5.1.3. Рівні управління сервісного підприємства

Виходячи з переліку завдань, можна зробити висновок, що мене­джери на підприємстві відіграють певні ролі та виконують різні функ­ції. Тому на підприємстві будь-якої сфери повинен бути чіткий розпо­діл функцій у роботі менеджерів різних рівнів. Одна з форм поділу управлінської роботи має горизонтальний характер розміщення конк­ретних керівників на чолі окремих підрозділів. Така робота прово­диться з метою забезпечення успішної діяльності організації. Деяким керівникам доводиться витрачати час на координування роботи інших керівників, які, у свою чергу, також здійснюють координацію. Це від­бувається до рівня того керівника, який координує роботу неуправлін-ського персоналу — людей, що фізично виробляють продукцію або надають послуги. В результаті такого вертикального поділу праці утворюються рівні управління. Зазвичай в організації, щоб визначити, на якому рівні перебуває один керівник стосовно іншого, слід з'ясува­ти його посаду.

Незалежно від того, скільки є рівнів управління, менеджерів тради­ційно поділяють на три категорії. Соціолог Т. Парсонс розглядає ці ка­тегорії з огляду на функції, які виконує менеджер в організації. Згідно з визначенням Нарсонса, особи на технічному рівні в основному займа­ються щоденними операціями та діями, необхідними для забезпечення ефективної праці без перешкод у виробництві продукції або наданні по­слуг. Особи, котрі перебувають на управлінському рівні, здійснюють управління та координацію всередині організації; вони узгоджують фо­рми діяльності різних підрозділів організації. Менеджери на інституцій-ному рівні розробляють довготермінові (перспективні) плани, форму­люють цілі, роблять усе, щоб організація адаптувалася до різних змін, керують відносинами між організацією та зовнішнім середовищем, а та­кож суспільством, в якому функціонує певна організація [4].

Сучасні науковці вирізняють три рівні управління: менеджерів ни­зової ланки, або операційних менеджерів, менеджерів середньої та вищої ланок. На рис. 5.2 зображено відповідність між цими рівнями та концепцією рівнів управління за Т. Парсонсом. В спеціалізованій літе­ратурі можна також зустріти визначення рівнів управління як ієрархії управління або піраміди менеджменту.

Молодші начальники, яких також називають менеджери першої (низової) ланки, або операційними менеджерами, становлять організа­ційний рівень, розташований над робітниками та іншими виконавця­ми. Молодші начальники контролюють виконання операційних за­вдань з метою безперервного забезпечення інформацією про правиль­ність їх вирішення. Менеджери цієї ланки часто відповідають за безпосереднє використання наданих їм ресурсів, таких як сировина та обладнання. Типовою назвою посади на такому рівні є завідувач скла­ду, лабораторії, провідний спеціаліст, майстер, головний контролер.

 


Роботу молодших начальників координують і контролюють мене­джери середньої ланки. За останнє десятиріччя середня ланка управ­ління значно збільшилася і за чисельністю, і за значущістю. Менеджер середньої ланки часто очолює великий підрозділ або відділ в організа­ції. Характер його роботи більшою мірою визначається змістом роботи підрозділу, ніж організації загалом. Менеджери цієї ланки управління займають такі посади: директор філії, начальники функціональних підрозділів, начальники адміністративних служб, старший менеджер. Це проміжна ланка між вищою та низовою, її менеджери готують ін­формацію для рішень, що ухвалюють менеджери вищої ланки та пере­дають їх у вигляді завдань керівникам нижчої ланки.

Вищий організаційний рівень — менеджери вищої ланки — менш численний, ніж інші. Типовими посадами цієї ланки є: голова ради, президент, директор. Менеджери вищої ланки відповідають за прийн­яття найважливіших рішень для організації загалом або для основної частини організації зокрема.

Ієрархія управління є інструментом для реалізації цілей підприємс­тва і гарантом збереження його системи. Чим вищий ієрархічний рі­вень, тим більший об'єм виконуваних функцій, більше відповідально­сті, стратегічних рішень і доступу до інформації. Одночасно підвищу­ються вимоги до кваліфікації і рівень особистої свободи в прийнятті управлінських рішень.