4.4. Соціальна відповідальність суб'єктів господарства

Моральний статус корпорації як колективного суб'єкта. Як

вже зазначалося, активні процеси раціоналізації мислення та діяльнос­ті, які почалися в культурі Модерну, сприяли проголошенню в якості єдиної мети економічної діяльності постійну максимізацію власних ін­тересів з одночасним «звільненням» від моральних вимог та обме­жень. У XX ст. така практика ведення господарства стає все більш безвідповідальною. «Безвідповідальності» суб'єктів господарювання сприяли загальні процеси інституціоналізації економіки, коли конт­роль над ринками та впливи на покупців у відповідності із своїми ці­лями почали здійснювати великі організаційні структури — корпора­ції. Звільнення від моральної мотивації персоналу комерційних ком­паній, недосконалість правових принципів країн, де вони працюють призвело до нехтування прав робітників та споживачів, забруднення навколишнього середовища та експлуатації природних ресурсів.

У наш час, коли основними агентами ринкового господарства є колек­тивні суб'єкти — організаційні структури, неформальні об'єднання, кор­порації, національні економіки в цілому, гостро постає проблема суб'єкту відповідальності. В повсякденному житті часто ведеться мова про мора­льний обов'язок багатих країн допомагати бідним країнам, аморальність та безвідповідальність компаній, що забруднюють навколишнє середо­вище або продають небезпечні товари. Отже, достатньо часто виносяться моральні судження щодо дій колективних суб'єктів.

64 Гелбрейт Дж. Новое индустриальное общество / Пер. с англ. — М.: ACT;

Транзиткнига (Philosophy), 2004. — С. 99—100.

Однак проблемності питання відповідальності колективних суб'єктів набуває на теоретичному рівні. В етиці суб'єктом — адресатом мораль­них вимог та зобов'язань є лише людські істоти. Корпорації, фірми, під­приємства не є людьми в прямому сенсі цього слова. Корпорація сама по собі не має свідомості, совісті, почуттів. На таку фундаментальну відмін­ність між індивідуальним та колективним суб'єктом звернув увагу видат­ний американський економіст-теоретик Дж. Гелбрейт: «У особистості є душа; у корпорації її явно немає... Тільки особистість та родина несуть відповідальність перед Богом; вище керівництво підприємства, навіть як­що йдеться про корпорацію, що має найліпшу репутацію, не може потра­пити в рай цілою групою»64.

Низка інших дослідників проблем колективної відповідальності (К. Гудпастер, Т. Дональдсон, А. Корлетт, Л. Мей, Д. Ріссер, П. Френч) фіксують такі важливі відмінності між моральним статусом корпорації та моральним статусом людей:

можна вести мову про совість корпорації метафорично, лише з огляду на совість тих людей, що працюють в корпорації;

лише людина є самоціллю сама по собі, корпорації не можуть бути самоцінними, а так, і не можуть бути моральнісними особистостями;

той факт, що корпорація створюється та існує для певних цілей, ще не слугує доказом моральної виправданості її цілей;

лише людина є носієм людських прав, корпорація такими права­ми не володіє (наприклад, право на життя, право на продовження сво­го роду), вона є носієм лише юридичних прав;

дія людини набуває ознак моральності лише тоді, коли вона є добровільною та свідомою, вимоги добровільності для корпорацій по­винні бути оформлені інакше;

оскільки корпорація не може керуватися моральними мотивами через відсутність свідомості, предметом моральної оцінки є самі дії та її результати65.

Всі ці відмінності та уточнення морального статусу суб'єкта засві­дчують необхідність іншої, не індивідуалістичної інтерпретації мора­льних вимог, які були б звернуті до корпорацій. Певну проблемність реалізації моральнісної відповідальності колективних суб'єктів засвід­чує, крім того, ще й обмежена відповідальність такого роду організа­цій. Це означає, що власники акцій компанії або засновники товариств несуть матеріальну відповідальність лише у межах їхніх майнових або грошових внесків у справу. Це позбавляє власників корпорації від пер­сональної відповідальності, їхні персональні активи залишаються не­доторканими. Не дивно, що доволі тривалий час провідною була ідея лауреата Нобелевської премії з економіки в 1976 р. М. Фрідмена, згід­но з яким соціальна відповідальність бізнесу полягає в тому, щоб збі­льшувати свої доходи.

65 Докладніше див.: Джордж Р. Де Т. Деловая этика / Пер. с англ. — М.: Про­гресс; Рипол Классик», 2003. — Гл. 8. Корпорации и нравственность. — С. 226— 256; Петрунин Ю.Ю., Борисов В.К. Этика бизнеса: Учеб. пособие. — 2-е изд. — М.: Дело, 2001. — Лекція 8. Корпоративная социальная ответственность — С. 169—182.

