1.5. МЕТОДОЛОГІЯ ЕКОНОМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Методологія — це система принципів наукового дослідження; вчення про науковий метод пізнання законів природи за допомогою сукупності методів дослідження, що застосовуються в будь-якій науці відповідно до специфіки об'єкта її пізнання.
Саме методологія визначає, якою мірою отримана інформація може слугувати реальною та надійною основою економічних знань.
З формальної точки зору методологія пов'язана з операціями, за допомогою яких формується пізнання. Таким чином, «методологія» — це сукупність дослідницьких процедур, техніки та методів, у тому числі і прийоми збору й обробки техніко-економічних, екологічних і соціальних даних.
Змістове розуміння методології виходить з того, що за її допомогою реалізується евристична (пошукова) функція предметної галузі дослідження.
Різні системи теоретичних знань мають сенс тоді, коли вони не тільки пояснюють предметну галузь, а й одночасно є інструментом пошуку нових знань для побудови відповідних економічних моделей. Економічна теорія формулює принципи й закони, що відбивають об'єктивність розвитку економіки. У той же час вона є методом подальшого проникнення у ще не вивчені сфери системи господарювання на базі знань, перевірених практикою. «Всякая наука — прикладная логика», — писав Гегель.
У сучасній літературі можна знайти трактування трьох основних функцій теорії, що орієнтують, класифікують та передбачають. Перша спрямовує зусилля аналітика на збір даних, друга — на встановлення залежностей, третя — допомагає систематизувати факти, залежності шляхом виявлення логічних, математичних залежностей, а не випадковості.
У класичній науці об'єкт дослідження розглядається як «некая данность», яка не залежить ані від дослідника, ані від інструментарію пізнання. Загальнонаукові принципи розробляються в логіці і методології наукового дослідження, є, таким чином, результатом просування загальної наукової методології.
Один із загальнонаукових принципів вимагає визначення стійкості, інваріантності в різноманітних господарських зв'язках, їх змінах та залежностях.
Як застосовується цей принцип на практиці? Наприклад, під час дослідження змін продуктивності праці необхідно визначити «ядро», найвпливовіші фактори. Треба мати на увазі, що для кожної історичної епохи притаманне своє ядро факторів. За однією з класифікацій виділяємо найвпливовіші показники: технічного, технологічного, економічного, екологічного та соціального спрямування.
Загальне методологічне правило, про яке йде мова, спрямовує до порядку дій, за якого в аналізі повинні бути передбачені процедури, які сприяють розглядати загальну структуру чинників у різноманітності їх проявів.
Можна виділити три типи конкретних ситуацій.
Перша — проектуюча (уявлення ситуації). Її особливість в тім, що дослідник (аналітик) абстрагується від впливу конкретних зовнішніх і внутрішніх чинників.
Тоді передбачувана математична модель буде мати вигляд:
у = 0,02 + 0,2х1 + 0,3х2 + 0,15*3 + 0,1*4 + 0,1*5 + °,03х6.
Другий тип ситуації — реальна урівноважена, в якій враховуються конкретні господарські процеси, операції (позитивні, негативні), тобто в реальному варіанті.
Тепер наша модель може мати такий вигляд:
у = 0,03 + 0,2х1 + 0,19х2 + 0,35х3 + 0,1х4 + 0,08х5 + 0,05х6.
Третій тип ситуації — кризовий стан, банкрутство, соціальний вибух тощо. В такій ситуації знаходиться система господарювання, яка не задовольняє ні суспільство, ні конкретних робітників. За таких умов необхідно визначити поріг, тобто кордон, за яким формуються такі відносини.
В такій ситуації наша математична модель може виглядати так:
у = 0,02 + 0,2х1 + 0,07х2 + 0,1х3 + 0,1х4 + 0,35х5 + 0,16х6.
Порівняння даних у трьох описаних ситуаціях підтверджує, що деякі одні сфери формування чинників притаманні всім трьом ситуаціям, інші — специфічні тільки для однієї.
Для реалізації другого важливого методологічного принципу — процесуального підходу доцільно розглядати показники в динаміці. Тому що в одному періоді (році, 3-5 роках) домінуючим інтегральним показником був рівень технології, в іншому — стан основних виробничих фондів, і т.д.