відповідності балансу цих цілей-цінностей.

В аспекті інститутів політична етика зорієнтована до питань про­дуктивної соціальної інтеракції. Остання напряму залежить від певно­го ступеню надійності очікувань щодо поведінки діючих осіб. Більше того, чим складніше соціальне ціле, чим більш розгалужені соціальні зв'язки, чим вища анонімність у групових взаємодіях, тим більш на­дійними мають бути правила дій. Тому безсумнівно зростає необхід­ність обов'язкового регулювання відносин в соціальних об'єднаннях, між ними та у їхніх стосунках із державою, реалізувати яку саме і по­кликаний інститут.

95 Капустин Б.В. Критика политического морализма // // Вопросы философии. — 2001. — № 2. — С. 34.

Причому на відміну від організації як певної складової соціальної системи, що підкорена відповідній меті і тим детермінує і обмежує ін­дивідуальність, інститут є нормативною структурою, що нормує певні соціальні стосунки, які постійно відтворюються в соціальному бутті і вимагають певної сталості та стабільності як гарантії безпеки індиві­дів. Інститути є історичними результатами людської інтеракції, в яких втілено загальні сенси. Вони є типізацією звичного, що сприяє спіль­ній дії в актуальності нових інтеракцій. У такий спосіб політичні ін­ститути забезпечують та регулюють співіснування у великих групах та між ними, встановлюють межі та орієнтацію дій людини та груп.

Звідси зрозумілим є те, що моральна якість політики не може обмежуватись індивідуально-перфекціоністським виміром як мора­льністю політичних діячів. Моральна якість політики залежить зна­чною мірою і від її здатності та готовності забезпечувати успішну реалізацію політичної діяльності засобами інституціонального по­рядку. Мають на увазі соціальні, політичні, правові інституційні умови для гуманної інтеракції між групами та їх представниками, які б забезпечували її в незалежності від моральної спроможності чи неспроможності людей.

В аспекті ж політичної діяльності етичні дискусії розгортаються щодо саме моральної спроможності діячів у контексті ситуативної конкретики. В такому ракурсі предметом політичної етики стають мо­ральні якості політично діючої особи та їх роль у нестандартних ситу­аціях, які постійно супроводжують політику в її дійсності та які мало продуктивно розв'язуються суто інституціональними засобами. При цьому моральні якості мають відповідати характеру саме «політичної справи»: бути тим мінімумом людяності та моральності, який є мож­ливим в певних політичних ситуаціях, які є завжди обумовленими ін­ституціональними чи груповими інтересами. До таких якостей відно­сяться політична розумність як політична совість, політична мужність, політична поміркованість.

Отже, політична етика на шляхах свого самовизначення являє сьо­годні досить широке проблемне поле. Сам факт її актуалізації засвід­чує, що на сьогодні головним є не питання чи має політика спиратися на етичні підґрунтя. Запити реальної соціально-політичної практики є наочними свідченнями такої необхідності. Сучасна соціокультурна си­туація як загострення геополітичних суперечок, міжетнічних та між­національних відносин, прав людини, екологічної безпеки та багатьох інших проблем потребує для можливостей їх розв'язання та подаль­шого нового соціального розвитку продуктивного синтезу інтересів та цінностей на основі визнання необхідності цивілізаційно-ціннісного простору для сучасної політичної практики.