Діяльність компанії підкорюється головній меті — максимізації прибутків акціонерів за рахунок виробництва та обміну товарів і по­слуг. Корпорації та інші організовані колективні суб'єкти можуть бути пов'язаними лише юридичними зобов'язаннями та регулюватися чин­ним законодавством і нести економічну відповідальність перед своїми акціонерами та власниками. Менеджери, які практикують «соціальну відповідальність», просто «крадуть» гроші у власників, спрямовують свої зусилля у ту сферу, що лежить поза їхньою компетенцією.

Така концепція відповідальності корпорації, що покликана лише слу­гувати інтересам акціонерів, наражалася на критику через очевидність на­явності інших суб'єктів, які мали б ще більше зацікавлення в ефективнос­ті діяльності компанії. З кінця 70-х років XX ст. з'явилася нова концепція відповідальності перед «стейкхолдерами» — «зацікавленими особами» (І. Ансофф, М. Дошер, Р. Стюарт, Е. Ренманн, Р. Фріман). У зв'язку із розмежовуванням власності компаній від власності акціонерів керівники великих корпорацій та середнього бізнесу приймають не лише єдину ви­могу «відповідальності перед акціонером» («Shareriolder»), але й відпові­дати перед всіма «зацікавленими особами» («Stakeholdei"»). «Зацікавлени­ми особами» в діяльності корпорації виступають різні особи та колективи. Так, без персоналу, який віддає більшу частину свого часу і енергії, здіб­ності та творчій потенціал роботі, не було самої компанії. Оскільки вони вкладають в підприємство не капітал, а самих себе, то природно заслуго­вують на повагу й участь в прийнятті управлінських рішень. «Стейкхол­дерами», на яких розповсюджується відповідальність є й постачальники, споживачі, місцеве населення, в якому розташоване підприємство, суспі­льство в цілому.

Сучасні дослідження корпоративної соціальної відповідальності, згідно з якою бізнес має чисельні соціальні, громадянські, моральні зобов'язання, спрямованні на зростання суспільного добробуту беруть свій початок з «концепції служіння» (Е. Карнегі), згідно з якою діяль­ність підприємства повинна охоплювати позаекономічні цілі, та «кон­цепції соціальної відповідальності бізнесу» (Х.Р. Боуен), згідно з якою бізнесмени повинні проводити політику, приймати рішення та сліду­вати напрямам діяльності, які були б бажаними з точки зору цінностей суспільства в цілому.

Однією з впливових сучасних концепцій корпоративної соціальної відповідальності є модель А. Керолла, що являє собою багаторівневу піраміду. Перший рівень загальної відповідальності суб'єкта підпри­ємницької діяльності та її фундамент — це економічна відповідаль­ність, яка реалізується в максимізації прибутків акціонерів за рахунок виробництва та обміну необхідних для суспільства товарів та послуг. Цей рівень відповідальності зумовлений базовою функцією компанії на ринку, яка пов'язана з отриманням прибутків.

Другий рівень — юридична відповідальність суб'єкта господарю­вання, що розуміють як необхідність слідувати встановленим суспіль­ством правовим правилам-законам у досягненні економічних цілей. Третій рівень — власне етична відповідальність, що має вираз в здат­ності економічного суб'єкта через наявність ціннісних переконань сві­домо виконувати суспільно корисні дії, які б відповідали нормам мо­ралі. Четвертий рівень — філантропічна (дискреційна) відповідаль­ність, яка спонукає компанію до дій, спрямованих на підтримку та розвиток добробуту суспільства через добровільну участь в реалізації соціальних програм66.

У корпорації рівні відповідальності пов'язані із її членами. У великій корпорації законним контролером діяльності є рада директорів, члени якої відповідають перед акціонерами за підбір менеджерів, президента та віце-президентів. Члени ради директорів несуть відповідальність за стиль роботи корпорації, її стратегію, прийняття рішень, інтереси акціонерів, моральніс-ну атмосферу на підприємстві. Менеджмент корпорації несе відповідаль­ність перед радою директорів за прийнятті чи неприйнятті рішення, фінан­совий стан та ефективне управління підприємством, створення мораль-нісного клімату в організації. Менеджмент несе відповідальність і перед найманим персоналом, якому забезпечує належні та безпечні умови праці, що відповідали б моральним вимогам справедливості та неприпустимості будь-яких форм дискримінації. Персонал несе відповідальність за виконан­ня найліпшим чином своїх професійних обов'язків. Корпорація в цілому несе відповідальність перед контрагентами та конкурентами за справедливі та чесні відносини з ними. Корпорація несе відповідальність перед спожи­вачами за свою продукцію, надаючи належну правдиву інформацію щодо неї. Корпорація несе відповідальність перед широкою громадськістю та су­спільством в цілому за не принесення збитків навколишньому середовищу, за безпечні умови життя на прилеглих до неї територіях та спеціальні зо­бов'язання у зв'язку із розширенням чи згортанням виробництва. Головну роль в реалізації таких зобов'язань повинно нести управління корпорації, але передбачається, що всі її члени повинні мати моральне відчуття своєї залученості до моральнісної відповідальності корпорації.

