4.2. Економічна етика як теорія фактичної економічної поведінки обов'язкове та дисциплінарно обмежує економічне свавілля.

Мораль як ціннісна орієнтація, по-перше, надає ціннісного змісту благам, які виробляються, розподіляються, обмінюються та споживаються, та, по-друге, визначає напрям професійної самореалізації людини та її сенсожиттєвих пошуків.

Господарська діяльність у всі часи була етично укоріненою, зав­жди мала стійкі індивідуальні та колективні ціннісні характеристики, які втілювалися в устрої господарського життя й світовідчутті суб'єкту господарювання та сповнювали їх конкретними моральніс-ними проявами. В етиці такі стійкі ціннісні характеристики познача­ються терміном етос.

Господарський етос це безумовні ціннісно-нормативні уявлен­ня щодо господарської діяльності та особистих якостей суб'єктів гос­подарювання. Господарський етос зростає на ґрунті ідеї доброго та гі­дного життя, що сповнює господарську діяльність внутрішнім сенсом, постає її головним мотивом, виправдовує та легітимує її. Етичні цін­ності, будучи стандартом та взірцем, мотивують та регулюють людсь­ку поведінку у відповідності до уявлень про належний та бажаний со­ціальний лад, морально виправдовують певні відносини та дії, сприяють інтеграції суспільства. Нематеріальні складові господарської діяльності — ціннісні уявлення про гідне життя, соціально значимі ці­лі, престижність та моральну виправданість певних дій, матеріальний добробут та багатство, взаємовідносини людей у процесі господарю­вання — закладають фундамент господарської культури.

40 Докладніше див.: Зарубина H.H. Социология хозяйственной жизни: про­блемный анализ в глобальной перспективе: Учебное пособие. — М.: Университет­ская книга, Логос, 2006. — 392 с.

Достатньо часто в буденній свідомості та й в науковому дискурсі поняття «господарська культура» та «економічна культура» вжива­ються як синонімічні для позначення системи цінностей у сфері гос­подарської діяльності. Очевидно, що господарська діяльність, її цінно­сті, мотиви, способи регуляції змінюються в історико-культурному процесі та залежать від конкретних соціокультурних умов. Тому в на­уках, що вивчають господарство, прийнято розрізняти «господарську» та «економічну культуру». У широкому сенсі під господарською куль­турою розуміють систему цінностей, смислів, знань, традицій, що за­безпечують мотивацію і регуляцію господарської діяльності та визна­чають форму її здійснення і сприйняття суспільством40. Але якщо господарство є в першу чергу трудовою діяльністю, спрямованою на олюднення природи та творчою діяльністю розумної людини41, то економіка є лише одним із аспектів господарювання.

Економіка — це історично визначений спосіб виробництва, розпо­ділу, обміну та споживання матеріальних благ, в процесі яких склада­ються певні типи суспільних відносин, ринкових зокрема. У такому сенсі економічна культура — це система цінностей, смислів, знань, що забезпечують мотивацію і регуляцію економічної діяльності, а також сукупність способів взаємозв'язку економічних інститутів та індивідів в процесі функціонування ринкового господарства.

Господарська культура не лише визначається характером та дина­мікою матеріального виробництва, але й сама його визначає. І складне підприємництво як професійна інноваційна господарська діяльність, що здійснюється за рахунок власних або залучених коштів на свій ри­зик, і фізична праця різного рівня складності та кваліфікації, неможли­ві без усвідомлення їхнього ціннісного значення. Будь-яка професійна діяльність мислиться як бажана чи небажана, престижна чи ганебна, як така, що потребує суспільного визнання та відповідає уявленню про призначення людини або принижує людську гідність. Існуючі в куль­турі заборони та обмеження певних видів діяльності можуть уповіль­нювати розвиток відповідних галузей господарства та забезпечувати мінімум конкуренції для представників тих культур, що не мають та­кої регламентації.

