2.2. Предмет та основні принципи біоетики

На сьогодні біоетика є науковою дисципліною, котра не має одно­значно виваженого та загальноприйнятого наукового апарату. Більше того, не існує чітко окресленого уявлення щодо предмета, статусу та функцій біоетики як у зарубіжній, так і вітчизняній літературі. В нау­ковому вимірі біоетика становить знання, що постійно розширює предметну площину і виокремлює все ширше коло ускладнених про­блем, котрі можна розглядати як з когнітивного, технологічного, так і з етичного поглядів.

Існує кілька версій визначення біоетики, котрі мають певні відмін­ності у виокремленні предмета дослідження. Для ілюстрації сказаного наведемо найбільш репрезентативні визначення біоетики, котрі окрес­люють предметне поле її дослідження.

Як уже зазначалося, біоетика, у розумінні її засновника В.Р. Потте-ра, — це наука виживання, що включає до сфери своєї наукової заці­кавленості не лише людину з її тілесністю та ціннісними вимірами, а світ усього живого.

У визначенні біоетики, поданому в Енциклопедії з біоетики (Нью-Йорк, 1978 р.), котре є певним узагальненням напрацьованого на той час теоретичного матеріалу стверджується, що біоетика — це систе­матичне дослідження людської поведінки в межах наук про життя та здоров'я, що проводиться в світлі моральних цінностей та принципів.

Та сама Енциклопедія 1995 р. видання подає більш уточнене форму­лювання предмета біоетики і визначає його як «систематичне досліджен­ня моральних параметрів, включаючи моральну оцінку, рішення, поведін­ку, орієнтири та інших наук про життя і медичне лікування, із залученням різноманітних етичних методологій до міжпредметного формулювання»5. Отже, у даних визначеннях акцентується увага на безпосередньо людсь­кому житті та медичних заходах, пов'язаних із його збереженням.

Згодом у змістовному навантаженні поняття «біоетика» робиться наголос виключно на медичній сфері, зокрема, медичній практиці, що породжує ряд моральних колізій у зв'язку із застосуванням нових біо-медичних технологій; принципах функціонування системи охорони здоров'я в цілому та розподілу її ресурсів.

Термін «біоетика» стає синонімом медичної етики чи лікарської ети­ки. Так, наприклад, відомі американські дослідники Т. Бочамп і Дж. Чілд-рес вважають, що біоетика є прикладанням загальних етичних теорій, принципів і правил до вирішення проблем терапевтичної практики, на­дання медичної допомоги, проблем медичних та біологічних досліджень6.

5          Цит. за: Назаров В.Н. Биоэтика // Прикладная этика. — М.: Гардарики, 2005. — С. 165—166.

6          Цит за: Пустовит СВ. Глобальная биоэтика: становление теории и практики (философский анализ). — К.: Арктур, 2009. — С. 21.

У наукових дослідженнях на пострадянському просторі, поняття «біоетика» переважно має чітко окреслений медичний зміст, а то й пряму синонімізацію з біомедичною етикою.

Відомі російські дослідники Б. Юдін та П.Д. Тищенко у визначеннях біоетики зазначають таке: «Біоетика (біомедична етика) —галузь науки, котра формується на межі медичної етики та етики науки; міждисциплі­нарна галузь досліджень та експертизи, предметом котрої є ціннісна про­блематика, що стосується лікаря та пацієнта, а також етичні проблеми, що виникають в біомедичних дослідженнях та в науках про поведінку, зок­рема при експериментуванні на людині; етичні аспекти проблем, пов'язаних з виділенням та розподілом ресурсів на охорону здоров'я та медичну допомогу»7; «Біоетика — міждисциплінарна галузь знань, котра охоплює широке коло філософських та етичних проблем, що виникають у зв'язку з бурхливим розвитком медицини, біологічних наук та викорис­танням у сфері охорони здоров'я високих технологій»8.

Одна із провідних фахівців з біоетики в Росії І.В. Силуянова, вва­жає, що «біоетика — це сучасна форма традиційної професійної біо-медичної етики, в котрій регулювання людських відносин підпорядко­ване надзавданню збереження життя роду людського»9.

Авторитетні дослідники з біомедичної етики в Республіці Білорусь Т.В. Мишаткіна та Я.С. Яскевич акцентують на відмінності між біоети-кою та біомедичною етикою. Вони розглядають біоетику та біомедичну етики як взаємозв'язок загального та одиничного. Біоетика, з їхнього по­гляду, «в якості загального глибше та суттєвіше торкається проблем жит­тя будь-якого Живого...». Вона займається розробкою «моральних норм та принципів, що регламентують практичні дії людей в дослідженні при­роди та людини, моральних критеріїв соціальної діяльності в перетворен­ні навколишнього середовища», оцінює «роль та місце людини в межах біологічної реальності», обґрунтовує «теоретичні основи концепції коево-люції суспільства та природи статусу категорій життя та смерті». А біо­медична етика в якості одиничного конкретизує принципи біоетики у сто­сунку до Людини10.

