1.5. МЕТОДОЛОГІЯ ЕКОНОМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Методологія — це система принципів наукового дослідження; вчення про науковий метод пізнання законів природи за допомогою сукупності методів дослідження, що застосовуються в будь-якій науці відповідно до специфіки об'єкта її пізнання.

Саме методологія визначає, якою мірою отримана інформація може слугувати реальною та надійною основою економічних знань.

З формальної точки зору методологія пов'язана з операціями, за допомогою яких формується пізнання. Таким чином, «методологія» — це сукупність дослідницьких процедур, техніки та методів, у тому числі і прийоми збору й обробки техніко-економічних, екологічних і соціальних даних.

Змістове розуміння методології виходить з того, що за її допо­могою реалізується евристична (пошукова) функція предметної галузі дослідження.

Різні системи теоретичних знань мають сенс тоді, коли вони не тільки пояснюють предметну галузь, а й одночасно є інструментом пошуку нових знань для побудови відповідних економічних моде­лей. Економічна теорія формулює принципи й закони, що відбива­ють об'єктивність розвитку економіки. У той же час вона є методом подальшого проникнення у ще не вивчені сфери системи господа­рювання на базі знань, перевірених практикою. «Всякая наука — прикладная логика», — писав Гегель.

У сучасній літературі можна знайти трактування трьох основних функцій теорії, що орієнтують, класифікують та передбачають. Пер­ша спрямовує зусилля аналітика на збір даних, друга — на встанов­лення залежностей, третя — допомагає систематизувати факти, за­лежності шляхом виявлення логічних, математичних залежностей, а не випадковості.

У класичній науці об'єкт дослідження розглядається як «некая данность», яка не залежить ані від дослідника, ані від інструмента­рію пізнання. Загальнонаукові принципи розробляються в логіці і методології наукового дослідження, є, таким чином, результатом просування загальної наукової методології.

Один із загальнонаукових принципів вимагає визначення стійкості, інваріантності в різноманітних господарських зв'язках, їх змінах та залежностях.

Як застосовується цей принцип на практиці? Наприклад, під час дослідження змін продуктивності праці необхідно визначити «ядро», найвпливовіші фактори. Треба мати на увазі, що для кожної істо­ричної епохи притаманне своє ядро факторів. За однією з класифі­кацій виділяємо найвпливовіші показники: технічного, технологіч­ного, економічного, екологічного та соціального спрямування.

Загальне методологічне правило, про яке йде мова, спрямовує до порядку дій, за якого в аналізі повинні бути передбачені процедури, які сприяють розглядати загальну структуру чинників у різноманіт­ності їх проявів.

Можна виділити три типи конкретних ситуацій.

Перша — проектуюча (уявлення ситуації). Її особливість в тім, що дослідник (аналітик) абстрагується від впливу конкретних зов­нішніх і внутрішніх чинників.

Тоді передбачувана математична модель буде мати вигляд:

у = 0,02 + 0,2х1 + 0,3х2 + 0,15*3 + 0,1*4 + 0,1*5 + °,03х6.

Другий тип ситуації — реальна урівноважена, в якій врахову­ються конкретні господарські процеси, операції (позитивні, нега­тивні), тобто в реальному варіанті.

Тепер наша модель може мати такий вигляд:

у = 0,03 + 0,2х1 + 0,19х2 + 0,35х3 + 0,1х4 + 0,08х5 + 0,05х6.

Третій тип ситуації — кризовий стан, банкрутство, соціальний вибух тощо. В такій ситуації знаходиться система господарювання, яка не задовольняє ні суспільство, ні конкретних робітників. За та­ких умов необхідно визначити поріг, тобто кордон, за яким форму­ються такі відносини.

В такій ситуації наша математична модель може виглядати так:

у = 0,02 + 0,2х1 + 0,07х2 + 0,1х3 + 0,1х4 + 0,35х5 + 0,16х6.

Порівняння даних у трьох описаних ситуаціях підтверджує, що деякі одні сфери формування чинників притаманні всім трьом ситу­аціям, інші — специфічні тільки для однієї.

Для реалізації другого важливого методологічного принципу — процесуального підходу доцільно розглядати показники в динаміці. Тому що в одному періоді (році, 3-5 роках) домінуючим інтеграль­ним показником був рівень технології, в іншому — стан основних виробничих фондів, і т.д.