Докладніше див.: Благов Ю.Е. Концепция корпоративной социальной ответ­ственности и стратегическое управление // Российский журнал менеджмента. — 2004. — № 3. — С. 17—34.

Отже, опис видів відповідальності та зобов'язань, що виникають перед корпорацією, дозволяє зробити висновок, що головними загаль­ними моральними обов'язками корпорації є:

вимога «не нашкодь», яка розповсюджується на всі напрями дія­льності корпорації та впливає на характер відносин із персоналом, клі­єнтами, суспільством та природою;

вимога не підривати свободу та цінності системи конкуренції, яка пов'язується із забороною хабарництва та участю у монополістич­них практиках;

вимога дотримання чесності, яка охоплює широке коло проблем, — справедлива компенсація збитків, правдивість реклами та маркети­нгових кампаній, забезпечення високої якості товарів та послуг;

вимога дотримання вільно підписаних контрактів, яка засвідчувала б надійність контрагентів та довгострокові перспективи співпраці67.

Етичні кодекси корпорацій як механізм соціальної відповідально­сті. Конкретизація моральних обов'язків корпорації перед своїми членами та «стейкхолдерами» відбувається в нормативно-ціннісних документах організацій — кодексах, хартіях, конвенціях, кредо та інш. Такі докумен­ти описують систему спільних цінностей та правил, яких слід дотримува­тися в організації. Етичні нормативи розробляються з метою фіксації ці­лей організації, визначення етичних рекомендацій в процесі прийняття рішень. Отже, призначення етичних кодексів пов'язане із впровадженням в корпоративне середовище моральних принципів та норм, спрямованих на вирішення моральних проблем та спірних ситуацій та запобігання зло­вживань. Етичні кодекси в корпораціях виконують такі функції:

регулятивну, здійснюючи регламентацію поведінки персоналу;

ціннісно-орєнтаційну, транслюючи корпоративні цінності та орієнтуючи на корпоративні цілі;

репутаційну, формуючи довіру до організації з боку контраген­тів та підвищуючи інвестиційну привабливість компанії.

У змістовній частині в етичних кодексах зазначається «філософія організації» — етичні цінності та моральні принципи, покладені в ос­нову мислення та дії керівництва організації. Далі йдеться опис норма­тивних вимог та стандартів поведінки членів організації. В деяких ко­рпоративних кодексах лише перелічуються законні вимоги, в інших — конкретні вимоги щодо неприпустимості певних зловживань, а в де­яких нормативна частина описує етикетні правила.

67 Докладніше див.: Джордж Р. де Т. Деловая этика / Пер. с англ. — М.: Прогресс; Рипол-Классик, 2003. — Гл. 8. Корпорации и нравственность. — С. 226—256.

Але достатньо часто етичні кодекси в нашій країні являють собою не-кращі взірці адміністративного заформалізованого бюрократичного доку­мента, які табуюють професійний простір, обмежують свободу вибору професіоналу. Це все може призводити до конфлікту професійного обов'язку добре виконувати свої зобов'язання та морального обов'язку діяти у відповідності до моральнісних норм і цінностей. Дуже багато си­туацій морального вибору робітників корпорацій ускладнюються тим, що їхня діяльність визначається чітко окресленими рамками, формалізовани­ми процедурами, існуючими в колективі правилами.

Окрему людину змушують брати на себе вантаж відповідальності в тих умовах, які від неї не залежать. Тут показовою буде ілюстрація ситуа­ції із запуском корабля «Челленджер» в січні 1986 р. Напередодні до ста­рту корабля технічний помічник президента компанії, що проводила за­пуск, інженер Лунд, через технічні причини не санкціонував старт. Космічний центр — замовник проекту, вимагав від компанії дотримання терміну запуску, а президент компанії Мейсон наказав Лунду: «Зніми свою шапку інженера та одягни капелюх менеджера». Лунд змінив своє рішення та дозволив старт «Челленджера». Наступного дня корабель із екіпажем на борту вибухнув під час старту. Поведінка менеджера, яка грунтувалася лише на вимогах дотримання взятих на себе обов'язків при­звела до моральнісно безвідповідального управлінського рішення, наслід­ком якого стала не лише загибель людей, але й втрата репутації компанії.

Отже, такого роду конфлікти провокують наукові дискусії щодо результативності етичних кодексів та характеру поведінки, що ним моделюється. Аристотельянці (Р. Соломон, Дж. Мур, Б. Макферлайн) наводять такі аргументи щодо неефективності етичних кодексів в про­тидії етичних порушень в професійному середовищі:

68 Докладніше див.: Прокофьев A.B. Аспекты практичности морали // Практич­ность морали, действенность кодекса. Ведомости. Вып. 36 / Под ред. В.И. Бакшта-новского. — Тюмень: НИИ ПЭ, 2010 — С. 52—69.

