2.2. ОСНОВИ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЦІН


 

Загальна харак- теристика систе- ми цін


У господарському механізмі всі еко- номічні процеси взаємопов’язані і пред- ставлені єдиним процесом відтворення. Ціни повною мірою відображають всі його особливості і, своєю чергою, також


утворюють єдину систему, яка складається з окремих підсистем, взаємозв’язаних і взаємодіючих.

Система цін – це види цін, їхній взаємний зв’язок і співвідно- шення.

Поняття «система цін» вживають у двох значеннях (рис 2.5.):

1)  як повний перелік усіх видів цін;

2)  як стійкі співвідношення між середніми цінами на різні гру- пи товарів.

СИСТЕМА ЦІН


Перелік ознак та видів цін


Співвідношення між цінами


 

Рис. 2.5. Уявлення про систему цін


 

Система цін як перелік ознак і ви- дів цін


 

Розглянемо види ринкових цін і найпо- ширеніші критерії їхньої класифікації. В такому аспекті система цін – це впорядко- вана сукупність різних видів цін, які об- слуговують і регулюють економічні відно-


сини між усіма учасниками ринку (рис. 2.6).

Систему цін характеризують такі параметри, як рівень, структу- ра, динаміка. Рівень – представлення ціни в грошовому вираженні. Структура – певні співвідношення елементів ціни у гривнях, від- сотках або частках. Динаміка – зміни рівня цін за певний період.


 

Класифікація цін залежно від галу- зі й сфери товар- ного обігу


Розглянемо основні види цін в рамках кожної ознаки.

Групування цін за галузями й сферами товарного обігу означає, що в рамках окре- мої галузі до уваги беруть різні сфери обміну й визначають тип ціни кожної сфери. Роз-


глянемо типи цін в промисловості, сільському господарстві, будівни- цтві й сфері послуг.

ПРОМИСЛОВІСТЬ. В галузі промисловості формуються гурто- ві ціни на продукцію промисловості – ціни, за якими промислові підприємства реалізують свою продукцію іншим підприємствам чи збутовим організаціям (посередникам) зазвичай великими пар- тіями (гуртом). Вони охоплюють такі види цін:

Гуртова відпускна ціна виробництва – ціна конкретного виробника, за якою він реалізує продукцію іншим підприємствам чи гуртово-збутовим організаціям. Ця ціна повинна відшкодува- ти всі витрати виробника і забезпечити його бажаним розміром прибутку, тому вона відповідає інтересам виробництва й тісно пов’язана з ним. Гуртова відпускна ціна включає собівартість, прибуток виробника, акциз (для підакцизних товарів) і ПДВ. Сума собівартості й прибуток, як відомо, становить вільну гуртову ціну виробника (виробництва).

Для визначення відпускної ціни використовують такі формули:

для непідакцизної продукції:

Гуртова відпускна ціна = (Виробнича собівартість +

+ Операційні витрати +

+ Операційний прибуток) ∙ (1 + ПДВ у десяткових дробах)


 

Ціни, що використовуються у прак- тиці обліку, статистики, аналізу, пла- нування й оподаткування

1) Поточні (чинні) ціни

2) Порівняльні (незмінні) ціни

3) Звичайні ціни

4) Справедливі ціни

5) Середні ціни

6) Індекси цін


Залежно від участі держави в ціноутворенні

1) Вільні (ринкові) ціни:

договірні

монопольні

демпінгові

2) Регульовані (граничні) ціні

3) Фіксовані (державні) ціні

4) Індикативні ціні

Залежно від масштабів обслуговування

1) Національні (внутрішні) ціни:

єдині (уніфіковані)

регіональні

місцеві

2) Зовнішні (зовнішньоторговельні):

світові

міжнародних регіональних (товарно-географіч- них) ринків

зовнішньоторговельного контракту:

ціни експорту

ціни імпорту

Залежно від порядку відшкодування транспо-ртних витрат з постачання вантажів

1) Ціни в місці виробництва продукції

2) Єдині (уніфіковані) ціни

3) Зональні ціни

4) Ціни базисного пункту

Залежно від базисних умов постачання на внутрішньому ринку

1) Франко-склад постачальника

2) Франко-станція відправлення

3) Франко-вагон станція відправлення

4) Франко-вагон станція призначення

5) Франко-станція призначення

6) Франко-склад споживача

За мірою фіксації ціни в контракті

1)  Тверді  (постійні, стабільні, фіксовані, гаранто- вані) ціни

2) Гнучкі:

•рухомі ціни

•ковзні ціни

•ціни з подальшою фіксацією

За терміном дії

1) Постійні ціни

2) Тимчасові ціни

3)  Ступінчасті ціни

4) Разові ціни

 

 
Залежно від галузі й сфери товарного обігу

1) Промисловість:

• гуртові відпускні ціни виробництва

• відпускні ціни гуртових організацій

• роздрібні ціни

2) Сільське господарство:

• закупівельні ціни:

– договірні (вільні)

– середні

• гуртово-відпускні ціни у заготівлях

3) Будівництво:

• базисні кошторисні ціни

• вільні кошторисні ціни:

– тверді

– змінні

4) Сфера послуг:

• транспортні тарифи (залізничні, вантажні, автотранспорту, річкового та морського транспорту)

• тарифи на побутові послуги

• тарифи на житлові послуги

• тарифи на послуги комунального господарства


 

За використанням у маркетингу

1) Ціни придбання (продажу)

2) Ціни споживання

3) Питомі ціни

 

За формою організації торгівлі

1) Трансфертні ціні

2)  Біржові  ціни  (біржові  котиру- вання)

3) Ціни аукціону

стартові

аукціонного кроку

фактичного продажу

4) Тендерні ціни

За характером цінової інформації

1) Базові (базисні) ціни

2) Контрактні (фактичні, ціни фак- тичних операцій)

 

ціни прейскурантів, каталогів, проспектів

ціни пропозицій

 

Залежно від урахування податків та інших платежів

1) Ціни-нетто

2) Ціни-брутто (фактурні)

 

 
КРИТЕРІЇ ТА ВИДИ ЦІН


3) Довідкові (публіковані) ціни:

Залежно від суб’єкта формування ціни

1) Ціни попиту (покупця)

2) Ціни пропозиції (продавця)

3) Рівноважні ціни


Залежно від базисних умов постачання на міжнародному ринку

1) Група Е (відправлення)

• EXW Франко завод (... назва місця)

2) Група F (основне  перевезення  не сплачене)

• FCA Франко перевізник (... назва місця призначення)

• FAS Франко уздовж борта судна (... назва порту відвантаження)

• FOB Франко борт (... назва порту відвантаження)

3) Група С (основне перевезення сплачене)

• CFR Вартість і фрахт (... назва порту призначення)

• CIF Вартість, страхування  і фрахт (... назва порту призначення)

• CPT Фрахт/перевезення оплачені до (... назва місця призначення)

• CIP Фрахт/перевезення і страхування оплачені до (... назва місця призначення)

4) Група D (прибуття)

• DAF Постачання до кордону (... назва місця доставки)

• DES Постачання  з судна (... назва порту призначення)

• DEQ Постачання з пристані (... назва порту призначення)

• DDU Постачання без оплати мита (... назва місця призначення)

• DDP Постачання з оплатою мита (... назва місця призначення)


Подпись: РОЗДІЛ 2Подпись: 60Подпись: Мазур О. Є.

Рис. 2.6. Класифікація цін


 

для підакцизної продукції:

Гуртова відпускна ціна = (Виробнича собівартість +

+ Операційні витрати +

+ Операційний прибуток + Акцизний збір) ∙

∙ (1 + ПДВ у десяткових дробах)

Основою ціни виробництва є повна собівартість продукції, яка включає витрати всіх видів ресурсів промислового виробника на виготовлення і збут. Склад витрат виробництва, їхній облік і каль- куляцію  регламентують Положення про склад витрат виробни- цтва (обігу) на підприємствах і організаціях та Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості.

Другою важливою складовою гуртової ціни промислового ви- робництва є операційний прибуток – прибуток, отриманий від ре- алізації продукції. Його ще називають прибутком від усієї госпо- дарської діяльності (основної і неосновної).

За структурою гуртова відпускна ціна виробництва збігається зі структурою виторгу з реалізації підприємства, чи, як його ще називають, операційного доходу. Рис. 2.7 на умовному прикладі наочно відтворює структуру відпускної ціни промислового вироб- ника на підакцизну продукцію.

 

 

Виробнича собівартість реалізованої продукції

100 грн

Валовий прибуток 25,35 грн

Непрямі податки

39,47 грн

Операційні витрати 9 грн

 

Опера- ційний прибуток

16,35 грн

 

на збут

5 грн

адмі- ністра- тивні

3 грн

 

інші

1 грн

 

Акциз- ний збір

12 грн

 

ПДВ

27,47 грн

Повна собівартість    109 грн

Гуртова вільна ціна виробництва   125,35 грн

Гуртова ціна виробництва з акцизним збором     137,35 грн

Гуртова відпускна ціна виробництва (з акцизним збором і ПДВ) 164,82 грн

 

Рис. 2.7. Склад і структура гуртової відпускної ціни у промисловому виробництві


 

В цьому прикладі виробнича собівартість разом з операційни- ми витратами становлять повну собівартість продукції. До складу операційних витрат входять:

витрати на збут

(5% від виробничої собівартості)    = 100 ∙ 0,05 = 5 грн адміністративні витрати

(3% від виробничої собівартості)    = 100 ∙ 0,03 = 3 грн інші операційні витрати

(1% від виробничої собівартості)    = 100 ∙ 0,01 = 1 грн

––––––––––– Разом операційні витрати     = 9 грн

Операційний прибуток підприємства заплановано на рівні 15% від повної собівартості, тобто 109 ∙ 0,15 = 16,35 грн. Це реальний прибуток від реалізації виготовленої продукції до оподаткування. Разом з операційними витратами він становить валовий прибу- ток, який має велике значення при проведенні фінансового аналі- зу підприємства. Він спрямовується на відшкодування витрат, на які збільшується виробнича собівартість продукції, та формуван- ня дійсно реального прибутку.

Якщо продукція підакцизна, то до вільної гуртової ціни потріб- но додати ставку акцизу і отриману величину збільшити на вели- чину ПДВ (20%). Остаточна (відпускна) гуртова ціна підприємства дорівнює 164,82 грн.

Відпускна ціна гуртової організації – ціна, за якою збутова постачальницька організація (гуртовик-посередник) продає про- дукцію підприємствам-споживачам. Ця ціна більше тяжіє до сфе- ри обігу, а не виробництва, і включає, крім ціни закупівлі, посеред- ницьку (збутову) маржу і ПДВ посередника. Посередницька маржа призначена для того, щоб компенсувати витрати посередника і за- безпечити йому прибуток.

На продовження прикладу, зобразимо на рис. 2.8 типову структуру ціни умовної гуртової організації, яка придбала товар у виробника за ціною 164,82 грн з ПДВ та формує власну гуртову ціну, за якою товар буде проданий у роздрібну мережу.

Ціна придбання товару у виробника разом із транспортно-за- готівельними витратами гуртового підприємства (якщо вони є) без ПДВ становлять собівартість придбаних товарів (запасів). До складу транспортно-заготівельних витрат належать витрати на вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування товарів до


 

м’ясця призначення, страхування ризиків втрат товарів під час їх- нього транспортування та інші. В нашому прикладі вони станов- лять 4% до ціни закупівлі товарів без ПДВ, відтак:

транспортно-заготівельні витрати = 137,35 ∙ 0,04 = 5,5 грн собівартість придбаного товару = 137,35 + 5,5 = 142,85 грн

 

 

Собівартість придбаного товару 142,85 грн

 

ПДВ у ціні придбання товару

27,47 грн

Ціна прид- бання товару без ПДВ

137,35 грн

Транс- портно- заготі- вельні витрати (без ПДВ)

5,5 грн

Операційні витрати

7,14 грн

Опера- ційний прибу- ток

21,43 грн

ПДВ посе- ред- ника

6,81 грн

 

Ціна придбання товару з ПДВ

164,82 грн

На збут

6,01 грн

Адміністра- тивні 0,8 грн

Інші

0,33 грн

Посередницька маржа гуртового підприємства            34,07 грн

Посередницька (збутова) надбавка  40,88 грн

Гуртова відпускна ціна гуртового підприємства з ПДВ  205,70 грн, в т.ч. ПДВ =

34,28 грн

 

Рис. 2.8. Склад і структура гуртових цін в гуртовій торгівлі

Операційні витрати заплановані на рівні 5% до собівартості (7,14 грн), а операційний прибуток – 15% до собівартості (21,43 грн), тобто посередницька маржа підприємства становить 34,07 грн (23% до собівартості придбаних товарів без ПДВ). Посередницька надбавка гуртової організації включає операційні витрати, опера- ційний прибуток і ПДВ посередника, нарахований на маржу. Вона становить 40,88 грн, або 28,6% до собівартості придбаного това- ру1. Склад операційних витрат в торгівельній діяльності має свої особливості порівняно з виробничою, він визначається чинним

1 Часто точний розрахунок собівартості придбаних товарів ускладнений через труднощі з визначенням транспортно-заготівельних витрат на одиницю виробу, або ж ці витрати взагалі відсутні, бо їх бере на себе продавець. В таких випадках гуртові підприємства нараховують відсоток надбавки не до собівартості, а до ціни придбання з ПДВ або без нього. Те саме стосується і посередницької маржі.


