2.11.9. Вплив операцій з цінними паперами на фінансовий стан

підприємства

Новою формою залучення фінансових ресурсів в оборот підпри­ємства є випуск підприємствами цінних паперів.

З погляду державної фінансової політики ринок цінних паперів — це забезпечення можливості «переливу» капіталу з однієї галузі (підприємства) в іншу галузь (підприємство).

Якщо подальше інвестування якої-небудь галузі є невигідним, підприємства цієї галузі починають шукати шляхи більш вигідного вкладення грошей в інші галузі, відбувається «перелив» капіталу в ненасичену інвестиціями галузь.

З погляду підприємства це залучення додаткових коштів в обо­рот. З метою поповнення фінансових ресурсів підприємства випус­кають цінні папери для їхнього продажу.

Але щоб ці цінні папери знайшли попит на ринку, підприємство повинно мати привабливий фінансовий стан — високу платоспро­можність, фінансову стійкість, рентабельність капіталу тощо.

Підприємства одержують різного виду доходи від цінних паперів. Якщо підприємство є акціонерним товариством (АТ), воно може одержувати суми понад номінальну вартість розміщених ним акцій. Такі суми за мінусом витрат по їх продажу називають емісійним доходом. Вони збільшують додатковий капітал АТ, тобто джерела власних засобів.

АТ й інші підприємства одержують дивіденди, відсотки по акці­ях, облігаціях, депозитах та інших цінних паперах, які числяться на їхньому балансі. Вказані надходження включаються до складу при­бутку підприємства.

Таким чином, для поліпшення фінансового стану підприємства важливо, щоб курсова вартість цінних паперів перевищувала номі­нальну і щоб по них був досить високий рівень доходів.

Якщо говорити про акції й облігації, що випускаються в обіг акціонерним товариством, то їхня курсова (ринкова) вартість і рівень доходу — взаємозалежні величини. Вони залежать від ряду фінансо­вих показників АТ.

Властивості акцій окремих корпорацій оцінюються за допомо­гою системи показників (рис. 2.20).

Основні показники акцій


Узагальнюючі показники


Показники дохідності


Показники обігу


капіталізована вартість акцій

віддача акціонерного капіталу

прибуток на акцію

дивідендна віддача акції

коефіцієнт «ціна-дохід»


коефіцієнт ліквідності акцій

коефіцієнт «пропозиції-попиту»


балансова вартість однієї акції

коефіцієнт платіжності


коефіцієнт обігу акцій


співвідношення ринкової і балансової вартості акції

коефіцієнт забезпеченості привілейованих акцій


 

Рис. 2.20. Основні показники акцій

— Капіталізована вартість акцій визначає ринкову вартість акцій акціонерного товариства:

Кв.а. = Ае " Ар ,

де: К — капіталізована вартість акцій;

Ае — кількість емітованих акцій; Ар — ринкова вартість акцій.

—        Віддача акціонерного капіталу показує темп зростання вкла­деного акціонерами капіталу:

Ва.к. =        або        Вак =        ,

де: Вак — віддача акціонерного капіталу; П — сума чистого прибутку;

Пр — відсотки за користування позиковими коштами; Ка — балансова вартість акціонерного капіталу; Квл — капіталізована вартість акцій.

—        Балансова вартість однієї акції є бухгалтерським підтверджен­ням забезпеченості кожної емітованої акції капіталом акціонерного товариства:

К„ + Р

А

А6 =-

е


де: А6 — балансова вартість однієї акції;

Ка — балансова вартість акціонерного капіталу; Р — розмір страхового (резервного) фонду; Ае — кількість емітованих акцій.

—        Співвідношення ринкової і балансової вартості акцій — це уза­гальнюючий показник, що свідчить про успіх (невдачу) корпорації:

де: Са — співвідношення ринкової і балансової вартості акцій; Ар — ринкова вартість акції; А6 — балансова вартість акції.

V

—        Прибуток на акцію уможливлює оцінку розміру доходів, що спрямовуються на споживання і нагромадження та припадають на одну акцію:

П - П

Я.

Ае

де: па — прибуток на акцію; п — сума чистого прибутку;

пр — відсотки за користування позиковими коштами; ае — кількість емітованих акцій.

—        Дивідендна віддача акції засвідчує розмір доходу, що спрямо­вується на поточне споживання акціонерів, відносно до ринкової вартості акції:

д -д,

а   ар

де: да — дивідендна віддача акції;

д — розмір нарахованого дивіденду; ар — ринкова вартість акції.

—        Коефіцієнт «ціна-дохід» характеризує зв'язок між ринковою вартістю акції і доходом, який вона приносить. Якщо порівнювати цей показник стосовно акцій кількох підприємств, найбільш інвес­тиційно привабливими будуть акції з найменшим коефіцієнтом:

к    =а^

КЦ / д     п   '

де:       — коефіцієнт «ціна-дохід»; ар — ринкова вартість акції; па — прибуток на акцію.

—        Коефіцієнт платіжності свідчить про частку прибутку, яка спрямовується на виплату дивідендів:

К = Д

Кпл - ж­де: кт — коефіцієнт платіжності;

д — розмір нарахованого дивіденду; па — прибуток на акцію.

—        Коефіцієнт забезпеченості привілейованих акцій — дає змо­гу оцінити забезпеченість привілейованих акцій чистими актива­ми емітента, а отже, визначити ступінь захищеності капіталу інве­стора:

К   _ А

Кз _ А •

де: Кз — коефіцієнт забезпеченості привілейованих акцій; Ач — чисті активи акціонерного товариства; Ае — кількість емітованих привілейованих акцій.