7          Словарь по этике / Под ред. A.A. Гусейнова и И. Кона. — М.: Полит-издат. 1989. — С. 30.

8          Тищенко П.Д. Биоэтика // Енциклопедический словарь по этике / Под ред. Р.Г. Апресяна и A.A. Гусейнова. — М.: Гардарики. 2001. — С. 39—41.

9          Силуянова И.В. Биоэтика в России: ценности и законы. — М.. 2001.

10        Див.: Мишаткина Т.В., Фонотова Э.Я., Денисов С.Д., Яскевич Я.С и др.
Биомедицинская этика: Учебное пособие. — Мн.. 2003. — С. 42.

У науковому просторі України поняття «біоетика» має кілька варіан­тів визначення, а саме: 1) ототожнення біоетики з медичною етикою; 2) визначення біоетики як сфери дослідження світу живого у зв'язку з не­безпечними наслідками біотехнологій (Кулініченко, Чешко).

Найбільш всеохопним і актуальним визначенням, на наш погляд, є визначення С.В. Пустовіт, котра зазначає, що біоетика — це міждис­циплінарна галузь знання та людської практики, мета котрої — збере­ження та розвиток життя за допомогою етичних механізмів та прин­ципів»11. Автор наголошує, що в умовах експансії новітніх технологій, котрі радикально змінюють не лише довкілля, а власне і природу лю­дини, протиставляють цінності наукової новизни та ефективності фун­даментальним правам живих істот, біоетика захищає права всього жи­вого на самозбереження та розвиток, обґрунтовуючи їх етичними імперативами благоговіння перед життям та моральною відповідальні­стю людства за все що живе12.

Незважаючи на таке розмаїття думок стосовно предметної визна­ченості біоетики все ж таки їх можна згрупувати за певними ознаками, що визначають її предметне поле дослідження.

По-перше, визначення, котрі орієнтують на сферу взаємодії лікаря та пацієнта, а також структурно-функціональні проблеми охорони здоров'я.

По-друге, новітні технології та їх вплив на сферу живого.

По-третє, глобальні проблеми людства у їхній взаємоцілісності та взаємообумовленості та пошук моральних імперативів для їх вирішен­ня. Спільним для вказаних точок зору є те, що вони розглядають етич­ні проблеми збереження життя та здоров 'я як окремого індивіда, су­спільства в цілому чи навколишнього середовища, котрі постають в медичній сфері, і при використанні біомедичних технологій, в процесі взаємодії людини з довкіллям, а також при вирішенні глобальних про­блем людства.

Виходячи з наведених вище визначень поняття біоетики можна стверджувати, що об'єктом її дослідження постає життя у цілісності та багатоманітності його проявів, а предметом — моральні ціннісно-нормативні механізми його збереження та розвитку13.

Отже, опираючись на огляд сучасних інтерпретацій визначення по­няття біоетики, до предметного поля біоетики, як правило, відносять:

11        Пустовит СВ. Глобальная биоэтика: становление теории и практики (фило-
софский анализ). — К.: Арктур, 2009. — С. 22.

12        Пустовит СВ. Глобальная биоэтика: становление теории и практики (фило-
софский анализ). — К.: Арктур, 2009. — С. 22.

13        Пустовит СВ. Глобальная биоэтика: становление теории и практики (фило-
софский анализ). — К.: Арктур, 2009.

• етичні проблеми медичних професій, зокрема, стосунки на зра­зок «лікар — пацієнт»;

етичні проблеми, що виникають у галузі досліджень людини, включаючи і такі, що безпосереднього не стосуються лікувального процесу;

соціальні проблеми, пов'язані з політикою в галузі охорони здо­ров'я, з політикою планування сім'ї та демографічного контролю; проблеми пов'язані із втручанням людини в життєві процеси інших живих істот (тварин, рослин, мікроорганізмів) та всього того, що на­лежить до підтримування екологічної рівноваги.