 

стандартом бухгалтерського обліку. Операційний прибуток – це реальний прибуток підприємства, який надалі спрямовується на його потреби.

Узагальненою формулою, що дає змогу розрахувати відпускну ціну гуртової організації та відтворює її склад, є така:

Гуртова відпускна ціна гуртового підприємства =

= Ціна придбання з ПДВ +

+ (Транспортно-заготівельні витрати + Операційні витрати +

+ Операційний прибуток) ∙ (1 + ПДВ у десяткових дробах)

Роздрібна ціна – ціна, за якою товари реалізуються в роздрібній мережі безпосередньо населенню. Ця ціна є кінцевою.

Формування роздрібної ціни розглянемо на попередньому прикладі, припустивши, що роздрібна організація придбає гуртом партію товару за ціною 205,70 грн з ПДВ за одиницю, а далі реалізує цей товар уроздріб кінцевим споживачам (рис. 2.9). Як бачимо, ал- горитм встановлення роздрібної ціни збігається з аналогічним про- цесом щодо гуртової ціни, адже особливості їхнього формування зумовлені єдністю техніко-організаційних умов торгівельної галузі.

 

 

Собівартість придбаного товару 181,71 грн

 

ПДВ у ціні придбання товару

34,28 грн

Ціна прид- бання товару без ПДВ

171,42 грн

Транс- портно- заготі- вельні витрати (без ПДВ)

10,29 грн

Операційні витрати

18,17 грн

Опера- ційний прибу- ток

36,34 грн

ПДВ посе- ред- ника

12,96 грн

 

Ціна придбання товару з ПДВ

205,70 грн

На збут

14,2 грн

Адміні- стративні

2,2 грн

Інші

1,77 грн

Торгівельна  маржа роздрібного підприєм- ства           64,80 грн

Торгівельна (збутова) надбавка       77,76 грн

Роздрібна ціна 283,46 грн, в т.ч. ПДВ = 47,25 грн

 

Рис. 2.9. Склад і структура роздрібної ціни


 

Отже:

Транспортно-заготівельні витрати роздробу (6% до ціни заку- півлі без ПДВ) = 171,42 ∙ 0,06 = 10,29 грн

Собівартість закуплених товарів = 205,70 +10,29 = 181,71 грн

Операційні витрати (10% до собівартості) = 181,71 ∙ 0,1 = 18,17 грн

Операційний прибуток (20% до собівартості) = 181,71 ∙ 0,2 =

36,64 грн

Торгівельна маржа = 10,29 + 18,17 + 36,34 = 64,80 грн (35% до собівартості)

Торгівельна надбавка = 64,8 ∙ 1,2 = 77,76 грн (42,8% до собівар- тості)

Торгівельну маржу в роздрібній торгівлі визначають відніман- ням від роздрібної ціни без ПДВ собівартості придбаних у гуртової організації товарів теж без ПДВ. Так само, як і у випадку з посеред- ницькою маржею гуртовика, маржа роздробу теж обмежена кінце- вою роздрібною ціною та закупівельною гуртовою ціною, а відтак значною мірою залежить від кон’юнктурних змін, особливо плато- спроможного попиту. Те саме стосується і торгівельної націнки.

Певні відмінності роздрібних і гуртових цін можна спостеріга- ти стосовно співвідношення деяких елементів їхньої структури. Так, частка транспортно-заготівельних витрат в собівартості то- вару є зазвичай вищою в гуртовій торгівлі, що пов’язано з терито- ріальною нерівномірністю розміщення виробничих підприємств (постачальників)  та відповідними складнощами з організацією товаропостачання. А от питома вага торгівельної надбавки і торгі- вельної маржі вище у роздробі, де набагато більшими є операційні витрати, особливо збутові.

Таким чином, роздрібну ціну розраховують за формулою, іден- тичною з формулою гуртової ціни гуртового підприємства:

Роздрібна ціна підприємства = Ціна придбання без ПДВ +

+ (Транспортно-заготівельні витрати +

+ Операційні витрати + Операційний прибуток) ∙

∙ (1 + ПДВ у десяткових дробах)

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО. Сільське господарство найбіль- шою мірою потерпає від інфляційного зростання цін. Річ у тому, що сільгосппродукція реалізується зазвичай впродовж одного не- тривалого сезону – восени після збору врожаю. Купівля ж потріб-


 

них для сільського господарства матеріально-технічних ресурсів здійснюється постійно, впродовж усього року, а відтак в умовах безперервного зростання цін. Тому постає питання забезпечен- ня цінового паритету в обміні продукцією між промисловістю і сільським господарством, а також проблема еквівалентності цьо- го обміну, причому без цінового протистояння міста і села. Для їх вирішення держава надає сільському господарству економічну і соціальну підтримку (пільгові кредити, забезпечення паливом, до- бривами під час посівних робіт та ін.).

До цін на сільськогосподарську продукцію належать такі.

Закупівельні   ціни   на   сільськогосподарську    продук- цію – гуртові ціни, за якими сільськогосподарські підприємства, населення   та  інші  виробники  реалізують   свою  продукцію. Їх інколи називають інакше:   ціни АПК (агропромислового комплексу), гуртові ціни, ціни «врожаю на корені», купівельні на сільськогосподарську продукцію та ін. Закупівельні ціни є основою для ціноутворення в промисловості, а відтак вони безпосередньо впливають на гуртові й роздрібні ціни. У практиці закупівельні ціни можуть бути:

•           договірними (вільними) цінами, тобто встановлюватися договорами залежно від співвідношення між попитом і пропозицією;

•           середніми   цінами   для    певного   виду   продукції   з урахуванням різної вартості її реалізації різними каналами (через заготівельні організації, шляхом прямих зв’язків з роздрібною торгівлею, на сільськогосподарських ринках та ін.). Цей варіант використовують найчастіше.

Вільні закупівельні ціни формуються під впливом двох осно-

вних чинників – собівартості й попиту, серед яких вирішальним є собівартість. Її склад та методи обліку визначає Типове положення з планування, обліку і калькулювання сільськогосподарської про- дукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств. Згідно з цим Положенням, собівартість сільськогосподарської продукції складається з виробничої собівартості та операційних витрат, які разом становлять повну собівартість. Далі до неї додають опера- ційний прибуток,транспортно-заготівельні витрати, враховують ПДВ і отримують в результаті закупівельну ціну. Остаточна вели- чина ціни залежить від того, на якій стадії виробничого циклу за- куповується продукція. Це може бути поле (ферма, тік), овочесхо- вище, торгівельний дім, роздрібно-торгівельна мережа тощо. Чим


 

ближче до роздрібної мережі, тим вище транспортно-заготівель- ні витрати і навіть операційний прибуток, а відтак і закупівельна ціна. На рис. 2.10 показані склад і структура закупівельної ціни за трьома варіантами закупівлі продукції: на місці виробництва (полі), на місці зберігання продукції та на місці її реалізації.

Таким чином,  для  розрахунку закупівельної ціни потрібно використовувати формулу:

Гуртова закупівельна ціна = (Виробнича собівартість +

+ Операційні витрати +

+ Операційний прибуток) ∙ (1 + ПДВ у десяткових дробах)

 

Виробнича собівартість за місцем виробництва

100 грн

Операційні витрати

10 грн

Операційний прибуток

10 грн

ПДВ 24 грн

Транспортно- заготівельні витрати

до місця зберігання продукції власним транспортом (без ПДВ)

4 грн

ПДВ на транспортно-заготівельні витрати до місця зберігання 0,8 грн

Транспортно-заготівельні витрати від місця зберігання продукції до роздрібної мережі власним транспортом (без ПДВ) 8 грн

ПДВ на транспортно-заготівельні  витрати до роздрібної мережі 1,6 грн

 

На збут 5 грн

 

Адміністративні

3 грн

 

Інші 2 грн

Повна собівартість 110 грн

Закупівельна ціна за місцем виробництва

без ПДВ         120 грн

Закупівельна ціна за місцем виробництва

з ПДВ 144 грн

Закупівельна ціна за місцем зберігання продукції з ПДВ   148,8 грн

Закупівельна ціна за місцем реалізації продукції з ПДВ  158,4 грн

 

Рис. 2.10. Склад і структура закупівельної ціни на сільськогосподарську продукцію

(за трьома варіантами)

Ціни на сільськогосподарську  продукцію в заготівлях (гуртово-відпускні) – це гуртові ціни на сільськогосподарську продукцію, за якою заготівельні підприємства здійснюють заго- тівлю товарів сільського виробництва, що їх вони закуповують дрібними партіями у дрібних сільськогосподарських виробників (переважно у сільських жителів) та реалізують гуртовими партія- ми або через власну торгівельну мережу роздрібним торгівельним підприємствам, підприємствам громадського харчування та ін- шим покупцям.


 

В Україні заготівельною діяльністю зайняті підприємства ви- робничо-торгівельного спрямування різних форм власності. Вони здійснюють заготівлю сільськогосподарської продукції за вільни- ми закупівельними цінами, а продають її за вільними гуртово-від- пускними цінами.

Продовжуючи приклад (рис. 2.10), розглянемо, яким чином

формується заготівельна ціна (рис. 2.11).

Транспортно-заготівельні витрати (5% від закупівельної ціни без ПДВ) = 120 ∙ 0,05 = 6 грн

Собівартість придбаних товарів = 120 + 6 = 126 грн Операційні витрати (6% до собівартості) = 126 ∙ 0,06 = 7,2 грн Операційний прибуток (10% до собівартості) = 126 ∙ 0,1 = 12,6 грн Заготівельна маржа = 6 + 7,2 + 12,6 = 25,8 грн (20% до собівар-

тості придбаних товарів)

Заготівельна надбавка = 25,8 ∙ 1,2 = 30,96 грн (24,6% до собі- вартості)

Як бачимо, алгоритм встановлення гуртово-відпускної ціни в заготівлях є таким самим, як і у розрахунку гуртової ціни у гурто- вій торгівлі.

 

 

Собівартість придба-

ного товару 126 грн

 

ПДВ у закупівельній ціні

24 грн

Закупі- вельна ціна без ПДВ

120 грн

Транс- портно- заготі- вельні витрати (без ПДВ)

6 грн

Операційні витрати

7,2 грн

Опера- ційний прибуток

12,6 грн

ПДВ

заготівлі

5,16 грн

 

Закупівельна ціна (з ПДВ)

144 грн

На збут

3,4 грн

Адміні- стративні

2,1 грн

Інші

1,7 грн

Заготівельна маржа  25,80 грн

Заготівельна надбавка   30,96 грн

Гуртова відпускна (заготівельна) ціна       176,96 грн, в т.ч. ПДВ = 29,16 грн

 

Рис. 2.11. Склад і структура гуртово-відпускної ціни на сільськогосподарську продукцію в заготівлях

БУДІВНИЦТВО. У будівельній галузі  встановлення цін від- різняється від ціноутворення в інших галузях, що зумовлене осо-


 

бливостями будівельної продукції, яка виготовляється лише на замовлення інвесторів за індивідуальною проектно-кошторисною документацією. Тому найбільшою мірою на ціни впливають ви- трати виробництва (собівартість), а роль попиту вкрай незначна й опосередкована. Через це на більшій частині ринку будівельної продукції майже відсутня цінова конкуренція, адже в кожному окремому випадку фактичні ціни продажу визначаються індивіду- ально за згодою сторін – замовника та підрядника чи забудовника (будівельної організації). За послаблення цінової конкуренції «роз- мивається» взаємодія між попитом і пропозицією, а відтак не мож- на говорити про тяжіння ринкових цін до цін ринкової рівноваги.

Суб’єктами ціноутворення на будівельну продукцію є замов- ник, проектувальник і підрядник. Зазвичай найактивнішими з них є проектувальник і підрядник, а щодо замовника, то він або стоїть дещо осторонь процесу ціноутворення, переважно погоджу- ючись із запропонованою ціною, або висуває зустрічні розрахун- ки, намагаючись «збити ціну» на свою користь.

