2.1. Історія становлення біоетики

Уже стало аксіомою твердження про ще не знану людством склад­ність і проблемність сучасного світу, які вимагають осмислення май­бутнього та пошуку шляхів його збереження. Абсолютна віра у силу людського розуму та відкритого ним знання, що панувала принаймні останніх років двісті, втратила свою непохитність. Більше того, людс­тво вже переконується, що невпинне зростання знань, котрі відкрива­ють простір для здійснення неймовірних донедавна технологічних можливостей, стає об'єктивною загрозою самому існуванню людини як біологічної істоти.

Спостерігається парадоксальна ситуація: кінець XX і початок XXI ст. — це час тріумфу біологічних наук, які дають можливість занури­тися в незвідані глибини таїни всього живого, людини передусім. Та вже зараз є очевидним, що цей тріумф людського пізнання, котрий не­се, безперечно, позитивні для людського існування колосальні від­криття, уможливлює водночас перспективи глобальної катастрофи, спричиненої як нездатністю передбачити всі наслідки новітніх досяг­нень, так і неспроможністю зарадити негативним результатам людсь­кої діяльності щодо природи.

Пошук варіантів виходу з катастрофічних ситуацій традиційно зводився до розробки нових, більш раціональних технологій, які при­зводили до нового витка проблем, більш високого порядку. У другій половині XX ст. здійснюється спроба знайти шляхи спасіння через по­долання протистояння між природничими та гуманітарними науками, більше того, — через налагодження між ними співпраці. Так з'явля­ється біоетика (з грец. — етика життя), що засвідчила поєднання двох, здавалось би, таких різних наук — біології та етики, науки про живі системи і науки про системи моральних цінностей.

Біоетика це надзвичайно складний культурний феномен, який функціонує у різних проявах людської діяльності. Біоетику розгляда­ють як:

галузь наукового знання;

академічну дисципліну;

соціальний інститут ;

суспільний рух.

Згідно з зазначених способів функціонування біоетики розглянемо передумови та історію її становлення.

Передумови становлення. Перші десять років свого становлення (1960-ті — початок 1970-х рр.) біоетика розвивалася переважно в СІЛА. Згодом вона поширилася в країнах Західної Європи, а на даний час біоетика є світовим явищем.

Серед американських дослідників панує думка, що на станов­лення біоетики як нової галузі наукового знання справили вплив два фактори. По-перше, бурхливі суспільно-політичні події, які відбулися в США наприкінці 1960-х — початку 1970-х років, а са­ме: рух за громадянські права афроамериканців, очолюваний М.Л Кінгом; протести проти війни з В'єтнамом; проведення акцій на ви­знання прав «жінок, американських індіанців, інвалідів, розумово відсталих осіб».

По-друге, інтенсивний розвиток біомедичного знання, зростання технічного забезпечення в медичній практиці та породжувані ним не­однозначні результати. Наприклад, апарати штучного дихання рятува­ли життя одним пацієнтам і продовжували процес вмирання іншим; трансплантація органів вимагала перегляду визначення критеріїв сме­рті людини, що породжувало нові, досі не знані дилеми як для лікарів, так і для пацієнтів.

Варто зазначити, що наукові відкриття у медичній сфері та зміна на їх основі медичної практики притаманні багатьом попереднім ві­кам. Принципова відмінність біомедичних наукових досягнень кінця XX ст. полягає в тому, що медицина вже не тільки працює задля збе­реження життя та здоров'я, а отримує технологічні засоби для безпо­середнього керування життям.