характер та призначення таких документів викликають відразу у робітників, тому вони не бажають з ними знайомитися;

спеціальні просвітницькі заходи адміністрації не перетворюють ко­декс на реальний засіб впливу на поведінку, а знання положень кодексу є механічним, таким, що не пов'язаний із реальною мотивацією робітника;

засадою прийняття морально значимих рішень є не знання норм кодексу, а особистісний приклад або авторитетний вплив;

етичні кодекси виражають неповагу до особистих моральних су­джень робітників, призводять до атрофії здатностей, необхідних для самостійного вибору, наслідком чого постають необдумані вчинки;

ретельне унормування закриває можливість для обговорення, оскільки складається враження, що всі проблеми вже врегульовані68.

Відомий англійський соціальний філософ 3. Бауман в аналізі організа­ційних форм поведінки приходить до висновку про те, що організація в цілому взагалі є інструментом забуття відповідальності, оскільки поро­джує «блукаючу відповідальність», коли члени організації позбуваються відповідальності, легко перекладаючи її один на одного. При цьому мора-льнісні міркування індивіда не мають значення, оскільки значущості на­бувають лише вказівки та організаційні правила. Унаслідок цього відбу­вається заміна сутнісної моралі технологічною, службовою, а замість індивідуальної совісті з'являється «замісна совість».

Найбільш жахливим є те, що дисципліна, педантичне слідування правилам, бездумне дотримання процедурних порядків здатне породи­ти жахливі форми 69. У публічній риториці менеджменту великих кор­порацій сьогодні все частіше звучать тези про те, що етична репутація соціально-відповідальної компанії здатна підвищувати конкурентосп­роможність своєї продукції та інвестиційну привабливість, знижувати фінансові збитки від можливих санкцій за невідповідальну поведінку, халатність та шахрайство з боку працівників. Але це може породити небезпеку інструменталізації моралі, використання її для досягнення прагматичних цілей — отримання більшого прибутку.

Крім того, використання моралі в якості інструменту управління може призводити до морального лицемірства з боку топ-менеджменту, коли до персоналу висуваються достатньо жорсткі вимоги, а для себе звільняється вільний від моральної відповідальності простір.

Попри зазначену критику в літературі з етики бізнесу наводяться аргументи на захист такої практики впровадження соціальної відпові­дальності:

69 Докладніше див. критику раціоналізованих форм соціальної поведінки у та­ких працях філософа: Бауман 3. Индивидуализированное общество. — М.: Логос, 2005 — 390 с; Бауман 3. Свобода. — М.: Новое издательство, 2006. — 132 с; Бау­ман 3. Актуальность Холокоста. — М.: Европа, 2010 — 316 с.

етичні кодекси не є інструкцією до виконання, вони завжди за­лишають простір для застосування фронестичних здатностей суб'єкта;

досвід їхньої розробки є корисним для актуалізації почуття згу­ртованості, оскільки він дозволяє великій кількості людей замислюва­тися про своє професійне призначення та обов'язки в якості групи;

у разі прийняття, кодекс не стає «закритим», він завжди залишає можливість вдосконалення в процесі широкого обговорення;

кодекс може бути застосованим як документ, на який можуть по­силатися робітники, коли їх змушуватимуть до дій, що йому суперечать;

— кодекс може слугувати критерієм, за яким можна складати су­дження щодо поведінки компанії.

Міжнародні нормативні документи та їх значення для реаліза­ції корпоративної соціальної відповідальності. Крім етичних кодек­сів організацій важливою нормативною базою, яка забезпечувала б ре­алізацію проспективно! корпоративної соціальної відповідальності, є міжнародні документи. В першу чергу, — це документи ООН, які без­посередньо пов'язані з проблемами міжнародного бізнесу, так і доку­менти загального характеру. У 1974 р. з ініціативи так званої «Групи 77» великої міждержавної організації країн, що розвиваються, була створена Комісія ООН з ТНК зі своїм Секретаріатом — Центром ТНК, яким було доручено підготувати Проект кодексу поведінки ТНК, який містив би норми і правила міжнародно-правового регулювання діяль­ності ТНК. У 1978 р. підготовлено план Проекту кодексу, в якому міс­тилися юридичні та економічні зобов'язання згідно з нормами міжна­родного права та моральні і соціальні вимоги. Так, в цей Кодекс були включені норми поваги до прав людини та фундаментальних свобод, утримання від корупційної практики, захисту навколишнього середо­вища, захисту прав споживачів, розкриття інформації. Але нажаль, в ініційованих цим Кодексах дебатах не вдалося дійти згоди стосовно статусу цього документа і було вирішено, що він буде мати рекомен­дований характер у вигляді резолюції Генеральної Асамблеї ООН70.

У рамках ООН Економічною та Соціальною Радою (ЕКСОР) в 1974 р. була розроблена Хартія економічних прав і зобов'язань дер­жав, в який були зазначені такі моральнісні принципи: рівність дер­жав, мирне співіснування, мирне врегулювання спорів, добросовісне виконання контрактів, повага до прав та свобод, подолання несправед­ливостей, сприяння міжнародній соціальній справедливості.

70 Докладніше див.: Орловський А. Развитие и взаимодействие внутригосудар­ственного и международного права в условиях глобализации: http://world.lib.ru.