Ціни на будівельну продукцію використовують для розра- хунків замовників з підрядними будівельними організаціями за виконані будівельно-монтажні роботи. Ці ціни називають кошто- рисними (кошторис – це документ, в якому міститься інформація про витрати на виробництво певної продукції) і розділяють на два види:

•           базисні кошторисні ціни  – їх обчислюють проектні ор- ганізації для складних об’єктів високої вартості на основі встановлених Держбудом України державних будівельних норм, нормативів та цін на будівельні матеріально-технічні ресурси 1997 р. Ці ціни є порівняльними (постійними), бо вони виключають вплив на обсяг будівельної продукції ці- нового чинника. Базисні кошторисні ціни не є реальними, а мають суто статистично-порівняльне значення: їх вико- ристовують для виявлення реальних змін у фізичних обся- гах продукції будівництва та визначення темпів зростання чи спаду будівництва;

•           вільні кошторисні ціни  – це реальні ціни на будівель- ну продукцію, в яких відтворені реальні планові витрати і прибуток, скориговані з урахуванням змін бізнес-серед- овища та особливостей самого процесу будівництва пев- ного об’єкта. Вільні кошторисні ціни також розраховують проектні організації на основі базисних цін або без них, але


 

остаточно ці ціни визначаються за двосторонньою угодою між підрядником та замовником і фіксуються в контракті підряду.

В українській практиці зазвичай до складу проектно-кошто-

рисної документації включають обидві ціни.

Вільну кошторисну ціну визначають за формулою:

Вільна кошторисна ціна (вартість) = (Виробнича собівартість +

+ Операційні витрати +

+ Операційний прибуток) ∙ (1 + ПДВ у десяткових дробах)

Як вже було зазначено, найбільший вплив на кошторисну ціну справляє собівартість будівельно-монтажних робіт. Виробнича со- бівартість охоплює лише витрати виробничого характеру, тобто пов’язані виключно з виготовленням будівельної продукції.

Операційні витрати в будівництві, як і в інших галузях, склада- ються з адміністративних, на збут та інших операційних витрат. До особливостей будівничої галузі варто віднести майже повну від- сутність збутових витрат за рахунок економії на транспортуванні (будівельна продукція не переміщується) та рекламі. Операційні витрати разом із виробничою собівартістю становлять повну собі- вартість. До неї додають величину операційного прибутку, яка зале- жить від того, яку саме ціну розраховують. Якщо це базисна кошто- рисна ціна, то держаний норматив передбачає встановлення 30%-ї надбавки до повної собівартості. Якщо вільна, то операційний при- буток встановлюється як різниця між погодженою із замовником вільною кошторисною ціною і повною собівартістю продукції.


 

Приклад 2.9


Прямі витрати на зведення будівничого  об’єкта станов- лять 300 тис. грн, непрямі – 150 тис. грн. До операційних витрат належать: адміністративні (5% до виробничої со-


бівартості), збутові (1% до виробничої собівартості) та інші операційні витрати (6% до виробничої собівартості). Операційний прибуток передбачено в роз- мірі 15% до повної собівартості виробництва. Чинна ставка ПДВ – 20%. Визна- чимо вільну кошторисну ціну, за якою об’єкт буде продано замовникові.

Виробнича собівартість = прямі витрати + непрямі витрати = 300 + 150 =

= 450 тис. грн

Операційні витрати:

адміністративні         = 450 ∙ 0,05 = 22,5 тис. грн на збут  = 450 ∙ 0,01 = 4,5  тис. грн


 

інші     = 450 ∙ 0,06 = 27   тис. грн

––––––––––––– Разом = 54  тис. грн

Повна собівартість = 450 + 54 = 504 тис. грн

Операційний прибуток = 504 ∙ 0,15 = 75,6 тис. грн

Вільна кошторисна ціна з ПДВ = (504 + 75,6) ∙ 1,2 = 695,52 тис. грн.

Якщо об’єкт складний і має високу вартість, то проектна ор- ганізація визначає одночасно базисну і вільну кошторисну ціни. При цьому вільна ціна складається з таких компонентів:

•           базисна кошторисна ціна будівельно-монтажних робіт і пусконалагоджувальних робіт, які виконує підрядник відпо- відно до угоди підряду, у цінах 1997 р.;

•           узгоджені витрати, які підлягають компенсації замовником підряднику у зв’язку з ринковими та іншими умовами, які не враховані у базисній ціні (збільшення чи зменшення цін на ресурси).


 

Приклад 2.10


На   основі  даних  табл.  2.1   визначимо  вільну кошторисну ціну об’єкта будівництва.


 

Таблиця 2.1. Кошторисна  вартість будівництва

 

 

Показник

Значення показника

1. Базисна кошторисна ціна будівельної продукції з ПДВ, тис. грн

165,6

2. Повна базисна кошторисна собівартість будівельної продукції, тис. грн

120

3. Збільшення собівартості матеріально-технічних ресурсів, тис. грн

14

4. Збільшення будівельних витрат у зимовий період, тис. грн

2,5

5. Збільшення транспортно-заготівельних витрат, тис. грн

1,5

6. Збільшення витрат, пов’язаних з експлуатацією будівельних ма- шин, тис. грн

3

7. Скорочення операційних витрат, тис. грн

10

8. Підвищення операційного прибутку у базисній кошторисній ціні, %

10

 

ПДВ в базисній кошторисній ціні = 165,6 ∙ 0,1667 = 27,61 тис. грн


 

Базисна кошторисна ціна без ПДВ = 165,6 – 27,61 = 138 тис. грн

Операційний прибуток у базисній кошторисній ціні = 138  –  120  =

=18 тис. грн

Новий операційний прибуток = 18 + 18 ∙ 0,1 = 19,8 тис. грн

Вільна кошторисна ціна з ПДВ = (120 + 14 + 2,5 + 1,5 + 3 – 10 + 19,8) ∙

∙ 1,2 = 180,96 тис. грн.

Вільна кошторисна ціна може бути твердою та змінною. Твер- да ціна встановлюється в разі, якщо сторони впевнені в незмін- ності цін на будівельні ресурси протягом усього періоду виконання договору. Тверда ціна не дає змогу підрядникові вимагати від за- мовника компенсації не передбачуваних витрат. Якщо кошторис перевищено, то відповідальність покладається на підрядника. Змінна ціна, хоча й фіксується в контракті, може переглядати- ся в процесі його виконання, якщо з об’єктивних і незалежних від підрядника причин зростуть витрати. До таких причин належать зміни темпів інфляції, цін на будівельні ресурси та енергоносії, транспортних тарифів тощо.

СФЕРА ПОСЛУГ. До сфери послуг належать такі послуги: вантажного та пасажирського транспорту, ремонту техніки, зв’язку, банків, страхових компаній, туристичні, перукарські, медичні, соціальні  та ін. Послуга  – це товар особливого роду, який позбавлений матеріальної оболонки, а відтак не може зберігатись, складуватись, нагромаджуватись, поповнюватися, дооцінюватися, уцінятися тощо і найчастіше не має матеріального кількісного вираження. З огляду на ці особливості, ціну послуги в українській практиці прийнято називати тарифом, а процес формування тарифів – тарифотворенням.

Тарифи на послуги можуть бути державними або вільними. За державними тарифами відпускається електроенергія, газ, вода, здійснюється оплата за житлово-комунальні послуги, послуги санітарно-епідеміологічної служби, візове і митне оформлення документів та ін. Вільні тарифи самостійно встановлюють приватні  постачальники  послуг  –  ремонтні  майстерні, перукарні, консультаційні організації та ін. Більшість тарифів формується в Україні на основі витратного підходу, особливо в сфері державного тарифотворення (наприклад, у залізничному і морському транспорті). Це пояснюється домінуванням в цій сфері  монополістичних  тенденцій  та,  відповідно, відсутністю


 

конкуренції. Водночас приватні постачальники послуг дедалі частіше використовують ринкові методи тарифотворення, що ґрунтуються на попиті.


 

Види цін залежно від участі держа- ви в ціноутворенні


За мірою державного втручання в процес встановлення ціни розрізняють вільні (ринкові), регульовані (граничні) і фіксовані (державні) ціни.

Вільні (ринкові) ціни встановлюються


самостійно виробниками продукції на основі аналізу ринкового попи- ту і пропозиції, без будь-якого прямого втручання державних органів. Держава може впливати на рівень цих цін лише опосередковано – за допомогою встановлення «правил гри» господарюючих суб’єктів (через законодавчу базу про податки, дозвільні правила організації бізнесу, встановлення стандартів якості продукції тощо) та антимонопольного законодавства (через заборону демпінгу, дискримінації цін та ін.).

До різновидів вільних цін належать:

•           договірні  ціни – встановлюються  за домовленістю між покупцем і продавцем виходячи з ринкової кон’юнктури, якості та споживчих властивостей продукції, міри новизни товару та його корисності. З розвитком ринкових відносин сфера дії цих цін поширюється. Договірні ціни фіксуються в контрактах купівлі-продажу товарів та інших документах, що підтверджують згоду сторін з рівнем ціни;

•           монопольні ціни встановлюються монополіями на надви- сокому рівні і мають за мету отримання додаткового моно- польного прибутку (надприбутку);

•           демпінгові ціни – ринкові ціни, рівень яких свідомо зани- жений одним чи кількома суб’єктами ціноутворення порів- няно з рівнем ринкових цін на аналогічну продукцію інших виробників. Вони використовуються як засіб витіснення конкурентів з ринку і збільшення обсягу продажів. Демпін- гові ціни мають місце і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках. Будь-який демпінг відіграє дестимулювальну роль для економіки країни, тому проти нього застосовують анти- демпінгові заходи.

Регульовані (граничні) ціни складаються під впливом попи- ту і пропозиції, але підлягають при цьому певному коригуванню з боку державних органів. Цінове регулювання найчастіше здій- снюється такими методами:


 

•           шляхом прямого обмеження зростання чи зниження цін, для чого держава використовує два способи. Перший в умо- вах ринкової економіки є найжорсткішим, бо передбачає ре- гламентацію верхньої абсолютної межі ціни (цінової стелі) та/або нижньої межі (цінового порогу), недотримання яких забороняється законом. Якщо введення цінової стелі має за мету втримання інфляції, то встановлення цінового порогу є засобом поповнення державного бюджету, стимулюванням розвитку прогресивних галузей або важелем вирівнювання цін між країнами у міжнародній торгівлі. Так, нижня межа ціни, встановлена для товарів з високою часткою непрямих податків, значною мірою підвищує надходження до бюджету. Також нижня межа є запобіжником зниження цін монополі- ями з метою знищення конкурента – бо у галузях, що стрімко розвиваються і мають стратегічне значення для економіки країни, така поведінка монополій неприпустима, адже вона перешкоджає економічному зростанню галузі. Другий спосіб полягає у встановленні вихідної базової ціни та граничних надбавок чи коефіцієнтів її зростання;

•           шляхом регламентації нормативу рентабельності у відсо- тках до собівартості;

•           за допомогою встановлення граничних значень елементів ціни (собівартості, операційного прибутку, постачальниць- ко-збутових чи торгівельних надбавок та ін.).

Фіксовані (державні) ціни прямо встановлюються державою в особі будь-яких органів влади і управління (наприклад, Міністерства економіки України або комітету з питань цінової політики регіонального органу влади й управління). Фіксована ціна є ціною однозначного рівня, тому продавець не має жодних можливостей цінового варіювання. Блокується також і варіювання складниками ціни, які теж фіксуються. Змінювання фіксованої ціни можливе лише за рішенням державного органу чи суб’єкта ринку, який її затвердив. Фіксовані ціни зазвичай є атрибутом планової економіки, проте і в умовах ринку їх використовують у двох випадках:

•           при ціноутворенні на товари громадського використання (природний газ, електро- і теплоенергію, перевезення вантажів залізничним транспортом);

•           в екстремальних умовах (у разі війни, стихійного лиха, кри- зи в економіці, гострого дефіциту товарів та ін.).


 

Загалом регульовані і фіксовані ціни встановлюються на ресурси і товари, які мають вирішальне значення для суспільства і виробництво яких зосереджене на підприємствах-монополістах (нафта, газ, хліб, цукор, олія та ін.). Суб’єкт господарювання, який виробляє чи реалізує продукцію за регульованими чи фіксованими цінами, не має змоги здійснювати ціноутворювальну функцію, але він може варіювати різними елементами ціни, визначаючи для себе їхній оптимальний рівень.


 

Приклад 2.11


Підприємство «Орфей» є багатопрофільною компанію, що має власне виробництво,  мережу магазинів і здійснює перепродаж товарів інших


виробників. В асортименті компанії є товари А, Б і В, ціни яких підлягають державному регулюванню. Не маючи впливу на формування цін їхнього продажу, компанія має покращити свої фінансові показники шляхом визначення прийнятних рівняв окремих складників ціни.