Біоетика як галузь наукового знання має коротке історичне життя. На початку 70-х років XX ст. американський учений Ван Рансселер Поттер (1911—2001) увів до наукового обігу термін «біоетика» яким позначив нову наукову дисципліну, що мала постати як результат діа­логу природничих наук та гуманітарного знання. (Ван Рансселер По-ттер — відомий американський біолог, вчений-гуманіст. Освіту здобув на біологічному факультеті Університету в Південній Дакоті (м. Бру-кінгс) та у Вісконсінському університеті (м. Медісон), в котрому зго­дом пропрацював багато років, успішно досліджуючи проблеми раку. В.Р. Поттер автор численних публікацій з біохімії та досліджень раку, а також 50-ти статей та книг з біоетики, серед котрих найвідоміші: «Біоетика: наука виживання» (1970), «Біоетика: міст в майбутнє» (1971), «Глобальна біоетика» (1988)).

Відсутність подібного діалогу робить, за переконанням В.Р. По-ттера, наше майбутнє сумнівним, тому єднання біології та етики можна розглядати як своєрідний «міст до майбутнього». «Сьогодні ми повинні усвідомити, — писав В.Р. Поттер у роботі «Біоетика: міст у майбутнє», — що етика людини більше не може вивчатися без реалістичного розуміння екології в широкому розумінні цього слова. Етичні цінності не повинні розглядатися поза біологічними факторами... виживання всієї екосистеми є своєрідною перевіркою системи наших цінностей»1.

Біоетика, на думку В.Р. Поттера, може не тільки пояснювати природні феномени, а й дати можливість тримати під контролем «небезпечні знання», вона повинна стати «наукою виживання», «новою мудрістю», що забезпечить людство «знанням про те, як використовувати знання» для досягнення соціального блага та по­кращання якості життя. Визнаючи небезпеку, яку несуть новітні технології, разом з тим В.Р. Поттер не виступав за мораторій для нових знань, а закликав бути «більш розумними, консервативними та відповідальними у взаємодії з довкіллям», намагатися поєднати біологічні знання та людські цінності, і таким чином відкрити шлях до «соціальної мудрості».

В.Р. Поттер наголошував на серйозності кризової ситуації, в яку потрапило людство, розв'язання котрої є, на його думку, нагальним і потребує пропагування ідеї, що майбутнє людства не гарантовано, а «існування світу не повинно залежати від терпіння Природи зносити наші образи та її здатності безкінечно підтримувати життя наших на­щадків» . Головна ідея В.Р. Поттера, полягає в тому, що єднання біо­логії з гуманітарним знанням, яке найбільш репрезентується етикою, є умовою виживання.


Подпись: 1	Поттер ван Ранселер. Биоэтика: мост в будущее.
2	Поттер ван Ранселер. Биоэтика: мост в будущее.
К., 2002. — С. 5.

С. 35.


 

Таким чином, біоетика, за BP. Поттером, — це наука виживання, що включає в сферу наукової зацікавленості не лише людину з її тіле­сністю та ціннісними вимірами, а світ всього живого.

Така позиція В.Р. Поттера сформувалася під впливом ідей Олдо Леопольда (1887—1948) — американського природоохоронника, вче­ного, еколога, письменника, одного із засновників Товариства дикої природи. О. Леопольд став відомим у світі як засновник екологічної етики. Ідеї О. Леопольда дістали гідне продовження у працях В.Р. По­ттера.

На зламі 1980—1990-х років В.Р. Поттер висуває ідею глобальної біоетики, котра б покладала за мету досягнення прийнятного вижи­вання (acceptable survial) людства, під яким розуміє не лише стійкий розвиток суспільства, а й розвиток здорової екосистеми. Основними умовами життєдіяльності людини визначаються:

а)         збереження навколишнього середовища;

б)         контроль за репродуктивною функцією людини.

Варто наголосити, що прийнятне виживання людини В.Р. Поттер розуміє не лише як виживання живої істоти, забезпеченої елементар­ними умовами життєдіяльності (продукти харчування, житло та ін.), а й як створення умов для духовного розвитку людини, котра спромож­на взяти на себе відповідальність за своє життя, життя інших людей та майбутніх поколінь, врешті — за всіх живих істот. Для реалізації такої програми людство має не лише усвідомити небезпеку глобальної еко­логічної катастрофи та демографічного перевантаження планети, а й взяти на себе обов'язки змінити власний спосіб життя, а отже, і світо­гляд, працювати над покращенням здоров'я, виховувати молоде поко­ління адекватно цим вимогам та у відповідності до цього розвивати економіку і політику.

