РОЗДІЛ 5 ПОЛІТИЧНА ЕТИКА

Політична етика — виклик соціально-політичної кризи.

Політика і мораль: схоже у відмінному.

Політична етика: пошуки визначення.

Влада як фокус взаємин політики і моралі.

Політика і чесність: чи можливе мораль­не виправдання політичної брехні.

Мораль у політичному конфлікті.

Серед проблемних сфер сучасної прикладної етики чільне місце займає політична етика. Саме у сфері політики з особливою гостротою означилась моральна проблематика з перших спроб її теоретичного усвідомлення. Сучасна політика в свою чергу стала простором актуа­лізації практичного потенціалу етичної теорії. З самого початку свого існування політика означена домінантою спокуси владою, хоча перед­бачалась як механізм регулювання суспільних відносин. Ця хиба не тільки не викорінювалась із процесом соціально-культурного розвитку суспільного життя. а й посилювалась через зростання могутності засо­бів утиску. Зростання сили держапарату щодо життя пересічних гро­мадян, з одного боку, підвищення міри ризиків у прийнятті рішень стосовно соціального життя, з другого — особливо загострюють про­блему контролю «контролерів» соціального порядку, якщо можна так назвати власне політиків виходячи з їх прямого професійного призна­ченням.

Велетенська залежність благополуччя буття кожного громадянина від діяльності політичної системи, що з часом ускладнюється, посилю­ється, відчужується від суспільства, стає самодостатньою в своєму розвиткові, зосереджуючись на відтворенні і самозбереженні поза прямим обслуговуванням соціального загального інтересу, стимулює увагу до політики як об'єкту етичного аналізу. Зацікавленість на шля­хах звільнення від державницького опікунства широких верств у пи­таннях визначення формату соціальної життєдіяльності, здобування більше прав на вільне самовизначення щодо свого власного життя, ви­суває вимогу теоретичної відповіді на актуальні питання: Що може бути критеріями оцінювання загальнозначущих рішень? На яких під­ставах приймаються політиками ті чи інші закони, соціальні регулято­ри та життєві всезагальні стандарти? Чи є мораль сьогодні тим потріб­ним регулятором щодо політичної регуляції як такої? Відповісти на ці та інші питання покликана саме політична етика.

Політична етика як одна зі складових сучасної прикладної етики — молода галузь наукового дослідження і навчальна дисципліна. Однак як спеціальна проблематика політичної теорії, філософії політики вона має свою давню дослідну традицію, яка розвивалась не стільки зусил­лями етиків, скільки соціологів, соціальних філософів, політологів. Проте із середини XX ст. через нагальні запити соціальної практики вона почала оформлюватися в окрему галузь наукового дослідження.

Серед західних дослідників, соціологів, політологів, соціальних фі­лософів, у яких ця проблематика посідає належне місце, особливо вио­кремлюються Р. Нозик, Дж. Роулз, Ю. Хабермас, М. Фуко, X. Арендт, Б. Сутор, К.Г. Баллестрем, 3. Бауман та ін. На пострадянському прос­торі політична етика як наукова та навчальна дисципліна розпрацьову-валась О. Дубко, В. Бакштановським, А. Сагомоновим, Т. Мишаткіною, А. Гусейновим, Р. Апресяном, А. Прокофьєвим, Б. Капустіним, В. Ма-лаховим, А. Єрмоленко та ін.

По сьогодні існує ряд труднощів із приводу визначення предмета та проблемного поля політичної етики як окремої наукової галузі. Бі­льше того, залишаються відмінними трактовки її проблематики у вла­сне політичній філософії та політологічній науці та в прикладній етиці.

Особливої складності додають і проблеми становлення самої при­кладної етики, що претендує на виокремлення щодо теоретичної ети­ки. Чи є політична етика самостійною галуззю етичного теоретичного знання? Чи це — одна з практично зорієнтованої проблематики етики, яку в свій час називали професійною етикою, а тепер схильні вважати прикладною? Чи може це нова теоретична дисципліна міжгалузевого, синтетичного характеру, яка має розвиватися на стику філософії, соці­ології, етики, політології? Всі ці питання залишаються відкритими у сьогоднішніх теоретичних дослідженнях. Однак певної визначеності щодо них вимагає сучасна складна, суперечлива соціальна практика.