Товар  А. Роздрібна ціна товару – 10  грн з ПДВ, заплановані транспортно-заготівельні витрати компанії – 8% від ціни закупівлі без ПДВ, прийнятна торгівельна націнка без ПДВ (операційні витрати та операційний прибуток) – 15% до собівартості закуплених товарів. Визначимо, за якою ціною компанія „Орфей”  може закупити товар А,  щоб отримати бажаний прибуток. Для цього позначимо ціну придбання без ПДВ за х.

((х ∙ 1,08) ∙1,15) ∙ 1,2 = 10

х = 6,7 грн – максимально прийнятна вартість закуплених товарів

(без ПДВ).

Тоді:

транспортно-заготівельні витрати  = 6,7 ∙ 0,08  = 0,53 грн операційні витрати і прибуток     = 0,53 ∙ 0,15 = 0,08 грн

––––––––––––––––– Разом торгівельна маржа      = 0,61 грн

Товар Б. Цей товар є підакцизним, до того ж держава встановлює ціну його продажу на рівні 841,50 грн. Визначимо вільну відпускну ціну виробництва, якщо ПДВ –  20%, а акциз – 80%. Застосуємо два способи.

Спосіб 1. Нехай х – відпускна ціна з акцизом, але без ПДВ, тоді х ∙ 1,2 = 841,5, звідки х = 701,25 грн.  ПДВ в регульованій ціні =

= 841,50  ∙ 0,1667  = 140,28 грн.

Відпускна ціна без ПДВ = 841,50 – 140,28 = 701,22 грн. Акциз = 701,22  ∙ 0,8 = 560,98 грн.


 

Вільна гуртова ціна виробника  = 701,22 – 560,98 = 140, 24 грн.

Спосіб 2. Нехай х – вільна відпускна ціна без акцизу. Скористай- мося формулою розрахунку відпускної ціни з акцизом:

õ

 
х

841,50 = 1 − 0,8

х = 140,20 грн.

Товар  В. Регульована ціна продажу цього товару в роздрібній мережі магазинів компанії становить 20 грн. Товар В закуповується  у виробника за

15 грн, відтак торгівельна надбавка (знижка) становить 5 грн. Визначимо, якими мають бути максимальні витрати обігу фірми «Орфей», щоб вона мо- гла отримати бажану 25%-у рентабельність.

Нехай х – максимальні обігові витрати, тоді, враховуючи  необхідність їхнього оподаткування ПДВ як посередницьких послуг компанії, складемо рівняння:

1,2 ∙ (х + 0,3х) = 5 х = 3,2 грн.

Індикативні ціни – це особливий різновид регульованих цін, який  застосовує  держава у  зовнішньоторговельній  діяльності з метою регулювання цін на експортно-імпортну продукцію, антидемпінгових запобіжних заходів, збільшення валютних надходжень в країну, зменшення валютних витрат на закупівлю імпортних товарів, недопущення нечесної конкуренції у міжнародній торгівлі.

В Україні індикативні ціни встановлює Департамент держав- ної політики у сфері зовнішньої торгівлі, створений на базі Мініс- терства економіки України. Індикативні ціни затверджуються у вигляді цінових меж чи мінімального цінового порогу. Наприклад, якщо індикативна ціна на чавун передбачена у межах 130–140 дол. за тонну, то експортер має змогу варіювати ціною лише в цьому діапазоні, в іншому разі порушення цінової дисципліни карається державою. Перелік мінімальних рівнів індикативних цін на деякі види товарів, що експортуються з України, щомісяця публікується в газеті «Урядовий кур’єр». До асортименту таких товарів належить продукція:

• щодо експорту якої застосовано антидемпінгові розсліду-

вання в Україні чи за її межами;

• продаж якої вимагає ліцензування та квотування;


 

• на експорт якої встановлено спеціальній режими (зброя, ядерні матеріали, наркотичні речовини та ін.);

• на яку передбачено спеціальний режим оподаткування. Рівень індикативних цін на певний товар визначається рівнем

цін, що він на нього склався на міжнародному ринку до моменту здійснення експортної (імпортної) операції та враховує умови по- стачання й виконання розрахунків, визначених відповідно до за- конодавства України. Для цього аналізують інформацію, котра надходить від митних, фінансових, статистичних державних ор- ганів, банківських та інших установ і організацій.


 

Класифікація цін залежно від масш- табів обслугову- вання


За масштабами обслуговування ціни поділяють на національні (внутрішні) та зовнішні (зовнішньоторговельні).

Національні (внутрішні) ціни – це ціни, які застосовують у своїх розрахун- ках суб’єкти господарської діяльності все-


редині країни. Національні ціни обслуговують національну еконо- міку, а відтак формуються з урахуванням внутрішніх особливостей господарювання і відображують тенденції динаміки кон’юнктури на внутрішньому ринку. Різновидами національних цін є:

•           єдині (уніфіковані) ціни – це ціни на однойменну продук- цію, єдиний рівень яких є чинним в межах певної сфери то- варного обміну. Уніфіковані ціни широко застосовувалися у плановій економіці на більшість товарів народного спожи- вання, залишаючись незмінними упродовж кількох років, а іноді й десятиліть. В умовах ринкової системи господарю- вання єдині ціни – менш поширене явище і дуже відносне. Такі ціни встановлюються і регулюються державними орга- нами на окремі товари і послуги на всій території держави (тарифи на газ, електроенергію, транспорт, поштові послуги, квартирна плата і деякі інші). Час чинності єдиних цін в рин- кових умовах законодавчо не регламентується, а їхній рівень періодично переглядається у зв’язку зі зміною техніко-еконо- мічних умов виготовлення товару чи інших обставин;

•           регіональні ціни за змістом аналогічні до єдиних, проте їхній рівень залежить від витрат виробництва і реалізації, які складаються в певному регіоні. Вони встановлюють- ся і регулюються регіональними органами влади й управ-


 

ління на окремі товари, роботи, послуги (наприклад, ціни і  тарифи на переважну більшість комунальних і побуто- вих послуг, що надаються населенню, закупівельні ціни на сільгосппродукцію, окремі ліки та вироби медичного призначення, продукти дитячого харчування та ін.);

•           місцеві  ціни – встановлюються і регулюються місцевими органами    влади   та   управління   і   відрізняються   від регіональних лише територією дії.

Зовнішні (зовнішньоторговельні)  ціни – ціни, за якими здійснюються розрахунки між контрагентами на міжнародних ринках у зовнішньоекономічній діяльності. Формування цін цього типу принципово відрізняється від формування національних цін. При розрахунку зовнішньоторговельної ціни найчастіше спира- ються на інформацію про ціни фірм, які виробляють і реалізують на світовому ринку аналогічну або близьку за техніко-економічни- ми параметрами продукцію. До видів зовнішніх цін належать:

•           світові ціни – вони обслуговують міжнародний ринок в ці- лому і відображують найбільш репрезентативні угоди щодо певного товару в масштабі світового ринку. Оскільки світо- вий ринок є категорією радше абстрактною, ніж конкрет- ною, це зумовлює невизначеність, а відтак умовність по- няття світової ціни. Справді, навряд чи можна знайти ціну, за якою виконуються абсолютно всі угоди продажу певного товару між усіма країнами світу, адже саме за цих умов таку ціну потрібно вважати без перебільшення світовою. Беручи до уваги нереальність «чистої» світової ціни, зазвичай світо- вими вважають такі ціни, які:

—  фігурують у великих за обсягами експортно-імпортних опе- раціях на міжнародному ринку;

— обслуговують найбільш регулярні зовнішньоторговельні угоди;

—  виражені у вільно конвертованій валюті.

У практиці світова ціна є середньозваженою ціною більшості угод з вказаними особливостями. При визначенні світової ціни експорту зважають на ціни в основних центрах експорту конкрет- ної продукції, ціни імпорту – відповідно, у найважливіших центрах імпорту. При цьому використовують такі джерела інформації про світові ціни, як ціни міжнародних бірж, аукціонів, торгів, ціни у до- відниках, прейскурантах, каталогах і проспектах, фактичні ціни


 

міжнародних контрактів. Так,  світовими цінами  вважаються: на пшеницю – експортні ціни Канади; на нафту – експортні ціни країн-членів ОПЕК; на пиломатеріали – експортні ціни Швеції; на каучук – ціни Сінгапурської біржі; на кольорові метали – ціни Лон- донської біржі кольорових металів; на хутро – ціни Лондонського і Санкт-Петербурзького аукціонів; на чай – ціни аукціонів в Каль- кутті, Лондоні;

•           ціни міжнародних регіональних (товарно-географіч- них) ринків є більш реальним втіленням абстрактної кате- горії світової ціни, бо вони реально обслуговують міжнарод- ні регіональні ринки, які уособлюють світові центри купів- лі-продажу певних товарів (Близький Схід, Далекий Схід, країни СНД, зона Євросоюзу, США та ін.);

•           ціна  міжнародного   (зовнішньоторговельного)  конт- ракту – ціна, яка фіксується в зовнішньоторговельному договорі купівлі-продажу товару. Основою для визначення цієї ціни є світова ціна чи ціна міжнародного регіонального ринку відповідного товару, яка коригується на особливості конкретної угоди – параметри самого товару та умови його постачання й оплати. В результаті ціна контракту може суттєво відрізнятися від світової. Залежно від напрямів товарного руху ціни міжнародних контрактів розділяють на два види:

—  ціна експорту – ціна, за якою вітчизняні виробники чи

зовнішньоторговельні   організації   продають  вітчизняні товари (послуги) на зовнішньому ринку;

— ціна імпорту – ціна, за якою вітчизняні підприємства купують товари (послуги) за кордоном.


 

Класифікація цін залежно від порядку відшко- дування тран- спортних витрат з постачання ван- тажів


В основу цієї класифікації цін покла- дено особливості покриття споживачем або постачальником транспортних ви- трат на доставляння товару. Залежно від цього розрізняють чотири види цін.

Ціна у місці виробництва продук- ції – ціна, за якою товар передається по- купцеві в тому місці, де він був виробле- ний, а покупець власним коштом покри-


ває всі фактичні витрати з транспортування продукції до місця призначення.


 

Єдина ціна з включенням витрат на постачання (уніфі- кована ціна) – фірма пропонує єдину ціну для усіх покупців, неза- лежно від їх місцеположення, із включенням до неї однакової суми транспортних витрат. Ця сума розраховується як усереднена вар- тість усіх перевезень. Така ціна вигідна віддаленим від виробника покупцям, індивідуальні транспортні витрати яких значно пере- вищують середні.

Зональні ціни – виділяють кілька географічних зон і в межах

кожної зони встановлюють єдину ціну, тож для клієнтів однієї зони пропонують окрему ціну. У міру віддаленості зони від виробника ціна зростає, оскільки підвищуються і транспортні витрати.

Ціни базисного пункту – в кількох географічних пунктах виробник (постачальник) встановлює базисні ціни на одну й ту саму продукцію. Фактичні ж ціни продажу формуються індивідуально шляхом додавання до базисних цін витрат з постачання товару від базисного пункту безпосередньо до замовника. З метою економії витрат покупець має змогу обрати найближчий до нього базисний пункт, хоча він може й не знати, звідки реально поставляється товар.


 

Приклад 2.12


Виробнича собівартість 1 од. товару – 50 грн, рента- бельність виробництва  – 15% до витрат, ПДВ – 20%. Продукція  доставляється п’ятьом  гуртовим  організаці-


ям, розташованим в різних населених пунктах регіону, інформація про які зведена в табл. 2.2.

Таблиця 2.2. Дані про споживачів продукції

 

 

Показник

Споживачі (гуртові організації)

 

«Мрія»

 

«Захід»

«Орі- он»

 

«Доніс»

«Черем- ша»

Відстань від складу виробника до споживача, км

16

80

120

180

250

Обсяг продаж, од.

5000

9000

8000

14 000

13 000

Загальні витрати на доставляння від складу виробника

до споживача (з ПДВ), грн

 

10 000

 

58 500

 

72 000

 

196 000

 

260 000

 

Підприємство-виробник має кілька варіантів встановлення відпускної ціни.


 

Варіант 1. Встановлення ціни у місці виробництва продукції, за якої кожен покупець сплачує транспортування товару власним коштом.

Ціна виробництва = 50 ∙ 1,15 ∙ 1,2 = 69 грн.

Варіант  2.  Встановлення  для кожного покупця індивідуальних цін, які враховують  індивідуальні транспортні  витрати залежно від відстані постачання. Для цього діленням  загальних транспортних витрат на обсяг продажу розрахуємо витрати на перевезення 1 од. товару і додамо до них ціну виробництва. В результаті отримаємо такі індивідуальні ціни (табл. 2.3).