Межі предмета дослідження біоетики тісно пов'язані з проблемою її наукового статусу. Закономірно постають питання про міру належ­ності її до біологічних чи філософських наук. Чи це інтегративне, му-льтидисциплінарне знання, яке перебуває в процесі пошуку власної методології та формування своєрідних принципів? Ці питання зали­шаються дискусійними, тому немає на сьогодні усталеної думки щодо статусу біоетики як наукового знання. Існує кілька точок зору щодо наукового статусу біоетики:

Одні дослідники схиляються до того, що біоетика — це структур­ний елемент етики як філософської науки, зокрема прикладної етики, або професійної етики (щодо розрізнення прикладної та професійної етики та статусу самої прикладної етики наукові дебати аж ніяк ще не вичерпано). Інші вважають, що біоетика більше тяжіє до біологічних наук, котрі виступають її основою. Третя точка зору полягає в тому, що біоетика — це варіант нового міждисциплінарного знання, передусім репрезентованого комплексами природничих та гуманітарних наук.

Ми схилятимемося до третього варіанта, тобто тієї думки, що біо­етика є інтегративним знанням, покликаним осмислювати та пропо­нувати шляхи вирішення дилемних проблем, що виникають у тріаді «життя — діяльність — цінності».

Одним із ключових завдань біоетики на рівні теорії є не лише чітке визначення її предметної площини, а й обґрунтування базових прин­ципів, на котрих може бути побудована несуперечлива, цілісна біоети­ка, зокрема, варіанти її практичного втілення. Сьогодні в науковій лі­тературі існують різноманітні точки зору з приводу основних принципів біоетики. Але переважно вчені та практики, як правило, ви­ходять з двох моделей — американської та європейської. Одними із перших, хто запропонував принципалістську концепцію біоетики, бу­ли американські вчені Т.Л. Бічамп і Дж.Ф. Чілдресс. Вони запропону­вали такі основоположні принципів біоетики:

1) принцип автономії (індивід має право розпоряджатися своїм здоров'ям та благополуччям, навіть відмовлятись від лікування, за умови, що це буде вартувати йому життя; цей принцип має антипатер-налістську (антипіклувальну) спрямованість, на ньому ґрунтується концепція «інформованої згоди»);

принцип «Не зашкодь» (цей принцип бере початок з клятви Гі­ппократа і вимагає мінімізації шкоди, що завдається пацієнтові при медичному втручанні);

принцип блага (моральний обов'язок робити добро, котрий ак­центує обов'язок лікаря здійснювати дії, спрямовані на покращення стану пацієнта);

принцип справедливості (цей принцип підкреслює необхідність рівного ставлення до пацієнтів а також справедливого розподілу ре­сурсів, котрі завжди обмежені, при наданні медичної допомоги).

Існує західноєвропейський варіант вихідних принципів біоетики, запропонований авторами дослідного проекту БЮМЕБ II, що фінан­сувався Європейською Комісією та Дослідним центром Данії (1995— 1998 рр.), а саме:

принцип автономії (зміст див. вище);

принцип людської гідності (гарантує гідне ставлення до пацієнта в тому разі, коли він позбавлений автономних рішень та дій; він, як правило, застосовується до людей, що перебувають у недієздатному фізичному та психічному стані, а також до малолітніх дітей; опираю­чись на цей принцип, обґрунтовують заборону на клонування людини, на експерименти з людськими ембріонами та трансплантацію органів);

принцип інтегральності (передбачає недоторканність психофі­зичної цілісності людини та використовується у випадках, що загро­жують порушенням особистісної ідентичності на підставі втручання у генетичну природу);

принцип уразливості (передбачає відповідальне ставлення до людського життя, усвідомлення того, що воно є конечним і тендітним; спрямовує на тактовне ставлення до людей, що мають обмежені соціа­льні, фізичні та психічні можливості).

Порівняльний аналіз цих систем принципів ілюструє, що амери­канська модель принципів обирає за вихідну точку відношення «лікар — пацієнт», а західноєвропейська — «особистість — держава», оскі­льки, на думку авторів проекту БЮМЕБ II, фундаментальні етичні принципи повинні розглядатися як норми захисту особистості в дер­жаві всезагального благополуччя.

Глибший аналіз названих принципів говорить про те, що вони можуть бути застосовані в тому разі, коли біоетика ототожнюється з медичною етикою. Коли біоетику розглядають у ширшому пред­метному визначенні, тобто коли її межі дослідження розширюються на живу природу в цілому, то висуваються інші принципи, такі як, наприклад:

біосфероцентризм, котрий вимагає захищати не лише людину, але й увесь тваринний і рослинний світ, всю біоту в цілому та навколишнє середовище;

коєволюційний — вимагає процесу взаємодії природи та суспільст­ва, біосфери та людини, їхнього гармонічного розвитку.

Пропонуються також принципи соціалізації, свободи та відповіда­льності, інтегральності, універсальності, благоговіння перед життям.