Так, зростання єврейського банківського капіталу в країнах Західної Європи пояснювалося не лише схильністю євреїв до фінансової діяльнос­ті, але й жорсткою забороною на лихварство у європейських християн. Формування нових цінностей може надавати міцного стимулу для активі­зації господарської діяльності. Так, зародження нових протестантських цінностей сприяло становленню капіталістичних відносин в Європі.

41 Докладніше див.: Булгаков С.Н. Философия хозяйства. — М.: Наука, 1990. — 412 с.

Тривалий час в соціальній та економічній літературі панувала дум­ка про те, що орієнтація на індивідуалістичні цінності, успіх та ринок є сутністю економічних відносин. Відповідно вважалося, що ті суспіль­ства, які не сприймають їх як ціннісні домінанти, не здатні мати роз­винену економіку. Однак сучасний розвиток господарського життя за­свідчив, що традиційні неінструментальні цінності мають велике значення для розвитку економіки. Так, Японія та країни Південно-Східної Азії продемонстрували міцний потенціал самобутніх продук­тивних економічних культур.

Етичні цінності західноєвропейської економічної культури. Як

відомо, спосіб виробництва матеріальних благ пов'язаний із способом життєдіяльності людини, її життєвими настановами. Господарська ді­яльність відображає життєві цінності суспільства, а концепти праці та багатства є необхідним елементом картини світу, яка задає імперативи поведінки, формує суспільні ідеали та моральні взірці. Отже, праця і багатство є не тільки категоріями економічними, але й моральнісними унаслідок їхньої позитивної чи негативної оцінки, різних ролей в житті суспільства.

Сьогодні багатство є мірилом життєвого та професійного успіху. Капітал свідчить про те, що його власник має певні позитивні якості — працелюбство, підприємливість, чесність, ощадливість, завдяки яким створюється та збільшується багатство. Наявність майна означає й те, що людина відбулася як особистість, змінила своє життя власни­ми зусиллями. Відсутність фінансових складнощів позитивно впливає на моральнісний вигляд людини: вона не буде красти чи здійснювати антисуспільні вчинки. Отже, багатство незалежно від його джерела та й форми має високий престиж. Але така ціннісна значущість була ви­сокою не завжди.

В традиційних суспільствах багатство не пов'язувалося з працею та господарською діяльністю — його отримують в спадок, приймають як дар і завойовують як воєнні трофеї. При цьому, багатство саме по собі не має цінності. Ціннісного виміру багатство набуває у міжлюд-ських відносинах, в яких воно виконує службову функцію. Купець, який володіє матеріальними благами, викликає не повагу, а заздрощі, ненависть, презирство, страх та інші негативні емоції. Шанується той, хто щедро роз42ає блага, що слугує свідченням щирості його натури та доброчесності , є засобом досягнення суспільної могутності.

Слід зазначити, що таке ставлення до багатства в європейській госпо­дарській культурі склалося під впливом ціннісних настанов античності, християнства та варварства. Головною метою воєнних кампаній варварів було захоплення силою багатства, яке не перетворювалося у засіб нако­пичення майна, а демонстративно споживалося, поставало свідченням ге­роїчного життя, виконуючи не економічну, а символічну функцію.

42 Докладніше див.: Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры // Изб. труды. — М.: Искусство, 1984. Гл. Средневековые представления о богатстве и труде.

У зв'язку із розповсюдженням товарно-грошових відносин актуалі­зується  економічна цінність  багатства,  а завдяки християнізації з'являються і нові стереотипи щодо нього. Проголошуються вищим ідеалом бідність, смиренність та убогість, а багатство як протилеж­ність цим ідеалам потребує моральнісного виправдання, спеціальних зусиль власників для спасіння душі. Власне негативної моральної оці­нки з точки зору християнства набуває не саме багатство, а ставлення людини до нього, засуджуються ті, хто прагнуть до накопичення ви­ключно матеріальних цінностей та нехтує християнськими принципа­ми. Унаслідок цього засуджуються за моральнісну неповноцінність та гріховність професійні купці, банкіри, лихварі.

