1.4. ОСНОВИ ПРОЦЕСУ ЕВОЛЮЦІЇ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ

УПРАВЛІННЯ*

Економічний аналіз — це функція управління, яка забезпечує науковість прийняття рішень. Це важливий інструментарій виявлення внутрішньогосподарських резервів, основа розробки науково обґрун­тованих планів і управлінських рішень.

Осмислення, розуміння інформації досягається за допомогою економічного аналізу.

Розглянемо сукупність управлінських концепцій в аспекті їх роз­витку у хронологічному порядку. Безумовно, практика управління надзвичайно давня. Аналіз наукових видань дозволяє виділити такі

історичні періоди.

 

Стародавній

І

період

 

(9-7 тисячоліття

 

до н.е.)

* Підрозділ підготовлено за участю доктора педагогічних наук професора Т. В. Рогової.

Одним з перших європейців, хто дав характеристику управління як особ­ливої сфери діяльності, був Сократ. Він був переконаний у тому, що влада в державі повинна належати «кращим», тобто моральним, справедливим і досвід­ченим у галузі управління громадянам. Учень Сократа — Ксенофонт — визначав діяльність з управління як особливий вид мистецтва. Філософ Платон вважав, що управляти державою повинні Закони, але вони занадто абстрактні, і тому здійснювати нагляд за їх виконанням має політик (на рівні підприє­мства — аналітик, авт.), який володіє мистецтвом управління. Сутність його управлінської діяльності повинна полягати в реалізації цих законів до ситуацій, що реально складаються, незалежно від обставин (кольорів прапорів, партій тощо, авт.). Понад 5000 років тому філософи зазначали, що вже на перших етапах умови успішного розв'язання проблем управління (чимось) пов'язували з: існуванням мудрого правителя, мудрих законів, системою виховання в державі, від «мудрості» якої залежить «добробут» народу.

 

Індустріальний

II

період

 

(1776-1910 рр.)

Управлінська думка в Україні також має тривалу історію. її тра­диційно вивчають з Київської Русі. В сучасних наукових досліджен­нях [22] стверджується, що початок цієї історії пов'язаний ще з пе­ріодом дослов'янського поселення. Етнічні території України вже тоді мали певні господарські й управлінські уявлення. Тривалий час вони існували спочатку на рівні практики, а згодом стали мистецтвом, тобто у формі сформульованих правил, порад щодо ведення госпо­дарства. Не завжди при цьому вони були письмово зафіксовані че­рез обмеженість писемних джерел тих років.

Першим звернув увагу на людей-виконавців як фактор рівня ефектив­ності виробництва Р. Оуен. Його ідеї гуманізації управління процесом ви­робництва, визначення необхідності навчання цьому мистецтву, покращання умов праці і побуту пра­цюючих залишаються актуальним і сьогодні.

Інтенсивний розвиток промисловості в ХІХ ст. ускладнив зав­дання управління підприємствами. Для їх успішного розв'язання вже не вистачало досвіду. Усвідомлення цього спонукало до пошуків нових принципів щодо підвищення рівня ефективності управління механізмом господарювання. Виникають перші теорії наукового уп­равління, які стали реальною базою діяльності управлінців.

Незважаючи на довготривалий час розвитку як зарубіжної, так і вітчизняної практики управління, до ХХ ст. становлення управління як науки не відбувалось. Початком визнання управлінням як науки і самостійною галуззю досліджень більшість науковців вважає 1911 р.,


коли була опублікована праця американського інженера У. Тейлора «Принципи наукового управління». Розуміння того, що для ефек­тивного досягнення цілей організацією (підприємством) можна і необхідно управляти систематизовано, безумовно, не виникло вод­ночас. Ця стратегія формувалася тривалий час, починаючи з середи­ни ХІХ ст. до 20-х рр. ХХ ст.