Як бачимо, В.Р. Поттер досить широко розглядав науковий простір біоетики, але в США його ідеї не дістали належного визнання з тієї причини, що достатньо розробленою була екологічна етика та через традиційний прагматизм американського світогляду. Ці фактори обу­мовили нове концептуальне бачення біоетики як простору діалогу між етикою та медициною і відповідно — як результат синтезу медичного та етичного знань.

Медична орієнтація біоетичних досліджень започаткована в науко­вих дослідженнях Інституту суспільства, етики та наук про життя (так званий Гастинзький центр, штат Нью-Йорк, утворений 1969 року, за­сновники Віллард Гайлін та Даніел Каллахан) та Інституту етики імені Кеннеді при Джорджтаунському університеті (США, Вашингтон), за­снований 1971 р. (особливої уваги заслуговують ідеї Е.Д. Пеллегріно, котрий надав нового звучання осмисленню взаємовідносин «лікар— пацієнт»)3.

Біоетика як академічна дисципліна. Особлива роль біоетики (в медичній інтерпретації) у забезпеченні реалізації майбутнього вимага­ла її популяризації як серед фахівців (біологів, медиків передусім, усіх, хто завдяки професійній орієнтації мав справу з живими систе­мами), так і в широких суспільних колах, оскільки кожна людина за­знає негативних техногенних впливів або має безпосереднє відношен­ня до їх продукування, поширення чи прийняття (через участь у них, чи прийняття відповідних рішень щодо їх поширення, чи байдуже ста­влення до їхніх наслідків). Тому логічним було введення біоетики до переліку навчальних університетських курсів. Першим, хто надав їй академічної структури, а згодом увів до сфери біомедичних, політич­них наук та засобів масової інформації був відомий американський акушер (голландець за походженням), засновник Інституту етики ім. Кеннеді для дослідження репродукції та розвитку людини Андре Хел-легерс. Він розглядав біоетику як науку, що виокремлює свій предмет у процесі діалогу між медициною, філософією та етикою. Таким чи­ном, варіант розуміння біоетики, запропонований А. Хеллегерсом, зо­середився переважно на традиційних проблемах лікарської етики та їхній новітній інтерпретації.

3 Варто зазначити, що теоретично осмислена і практично вирішувана проблема етичного виміру медичної практики має тривалу історію — з часів античності, і розпочинається з клятви Гіппократа, а в другій половині XX ст. актуалізована про­веденням медичних експериментів на людях за часів Другої світової війни. На Нюрнберзькому процесі висунуто обвинувачення 23 вченим-медикам (у тому числі особистому лікареві Гітлера К. Брандту), сім з них засуджено до вищої міри пока­рання. У серпні 1947 р. прийнято Нюрнберзький кодекс, який регламентував про­ведення наукових медичних досліджень та експериментів на людях. Цей документ не мав правового статусу і мав суто рекомендаційний характер, але закликав керу­ватися моральними критеріями у медичній практиці. Зокрема, згідно з цим доку­ментом дослідження на людях може проводитися лише за умови відсутності інших способів дослідження суспільно корисної медичної потреби; обов'язкової доброві­льної згоди учасників медичного експерименту; інформування їх про мету, методи та можливі наслідки; повинен не спричиняти зайвих фізичних і психологічних страждань, ушкоджень; учасники експерименту мають бути обов'язково дієздат­ними, а також мати право у будь-який час припинити участь в дослідженні.