Таблиця 2.3. Розрахунок індивідуальних цін

 

 

Показник

Споживачі (гуртові організації)

 

«Мрія»

 

«Захід»

 

«Оріон»

 

«Доніс»

«Че- ремша»

Витрати на  доставляння  1 од. від складу виробника до споживача (з ПДВ), грн

 

2

 

6,5

 

9

 

14

 

20

Індивідуальні ціни, грн

71

75,5

78

83

89

 

Варіант 3. Встановлення єдиної ціни для всіх покупців, незалежно від місцезнаходження. Єдина ціна включає усереднені транспортні витрати, які розраховують так:

Усереднені                Сумарні транспортні витрати    10 000 + 58 000 + 72 000 + 196 000 + 260 000 витрати                =   –––––––––––––––––––––  =  ––––––––––––––––––––––––––––––––– = на транспортування       Сумарний обсяг продажу      5000 + 9000 + 8000 + 14 000 + 13 000

596 500

= –––––––– = 12,17 грн

49 000

Єдина ціна = 69 + 12,17 = 81,17 грн.

Така ціна невигідна споживачам, які розташовані поблизу (це підприємства

«Мрія», «Захід» і «Оріон»), а вигідна тим, що знаходяться на далекій відстані

(«Доніс» і «Черемша»).

Варіант 4. Встановлення зональних цін. Припустімо, що виробник може виділити дві зони: А – в межах відстані 100 км і Б – понад 100 км. Таким чи- ном, до зони А належать «Мрія» і «Захід» , а до зони Б – «Оріон», «Доніс» і

«Черемша».  В межах кожної зони виробник має призначити єдину ціну, яку розрахуємо також за методикою усереднення.


 

10 000 + 58 500

Усереднені витрати зони А = –––––––––––––– = 4,89 грн

5000 + 9000

Ціна в межах зони А = 69 + 4,89 = 73,89 грн

72 000 + 196 000 + 260 000

Усереднені витрати зони Б = ––––––––––––––––––––––– = 15,09 грн

8000 + 14 000 + 13 000

Ціна в межах зони А = 69 + 15,09 = 84,09 грн

Вочевидь, організаціям  «Мрія» і «Оріон» буде вигідною  встановлення індивідуальних  цін, підприємству «Захід» –  зональної ціни, а покупцям

«Доніс» і «Черемша» – єдиної ціни.

Щодо економічного інтересу виробника, то остаточний вибір цінової стратегії  залежатиме  від цін конкурентів, розміру потенційних прибутків, зацікавленні у залученні того чи іншого покупця та ін. Наприклад, якби виробник мав одного конкурента з ціновою пропозицією єдиної ціни на рівні 80 грн, то за інших рівних умов довелося б втратити покупців «Доніс» і «Черемша», а для інших гуртових організацій  доцільно було б встановити: зональну ціну для покупців «Мрія» і «Захід» та індивідуальну – для «Оріона».


 

Класифікація цін залежно від базисних умов по- стачання на вну- трішньому ринку


Базисні умови постачання това- ру — це система спеціальних правил, які визначають обов’язки покупця і продав- ця щодо постачання товару та встанов- люють момент переходу від покупця до продавця ризику, пов’язаного з випадко- вим пошкодженням чи втратою товарів.


Ціни базисних умов пов’язані з терміном франкування, який означає економічні і правові умови, котрі зумовлюють порядок включення до ціни тих чи інших витрат на транспортування, вантажні роботи, зберігання й страхування вантажів. Отже, ціни  залежно   від  умов  постачання  товарів  відрізняються по видах франко. Ціна «франко» (італ. – «вільний») – це комерційний термін, який означає, що продавець бере на себе зобов’язання поставити товар у певне місце за свій рахунок, тобто до ціни продажу будуть включені транспортні, страхові та  (у  міжнародній  торгівлі)   митні   послуги.   Застосування терміну «франко» у сполученні із зазначенням кінцевого пункту доставляння продукції означає, що покупець вільний від витрат з транспортування до цього пункту, бо їх сплачує продавець. Кожен вид франко показує, до якого пункту на шляху  руху


 

товару від продавця до покупця додаткові витрати включені до ціни за контрактом купівлі-продажу. При цьому пунктом може бути місце виробництва (поле, ферма, завод, будівельний майданчик та ін.), вагон, склад, борт судна, залізнична станція, конкретний населений пункт.

Формування цін за базисними умовами постачання здійс- нюється і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках. В обох випадках ціни ранжують за сумою обов’язків сторін з постачання товару – від мінімальних до максимальних обов’язків покупця.

Внутрішні ціни базисних умов застосовують зазвичай у сировинних галузях, при цьому розрізняють такі їхні види (рис.

2.12).

 

 

Вартість продукції на складі постачальника

 

Витрати на транспорту- вання продукції на станцію відправ- лення

 

Витрати на відванта- ження продукції на вагон на станції відправ- лення

 

Витрати на транспорту- вання до станції призна- чення

 

Витрати на відванта- ження продукції на станції

призначення

Витрати на транспор- тування продукції від

станції призна- чення до складу споживача

1. ФРАНКО-СКЛАД ПОСТАЧАЛЬНИКА

 

 

 

 

 

2. ФРАНКО-СТАНЦІЯ ВІДПРАВЛЕННЯ

3. ФРАНКО-ВАГОН СТАНЦІЯ ВІДПРАВЛЕННЯ

4. ФРАНКО-ВАГОН СТАНЦІЯ ПРИЗНАЧЕННЯ

5. ФРАНКО-СТАНЦІЯ ПРИЗНАЧЕННЯ

6. ФРАНКО-СКЛАД СПОЖИВАЧА

 

Рис. 2.12. Система франкування цін на внутрішньому ринку

Ціни франкування включають чотири рівні цін.

На першому рівні перебуває ціна франко-склад постачальника, або, як її ще називають, франко-місце виробництва (франко-поле, франко-ферма, франко-завод, франко-будівельний майданчик та ін.). За умов ціни франко-склад постачальника всі витрати на тран- спортування продукції зі складу постачальника до кінцевого пункту


 

призначення сплачує покупець, тому він зацікавлений у пошуку по- стачальника в найближчих географічних пунктах. Ця ціна є базо- вою, від неї здійснюють розрахунок всіх інших похідних цін.

На другому рівні – ціни франко-відправлення, котрі означають, що крім виробничих витрат та прибутку продавця до них включе- но транспортні витрати до пункту початку основного транспорту- вання вантажу. Наприклад, продаж картоплі за схемою франко- станція відправлення означає, що картопля з поля доставляється до залізничної станції, звідки буде транспортуватися на велику відстань, а транспортні витрати до станції несе постачальник. За умови франко-вагон станція відправлення до ціни також увійде й вартість завантаження картоплі у вагон. За аналогічним прин- ципом формується ціна франко-пристань відправлення і франко- порт відправлення.

Третій рівень охоплює ціни франко-призначення, які на відміну від цін попереднього рівня містять основний транспортний склад- ник. Так, ціна франко-вагон станція призначення означає, що про- давець бере на себе транспортні витрати з доставляння товару до залізничної станції покупця та його відвантаження з вагонів.

Четвертій  рівень цін містить  ціну франко-склад спожива- ча, яка показує, що до відпускної ціни виробника вже включено всі транспортні витрати з доставляння продукції до споживача. Якщо продавець пропонує всім покупцям єдину ціну за типом франко-склад споживача, то в цю ціну він заклав однакову суму транспортних витрат, розраховану як середню вартість усіх пе- ревезень. Від такої ціни мають зиск покупці, котрі віддалені від місця виробництва і фактичні транспортні витрати яких переви- щують середні витрати.


 

Приклад 2.13


Є такі дані діяльності промислового  підприємства: ви- робнича собівартість продукції (франко-склад вироб- ника) – 400 грн, транспортно-заготівельні  витрати з


доставляння продукції  зі складу виробника до автобусної станції відправлен- ня – 5% до виробничої собівартості, операційні витрати підприємства, % до собівартості продукції:

•           франко-склад виробника     4

•           франко-автостанція  4,5

•           франко-роздрібне підприємство     6,3.

Операційна  рентабельність – 12%, торгівельна націнка роздрібної тор- гівлі (без ПДВ) – 15%.


 

За цих умов визначимо ціни придбання товару з ПДВ на умовах франко- склад виробника, франко-автостанція і франко-роздрібне підприємство.

Ціна франко-склад виробника = 400 ∙ 1,04 ∙ 1,12 ∙ 1,2 = 559,1 грн Ціна франко-автостанція = 400 ∙ 1,05 ∙ 1,045 ∙ 1,12 ∙ 1,2 = 589,88 грн Ціна франко-роздрібне підприємство = 400 ∙ 1,05 ∙ 1,063 ∙ 1,12 ∙ 1,15 ∙

1,2 = 690 грн


 

Види цін залежно від базисних умов постачання на міжнародному ринку


У 30-х рр. ХХ ст. з розвитком та ускладненням зовнішньоекономічних відносин між торгівельними партнерами почали посилюватися непорозуміння та суперечки, пов’язані з тим, що сторони не завжди орієнтувалися в особливос- тях  торгівельної  практики  країн  своїх


партнерів. Судові спори, що виникали внаслідок цього, найперше стосувалися тлумачення торгівельних термінів і розподілу тран- спортних, експедиційних, страхових та інших витрат між контр- агентами. Тому з метою подолання розбіжностей, які об’єктивно склалися в торгівельних відносинах суб’єктів різних країн, Міжна- родна торговельна палата у 1936 р. розробила та ввела в дію сис- тему міжнародних правил під назвою «ІНКОТЕРМС» (INCOTERMS

– International Commercial Terms). Згодом у 1953, 1967, 1976, 1980,

1990 і 2000 рр. до неї були внесені виправлення та доповнення, і нині чинними є «ІНКОТЕРМС 2000»

Система ІНКОТЕРМС включає основні поняття, які найчасті- ше використовуються в сфері зовнішньої торгівлі, і є офіційною нормативною основою при арбітражному розгляді суперечок, що виникають з відповідних питань. Правову силу цей документ має лише тоді, коли його окремі умови включено до зовнішньоторго- вельного контракту.

Роль ІНКОТЕРМС у ціноутворенні полягає в тому, що ця систе- ма встановлює варіанти розподілу фінансових обов’язків продав- ця та покупця щодо покриття різних видів витрат на постачання товарів, а відтак формує різні види міжнародних цін, які назива- ють інвойсними (англ. Invoice – накладна, фактура). Інвойсні ціни вказують в рахунках-фактурах.

ІНКОТЕРМС містить 13 міжнародних термінів та інвойсних цін, які згруповані в чотири категорії за принципом послідов- ного збільшення обов’язків продавця від мінімального до мак- симального обсягу і відповідного збільшення його витрат на пе-


 

реміщення товару, що враховується в контрактній ціні товару

(табл. 2.4).

Що менший обсяг витрат бере на себе продавець, то менш структурно   повною  вважається  ціна,   і   навпаки.  Отже,   в табл. 2.4 ціни розташовані зверху вниз у міру збільшення структурної повноти. Ціни, структурно менш повні (групи Е і F) використовують зазвичай при укладанні угод щодо товарів, виробництво яких сконцентровано в обмеженій кількості пунктів, а мережа споживання є дуже широкою (постачання нафтопродуктів в цистернах, вугілля, зерна та ін.). Адже в цьому разі продавцю невигідно включати в ціну витрати на доставляння продукції до кожного покупця, тому він сплачує витрати лише до тих базисних пунктів, які знаходяться ближче до виробництва чи добування. Ціни, структурно більш повні (групи С і D) застосовують в разі, якщо продавець прагне контролювати усі стадії товарного руху до споживачів. Це має сенс при постачанні:

•           диференційованої продукції, якість якої залежить від якості транспортування і монтажу у споживача;

•           стандартизованої продукції, яка постачається      спеціаль- ним транспортом (нафта у трубопроводах);

•           будь-якої продукції, якщо продавець зацікавлений у певних споживачах чи посередниках.

Ціна EXW означає, що продавець має мінімальні зобов’язання: він повинен лише надати товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому погодженому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі та ін.) за гуртовою відпускною ціною, до якої не входять будь-які інші витрати понад повну собівартість продукції. Отже, покупець несе всі витрати і ризики, пов›язані з постачанням товару від складу продавця до пункту призначення (завантаження продукції на транспортний засіб, транспортування, страхування, митне очищення товару для експорту тощо).