Особливо негативної оцінки отримують останні, оскільки їм при­писувалося зазіхання на існуючий порядок світобудови та час, від ви­користання якого вони отримують зиск. Маргінальне положення лих­варів в соціальній структурі, що складається із верств священиків, лицарів та землеробів, призводить до того, що ця професія дається на відкуп іновірцям, юдеям зокрема. В існуванні ж багатства та бідності церква, тим не менш, знаходила певний зв'язок: багаті існують для спасіння бідних в цьому світі, а бідні — для спасіння багатих поза смертю.

Ставлення до праці, так само як і до багатства, в історії європейсь­кої економічної культури є суперечливим. У традиційному суспільстві економічна значущість праці, у процесі якої виробляються матеріальні блага, не пов'язана з їхнім накопиченням, а так й капіталізацією виро­бництва. Праця спрямована на створення добротного продукту для споживання. Принципово важливим є особистісне ставлення цехового ремісника до продукту, в якому вбачалась частка самої людини-виробника. Створений продукт передбачав моральну оцінку, оскільки його творцем міг бути лише доброчесний робітник, що чесно працює і створює якісну продукцію. Орієнтуючись на якість створюваних благ, працюючий індивід не прагне до максимізації прибутків та раціональ­ної організації процесу праці. Знаряддя праці та технології залиша­ються незмінними протягом століть, головним є відтворення стійких форм діяльності. Професійну майстерність, навички ведення госпо­дарства разом із знаряддями праці та майном працівник набуває в про­цесі соціалізації, зберігає їх та потім передає своїм дітям в незмінному вигляді.

Але при цьому морально-духовна цінність праці в традиційному суспільстві є неоднозначною. Ведучи мову про європейську культурну традицію, слід зазначити, що за часи античності праця не пов'язува­лася з самоздійсненням та самореалізацією особистості, хоча й чітко усвідомлювалася її потреба. Моральнісного засудження набувала різ­номанітна професійна діяльність, пов'язана з торгівлею та лихварст­вом, а ремісницька та землеробська праця пов'язувалася із моральніс-ною ущербністю тих, хто її здійснює43. Праця мислилася як мука та біль, доля невільних та ницих, важке заняття, що наближує людину до тварини.

Моральнісний ідеал людини класичної античності втілювався в особі громадянина, члена полісу, який займався політичною діяльністю — на­родними зборами, війнами, спортивними змаганнями, релігійними куль­тами, театром. Фізична праця була негідною не лише для знаті античнос­ті, але й аристократії середньовіччя, індуса вищої касти чи конфуціансь-кого чиновника, які були покликані займатися державними справами, ми­стецтвом та філософією. Вільний час призначався дозвіллю — «благоро­дним празднощам» та «героїчним лінощам», які розумілися не лише як пусте неробство, але й участь у вчених бесідах, навчання наукам.

Середньовіччя змінює ставлення до праці, заперечуючи античні настанови. Однак етична оцінка праці є дуальною. З одного боку, не­гативна біблійна оцінка праці постала висхідною точкою християнсь­кої етики. Праця вважалася покаранням та спокутою за першорідний гріх: Бог прирік людській рід здобувати хліб в поті обличчя та вигнав праотця із Едему обробляти землю, з якої він був взятий (Буття, 3:23). Безгрішний стан людини не передбачає праці, нормативно припису­ється турбуватися не про матеріальний добробут, а про духовне спа­сіння та вічне життя. З другого — праця набуває позитивною оцінки, проголошується нормальним та необхідним заняттям людини. Нероб­ство загрожує пороками та загибеллю, а праця приборкує плоть та ви­робляє самодисципліну і старанність.

43 Докладніше див.: Аристотель. Политика // Мыслители Греции. От мифа к логике: Соч. — М.: Эксмо-Пресс; Харьков: Фолио, 1999. — Кн. 1. — С. 441—467; Історія європейської ментальності / За ред. П. Дінцельбахера; Пер. з нім. — Львів: Літо­пис, 2004. — Гл. Праця і свято. — С. 375—411.