Біоетика як соціальний інститут. Усвідомлення людською спіль­нотою реальної загрози своєму існуванню та всього живого на планеті спонукало до об'єднання зусиль на міжнародному, національному та корпоративному рівнях. Створено спеціальні організації — Етичні ко­мітети (на міжнародному рівні — при ООН, ЮНЕСКО, Всесвітній ор­ганізації охорони здоров'я (ВООЗ), Раді Європи; національному рівні — в системі державних та професійних організацій; локальному рів­ні — в структурах дослідних та практичних організацій), що опіку­ються розробкою рекомендацій по конкретних проблемних ситуаціях медико-біологічної діяльності як з теоретичного, так і практичного погляду, а також здійснюють популяризацію проблемного поля біо-етики, з метою привернути увагу як фахівців з інших галузей науко­вого знання, так і всіх небайдужих до нашого спільного планетарно­го майбутнього4.

З історії становлення етичних комітетів. Перший етичний комі­тет було створено в м. Сіетл (1961 р., СІЛА) при Центрі «Штучна нир­ка». Причина організації подібного комітету полягала в надзвичайній складності відбору пацієнтів для підключення до апарату штучної ни­рки, котра обумовлювала непосильну моральну відповідальність для медичного персоналу центру.

Розгорнулася широка публічна дискусія навколо діяльності коміте­ту. В пресі його називали «божественним», оскільки доступ до апарату штучної нирки давав єдину можливість вижити хворій людині, яка за рішенням комітету отримувала можливість підключитися до апарату і, по суті, прирікав на швидку смерть того, хто такої можливості був по­збавлений. Організатори першого етичного комітету здійснили своєрі­дне відкриття, продемонструвавши розуміння того, що врегулювання доступу до дефіцитного медичного ресурсу — це не лише медична, а й моральна проблема, оскільки для її справедливого вирішення потрібні не лише медичні знання. Цей дорадчий орган при медичному центрі на своїх засіданнях, в яких брали участь медики, богослови, юристи, пси­хологи, представники громадськості, шукав морально обґрунтований підхід до розв'язання надзвичайно складних ситуацій.

Етичні комітети виконують надзвичайно важливу соціальну функ­цію — етичну експертизу. Потреба в етичній експертизі обумовлена такими чинниками:

4Див.: Вековшинина СВ. Этические комитеты: настоящее и будущее. К.: Сфера, 2004. — 136 с.

• широким впровадженням новітніх технологій, що породжують непередбачувані у віддаленому майбутньому наслідки, та створюють дилемні ситуації, вирішення котрих переобтяжене морально-психоло­гічними факторами;

• неспроможністю традиційних експертних інституцій виконувати свої функції на підставі широкої професійної компетентності, узго­дженої з ціннісними суспільними орієнтирами.

Біоетичне знання є основою для здійснення власне етичної експер­тизи біомедичних, технічних, суспільних, політичних проектів. Етичні комітети відіграють роль посередника між державними, науковими структурами та громадянською спільнотою і виступають в ролі гаран­та безпечності впровадження промислових, біомедичних, сільськогос­подарських новацій для здоров'я та життя людей.

В Європі біоетичні комітети почали створюватися у 80-х роках XX ст. Так, 1983 р. розпочав свою діяльність Національний консультатив­ний етичний комітет в галузі наук про життя та здоров'я у Франції, згодом в Італії (Національний консультативний комітет по захисту життя і здоров'я, біоетичний рух у цій країні активно підтримується католицькою церквою, зокрема, Центром з Біоетики при Католицько­му університеті Святого Серця в Римі).

Виникнення локальних та національних біоетичних комітетів спо­нукало до організації подібних інституцій на міжнародному рівні.

У 1985 р. Комітет Міністрів та Рада Європи створили Експертний комітет з біоетики, який 1992 р. змінив назву на Керівний комітет з біо­етики в Раді Європи (СТ)ВІ). Він виконує експертні функції та відпові­дає за підготовку документів з біоетики на європейському рівні, таких як міжнародні конвенції та рекомендації з біоетики. До його складу вхо­дять 60 експертів, що пропонуються країнами — членами Ради Європи разом з іншими представниками Парламентської Асамблеї та Європей­ської Комісії, спостерігачами з країн, котрі не входять до Ради Європи, а також представниками міжнародних організацій. Засідання комітету відбуваються в м. Страсбург (Франція) в основному двічі на рік. Найва­жливішим документом, розробленим цією інституцією та затвердженим Комітетом Міністрів є «Конвенція про захист прав та гідності людини в зв'язку із застосуванням досягнень біології та медицини» (прийнята у 1996 р., м. Ов'єдо, Іспанія), котру ще називають «Конвенція з біоетики».

