ДОДАТКИ ЗАКОН УКРАЇНИ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, № 40, ст. 365)

(Із змінами, внесеними згідно із Законами № 1707-Ш (1707-14) від 11.05.2000, ВВР, 2000, № 32, ст. 255 № 1807-Ш (1807-14) від 08.06.2000, ВВР, 2000, № 38, ст. 318 № 1829-Ш (1829-14) від 22.06.2000, ВВР, 2000, № 46, ст. 391 № 3422-ІУ (3422-15) від 09.02.2006, ВВР, 2006, № 26, ст. 210

Цей Закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

Для цілей цього Закону терміни вживаються у такому значенні: активи — ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економіч­них вигод у майбутньому;

бухгалтерський облік — процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяль­ність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень;

внутрішньогосподарський (управлінський) облік — система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх ко­ристувачів у процесі управління підприємством;

господарська операція — дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства;

зобов'язання — заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди;

економічна вигода — потенційна можливість отримання підприємст­вом грошових коштів від використання активів;

консолідована фінансова звітність — фінансова звітність, яка відо­бражає фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економі­чної одиниці;

національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку — норма­тивно-правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам;

облікова політика — сукупність принципів, методів і процедур, що ви­користовуються підприємством для складання та подання фінансової звіт­ності;

первинний документ — документ, який містить відомості про госпо­дарську операцію та підтверджує її здійснення;

фінансова звітність — бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період;

користувачі фінансової звітності (далі — користувачі) — фізичні або юридичні особи, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.

Стаття 2. Сфера дії Закону

1. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відпові­дно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів го­сподарської діяльності (далі — підприємства), які зобов'язані вести бухга­лтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

(Частину другу статті 2 виключено на підставі Закону № 1707-ІІІ (1707-14) від 11.05.2000)

3. Суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законо­давства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ве­дуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, вста­новленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

Стаття 3. Мета бухгалтерського обліку та фінансової звітності

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звіт­ності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, Грунтуються на даних бухгалтер­ського обліку.

Стаття 4. Основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності

Бухгалтерський облік та фінансова звітність Грунтуються на таких ос­новних принципах:

обачність — застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищен­ню оцінки активів і доходів підприємства;

повне висвітлення — фінансова звітність повинна містити всю ін­формацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

автономність — кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітнос­ті підприємства;

послідовність — постійне (із року в рік) застосування підприємст­вом обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива ли­ше у випадках, передбачених національними положеннями (стандарта­ми) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності;

безперервність — оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде три­вати далі;

нарахування та відповідність доходів і витрат — для визначення фі­нансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітно­го періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фі­нансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надхо­дження або сплати грошових коштів;

превалювання сутності над формою — операції обліковуються відпо­відно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

історична (фактична) собівартість — пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

єдиний грошовий вимірник — вимірювання та узагальнення всіх гос­подарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійсню­ються в єдиній грошовій одиниці;

періодичність — можливість розподілу діяльності підприємства на пе­вні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Стаття 5. Валюта бухгалтерського обліку та фінансової звітності

Підприємства ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову зві­тність у грошовій одиниці України.

Розділ II

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ТА ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

Стаття 6. Державне регулювання бухгалтерського обліку та фі­нансової звітності в Україні

1. Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітно­сті в Україні здійснюється з метою:

створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх підприємств та гаран­тують і захищають інтереси користувачів;

удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансо­вої звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затвер­джує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші но­рмативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відпові­дно до цього Закону та національних положень (стандартів) бухгалтерсь­кого обліку.

Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності про виконання бюджетів та госпрозрахункових операцій бюдже­тних установ установлюється Державним казначейством України відпові­дно до законодавства.

Порядок ведення бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності інвестора, пов'язаної з виконанням робіт (послуг), передбаче­них угодою про розподіл продукції, визначається такою угодою відповід­но до вимог законодавства України. (Статтю 6 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 1807-ІІІ (1807-14) від 08.06.2000)

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, у межах своєї компетенції, відповідно до галузевих особливостей розробляють на базі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку методич­ні рекомендації щодо їх застосування.