Ціна FCA означає, що в ціну товару продавцем включено витрати на транспортування товару, його навантаження і розван- таження, страхові, експедиторські та інші витрати лише до осно- вного перевізника, яким може бути будь-який вид транспорту. Наприклад, продавець сплачує провезення товару автомобільним транспортом (неосновним видом транспорту) до залізниці (осно- вного виду транспорту), очищує товар від експортного мита і в по- годженому місці передає його в розпорядження покупцеві


 

Таблиця 2.4. Система цін згідно з ІНКОТЕРМС 2000

 

 

Категорія цін

Англійська абревіатура та найменування ціни

Українська абревіатура та найменування ціни

1. Група Е – Відправлення (включає умови, згідно з якими покупець отримує готовий до відправлення товар на складі (заводі) продавця)

EXW   (EX   Works            ... named place)

ЕХВ   (Франко   завод  ... назва місця)

2. Група F – Основне пере- везення не сплачене (включає умови, згідно з якими прода- вець не оплачує провізну пла- ту, але зобов’язаний доста- вити товар до транспортних засобів, вказаних покупцем).

FCA    (Free            Carrier

...named place)

ФСА (Франко переві- зник...  назва місця при- значення)

FAS (Free Alongside Ship ... named port of shipment)*

ФАС (Франко уздовж борта судна ... назва пор- ту відвантаження)*

FOB (Free On Board ... named port of shipment)*

ФОБ (Франко борт ... на- зва порту відвантаження)*

3. Група С – Основне переве- зення сплачене (включає умо- ви, згідно з якими продавець укладає договір перевезення і  сплачує провізну плату, але не бере на себе ризик втрати чи  ушкодження товару  або додаткові витрати внаслідок неякісного відвантаження і від- правлення)

CFR (Cost and  Freight

...         named port            of destination)*

КАФ (Вартість і фрахт... назва порту призначен- ня)*

CIF (Cost, Insurance and Freight ... named port of destination)*

СІФ (Вартість, страхуван- ня і фрахт ... назва порту призначення)*

CPT    (Carriage    Paid To  ... named place of destination)

СПТ (Фрахт/перевезення оплачені до ... назва місця призначення)

CIP (Carriage and Insurance Paid То ... named place of destination)

СІП (Фрахт/перевезення і страхування оплачені до ... назва місця призначення)

4. Група D – Прибуття (вклю- чає умови, згідно з якими про- давець несе усі ризики і витра- ти, пов’язані з  доставлянням товару в країну призначення)

DAF    (Delivered            At

Frontier ... named place)

ДАФ (Постачання до кор- дону ... назва місця до- ставки)

DES  (Delivered  Ex Ship ... named port of destination)*

ДЕС (Постачання з судна

... назва порту призначен- ня)*

DEQ (Delivered Ex Quay ... named port of destination)*

ДЕК (Постачання з  при- стані ... назва порту при- значення)*


 

 

DDU (Delivered Duty Unpaid ... named place of destination)

ДДУ  (Постачання без оплати мита ... назва місця призначення)

DDP (Delivered Duty Paid  ... named place of destination)

ДДП (Постачання з опла- тою мита ... назва місця призначення)

* тільки морський та внутрішній водний транспорт

Ціна FAS означає, що продавець сплачує всі витрати з тран- спортування товару до основного перевізника в порт відправлен- ня, його митного очищення для експорту, розвантаження і роз- ташування вздовж борту корабля або на корабельному причалі в межах досяжності корабельних кранів чи інших вантажопідйом- них засобів. Після цього моменту всі витрати й ризики втрати та ушкодження товару повинен нести покупець. Термін FAS може застосовуватися тільки під час перевезення товару морським чи внутрішнім водним транспортом.

Ціна FOB передбачає, що продавець включає в ціну товару усі витрати з доставляння товару до порту відправлення і його на- вантаження на борт судна. Решту витрат і ризики щодо втрати чи ушкодження товару повинен нести покупець. Термін FOB також застосовують тільки під час перевезення товару морським чи вну- трішнім водним транспортом.

Ціна CFR означає, що продавець зобов’язаний оплатити ви- трати і фрахт, потрібні для доставляння товару в порт призначен- ня, втім ризик втрати чи ушкодження товару, а також будь-які до- даткові витрати, що виникають з моменту відвантаження товару, переходять від продавця до покупця. Термін CFR використовують тільки під час перевезення товару морським або внутрішнім вод- ним транспортом.

Ціна CIF включає аналогічні обов’язки продавця, що й ціна CFR, але продавець має сплатити вартість морського страхування вантажу на випадок його втрати чи ушкодження під час переве- зення. Усі ці витрати включаються до ціни товару. Ціна CIF може застосовуватися тільки під час перевезення товару морським чи внутрішнім водним транспортом.

Ціна CPT означає, що продавець включає в ціну витрати, пов›язані з перевезенням товару до погодженого пункту призна-


 

чення, але не бере на себе ризики втрати чи ушкодження товару, так само як і інші витрати після передачі товару перевізнику. Цей термін може застосовуватися під час перевезення товару будь- яким видом транспорту, включаючи змішані перевезення.

Ціна CIP передбачає, що продавець має ті самі обов’язки, що й за умов ціни CPT, проте на додаток повинен забезпечити покуп- цеві страхування з мінімальним покриттям від ризиків втрати й ушкодження товару під час перевезення. Ціна CIP може застосову- ватися під час перевезення товару будь-яким видом транспорту, включаючи змішані перевезення.

Ціна DAF означає, що продавець виконав свої обов’язки з по- стачання в момент прибуття товару, очищеного від експортного мита, у зазначений пункт і місце на кордоні, однак до вступу на митний кордон країни покупця, зазначеної в договорі. Цей тер- мін може застосовуватися під час перевезення товару будь-яким видом транспорту, але якщо товар поставляється до сухопутного кордону.

Ціна DES означає, що продавець має надати очищений від експортного, але не очищений від імпортного мита товар у роз- порядження покупця на борт судна в погодженому порту призна- чення. Отже, продавець повинен нести усі витрати й ризики з до- ставляння товару в названий порт призначення до моменту його розвантаження. Ціна DES може бути використана тільки під час перевезення морським чи внутрішнім водним транспортом або у змішаних перевезеннях, якщо товар прибуває в порт призначення на судні.

Ціна DEQ означає, що в ціну товару продавець включає ви- трати на доставляння товару у порт призначення, а також усі ви- трати і ризики, пов’язані з транспортуванням і вивантаженням товару на набережну. Водночас термін DEQ покладає на покуп- ця обов’язок митного очищення для імпорту товару, так само як і сплату інших імпортних податків та зборів. Цей термін може за- стосовуватися тільки під час перевезення морським чи внутріш- нім водним транспортом або у змішаних перевезеннях, коли товар відвантажується із судна на пристань у порту призначення.

Ціна DDU означає, що продавець зобов’язаний нести усі витра- ти і ризики з транспортування товару до зазначеного місця у краї- ні ввозу, за винятком (якщо це буде потрібно) будь-яких зборів, що стягуються при ввезенні до країни призначення (мита, податків та інших обов’язкових платежів). Відповідальність за такі збори


 

має нести покупець, так само як і за інші витрати і ризики, що ви- никли у зв’язку з несвоєчасним проходженням митного очищення для імпорту. Відповідальність, ризики і витрати за вивантаження товару залежать від того, під чиїм контролем знаходиться обране місце постачання. Термін DDU може застосовуватися незалежно від виду транспорту, проте якщо постачання здійснюється на борті судна чи на пристані в порту призначення, то варто застосовувати терміни DES чи DEQ.

Ціна DDP передбачає максимальні витрати продавця, а відтак і найвищу ціну угоди. Вона означає, що продавець закладає в ціну усі витрати і ризики, пов’язані з транспортуванням товару до погодженого місця країни імпорту, включаючи (де це буде по- трібно) будь-які митні платежі в країні призначення. Цей термін може застосовуватися незалежно від виду транспорту, але якщо постачання здійснюється на борті судна чи на пристані в порту призначення, варто застосовувати терміни DES чи DEQ.


 

Приклад 2.14


Є такі дані про витрати на виробництво і доставляння товару на експорт: повна собівартість виробництва партії товару – 300  тис.  грн, прибуток виробника


– 20%, вартість перевезення вантажівкою  до залізничної  станції – 2 тис. грн, вартість вантаження  у вагон – 1,5 тис. грн, вартість перевезення  від залізничної  станції до морського порту призначення – 6 тис. грн, вартість навантажувально-розвантажувальних робіт зі складуванням товару уздовж борту судна – 1,8 тис. грн, вартість навантаження на борт судна і складування на судні – 1,4 тис. грн, морський фрахт до порту призначення – 300 євро (за курсом НБУ на час виконання угоди 1 євро = 7,2 грн), страхування вантажу

– 3 % від ціни CFR, вартість перевалювання у порту призначення – 150 євро, імпортне мито та оформлення документації – 10% від ціни CIF, перевезення до покупця – 200 євро. На базі умов ІНКОТЕРМС визначимо ціни EXW, FAS, CFR, CIF і DDP.

EXW (франко завод)= 300 ∙ 1,2 = 360 тис. грн

FAS (франко  вздовж борту судна) = 360 + 2 +1,5 + 6 + 1,8 = 371 ,3 тис. грн

CFR (вартість  і фрахт) = 371,3 + 1,4 + 300 ∙ 0,0072 = 394,3 тис. грн

CIF (вартість, страхування і фрахт) = 394,3 ∙ 1,03 = 406,13 тис. грн

DDP (постачання зі сплатою мита) = 406,13 + 150 ∙ 0,0072 + 406,13 ∙ 1,1

+ 200 ∙ 0,0072 = 855,39 тис. грн


 

Види цін за мірою фіксації ціни в контракті


 

Залежно від здатності ціни змінюва- тися впродовж терміну дії контракту ви- діляють тверді й гнучкі ціни.

Тверда (постійна, стабільна, фік- сована, гарантована) ціна встановлю-


ється в момент підписання контракту і не змінюється впродовж усього терміну його дії. Зазвичай у договір додають примітку «ціна тверда, зміні не підлягає». Тверді ціни найчастіше використову- ються в операціях, які передбачають негайне постачання товарів або їх постачання в короткий термін. Суттєвий вплив на тверді ціни справляє стабільність ринкової кон’юнктури.

Гнучка ціна може бути переглянута упродовж виконання контракту в зв’язку зі зміною різних ринкових обставин – внутрішніх і зовнішніх. Її застосування виправдане в разі, якщо на ринку можливі сильні коливання попиту й пропозиції в межах короткострокового періоду. До гнучких цін належать:

•           рухома ціна – ціна, зафіксована при укладенні контракту, але яка може бути згодом змінена, якщо до моменту вико- нання договору зміняться умови купівлі-продажу на відпо- відному ринку. До договору включають примітку «про під- вищення й зниження ціни». Зазвичай в ній вказують, що при відхиленні ринкової ціни від контрактної на 2-5% пе- регляд ціни не проводиться (ця межа встановлена під час багаторічної світової торгівельної практики і має за мету стабілізацію зовнішньої торгівлі). Також може бути вказане джерело інформації, на основі якого можна робити висновки про зміни ринкової ціни. Рухомі ціни використовують для промислових сировинних товарів і продовольчих товарів, що їх поставляють за довгостроковими контрактами;

•           ковзна ціна обчислюється на момент виконання контракту шляхом перегляду первинної договірної ціни, якщо за термін дії контракту змінилися витрати виробництва продукції (наприклад, має місце інфляція, стійка зміна цін на ресурси та ін.). Ковзні ціни використовують на товари з тривалим терміном виготовлення (складне промислове устаткування, судна, літаки та ін.). При підписанні контракту в ньому фіксують так звану початкову, базисну ціну, обумовлюють її структуру (змінні, постійні витрати і прибуток) і метод перерахунку ковзної ціни. Крім того, часто вказують відсоток зміни ціни, в межах якого ціна не переглядається, а також


 

ліміт ковзання – відсоток допустимої зміни ціни (наприклад, не більше 10% від загальної суми витрат). У договорі може бути  зазначено,  що  ковзання розповсюджується не  на всю суму витрат виробництва, а лише на певні її елементи (наприклад, на метал при спорудженні судна). Ковзання може бути передбачене не на весь термін дії контракту, а на коротший період (наприклад, на перші 6 місяців з дня підписання). У практиці при укладенні контракту іноді одна частина ціни фіксується твердо, а інша частина – у вигляді ковзної ціни.

Відтак ціну розраховують за формулою:


а

 

0

 

1

 
Р  = P ( А а1

0


+ В b1

b0


 

+ ... + C )  ,


 

де Р1 – остаточна (нова) ціна, грн; Р0 – базисна ціна, грн;

А, В, … – частка заробітної плати, матеріальних витрат та інших витрат в ціні, %;

С – незмінна частина ціни (прибуток і накладні витрати), %;


a1 , a0


– ставки заробітної плати за період ковзання і базисні


ставки, грн;

b1 , b0  – ціни матеріалів за період ковзання і базисні ціни, грн.