Отже, позитивної оцінки набуває не продуктивність праці та її ко­рисність, а її виховна функція. З часів зрілого Середньовіччя праця ви­ступає й знаряддям спасіння та здійсненням благочестя, займаючи тіло та розум, відганяючи гріховні спокуси. Праця набуває літургійного се­нсу, що відбився у вислові монахів «Laborare est orare» (лат.) — «Пра­цювати означає молитися», та являє собою систематичну аскезу, яка слугує накопиченню чесноти та спасінню душі. Реабілітація господар­ської активності призвела й до визнання різних професій, ствердження їхньої гідності.

Для цехового майстра праця була не лише джерелом матеріальних благ, але й засобом естетичного та морального задоволення від ство­реного продукту. Вдосконалення майстерності приводило до створен­ня високої традиції в ремісництві та розкриттю художніх можливостей майстра. Тим самим праця у середньовічній господарській культурі виступала в єдності виробничого, етичного та естетичного. Майстер, стверджуючи своє право на членство в цеху, стверджував одночасно свою особистісну гідність, суспільний статус та соціальну відповіда­льність44.

Дослідники становлення європейської економічної культури та го­сподарського етосу (М. Вебер, В. Зомбарт, М. Шелер, М. Осовська) сходяться у тому, що саме християнство сприяло ціннісній актуалізації праці та постало засадою господарської культури ще до начала індуст­ріальної епохи. Хрестоматійною працею, в якій досліджено питання зв'язку між релігійно-етичними принципами та формами економічної діяльності є робота Макса Вебера «Протестантська етика та дух капі­талізму». Здійснений німецьким соціологом та економістом система­тичний аналіз суспільства Нового часу продемонстрував становлення сучасного капіталізму шляхом впровадження в життя принципу раціо­нальності, ідеї «покликання» та здатності цілком віддавати себе діяль­ності в межах своєї професії.

М. Вебер ретельно проаналізував специфічні для протестантизму світоглядні настанови та картину світу, згідно з яким людина є знаря­ддям Бога, її повсякденна праця є релігійним обов'язком та єдино мо­жливим способом служіння Богу. Успіх та рентабельність в раціона­льній та систематичній праці є свідченням спасіння душі віруючого, а розширення справ та реінвестиції закладають засади мирського слу­жіння Богові.

Отже, історична унікальність протестантської етики, яка постала духовною передумовою капіталістичного підприємництва, полягає в тому, що вона створила специфічні ціннісні орієнтації на безкінечне інвестування, розвиток виробництва та постійного нарощування капі­талу, етично легітимувала багатство та матеріальний прибуток.

44 Докладніше див.: Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры // Изб. труды. — М.: Искусство, 1984. — Гл. Труд — проклятие или спасение?

Під впливом Реформації стверджувались нові якості людини — працелюбство, скромність, чесність, доброчинність, ініціатива, відпо­відальність, помірність, ощадливість, турбота про репутацію та розви­нуте почуття обов'язку, які склали необхідний елемент раціонально діючої «економічної» людини. У системі цінностей, що лежить на за­садах перетворюючої діяльності, інновацій та творчої активності, ра­ціональність набуває пріоритетного статусу. При цьому раціональ­ність як певний тип світовідношення не обмежується пізнавальною діяльністю, вона передбачає і раціоналізацію реальної практичної дія­льності, раціональну дію по відношенню до реальності, що оточує лю­дину, з метою її перетворення, панування та маніпулювання.

Активні процеси професіоналізації суспільства, що почалися в За­хідній Європі у XII ст. призвели до процесу ціннісного переосмислен­ня праці, виправдання спеціалізованої діяльності, актуалізації нових цінностей — успішності та ефективності праці, якості виробленого продукту. Професіоналізація породила й тенденцію до раціоналізації життя, пов'язану із ускладненням, диференціацією та опосередковані -стю міжлюдських зв'язків. Входження індивіда в професію означало та й сьогодні означає його життєвий вибір — самоідентифікацію з професійною групою, яка приписує спосіб життя, мислення, віру. Реа­білітація праці та турбота про суспільне благо, що полягає в задово­ленні потреб всіх членів суспільства в продукції, яка виготовляється ремісниками, або привозиться купцями призводить до морального ви­правдання багатьох професій. Тим самим, суспільне благо постає заса­дою корисності та законності професії, яка в свою чергу є необхідним способом соціалізації людини45.