У 2000 р. було підписано Глобальний договір ООН, який являє со­бою одночасно політичну платформу та практичну основу для діяль­ності компаній, які ставлять на меті стійкий розвиток та практику від­повідальних відносин у бізнес-середовищі. Глобальний договір ООН спрямований на вирішення двох головних завдань: а) інтеграцію 10 принципів у сфері прав людини, трудових відносин, охорони навко­лишнього середовища та боротьби з корупцією, які отримали всезага-льне визнання; б) стимулювання дій щодо підтримки широких цілей ООН у сфері суспільного розвитку, сформульованих в Декларації ти­сячоліття. Цей Договір являє собою ініціативу, яка засновується на до­бровільній звітності, відкритості та яка покликана доповнити тради­ційні методи управління господарськими процесами.

Отже, Глобальний договір пропонує компаніям прийняти, підтри­мати та здійснювати в реальному економічному житті такі принципи:

Ділові кола повинні підтримувати та захищати проголошені на міжнародному рівні права людини;

Ділові кола не повинні бути причетними до порушення прав лю­дини;

Ділові кола повинні підтримувати свободи об'єднання та реаль­не визнання права на підписання колективних договорів;

Ділові кола повинні виступати за ліквідацію всіх форм примусо­вої та обов'язкової праці;

Ділові кола повинні виступати за повне викорінення дитячої праці;

Ділові кола повинні виступати за ліквідацію дискримінації у сфері праці та зайнятості;

Ділові кола повинні підтримувати підхід до екологічних питань, заснований на принципі обережності;

Ділові кола повинні вживати ініціативи, спрямовані на підви­щення відповідальності за стан навколишнього середовища;

Ділові кола повинні сприяти розвитку та розповсюдженню еко­логічно безпечних технологій;

10. Ділові кола повинні протидіяти всім формам корупції, у тому числі вимагання та хабарництва71.

Участь у Глобальному договорі має низку практичних переваг для його учасників, до складу якого на початок 2011 р. входить близько 5300 компаній із 135 країн. Учасники мають можливість використову­вати концептуальні засади для виробки та реалізації політики у сфері охорони навколишнього середовища та соціального розвитку, обміню­ватися новими методиками, взаємодіяти з різними країнами в напрямі досягнення стійкого розвитку, мати доступ до широких баз знань та досвіду, пов'язаного із питаннями забезпечення сталого розвитку.

71 Докладніше див.: Сайт Глобального Договору ООН: http://www.unglobalcompact.org.

В Женевській декларації 2007 р., прийнятій на самміті лідерів Гло­бального договору ООН, зазначається, що такі спільні цілі як форму­вання стійких ринків, боротьба з корупцією, захист прав людини та охорона навколишнього середовища надають можливість новому рів­ню партнерства та відкритості у відносинах між бізнесом та громадян­ським суспільством задля докорінної зміни світу. Відповідальне ве­дення бізнесу може привести до формування більш стійкої та інклю­зивної економіки, а також до розповсюдження ідеалів корпоративного громадянства по всьому світові.

Зазначені міжнародні документи являють собою об'єктивну (вира­жену в текстах та у більшості випадках офіційно визнану державами) нормативну базу для аналізу конкретних проблем бізнесу, визначення критерію оцінок діяльності компаній та основу для формулювання справедливих вимог соціальної відповідальності, звернених до суб'єктів економічної діяльності. Наша країна не залишається осто­ронь від зазначених ініціатив. Сьогодні в Україні діють центри розви­тку корпоративної соціальної відповідальності, консультаційні ради, розробляється національна нормативна база для розвитку та реалізації соціальної відповідальності бізнесу. Приблизно 140 українських під­приємств є учасниками Глобального Договору 00Н.

Методи підвищення моральної компетенції персоналу та соціа­льні ініціативи компаній. Крім існуючої нормативної бази, яка може залишатися суто декларативною, існують ще інші методи підвищення етичної компетенції персоналу корпорацій. Все більшого розповсю­дження набуває практика навчання персоналу всіх рівнів компанії — від керівництва до виконавців — «етичні тренінги». Робітники зна­йомляться з етикою бізнесу, що підвищує їхнє сприйняття моральних проблем, які виникають у практичній діяльності підприємств. Введен­ня навчальних курсів з «Етики», «Економічної етики», «Етики бізне­су» в систему вищої освіти та МВА є так само однією із ефективних форм виробки певної етичної чутливості майбутніх фахівців, що бу­дуть задіяні у сфері економіки. Підтримка відкритого дискурсу щодо роз'яснення питань відповідальності та припустимості конкретної під­приємницької операції в багатьох великих компаніях забезпечується безкоштовними «гарячими» телефонними лініями.

У складних і спірних ситуаціях виявляється потреба в «етичній експертизі», яка являє собою всебічний аналіз конкретного аспекту діяльності компанії. Результатом такої експертизи постає система про­позицій, спрямованих на покращення моральнісного клімату і репута­ції компанії, а також внесення корективів в практику діяльності орга­нізації. Всі наведені методи покликані закрити підприємство від етично безвідповідальних способів діяльності.