Ця угода з державами стала першим юридичним документом, що встановлює низку принципів і норм задля забезпечення гідності, недотор­канності, прав і свобод людської особистості з метою її захисту від зло­вживань біомедичними досягненнями. Основний принцип конвенції — це домінування інтересів окремої людини над інтересами науки та суспільс­тва. Держави, котрі долучилися до підписання цієї угоди, беруть на себе зобов'язання привести у відповідність до неї національного законодавст­ва. Конвенція супроводжується додатковими протоколами, присвяченими окремим галузям біології та медицини, що мають таку ж юридичну силу. Такими є Додатковий протокол про заборону клонування людини, Додат­ковий протокол про трансплантацію органів та тканин людини. Плануєть­ся завершення роботи над протоколом з біомедичних досліджень і над Протоколом, що стосується генетики людини. Ведеться робота з підгото­вки Протоколу про захист ембріонів та зародків людини.

У 1993 р. ЮНЕСКО створила Міжнародний біоетичний комітет (International Bioethics Commitee — IBC), до складу котрого входить 36 експертів, що призначаються генеральним директором ЮНЕСКО. Для вивчення рекомендацій, прийнятих IBC, створено Міждержавний біо­етичний комітет (IGBC).

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ) задекларувала свою участь у міжнародному біоетичному русі прийняттям 2000 р. Рекоменда­цій комітетам з етики, що проводять експертизу біомедичних досліджень.

При Міжнародній Раді наукових союзів (ICSU) створено Постій­ний комітет з відповідальності та етики в науці.

Особлива роль біоетичних організацій міжнародного рівня полягає в сприянні заснуванню біоетичних установ в тих країнах, в яких цей рух не виникав спонтанно.

Україна. Початок створення етичних комітетів в Україні припадає на 1992 p., коли при Інституті медицини праці Академії медичних наук України (АМНУ) та Інституті педіатрії, акушерства та гінекології АМНУ у зв'язку з міжнародними програмами, що виконувались на ба­зі цих закладів, було створено локальні етичні комітети.

За ініціативою ЮНЕСКО та у відповідь на звернення Національної комісії у справах ЮНЕСКО у липні 1998 р. Національна академія наук України (НАНУ) прийняла рішення створити Комітет з питань біоети-ки при Президії Національної академії наук України. До роботи комі­тету були залучені провідні вчені НАН України в галузі біології, ме­дицини, філософії та права, представники міністерств охорони здоров'я, екобезпеки, освіти та науки, юстиції, академій медичних на­ук і аграрних наук України. Основний напрям діяльності комітету — дослідження етичних аспектів наукової діяльності.

У 2000 р. Міністерство охорони здоров'я видає наказ «Про затвер­дження Інструкції щодо проведення клінічних досліджень лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних досліджень та Типового положення з питань етики», чим започаткувало процес формування етичних комітетів на базі закладів охорони здоров'я. Ця інструкція ре­гламентувала вимоги до проведення клінічних випробовувань лікарсь­ких засобів, котрі можуть проводитися на пацієнтах (за добровільною згодою), а також акцентовано увагу на необхідності організації спеціа­льних комісій з питань етики для проведення клінічних досліджень.

У 2001—2002 рр. на основі Комітету з етики в НАНУ та Комітету з біо-етики в АМНУ було створено урядовий консультативно-дорадчий орган — Комісія з питань біоетики при Кабінеті Міністрів України, яка має статус вищої організаційної та урядової інстанції з питань біоетики в нашій країні.