Сьогодні професіоналізм є безспірною цінністю економічної куль­тури західного суспільства. При цьому, професіоналізм означає не лише зведеність його ознак до операціональних якостей, необхідних для кваліфікованого спеціаліста. Професіоналізм передбачає поряд з компетентністю та технічними вміннями ще й моральнісний зміст. Моральнісний зміст професіоналізму пов'язаний із єдністю життєвого покликання та професійного самовизначення, вірністю справі, профе­сійним обов'язком, соціальною відповідальністю 6.

45 Докладніше див.: Зубец О.П. Профессия в контексте истории ценностей // Этическая мысль. Вып. 4 / Отв. ред. A.A. Гусейнов. — М.: Ифран, 2003. — С. 103—120.

Докладніше див.: Бакштановский В.И., Согомонов Ю.В. Введение в при­кладную этику: Монография. — Тюмень: НИИ прикладной этики ТюмГНГУ, 2006. — Гл. 7. Общепрофессиональная этика: алгоритм конкретизации морали в «малых системах». — С. 342—390.

Важливою детермінантою економічної поведінки людини сьогодні є орієнтація на успіх. В економічній культурі актуалізується цінність успіху, оскільки він є важливою складовою професійної самореалізації, а мотивація досягнення успіху є одним із пріоритетних засобів підви­щення ефективності економічної системи в аспекті технологічного оснащення, оптимізованого управління, економічного зростання. Про­фесійний успіх пов'язується з оцінкою успішності життя як цілісного проекту. Зусилля індивіду, спрямовані на практичну реалізацію його здатностей і талантів, можуть розцінюватися іншими як успіх лише тоді, коли вони реалізуються краще, ніж у інших. Отже, успіх завжди передбачає порівняння, але визнання успіху відбувається лише в очах інших47.

В конкурентному підприємницькому середовищі мотивація на ус­піх знаходить свій кульмінаційний вираз. Підприємець, який отримав максимальний дохід, вважає, що вже самим його фактом засвідчує си­мволічну успішність. При цьому слід зазначити, що орієнтація на ус­піх не є лише проявом економічного раціоналізму як прагнення до ма-ксимізації прибутків, оскільки прибутки розподіляються та інвес­туються, сприяють розширенню справи. Прагнення до успішної під­приємницької діяльності — це прагнення до інновацій, творчості, ри­зику, пошуку ще недосліджених можливостей, першості в певній сфе­рі. Без етичної складової ідея успіху може перетворитися у надмірну ідеалізацію аморалізму, небезпечне порушення моральних заборон та «правил гри». Тому завданням «людини успіху» є діяльність згідно з правилами чесної гри.

Але у всякому разі сучасна «концепція успіху» пов'язується із здійсненням приватних, індивідуальних інтересів особистості. Отже, ключовим принципом буржуазної моралі та цінністю західної еконо­мічної культури постає принцип індивідуалізму. Головне завдання ін­дивідуалізму вбачається в пошуку таких інститутів та мотивів, що спонукали б людину до власного вибору, спрямовували б її поведінку в напрямі максимізації власного внеску у задоволення потреб суспіль­ства в цілому.

47 Докладніше див.: Прокофьев A.B. Плюрализация успеха: проблемы и пара­доксы // Этическая мысль. Вып. 7 / Отв. ред. A.A. Гусейнов. — М.: Ифран, 2006. — С. 103—120.

Слід зазначити, що така індивідуалістична орієнтація господарчого життя не завжди була інваріантною. Істотними ознаками традиційних суспільств є невід'ємна соціальна та духовна єдність індивіда і групи та домінування прямих міжособистісних відносин. Це означає, що ін­дивід формується та соціалізується як член групи, усвідомлює себе че­рез спільне життя, користується підтримкою спільноти. Безпосередні міжособистісні відносини, в які вступає індивід традиційного суспіль­ства, засновані на взаємній підтримці, допомозі, солідарності, особис-тісній залежності. Спільна система етичних цінностей та моральних норм покликана підтримувати єдність спільнотного життя, задоволь­няючи потреби членів колективу.