Розвитку управління як наукової дисципліни не притаманна серія послі­довних кроків уперед — це були декіль­ка підходів. Об'єкти управління — це і техніка, і колективи, і безпосередні ке­рівники. Успіхи в розвитку теорії управ­ління залежали від успіхів суміжних, пов'язаних з управлінням, галузей: ма­тематики, фізики, інженерних наук: математики, фізики, інженерних наук, соціології, психології, антропології тощо. У міру розвитку цих галузей знань розвивалася і сфера управління організацією. Нові знання допомагали спеціалістам зрозуміти, чому деякі попередні теорії інколи не витримували практичної апробації, і змушували знаходити нові підходи щодо управління. У наш час у науковій літе­ратурі з теорії управління визначено основні школи теорії і практи­ки управління.

Еволюція управління як науки:


Подпись: Школа наукового	1885
управління	1920

Важливий внесок цієї школи — систем­не використання стимулювання з ме­тою зацікавлення робітників у підви­щенні продуктивності праці. Ключовим елементом даного підходу було те, що за більшу кількість виробленої продукції робітники отримували більшу гро­шову винагороду. Таку систему трактували як «мистецтво видавлювання поту».


Подпись: Адміністративна	1920
школа управління	
(класична)	1950

Були вироблені підходи до вдоскона­лення управління організацією в ціло­му, з точки зору широкої перспективи. Головний внесок в теорію управління полягав у тому, що управління розглядалось як універ­сальний процес, що складається з взаємопов'язаних фун­кцій: планування, організація тощо. Метою цієї школи було створення універсальних принципів управління.


Подпись: Школа людських	1930
відносин	1950
(неокласична)

Значення наукових підходів цієї школи полягає у початку розв'язання проблем психологічного аспекту управління. Ав­тори визначили управління як «забез­печення виконання роботи за допомогою інших осіб», тоб­то якщо керівник колективу піклується про своїх підлеглих, то рівень їхньої задоволеності зростає, що приводить до під­вищення результатів праці. Підійшли до розуміння менед­жменту через призму людської природи, потенціалу люди­ни, її цінностей. Дж. Мейо створив соціальну філософію управління, теорію людської поведінки в колективі; Ф. Рот-лісбергер — принципи людського управління. З ідеями цієї школи в Україні 20-х рр. XX ст. була пов,язана соціально-трудова концепція М. Вітке — створення «духу вулика».


Подпись: Школа	1950
поведінських	
наук	сьогодення

Основна мета цієї школи — підвищення ефективності функціонування органі­зації за рахунок підвищення ефектив­ності її людських ресурсів. Школа по-ведінських наук відрізняється від школи людських відносин, котра зосереджувалась перш за все на методах налагоджу­вання міжособистісних відносин. Новий підхід був спрямо­ваний на надання допомоги робітнику усвідомлювати свої особисті можливості на базі концепцій поведінських наук. Такий підхід у 60-ті рр. ХХ ст. охопив всю галузь управлін­ня. Творці цієї школи вбачали в цьому підході «единствен­ный наилучший путь» рішення управлінських проблем.


Подпись: Школа	1950
кількісного	
підходу	сьогодення

її основною характеристикою є заміна словесних міркувань і описового ана­лізу моделями, символами і кількісни­ми значеннями. Вчені цього наукового напряму передбачають пошук з більшості рішень тих, що будуть оптимальними. Представники цієї школи розгляда­ють управління як процес логічний і такий, що піддається формалізації, тобто його можна висловити математично. Саме кількісна школа в управлінні стимулювала залучен­ня положень теорії кібернетики — галузей науки, що син­тезують, інтегрують складні явища, — до управління. Ідея Друкера про те, що управління має починатися з розроб­лення цілей і потім переходити до визначення функцій, системи взаємодії, і процесу, стала революційним починан­ням в управлінні, докорінно змінила його логіку. Представники цієї школи практично ставляться до ідей шко­ли людських відносин. На думку Друкера менеджер пови­нен дбати про досягнення економічних цілей і про клієнтів, а не про створення «радості для робітників». Водночас він вважає, що відносини на роботі грунтуються на взаємній повазі, відстоює ідеї самоврядування трудового колективу.

На превеликий жаль, у 30-х рр. XX ст. дослідження в галузі на­уки управління в СРСР були призупинені, всі попередні етапи роз­витку радянської управлінської думки були визнані як безплідні, схоластичні вправи, як гра в абстракції і схеми тощо.