Стаття 7. Методологічна рада з бухгалтерського обліку

Методологічна рада з бухгалтерського обліку діє як дорадчий орган при Міністерстві фінансів України з метою:

організації розробки та розгляду проектів національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, інших нормативно-правових актів щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності;

удосконалення організаційних форм і методів бухгалтерського обліку в Україні;

методологічного забезпечення впровадження сучасної технології збору та обробки обліково-економічної інформації;

розробки рекомендацій щодо вдосконалення системи підготовки, пе­репідготовки та підвищення кваліфікації бухгалтерів.

Методологічна рада з бухгалтерського обліку утворюється з високо­кваліфікованих науковців, спеціалістів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, представників громадських органі­зацій бухгалтерів та аудиторів України.

Методологічна рада з бухгалтерського обліку діє на підставі Поло­ження про Методологічну раду з бухгалтерського обліку. Положення про Методологічну раду з бухгалтерського обліку та її персональний склад за­тверджуються Міністром фінансів України.

Розділ III

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ВЕДЕННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Стаття 8. Організація бухгалтерського обліку на підприємстві

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві нале­жать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних доку­ментах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприєм­ством відповідно до законодавства та установчих документів.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство са­мостійно обирає форми його організації:

а)         введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення
бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;

б)         користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, заре-
єстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без
створення юридичної особи;

в)         ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізо-
ваною бухгалтерією або аудиторською фірмою;

г)         самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності
безпосередньо власником або керівником підприємства. Ця форма органі-
зації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах,
звітність яких повинна оприлюднюватися.

Підприємство самостійно:

а)         визначає облікову політику підприємства;

б)         обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів
обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з
додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням
особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

в)         розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінсь-
кого) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права
працівників на підписання бухгалтерських документів;

г)         затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової
інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

д)         може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та
інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з на-
ступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне ви­конання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтер­ського обліку підприємства (далі — бухгалтер):

а)         забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних мето-
дологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встанов-
лені строки фінансової звітності;

б)         організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського
обліку всіх господарських операцій;

в)         бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та від-
шкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства;

г)         забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, предста-
вництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Відповідальність за бухгалтерський облік господарських операцій, пов'язаних з ліквідацією підприємства, включаючи оцінку майна і зо­бов'язань підприємства та складання ліквідаційного балансу і фінансової звітності, покладається на ліквідаційну комісію, яка утворюється відповід­но до законодавства.

Стаття 9. Первинні облікові документи та регістри бухгалтерсько­го обліку

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є пе­рвинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарсь­кої операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

а)         назву документа (форми);

б)         дату і місце складання;

в)         назву підприємства, від імені якого складено документ;

г)         зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарсь-
кої операції;

д)         посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і
правильність її оформлення;

ж) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних докуме­нтах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на вза­ємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахун­ків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахун­кам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєст­рації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регіст­рах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бух­галтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зо­бов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання неса­нкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних докуме­нтах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберіган­ня протягом встановленого строку.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Первинні документи та регістри бухгалтерського обліку можуть бу­ти вилучені у підприємства тільки за рішенням відповідних органів, при­йнятим у межах їх повноважень, передбачених законами.

Посадова особа підприємства має право в присутності представників органів, які здійснюють вилучення, зняти копії документів, що вилучають­ся. Обов'язковим є складання реєстру документів, що вилучаються, у по­рядку, встановленому законодавством.

Стаття 10. Інвентаризація активів і зобов'язань

Для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фі­нансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію ак­тивів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтвер­джуються їх наявність, стан і оцінка.

Об'єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов'язковим згідно з законодавством.

