1.4. ОСНОВИ ПРОЦЕСУ ЕВОЛЮЦІЇ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ
УПРАВЛІННЯ*
Економічний аналіз — це функція управління, яка забезпечує науковість прийняття рішень. Це важливий інструментарій виявлення внутрішньогосподарських резервів, основа розробки науково обґрунтованих планів і управлінських рішень.
Осмислення, розуміння інформації досягається за допомогою економічного аналізу.
Розглянемо сукупність управлінських концепцій в аспекті їх розвитку у хронологічному порядку. Безумовно, практика управління надзвичайно давня. Аналіз наукових видань дозволяє виділити такі
історичні періоди.
|
|
Стародавній |
|
І |
період |
|
|
(9-7 тисячоліття |
|
|
до н.е.) |
* Підрозділ підготовлено за участю доктора педагогічних наук професора Т. В. Рогової.
Одним з перших європейців, хто дав характеристику управління як особливої сфери діяльності, був Сократ. Він був переконаний у тому, що влада в державі повинна належати «кращим», тобто моральним, справедливим і досвідченим у галузі управління громадянам. Учень Сократа — Ксенофонт — визначав діяльність з управління як особливий вид мистецтва. Філософ Платон вважав, що управляти державою повинні Закони, але вони занадто абстрактні, і тому здійснювати нагляд за їх виконанням має політик (на рівні підприємства — аналітик, авт.), який володіє мистецтвом управління. Сутність його управлінської діяльності повинна полягати в реалізації цих законів до ситуацій, що реально складаються, незалежно від обставин (кольорів прапорів, партій тощо, авт.). Понад 5000 років тому філософи зазначали, що вже на перших етапах умови успішного розв'язання проблем управління (чимось) пов'язували з: існуванням мудрого правителя, мудрих законів, системою виховання в державі, від «мудрості» якої залежить «добробут» народу.
|
|
Індустріальний |
|
II |
період |
|
|
(1776-1910 рр.) |
Управлінська думка в Україні також має тривалу історію. її традиційно вивчають з Київської Русі. В сучасних наукових дослідженнях [22] стверджується, що початок цієї історії пов'язаний ще з періодом дослов'янського поселення. Етнічні території України вже тоді мали певні господарські й управлінські уявлення. Тривалий час вони існували спочатку на рівні практики, а згодом стали мистецтвом, тобто у формі сформульованих правил, порад щодо ведення господарства. Не завжди при цьому вони були письмово зафіксовані через обмеженість писемних джерел тих років.
Першим звернув увагу на людей-виконавців як фактор рівня ефективності виробництва Р. Оуен. Його ідеї гуманізації управління процесом виробництва, визначення необхідності навчання цьому мистецтву, покращання умов праці і побуту працюючих залишаються актуальним і сьогодні.
Інтенсивний розвиток промисловості в ХІХ ст. ускладнив завдання управління підприємствами. Для їх успішного розв'язання вже не вистачало досвіду. Усвідомлення цього спонукало до пошуків нових принципів щодо підвищення рівня ефективності управління механізмом господарювання. Виникають перші теорії наукового управління, які стали реальною базою діяльності управлінців.
Незважаючи на довготривалий час розвитку як зарубіжної, так і вітчизняної практики управління, до ХХ ст. становлення управління як науки не відбувалось. Початком визнання управлінням як науки і самостійною галуззю досліджень більшість науковців вважає 1911 р.,
коли була опублікована праця американського інженера У. Тейлора «Принципи наукового управління». Розуміння того, що для ефективного досягнення цілей організацією (підприємством) можна і необхідно управляти систематизовано, безумовно, не виникло водночас. Ця стратегія формувалася тривалий час, починаючи з середини ХІХ ст. до 20-х рр. ХХ ст.
Розвитку управління як наукової дисципліни не притаманна серія послідовних кроків уперед — це були декілька підходів. Об'єкти управління — це і техніка, і колективи, і безпосередні керівники. Успіхи в розвитку теорії управління залежали від успіхів суміжних, пов'язаних з управлінням, галузей: математики, фізики, інженерних наук: математики, фізики, інженерних наук, соціології, психології, антропології тощо. У міру розвитку цих галузей знань розвивалася і сфера управління організацією. Нові знання допомагали спеціалістам зрозуміти, чому деякі попередні теорії інколи не витримували практичної апробації, і змушували знаходити нові підходи щодо управління. У наш час у науковій літературі з теорії управління визначено основні школи теорії і практики управління.
Еволюція управління як науки:
Важливий внесок цієї школи — системне використання стимулювання з метою зацікавлення робітників у підвищенні продуктивності праці. Ключовим елементом даного підходу було те, що за більшу кількість виробленої продукції робітники отримували більшу грошову винагороду. Таку систему трактували як «мистецтво видавлювання поту».
Були вироблені підходи до вдосконалення управління організацією в цілому, з точки зору широкої перспективи. Головний внесок в теорію управління полягав у тому, що управління розглядалось як універсальний процес, що складається з взаємопов'язаних функцій: планування, організація тощо. Метою цієї школи було створення універсальних принципів управління.
Значення наукових підходів цієї школи полягає у початку розв'язання проблем психологічного аспекту управління. Автори визначили управління як «забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб», тобто якщо керівник колективу піклується про своїх підлеглих, то рівень їхньої задоволеності зростає, що приводить до підвищення результатів праці. Підійшли до розуміння менеджменту через призму людської природи, потенціалу людини, її цінностей. Дж. Мейо створив соціальну філософію управління, теорію людської поведінки в колективі; Ф. Рот-лісбергер — принципи людського управління. З ідеями цієї школи в Україні 20-х рр. XX ст. була пов,язана соціально-трудова концепція М. Вітке — створення «духу вулика».
Основна мета цієї школи — підвищення ефективності функціонування організації за рахунок підвищення ефективності її людських ресурсів. Школа по-ведінських наук відрізняється від школи людських відносин, котра зосереджувалась перш за все на методах налагоджування міжособистісних відносин. Новий підхід був спрямований на надання допомоги робітнику усвідомлювати свої особисті можливості на базі концепцій поведінських наук. Такий підхід у 60-ті рр. ХХ ст. охопив всю галузь управління. Творці цієї школи вбачали в цьому підході «единственный наилучший путь» рішення управлінських проблем.
її основною характеристикою є заміна словесних міркувань і описового аналізу моделями, символами і кількісними значеннями. Вчені цього наукового напряму передбачають пошук з більшості рішень тих, що будуть оптимальними. Представники цієї школи розглядають управління як процес логічний і такий, що піддається формалізації, тобто його можна висловити математично. Саме кількісна школа в управлінні стимулювала залучення положень теорії кібернетики — галузей науки, що синтезують, інтегрують складні явища, — до управління. Ідея Друкера про те, що управління має починатися з розроблення цілей і потім переходити до визначення функцій, системи взаємодії, і процесу, стала революційним починанням в управлінні, докорінно змінила його логіку. Представники цієї школи практично ставляться до ідей школи людських відносин. На думку Друкера менеджер повинен дбати про досягнення економічних цілей і про клієнтів, а не про створення «радості для робітників». Водночас він вважає, що відносини на роботі грунтуються на взаємній повазі, відстоює ідеї самоврядування трудового колективу.
На превеликий жаль, у 30-х рр. XX ст. дослідження в галузі науки управління в СРСР були призупинені, всі попередні етапи розвитку радянської управлінської думки були визнані як безплідні, схоластичні вправи, як гра в абстракції і схеми тощо.