Але в сучасному ринковому господарстві Америки та Західної Єв­ропи існують також певні позитивні програми корпоративної соціаль­ної відповідальності, які успішно втілюються в економічне життя та стають «відкритими» для всього суспільства. В економічно розвине­них країнах існує низка соціальних ініціатив — спеціальних заходів, що здійснює компанія задля підтримки суспільно корисних справ та виконання зобов'язань щодо корпоративної відповідальності.

Основна спрямованість соціальної ініціативи «просування доброчин­ної справи» — це підвищення рівня обізнаності та зацікавлення суспільст­ва певною соціальною проблемою. Компанії надають кошти, товари та корпоративні ресурси з метою викликати інтерес споживачів до добро­чинної справи — добровільного пожертвування часу або будь-які ресурси для неї. Компанія British Airways в ході програми «Зміни на краще» з 1994 до 2002 р. за допомогою своєї цільової аудиторії — пасажирам зібрала понад 31 млн. дол., які пішли на підтримку Дитячого фонду ООН в 50 країнах світу. Пасажири жертвували вже непотрібну їм іноземну валюту, повертаючись із чужих країн протягом польоту, а питання розподілу ре­сурсів вирішувалися компанією спільно з UNICEF.

Проводячи кампанії з «доброчинного маркетингу», корпорація зо­бов'язується робити пожертви чи віддавати відсоток доходу на конк­ретну суспільно-корисну справу, ґрунтуючись на обсягах збуту проду­кції. Чи не найвідомішою та найтривалішою доброчинною маркетин­говою кампанією нашого часу є ініціатива компанії Avon «Разом про­ти раку молочної залози». Починаючи з 1993, 600 тис. незалежних то­рговельних агентів компанії в США зібрали більш як 55 млн. дол., а в цілому світі понад 300 млн. дол. від продажу сувенірної брошки варті­стю 3 дол. При цьому 83% виручених від продажу коштів йде на фі­нансування заходів із запобігання хворобі.

Найбільш традиційною із усіх соціальних ініціатив, які тривалий час залишались основним джерелом підтримки місцевих медичних, освітніх та мистецьких установ та організацій, мета яких — охорона довкілля, це «корпоративна філантропія». Шляхом прямих пожертву­вань, найчастіше у формі грошових грантів, внесків або послуг, ком­панія віддає гроші доброчинним організаціям. Корпорація McDonald's тісно співпрацює з благодійним фондом «Дім Рональда Мак-Дональда», якій асигнував більш ніж 400 млн. дол. на дитячі програми по всьому світі, фінансує програми «Мобільні клініки», «Родинні кім­нати», які надають батькам житло, якщо їхні діти потребують лікуван­ня далеко від дому. Корпорація виділяє гранти та стипендії іншим ор­ганізаціям, які надають медичні та інші послуги дітям.

«Волонтерська робота на користь громадян» — це ініціатива, суть якої полягає в тому, що корпорація підтримує і заохочує своїх праців­ників, партнерів, дистриб'юторів добровільно працювати для підтрим­ки місцевих громадських організацій та доброчинних акцій. Працівни-ки-волонтери можуть безоплатно надавати свій досвід, таланти, ідеї та фізичну працю для того, щоб виявити свою небайдужість до гострих соціальних проблем. З початку 1980-х років Levi Strauss&Co та її фун­дація виділили на боротьбу зі СНІДом понад 62 млн. дол. лише в гро­шовій формі. А працівники компанії відпрацювали багато тисяч годин, беручи участь у походах проти СНІДу та інших освітніх кампаніях, за­безпечуючи хворих продуктами харчування тощо. Завдяки цій діяль­ності люди більше дізналися про причини хвороби та способи запобі­гання їй. Компанії IBM і Hewlett-Packard Company є найбільшими корпоративними благодійниками, які дають кошти, обладнання та во­лонтерів неприбутковим організаціям і навчальним закладам у всьому світі, допомагаючи покращувати якість життя за рахунок інформацій­них та цифрових технологій72.

Типові соціально відповідальні підходи до ведення бізнесу стосу­ються також проектування виробництва та модифікації технологічних процесів з урахуванням вимог безпеки та охорони довкілля, припи­нення випуску продукції, що вважа'ться шкідливою для здоров'я, на­дання повної інформації щодо продуктів, їх компонентів та потенцій­них ризиків, пов'язаних з їх використанням, розробки програм з охорони здоров'я працівників, забезпечення доступу до продуктів та послуг для людей з особливими потребами, захисту приватної інфор­мації. Але у всякому разі, компанії, що здійснюють подібні ініціативи, оптимізують і самі соціальні умови розвитку бізнесу. Залученість до вирішення соціальних проблем держави надає бізнесу значні економі­чні переваги: зростання нематеріальних активів та інвестиційну при­вабливість, зміцнення конструктивної співпраці з персоналом, партне­рами, громадськими організаціями, владними структурами.