Розділ IV ФІНАНСОВА ЗВІТНІСТЬ

Стаття 11. Загальні вимоги до фінансової звітності

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, пред­ставництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів мало­го підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавст­ва) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

Для суб'єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності національними положеннями (стандар­тами) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати.

Форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і порядок їх заповнення встановлюються Міністерством фінансів України за пого­дженням з Державним комітетом статистики України.

Форми фінансової звітності банків і порядок їх заповнення встанов­люються Національним банком України за погодженням з Державним ко­мітетом статистики України.

Форми фінансової звітності бюджетних установ, органів Державного каз­начейства України з виконання бюджетів усіх рівнів і кошторисів видатків та порядок їх заповнення встановлюються Державним казначейством України.

Стаття 12. Консолідована та зведена фінансова звітність

Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових зві­тів про власні господарські операції зобов'язані складати та подавати кон­солідовану фінансову звітність.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать підприємства, засновані на державній власності, та органи, які здійснюють управління майном підприємств, заснованих на комунальній власності, крім власних звітів складають та подають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, що належать до сфери їх управління.

Зазначені органи також окремо складають зведену фінансову звітність щодо господарських товариств, акції (частки, паї) яких перебувають від­повідно у державній та комунальній власності.

Об'єднання підприємств крім власної звітності складають і подають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, які входять до їх скла­ду, якщо це передбачено установчими документами об'єднань підпри­ємств відповідно до законодавства. (Частина третя статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1707-ІІІ (1707-14) від 11.05.2000)

Стаття 13. Звітний період

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсум­ком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові ре­зультати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року).

Перший звітний період новоствореного підприємства може бути менш як 12 місяців, але не більш як 15 місяців.

Звітним періодом підприємства, що ліквідується, є період з початку звітного року до дати прийняття рішення про його ліквідацію.

Стаття 14. Подання та оприлюднення фінансової звітності

1. Підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим ко­лективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено цим Законом. Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства. Термін подання фінансової звітності встановлюється Кабі­нетом Міністрів України (419-2000-п).

Фінансова звітність підприємств не становить комерційної таємниці, крім випадків, передбачених законодавством.

Підприємства (крім бюджетних установ) зобов'язані подавати (над­силати рекомендованим листом) державному реєстратору за місцезнахо­дженням реєстраційної справи не пізніше ніж до 1 червня року, що настає за звітним періодом, фінансову звітність про господарську діяльність у складі балансу і звіту про річні фінансові результати.

(Статтю 14 доповнено частиною згідно із Законом № 3422-ІУ (3422­15) від 09.02.2006)

Відкриті акціонерні товариства, підприємства — емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, стра­хові компанії та інші фінансові установи зобов'язані не пізніше 1 червня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність та консолідовану звітність шляхом публікації у періодичних виданнях або розповсюдження її у вигляді окремих друкованих видань.

У разі ліквідації підприємства ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс тау випадках, передбачених законами, публікує його протягом 45 днів.

Стаття 15. Контроль за додержанням законодавства про бухгал­терський облік та фінансову звітність

Контроль за додержанням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні здійснюється відповідними органами в ме­жах їх повноважень, передбачених законами.

Розділ V ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2000 року.

Адміністративні штрафи, які можуть бути накладені відповідно до за­конів України на керівників та інших посадових осіб підприємств у зв'язку з допущеними методологічними помилками або арифметичними описками ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітно­сті, пов'язаними із введенням національних положень (стандартів) бухгал­терського обліку, застосовуються з 1 січня 2001 року. (Пункт 1 доповнено абзацом згідно із Законом № 1829-ІІІ (1829-14) від 22.06.2000)

Кабінету Міністрів України:

підготувати та подати до Верховної Ради України пропозиції про вне­сення змін до законів України, що випливають з цього Закону;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом;

забезпечити розроблення міністерствами та іншими центральними ор­ганами виконавчої влади нормативно-правових актів, передбачених цим Законом, а також перегляд і скасування їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

Президент України   Л. КУЧМА

м. Київ, 16 липня 1999 року № 996-ХІУ