Соціальні зв'язки всередині колективу, робітничої корпорації зок­рема, будуються не «вертикально», а «горизонтально». Колектив ви­магає від своїх членів дисципліни, однакового способу життя, думок, але одночасно виховує їх в дусі взаємної поваги, згуртованості проти зовнішніх загроз. Порушники ж корпоративних регламентів та кодек­сів підлягають моральному засудженню та ізоляції від групи.

Отже, у модерній господарській культурі доступ до основних засо­бів виробництва залежав від спільноти — общини, клану, ремісниць­ких цехів, купецької гільдії чи торговельних спілок. Навчання, регла­ментація професійної діяльності, отримання права на виробництво, підтримка в організації великих комерційних підприємств здійснюва­лося лише в межах первинної професійної групи. Відхід від встанов­лених стандартів виробництва у бік раціоналізації та більшої ефектив­ності карався як факт порушення регламенту поведінки.

Формування ефективної ринкової економіки в XVI — XVIII ст. супроводжувалося підривом старих регламентів соціально-еконо­мічних груп як-то ремісницькі корпорації, купецькі гільдії, котрі втрачали своє значення та замкненість. У повсякденному житті ін­дивідуум отримав свободу вибору, яка конкретизувалася свободою вибору економічної діяльності, торгівлі, підприємництва. Вільно обираюча людина стає сутнісним елементом нового типу суспільс­тва. На тлі руйнування традиційного укладу, зростання соціальних свобод привілейованих груп відбувалося ствердження ціннісної значущості особистості.

Таким чином, у сфері економічних відносин індивідуалізм пов'язаний із розвитком нового соціального стану — буржуазії, пред­ставники якої можуть заслуговувати визнання через розвиток своєї ін­дивідуальності. «Атомізація» бюргера, з одного боку, заважала існу­ванню традиційних форм колективного життя, але, з іншого боку, визволила міцну енергію, що сприяла значному піднесенню економі­ки. Високий рівень соціальної мобільності, занепад кланових прав та зобов'язань, послаблення общинної влади, поява локальних, взаємно не співвіднесених авторитетів постали причиною того, що людина по­винна була самостійно взяти на себе весь тягар відповідальності за власний вибір. Ствердження індивідуальності як цінності, інтенсивна турбота про індивідуальну відмінність та унікальність, відчуття того, що людина належить собі та є собою, відсутність однозначної та все-охоплюючої норми, яка надала б універсальну рецептуру «мистецтва життя» постали результатом нової соціокультурної ситуації.

Отже, до загальноприйнятої культурної християнської традиції, згідно з якою людина повинна мати свободу, щоб бути моральнісною, у Новий час додається нова вимога: людина повинна мати свободу по­вністю використовувати свої знання та майстерність, повинна керува­тися своїм інтересом до певних благ задля досягнення спільних цілей суспільства (суспільних благ).

Індивідуалізм як принцип соціальної організації передбачає приро­дну нерівність індивідів, але встановлює формальну рівність перед за­конами, які дозволяють кожному індивіду зайняти свої місце в соціу­мі. При цьому механізмом, який вписує індивідуума в суспільство, спонукає його виконувати соціально корисні дії та вступати у доброві­льну співпрацю вважається вільний ринок.

Однак для функціонування такого нового типу суспільства необ­хідним було і є вільне визнання деяких універсальних принципів задля запобігання конфліктів інтересів та індивідуальних бажань. Такі пра­вила повинні слугувати для індивідів ідеальною настановою в процесі реалізації власних планів. Приймаючи рішення у відповідності до та­ких загальних принципів, індивід здатен розрахувати у максимальній повноті наслідки своєї діяльності, тим самим окреслюючи сферу своєї відповідальності.