Докладніше про позитивні програми корпоративної соціальної відповідаль­ності: Котлер Ф., Лі Н. Корпоративна соціальна відповідальність. Як зробити яко­мога більше добра для вашої компанії та суспільства / Пер. з англ.. — К.: Стандарт, 2005. — 302 с; Векслер А., Тульчинский Г. Зачем бизнесу спонсорство и благотво­рительность. — М.: Вершина, 2006. — 336 с.

Наявність етичних кодексів в компанії та її участь в Глобальному Договорі автоматично ще не засвідчує її соціальну відповідальність. Перевірка виконання моральних та соціальних зобов'язань здійсню­ється шляхом «етичного аудиту» або «соціальних ревізій», в яких оцінці підлягає звітність компанії щодо практики корпоративної соці­альної відповідальності. Більш якісним показником вважається профе­сійно підготовлена звітність зі сталого розвитку / соціальна звітність / нефінансова звітність з корпоративної соціальної відповідальності, яка здійснюється на засадах міжнародних стандартів нефінансового аудиту.

Нефінансове звітування — це документально оформлена сукуп­ність даних комерційної організації, що відображає середовище існу­вання компанії, принципи та методи співпраці з групами впливу, ре­зультати діяльності компанії в економічній, соціальній та екологічній сфері життя суспільства. Такого роду звітність є необхідною для того, щоб зіставляти та оцінювати результативність компаній у сфері стало­го розвитку відносно вимог законодавства, кодексів, стандартів діяль­ності та добровільних ініціатив.

В останні десятиліття було розроблено низку керівництв та стандартів звітності, в яких фіксуються основні принципи нефінансової звітності та аудиту. Головними стандартами є Стандарт АА 1000 — стандарт відпові­дальності Інституту Соціальної та Етичної звітності; Стандарт ОШ — По­радник із звітності по стійкому розвитку; Стандарт 8А 8000 — Міжнаро­дний стандарт соціальної відповідальності; Стандарт 180 14000 — Міжнародний стандарт екологічного управління; Міжнародний стандарт 180 26000:2010 — Керівництво із соціальної відповідальності. В даних стандартах роз'яснюються основні принципи соціальної відповідальності як-то «підзвітність», «прозорість», «етичність поведінки», «повага до ін­тересів зацікавлених осіб», «дотримання верховенства закону», «дотри­мання міжнародних норм поведінки», «дотримання прав людини». Нада­ються поради щодо основних тем соціальної відповідальності та пов'язаних з ними проблемами, а також керівництва щодо введення соці­альної відповідальності в практику організації.

73 Докладніше про практику нефінансової звітності компаній України та СНД дивись на інформаційно-аналітичному порталі корпоративної соціальної відповіда­льності та стійкого розвитку: http://www.csrjournal.com.

Так, основними темами та проблемами соціальної відповідальності, що зазначені в Міжнародному стандарті К026000: 2010 є права людини (економічні, соціальні, громадянські, політичні права, проблеми дискри­мінації та ін.), трудові практики (трудові відносини, умови праці, охорона праці та безпека та ін.), навколишнє середовище (запобігання забруднен­ня, стійке використання ресурсів та ін.), добросовісні ділові практики (протидія корупції, чесна конкуренція та ін.), проблеми, пов'язані із спо­живачами (чесний маркетинг, стійке споживання, захист здоров'я та без­пека споживачів та ін.), участь в житті спільнот (освіта, культура, техно­логії, соціальні інвестиції та ін.)73.

Оприлюднення нефінансової звітності призводить до появи запи­тань щодо правдивості тверджень та правильності надання інформації. Отже, перевірка фактів та верифікація достовірності кількісних та які­сних даних звітів є необхідною складовою аудиту. Аудит нефінансової звітності може проводитися не лише аудиторськими компаніями, але й спеціальними структурами самого підприємства — внутрішнім ауди­том, а також зацікавленими особами, наприклад, неурядовими еколо­гічними організаціями. При цьому, справжня цінність аудиторського висновку полягає не стільки в підтвердженні достовірності інформації, а в тому, що компанія є прозорою та відкритою.

Як інструмент управління нефінансова звітність дозволяє аналізу­вати власну стратегію, залучати кращих менеджерів, створювати імідж відповідального роботодавця, підвищувати прозорість компанії, зни­жати нефінансові ризики, зміцнювати ділові відносини та розширюва­ти ринки, полегшити доступ до фінансових ресурсів від міжнародних фінансових інституцій.

Отже, нефінансова звітність дозволяє продемонструвати своїм працівникам, бізнес-партнерам, акціонерам, споживачам, кредиторам ті інвесторам, державним органам та неурядовим організаціям рівень зрілості соціальної відповідальності компанії, що в свою чергу підви­щить рівень довіри до компанії з боку «всіх зацікавлених»74.