Основні напрями роботи комісії такі:

підготовка рекомендацій з основних напрямів діяльності в галузі біоетики та біоетичної експертизи в Україні;

розробка пропозицій до законодавчого регулювання в галузі біоетики;

сприяння запровадженню основних засад регулювання відносин у галузі біоетики, що виникають у процесі розробки, впровадження, розповсюдження та використання результатів наукової, клінічної та практичної діяльності, які можуть негативно вплинути на біологічну безпеку людини, тваринного та рослинного світу, а також довкілля;

підготовка рекомендацій до механізму гарантування громадянам України особистих прав і свобод, поваги до людської гідності, тілесної, психічної та духовної цілісності відповідно до Конвенції про захист прав і гідності людини у зв'язку з використанням досягнень біології та медицини;

забезпечення участі України в міжнародному співробітництві з біоетичних питань і виконання відповідних зобов'язань, що виплива­ють з міжнародних договорів України.

Велику роль у поширенні біоетичних знань відіграє громадська ор­ганізація Українська асоціація з біоетики (2000), до складу котрої входять філософи, біологи, медики.

Засновано спеціальний Інститут з біоетики ім. Я. Базидевича на базі Львівської філії Української академії державного управління при Прези­денті України та інституту біоетики Римського університету ім. Джемелі.

Росія. У 1992 р. під керівництвом Російської академії наук було ство­рено Російський національний комітет з біоетики, який став першою ор­ганізацією, створеною для вирішення та обговорення етичних проблем, що виникають в процесі розвитку біологічних наук. Запровадження етич­ної експертизи як систематичної практики здійснюється з середини 90-х років, яка згодом отримує законодавче підґрунтя. Міністерство охорони здоров'я затверджує Правила проведення якісних клінічних випробову­вань в Російській Федерації. У 1998 р. набирає чинності закон «Про лікар­ські засоби», в котрому визначаються основні принципи клінічних дослі­джень, серед яких — необхідність інформування пацієнта.

Згодом створюється розгалужена система етичних комітетів та ко­місій, найвідоміші з яких Етична комісія з клінічних випробовувань

Національного етичного комітету Російської медичної асоціації, Комі­тети з біоетики при Міністерстві охорони здоров'я та Російської ака­демії медичних наук. Існують етичні комітети при великих медичних науково-дослідних центрах, що займаються в основному розглядом протоколів міжнародних клінічних досліджень, та у вищих навчальних закладах медичного спрямування, на які покладається проведення ети­чної експертизи дисертаційних досліджень, що передбачають клінічні дослідження за участю людей.

Естонія. У 1990 р. створено Комісію з біоетичних досліджень на меди­чному факультеті Тартуського університету. У 1999 р. ця Комісія була ре­організована в Комітет з етики біомедичних досліджень на людині. Подіб­ний комітет 1993 р. утворено при Інституті експериментальної та клінічної медицини в Талліні, а 1998 р. утворено Естонську біотичну раду при Міні­стерстві соціальної роботи, яка виконує консультативну функцію.

Румунія. Перший комітет в цій державі створено 1990 р., який мав на­зву Національна комісія при Міністерстві охорони здоров'я. Згодом на її основі організовано Біоетичну комісію Академії медичних наук Румунії. Перший локальний етичний комітет створено в 1999 р. Комітети викону­ють освітянські функції, займаються питанням викладання біоетики в уні­верситетах. Існує студентське біоетичне товариство (м. Бухарест).

Чеська Республіка. У 1990 р. створено етичний комітет при Міні­стерстві охорони здоров'я. Функціонує іще одна біоетична інституція — Біоетичний комітет Ради з досліджень і досягнень науки при уряді Чеської Республіки, який утворено 1995 р. згідно з постановою уряду і виконує роль консультативного органу з етичних аспектів біомедици-ни та біотехнології.

У деяких країнах створюються тимчасові комітети для вирішення нагальної конкретної дилеми.