Як видно з формули, прибуток в таких договорах не індексується, тобто номінальний прибуток залишається постійним, а реальний, зважаючи на інфляцію, завжди виявляється нижчим. Звичайно, виробник зацікавлений в індексації не тільки витрат, а й прибутку, але у практиці це складно здійснити.

•           ціна з подальшою фіксацією – ціна, яку фіксують в про- цесі виконання контракту. Такі ціни уточнюють й узгоджу- ють або перед постачанням чергової партії товарів, або при довгострокових контрактах перед початком чергового фінансового року. В контракті обумовлюють умови фіксації ціни (зазвичай право вибору залишається за покупцем), а також метод розрахунку нового рівня ціни.


 

Приклад 2.15


 

Укладається договір на постачання літакових двигунів. Постачальник визначив базисну ціну двигуна на основі поточних витрат у розмірі 6 млн грн. Обумовлено, що


ковзні ціни використовуватимуться на робочу силу і сталь. Зростання витрат на зарплату розраховуватиметься  на базі публікованого  національного індексу зарплати, а зростання витрат на сталь – на базі індексу цін сталевого прокату. У контракті також встановлено, що до нової ціни буде включено  лише 70% зростання витрат, а решта 30% погашатимуться самим виробником. На основі розрахунків, наведених в табл. 2.5, отримаємо нову ціну 6 + 0,35 = 6,35 млн грн.

Таблиця 2.5. Дані для розрахунку ковзної ціни

 

 

Статті витрат

 

Базові витрати, млн грн

 

Індекс приросту витрат, %

Частка приросту, що врахо- вується

у новій ціні

 

Індекс, що врахо- вується, %

 

Приріст ціни, млн грн

Заробітна плата

Сталь

Інші витрати (включаючи прибуток)

2

1

3

20

10

0,7

0,7

20 ∙ 0,7 = 14

10 ∙ 0,7 = 7

2 ∙ 0,14 =

0,28

1 ∙ 0,07 = 7

Разом

6

0,35

 


 

Види цін за терміном дії


Постійні ціни – ціни, які зазначені в прейскуранті чи каталозі і є чинними впродовж відносно тривалого періоду до чергового їх перегляду. Назва «постійні»


ціни доволі умовна, оскільки абсолютно постійних цін взагалі не існує.

Тимчасові ціни призначаються на певний проміжок часу та пов’язані з різними обставинами – наприклад, з сезонним харак- тером виробництва, святковими знижками, впровадженням но- вого товару на ринок та ін. Після закінчення обумовленого термі- ну (від кількох днів чи місяців до 1–2 років) вони замінюються на умовно-постійні.

Ступінчасті ціни – різновид тимчасових цін, за якого ціна певного виду товару послідовно підвищується (або знижується) за


 

завчасно затвердженою шкалою. Рівні зниження цін і терміни дії кожної сходинки шкали визначаються продавцем і покупцем при укладенні контракту (в умовах гуртової торгівлі) чи продавцем од- ноосібно (в умовах роздробу). Наприклад, в контракті на постачан- ня певної партії товару може бути зазначено, що початкова ціна діє 6 місяців, потім вона знижується на 10%, ще через 6 місяців

– на 15% і на такому рівні надалі залишатиметься  незмінною.

Ступінчасті ціни стимулюють виробника до скорочення витрат на виробництво, а споживача – до щораз більших закупівель.

Разові ціни встановлюються на продукцію, виготовлену за разовим (індивідуальним) замовленням.


 

Види цін залежно від суб’єкта їх формування


Ціна попиту (покупця) – ціна, за якою покупець готовий придбати товар. Ціна попиту оголошується покупцем пе- ред укладенням контракту. З погляду еко- номічної теорії, це максимальна ціна, на яку згоден покупець.


Ціна пропозиції (продавця) формується з боку виробника і ві- дображає його інтереси. В економічній теорії це мінімальна ціна, за якою виробник згоден продавати свій товар.

Рівноважна ціна складається як компроміс між попитом і про- позицією (між ціною попиту і ціною пропозиції). За такої ціни ве- личини попиту і пропозиції товару на ринку збігаються.


 

Види цін в залеж- ності від ураху- вання податків та інших плате- жів

Види цін за харак- тером цінової ін- формації


Ціна-нетто – «чиста» ціна товару, без урахування конкретних умов купівлі-про- дажу (податків, знижок, транспортних ви- трат, страхування та ін.).

Ціна-брутто (фактурна ціна)   – ціна, розрахована з урахуванням додат- кових умов купівлі-продажу.

Базові (базисні) ціни – ціни, які ви- користовують як основу при розрахунку фактичних цін купівлі-продажу. Рівень базової ціни може бути і низьким, і висо- ким. Реальна ціна відрізняється від базо-


вої нарахуванням надбавок (знижок), які відповідають особливим


 

характеристикам самого товару чи умовам його постачання. Під час узгодження остаточної ціни розмір надбавок (знижок) може сягнути від 15-30% до 50% і навіть більше.

Контрактні ціни (фактичні, ціни фактичних операцій)

– ціни, за якими фактично були здійснені операції у минулому. Залежно від ринкової кон’юнктури контрактна ціна може тяжіти і до ціни попиту, і до ціни пропозиції. Ціни фактичних угод фіксуються в спеціальних комерційних документах (контрактах чи рахунках) і відображають реальні умови комерційної операції (кількість і якість товару, терміни та умови постачання, умови платежу та ін.). Звісно, контрактні ціни є найбільш обґрунтованим критерієм при визначенні ціни конкретної угоди, проте одержати докладну інформацію про них є проблематичним, бо вона є комерційною таємницею компаній. Навіть якщо такі ціни епізодично з’являються у друкованих виданнях, їх досить складно аналізувати через значну диференціацію залежно від умов конкретних угод.

Довідкові  (публіковані)  ціни  –  гуртові  ціни  внутрішньої чи зовнішньої торгівлі, які друкуються у спеціальних і фірмових джерелах інформації (економічні газети і журнали, спеціальні бюлетені, каталоги, прейскуранти та ін.). Довідкові ціни зазви- чай стосуються сировини, матеріалів, палива, хімічної продукції, прокату металів тощо. Варто наголосити, що вони не є цінами фактичних угод, бо відображають лише пропозицію продавців, а відтак відіграють роль відправної точки, або базової ціни, з якої починається уторгування цін при укладенні контрактів. Через це довідкові ціни складно використовувати в інформаційних цілях.

За формою представлення довідкові ціни є двох типів:

•           ціни прейскурантів, каталогів, проспектів – вони публі- куються в спеціальних галузевих виданнях фірмами-ви- робниками стосовно стандартної, масової продукції поряд із зазначенням короткої характеристики її техніко-еконо- мічних параметрів. Оскільки прейскурантні ціни в осно- вному характерні для конкурентних ринків, то при їхньому розробленні найперше враховують ціни конкурентів. Через багатопозиційність прейскурантів включеним до них цінам притаманна висока міра узагальнення, агрегування;

•           ціни пропозицій – їх встановлюють виробники спеціаль- ної продукції дрібносерійного чи індивідуального виготов- лення без узгодження зі споживачами, але з включенням


 

в ціну основних умов угоди та з врахуванням реальних рин- кових умов. Інформація про ціни пропозицій надходить до споживачів через рекламні проспекти, бюлетені, галузеві періодичні видання або ж часто у відповідь на споживацькі запити. Ціни пропозицій більшою мірою, ніж ціни прейску- рантів, враховують внутрішньофірмові умови виробництва, споживчий ефект виробів, його параметри та ін. Тому ціни пропозицій позбавлені осереднення і є більш адресними.


 

Види цін за формою органі- зації торгівлі


Трансфертна ціна – різновид від- пускної ціни, який використовують при здійсненні комерційних операцій між підрозділами однієї фірми чи підприєм- ства. Трансфертна ціна може застосову-


ватися до готових виробів, напівфабрикатів, сировини, послуг, у тому числі управлінських платежів і відсотків за кредит. Останні- ми роками ця ціна набула значного поширення, особливо в сфері міжнародної торгівлі (між компаніями та їхніми зарубіжними філі- ями). Використання трансфертних цін може справляти суттєвий вплив на конкурентоспроможність фірми на ринку. Так, шляхом зниження цін на сировину і матеріали, які поставляються дочірні- ми підприємствами, є змога відчутно підвищити конкурентоспро- можність кінцевого товару. Також знижені трансфертні ціни іноді застосовують для зменшення митних зборів, хоча це суперечить антимонопольному законодавству і може бути покаране.

Біржова ціна (біржове котирування) є різновидом гуртових цін, що формуються на біржі – постійно діючому ринку масових, однорідних (стандартних) товарів з мінливим характером ціни (більшість з них – сировинні товари). Біржова ціна – це така ціна, за якою було здійснено більшість фактичних угод для кожного місця постачання упродовж дня. Ціни бірж регулярно публікуються котирувальними комісіями у біржових бюлетенях, а також в масових періодичних виданнях.

Особливого значення біржові котирування набувають у світо- вій торгівлі, адже вони формують уявлення про світові ціни, най- більшою мірою відповідаючи їхнім ознакам. Зазвичай ціни фак- тичних угод у внутрішній чи зовнішній торгівлі формують, беручи за основу біржову ціну та додаючи до неї націнки залежно від якос- ті товарів, відстані товару від місця постачання та ін.


 

Ціна аукціону – ціна, що формується в спеціальних місцях публічного продажу товарів – аукціонах. На відміну від бірж на аукціонах реалізуються нестандартні товари, які потребують попереднього огляду та демонстрації (витвори мистецтва, антикваріат, пушно-міхові вироби, дорогоцінне каміння, ексклюзивні  товари  та  ін.),  тобто  ціна  призначається  лише на наявний товар. За механізмом функціонування аукціон є прикладом «ринку продавця», для якого властиве перевищення попиту над пропозицією, тому під час аукціонного торгу ціни зазвичай рухаються вверх. Серед цін аукціону виділяють:

•           стартову ціну – ціну, з якої розпочинається аукціонний торг. Її рівень залежить  від вартості товару (лота),  ціни схожого чи аналогічного товару на минулих аукціонах, інформованості продавця про попит на товар, іміджу аукціону та ін.;

•           ціну аукціонного кроку – проміжну ціну, яка оголошується покупцем та зазвичай перевищує стартову;

•           ціну фактичного продажу, яка є максимальною з тих, що оголосили покупці. Вона перевищує стартову ціну на суму цін аукціонних кроків. Її рівень залежить від ринкової кон’юнктури та вправності аукціоніста, що керує торгами.

Розрив між стартовою та фактичною ціною продажу може бути

вельми значним (часто він становить кілька разів), проте прак- тика показує, що він знаходиться в оберненій залежності від час- тоти проведення торгів (що частіше відбувається торг, то менше ціновий розрив). Це легко пояснити несуттєвими змінами витрат на виробництво та попиту, які можуть статися впродовж коротко- го проміжку часу. Загалом ціна аукціону в більшості випадків не може бути орієнтиром при формуванні фактичної ціни

Тендерна ціна – ціна спеціалізованої форми торгівлі, за якої учасники змагаються за отримання замовлення на виконання певних робіт. До проведення власне тендеру покупець (замовник) оголошує заявку та приймає пропозиції від потенційних покупців. Під час тендеру обирається та з пропозицій, що найбільшою мірою влаштовує покупця за ціною і якістю. Тендери відрізняються від аукціонів тим, що не є відкритими, за інших рівних умов покупець віддає перевагу найнижчій ціні, а також оскільки найчастіше тендери ініціює держава, то й ціни тендерів не позбавлені державного втручання. Серед спільних рис треба відзначити нерегулярність проведення обох типів торгів та нестандартність товару.


 

Види цін за використанням у маркетингу


 

Ціна придбання (продажу) – ціна, за якою було здійснено купівлю товару.

Ціна споживання розраховується для товарів тривалого використання і включає витрати на експлуатацію (обслу-


говування, ремонт, запчастини, доставляння та ін.). Тому витра- ти споживача складаються з двох частин: ціни придбання товару і ціни споживання. Зазвичай ціна споживання набагато вища за ціну придбання. Наприклад, для легкового транспорту вона ста- новить 80% усіх витрат покупця, а побутового холодильника – 90% (за повний термін експлуатації).

Питома ціна – грошова сума витрат, що припадає на умов- ну одиницю корисності виробу. Питому ціну використовують при аналізі конкурентоспроможності товару, маючи на увазі, що по- купець прагне придбати той товар, питома ціна якого мінімальна.


 

Види цін, які використо- вуються в обліку, статистиці, аналізі, плануванні й оподаткуванні


Ця класифікація цін стоїть дещо осто- ронь решти критеріїв і не має прямого відношення до ціноутворення, проте за певних умов може використовуватись у ньому опосередковано.