Але не можна не звернути уваги на те, що на сьогодні концепція нефінансової звітності є складною для сприйняття багатьма компанія­ми. її підготовка передбачає витрату ресурсів, зокрема трудових, що не може дозволити собі малий і середній бізнес. Може викликати сум­нів й моральна «чистота» звітування, оскільки деякі компанії здійс­нюють таким чином свої промо-акції як вид рекламної активності.

Зрозуміло, що хоча кількість соціально-відповідальних компаній зростає, залишається велика кількість підприємств, які не прагнуть до реалізації соціальних обов'язків. Якщо в результаті діяльності таких компаній з'являються очевидні негативні ефекти — завдаються збитки екології, безпеці або здоров'ю споживачів, порушуються права персо­налу, то на ретроспективному рівні моральна відповідальність здійс­нюється через засудження з боку громадськості.

74 Докладніше про нефінансову звітність в брошурі представництва ООН в Україні: Нефінансова звітність: інструмент соціальної відповідальності бізнесу. — К.: Інжиніринг, 2010. — 84 с: www.globalcompact.org.ua.

В останню третину XX ст. у публічному просторі почали формува­тися громадські рухи за охорону навколишнього середовища та кон­с'юмеристські рухи за розширення прав та впливів громадян-спожи-вачів. На тлі глобалізаційних змін наприкінці 1990-х років активізува­лися антиглобалістські рухи — громадські об'єднання, сформованих проти певних негативних аспектів глобалізації заради вирішення полі-тико-економічних проблем. Хоча склад антиглобалістських рухів сьо­годні є неоднорідним («зелені», пацифісти, феміністи, націоналісти, ізоляціоністи, правозахисники та інші), що викликає внутрішні спори та конфлікти, тим не менш, його учасники мають спільні цілі.

Незважаючи на різну ідеологію, специфічні соціальні завдання, ці рухи об'єднали свої зусилля для вирішення конкретних проблем (на­приклад, впровадження податків на фінансові операції задля спряму­вання їх для боротьби з бідністю, тиск на фармацевтичні компанії, що отримують надприбутки в країнах «третього світу») та мають спільні норми та цінності. Антиглобалістські організації обстоюють інтереси різних шарів населення, висувають вимоги національним урядам та міжнародним організаціям уразі виникнення соціальної несправедли­вості в різних сферах життя. їхньою метою є створення іншої глобаль­ної культури, де транснаціональні організації та міжнародна корпора­тивна еліта, які відіграють найважливіші економічні та політичні ролі, були б підзвітні світовій спільноті.

Об'єднанню зусиль громадських організацій для виробки альтер­нативних соціально-економічних проектів слугує практика соціальних форумів. Так, головними принципами проведення Всесвітнього соціа­льного форуму, який є альтернативою Всесвітньому економічному форуму, та низки локальних та національних соціальних форумів є відкритість, демократичність, дискусійність.

Докладніше див.: Прокофьев A.B. Справедливость и ответственность: соци­ально-этические проблемы в философии морали: Монография. — Тула: Изд-во Тульск. гос. пед. ун-та им. Л.Н.Толстого, 2006. — Гл. 3. Социальное измерение со­циальной ответственности. — С. 111—180.

Таким чином, громадськість постає виразником загально значимих цінностей та може бути такою силою, що здатна впливати на форму­вання моральнісної поведінки колективних суб'єктів та процедури управління в корпораціях. Морально мотивований тиск громадськості призводить до покарання «безвідповідальних» компаній, що виявля­ється у примусі до відновлювальних робіт та виплат компенсацій (у разі нанесення збитків). Як зазначають дослідники механізмів соціаль­ної відповідальності75, стосовно до корпорацій прості судові попере­дження не будуть ефективними, якщо вони не постануть надбанням гласності. Навіть штрафи недостатньо можуть впливати на компанію, оскільки вони перекладаються як додаткові витрати до ціни товару чи послуг, які потім сплачує споживач.

Як засвідчує практика, дієвими є бойкоти товарів ТНК, що публіч­но проголошуються неурядовими громадськими організаціями та під­тримуються громадськістю різних країн. Ще одним із дієвих способів покарання компаній є примус корпорації до організації публічного оголошення про свою аморальну поведінку, принесення публічного вибачення за свою діяльність, що дійсно здатне привести до змін у стратегіях та структурах ТНК.

Питання до самоконтролю

Визначте предмет та завдання економічної етики.

У чому полягає відмінність між економічною етикою, підприємни­цькою етикою, етикою бізнесу?

Що означають поняття господарського етосу та економічної культури?

Охарактеризуйте основні цінності західної економічної культури.

У чому полягає відмінність індивідуальної та інституціональної етики?

Назвіть ціннісно-нормативні орієнтири сучасного «суспільства добробуту».

Які існують механізми управління економічними процесами та в чому полягає їх моральнісна складова?

У чому виявляється специфіка корпорації як суб'єкта моралі?

Для чого необхідні етичні кодекси компаній?

Які міжнародні нормативні документи із соціальної відповідаль­ності вам відомі?

Охарактеризуйте основні методи впровадження соціальної від­повідальності корпорацій.