Поточні (чинні) ціни – ціни, що скла- лися в поточний період часу. Їх викорис- товують при щорічному розрахунку вар- тості товарної і реалізованої продукції,


суми прибутку, визначенні балансу доходів і витрат, складанні біз- нес-планів та інших документів прогнозного характеру.

Порівняльні (незмінні) ціни використовують різні суб’єкти для характеристики динаміки економічних показників. Напри- клад, при статистичному аналізі показників за кілька минулих пе- ріодів і плануванні на майбутній період не варто використовувати поточні ціни кожного періоду, особливо якщо вони не є (чи не бу- дуть) стабільними, бо це спотворить висновки. В таких випадках потрібно застосовувати порівняльні ціни, тобто брати до уваги ви- значений за певною методикою незмінний рівень цін.

Звичайні ціни є різновидом порівняльних цін, які використо- вують в оподаткуванні. Звичайні ціни в Україні виникли внаслі- док розпродажу державного майна за вкрай низькими цінами, від чого державний бюджет зазнав великих втрат. З метою перешко- джання такій практиці з’явилося визначення звичайної ціни як


 

такої, що вона може бути отримана в разі продажу майна особам, не пов’язаним з продавцем, тобто за звичайних умов господарю- вання. При визначенні звичайних цін на окремі товари податкові органи користуються збірником Державного комітету статистики про середні ціни та їх індекси, а також аналогічними збірниками обласного рівня. У зовнішній торгівлі звичайними цінами є інди- кативні ціни.

Справедливі ціни  – це ціни, за якими реалізуються товари та які мають вміст розміру операційних витрат і операційного прибутку, запозиченого від цін на аналогічні товари у інших підприємств. Фактично справедливі ціни є близькими до реальних ринкових цін, оскільки віддзеркалюють поточний споживчий попит і пропозицію на певний момент часу. Справедливі ціни призначені для оцінювання реальних ринкових цін цінних паперів, залишків виробничих запасів, готової продукції і товарів та інших активів підприємств в разі виставлення їх на продаж. За допомогою справедливих цін встановлюють міру реальності деяких цін на ідентичні активи. В цьому випадку вони мають той самий сенс, що й звичайні і порівняльні ціни.

Середні ціни розраховують за групами однорідних товарів з метою отримання усереднених даних про ціни певної галузі, регі- ону тощо.

Індекси цін – спеціальні статистичні показники, котрі показують динаміку цін за певний проміжок часу. Індекси можуть бути індивідуальними (свідчать про зміну цін одного товару) та загальними (свідчать про зміну цін групи товарів).


 

Система цін як співвідношення між цінами


Друга складова систематизації цін по- лягає в тому, що усі ціни будь-якого вну- трішнього ринку розглядаються як сис- тема співвідношень цін на абсолютно різну продукцію: на виробничі й спожив-


чі товари, на товари й послуги, на хліб і на паливо, на продовольчі й непродовольчі товари, на вітчизняні й імпортні товари, на про- довольство й алкогольні напої, на товари першої необхідності й на предмети розкошу та ін. Попри те, що ці товари й товарні групи доволі складно зіставити між собою за споживчими властивостя- ми, ціни на них є цілком співмірними і навіть піддаються певній умовній ієрархії.


 

Основою цього об’єктивного факту, який полягає в наявності внутрішнього взаємозв’язку цін в межах декотрої єдиної системи, є підпорядкованість різних стадій суспільного відтворення. Оскільки окремі галузі тісно взаємозв’язані між собою, встановлення кількісних пропорцій між ними визначає певне співвідношення цін. Якщо на продукцію одних галузей будуть встановлені над- то високі ціни, а на продукцію інших – надто низькі, тобто якщо чистий дохід буде необґрунтовано перерозподілено на користь одних галузей, то це може спричинити порушення пропорційності між окремими сферами матеріального виробництва.

В основі шкали цін лежить співвідношення економічних цінностей товарів, які, в свою чергу, обумовлені дією об’єктивних чинників окремо взятого періоду. Таким чином, єдина система економічних цінностей може бути довготривалою чи поточною. Система співвідношень довготривалих економічних цінностей будується для значного часового періоду, в якому згладжуються підйоми й спади економічного розвитку. Її можна умовно розглядати як шкалу співвідношень вартостей. Систему співвідношень економічних цінностей поточного періоду можна назвати шкалою цін байдужості, тобто шкалою таких цін, якими їм належало б бути на загальну думку тепер.

Довготривала система цінностей рідко збігається з поточною. Так, існують економічні цінності сьогодення чи завтрашнього дня, а існують економічні цінності на роки, десятиліття і навіть «на всі часи». Наприклад, замість «живого» транспорту в певний період часу з›явилися автомобіль і паровоз, згодом їхнє місце посіли літа- ки. Свічки й дрова були замінені електрикою. А от незмінною цін- ністю донині залишаються хліб і сіль, які повсякчас були мірилом вартості решти товарів.

Система економічних цінностей будується на взаємному впливі оцінок товарів: оцінка одного товару впливає на решту оцінок, а решта оцінок впливає на оцінку одного товару. Наприклад, об’єктивною основою зміни оцінки певного товару може бути зростання витрат на його виробництво або відповідних витрат на аналогічні товари. Здорожчання (чи здешевлення) імпортних товарів потребує адекватної зміни оцінок і вітчизняних товарів.

І довготривала, і поточна система економічних цінностей є еталоном для співвідношення ринкових, фактичних цін. Система економічних цінностей певного періоду розвитку економіки з усталеним  рівнем НТП і типом суспільно-економічного  устрою


 

визначає економічні цінності сьогодення, а вони, своєю чергою, визначають ринкові ціни. Ціни на окремі продукти можуть віднос- но дешевшати і дорожчати, але система цінностей зберігає в собі критерії оцінки. Саме це дає змогу робити висновки типу «м’ясо по- дорожчало». Це означає, що в ряді цін на різні продукти м’ясо посі- дає нині не те місце, яке йому належало б посідати. Продукт також може стати відносно дорогим (дешевим) без підвищення (знижен- ня) його ціни: це станеться в тому разі, якщо на інші продукти ціни зміняться, а на цей продукт – ні.

Взаємовплив системи економічних цінностей і системи ринко- вих цін схематично відтворює рис. 2.13. На ньому у вигляді шкал позначено три системи незмінної товарної номенклатури: довго- тривала система економічних цінностей, система економічних цінностей поточного періоду (цін байдужості) і система ринкових цін поточного періоду. Умовно представлено десять найважливі- ших товарів (наприклад: борошно, квадратний метр житлової пло- щі, масло м’ясо, цукор, бавовняні тканини, кольоровий телевізор, автомобільний бензин, електроенергія, вантажний вагон, трак- тор). За базовий товар, ціна якого виражена 100%-ю величиною, прийнято в усіх трьох шкалах один товар, наприклад, центнер бо- рошна (товар № 7), а ціни решти товарів вимірюються у відсотках

– як відношення до ціни цього товару.

Номенклатура товарів усіх трьох шкал, зображених на рис.

2.13, однакова. У всіх варіантах зберігається як базовий один і той самий товар, ціна якого прийнята за 100%. Порядковий номер кожного з десяти товарів також однаковий. Проранжовано оцінки товарів (в порядку зростання) лише на шкалі довготривалих еконо- мічних цінностей. «Сплески» на шкалі системи цін байдужості вка- зують на їхнє відхилення від вартостей під впливом об’єктивних чинників теперішнього моменту, які обґрунтовано мотивують ці відхилення. Більш хаотичними є «сплески» чинних ринкових цін, які відображають вплив усіх чинників: і об’єктивних (прогнозова- них), і випадкових.

Чому ринкові ціни відхиляються від поточних і довготрива- лих  цінностей? По-перше, реальні  ринкові ціни відрізняються від економічних оцінок під впливом безлічі випадкових чинни- ків. По-друге, істотно спотворює систему економічних цінностей інфляція. Так, в період інфляції ціни на різні товари зростають нерівномірно, що деформує систему ринкових цін, відхиляючи її від системи цінностей. Особливо небезпечним це стає при гіперін-


 

фляції, коли з’являється тенденція повернення до натурального обміну товарами. Останній, як правило, є нееквівалентним, а тому виводить товари з системи цін і цінностей, що несприятливо позначається на ринковій кон’юнктурі, а, отже, і на формуванні ринкових цін.


 

100 %

100 %

100 %


1          2          3          4          5    6    7          8          9          10

1          2          3          4          5    6    7          8          9          10

1          2          3          4          5    6    7          8          9          10


Шкала довготривалих економічних цінностей

Шкала поточних економічних цінностей

Шкала ринкових цін


 

Рис. 2.13. Взаємозв›язки трьох шкал в системі співвідношень цін

Практичне значення шкал співвідношень цін для завдань ціноутворення важко переоцінити. З рис. 2.13 можна відстежити три стадії ціноутворення:

1)  формування          економічної   цінності          як        довготривалого орієнтиру;

2)  визначення  ціни байдужості, тобто  очікуваної ринкової вартості, оцінки на сьогодні;

3)  встановлення фактичної ринкової ціни.

Вказаний процес, по суті, є сучасним ціннісним ціноутворення, і відносно одного виду товару оцінка відбувається так, як це показано на рис. 2.14.


 


Індивідуальна економічна цін- ність товару «А»


 

Ринкова ціна товару «А»


 


Середня ціна байдужості певного виду товару


 

...

...


 

...

...


Середня ринкова ціна товару певного виду


 


Індивідуальна економічна цін- ність товару «Я»


 

Ринкова ціна то- вару «Я»


 

Рис. 2.14. Алгоритм формування індивідуальних і середніх цін


 

Приклад 2.16


Виробник годинників фірма «Віолент» планує до виробництва дві нові моделі економ-класу:  модель А типу «будильник» та модель  Б – настінний годинник.


Потрібно з’ясувати середню з погляду споживачів ринкову ціну годинників обох типів, адже на ринку представлено кілька схожих моделей, які пропо- нують інші фірми. Розрахунок ціни проводять в три етапи:

1)  споживачів просять вказати прийнятні з їхньої точки зору ціни на го- динники різних виробників;

2)  розраховують  середні арифметичні значення оцінок споживачів по кожному товару;

3)  на основі отриманих середніх оцінок визначають ціну як їхнє середнє значення, залежне від кількості фірм-виробників.

Отримана середньоринкова оцінка стає основою для визначення ціни на новий годинник.

Відділ маркетингу фірми «Віолент» з’ясував, що на ринку представлено три різновиди моделі А, що випускаються трьома фірмами, а також два різ- новиди моделі Б, що випускаються двома фірмами. Під час опитування спо- живачів, яку ціну вони б заплатили за годинник з певними характеристиками (марки виробників не називалися), отримані відповіді, фрагмент яких наведе- но в табл. 2.5.


 

Таблиця 2.6. Споживацькі оцінки цін різних годинників

 

 

Респонденти

 

Ціни на різновиді моделі А, що випускаються різними фірмами, грн

Ціна на різновиді товару Б, що випускаються різними фірмами, грн

Фірма 1

Фірма 2

Фірма 3

Фірма 1

Фірма 2

1

2

3

4

5

6

1

2

3

4

5

4

5

3

3

4

3

2

4

4

3

4

2

3

4

2

8

7

6

7

7

5

6

7

6

5

Середні оцінки

3,8

3,2

3

7

5,8

 

Середні ціни становлять:

модель А = (3,8 + 3,2 + 3) : 3 = 3,33 грн. модель Б = (7 + 5,8) : 2 = 6,4 грн.

Ці середньоринкові ціни є орієнтиром при ухваленні остаточної ціни но- вих товарів з аналогічними характеристиками.

Проте як реально вимірити довготривалі чи поточні цінності, а на їхній основі – ринкові ціни? Довготривалі (поточні) економічні цінності можуть бути приблизно розраховані як середні ціни з ринкових цін минулого періоду і прогнозних цін на досяжний період  майбутнього.  Ринкові  ціни  можуть  бути  отримані  на основі коригування цінностей на витрати виробництва й обігу. Обстеження системи цін може проводитися в двох варіантах: на основі середніх цін і на основі цін на товари-представники. Використання товарів-представників потребує розповсюдження тенденцій, виявлених відносно таких товарів, на решту – так звані інші товари. Наприклад, якщо з товарної групи «м’ясо і птиця» для конкретного дослідження обрана «яловичина (крім безкісткового м’яса)», то це означає, що тенденція, виявлена по цьому товару- представникові, буде поширена й на інші види цієї товарної групи:

«свинину», «фарш м’ясний», «печінку», «кури» та «інші (баранина, м’ясо кроликів)». Якщо товар-представник обраний не випадково (посідає високу питому вагу в товарній групі, є у продажу повсюдно тощо), то розповсюдження даних щодо одного товару на весь обсяг реалізації товарної групи є достатньо обґрунтованим.