—        Коефіцієнт ліквідності акцій характеризує можливість про­даж акцій конкретного емітента:

О

К              проп

л _ О    '

прод

де: Кл — коефіцієнт ліквідності акцій;

О    — загальний обсяг пропозиції акцій; Ород — реальний обсяг продаж акцій.

—        Коефіцієнт «пропозиції-попиту» свідчить про співвідношен­ня цін пропозиції та попиту:

К          Цпроп

Кп/п _ ~Ц        '

поп

де: Кп/п — коефіцієнт «пропозиції-попиту»; Ц    — ціна пропозиції акцій;

проп

Ц   — ціна попиту на акції.

поп

—        Коефіцієнт обігу акцій дає змогу визначити обсяг обігу акцій конкретного емітента і є різновидом показників ліквідності:

О д Коб _ к   '

Кв .а.

де: КОБ — коефіцієнт обігу акцій;

Ощ,0д — реальний обсяг продаж акцій; Квл — капіталізована вартість акцій.

Для характеристики якості облігацій використовуються такі по­казники:

—        Прямий дохід на облігацію визначає залежність доходу на облігацію від норми відсотка та її ринкової вартості:


де: До — прямий дохід на облігацію; Нв — норма відсотка; Ан — номінальна вартість облігації; Ар — ринкова вартість облігації.

Ціна конверсії — ціна, за якою облігація може бути конверто­вана в акцію.

Конверсійна премія характеризує вигоди (збитки) інвестора з конвертації облігацій в акції:

Пк. = Ар.к. — Цк. ,

де: Пк. — конверсійна премія;

Ар.к. — ринкова вартість акції на момент випуску конвертованої облігації;

Цк — ціна конверсії.

—        Коефіцієнт конверсії показує кількість акцій, що їх отримано в обмін на конвертовану облігацію:

А

V   _     н.к.

Кк = д~'

де: Кк — коефіцієнт конверсії;

Анк — номінальна вартість конвертованої облігації; Цк — ціна конверсії.

Вартість цінних паперів формується під впливом найрізноманіт­ніших факторів. Оцінка вартості за допомогою фінансових розра­хунків уможливлює визначення лише прогнозованої дохідності цінних паперів, приведеної до поточної вартості грошей. Оскільки при цьому враховуються не усі фактори, що діють на фондовому ринку, то розрахункова вартість цінних паперів може не збігатися з їхньою ринковою вартістю.

Можливі три варіанти виплати доходів на боргові цінні папери:

—        дохід сплачується як різниця між цінами придбання і погашення;

—        дохід сплачується періодично, а сума боргу погашається на­прикінці обумовленого терміну;

—        дохід, а також сума боргу сплачуються наприкінці обумовле­ного терміну.

—        Вартість боргових цінних паперів, дохід на які сплачується як різниця між цінами придбання і погашення, обчислюється за формулою:

в„    Н

(1 + д„ У

де: Вр — розрахункова вартість цінних паперів, дохід на які спла­чується як різниця між цінами придбання і погашення;

Н — номінальна вартість конкретного цінного паперу;

дщ рівень дохідності конкретного виду цінних паперів;

п — термін, що залишився до погашення.

—        Вартість боргових цінних паперів, дохід на які сплачується періодично, а сума боргу погашається наприкінці обумовленого терміну, розраховується в такий спосіб:

РР                 Р             Н
В   =в   +         +   +     +         

пер   1 + д    (1 + д )2   "'  (1 + д )п   (1 + д У'

де: Впер розрахункова вартість боргових цінних паперів, дохід на які сплачується періодично, а сума боргу погашається наприкінці обу­мовленого терміну;

Рв — абсолютний розмір відсотка.

—        Вартість боргових цінних паперів, дохід на які і борг сплачу­ються наприкінці обумовленого терміну, визначається за формулою:

В.

(1 + дцп У

де: Вт — розрахункова вартість боргових цінних паперів, дохід і борг на які сплачуються наприкінці обумовленого терміну.

— Вартість конвертованої облігації обчислюється як добуток ринкової вартості акцій та коефіцієнта конверсії:

Вок. - Ар " Кк >

де: Вок — розрахункова вартість конвертованої облігації; Ар — поточна ринкова вартість акції; кк — коефіцієнт конверсії.

Розрахункова вартість акцій обчислюється залежно від способів виплати дивідендів для випадків, коли:

дивіденди постійні;

дивіденди постійно зростають;

розмір дивідендів змінюється в різних періодах.

—        Вартість акцій з постійними дивідендами обчислюється за формулою:

А    _ Д,

пост      -\

де: Апжт — розрахункова вартість акції з постійними дивідендами (привілейовані акції); Д — дивіденд;

да — рівень дохідності акції даного типу.

—        Вартість акцій, дивіденди на які постійно зростають, розра­ховується за моделлю М. Дж. Гордона:

_ До (і+зрд)    Д

пост. ..зрост.  -л         гч        сіии     /1

де: А   — розрахункова вартість акцій з дивідендами, що постій-

но зростають;

До — останній виплачений дивіденд;

Ді — дивіденд, що очікується в наступному році;

3Рд — темп зростання дивіденду.

— Вартість акцій, розмір дивідендів на які змінюється в різних періодах, обчислюється в такий спосіб:

А       _            +       Д2       +     +      Дт       +          В         / д

і + да      (і + да )2       (і + да )П      (і + да Г '    "

де: А зиін — розрахункова вартість акцій, розмір дивідендів на які змінюється;

Ді...Дп — дивіденди в роках прогнозу;

В — вартість акцій у постпрогнозний період;

п — кількість років прогнозування.

—        Вартість інвестиційного сертифіката визначається, виходячи з доходів від фондових цінностей, у які вкладає кошти інвестицій­ний фонд, виручки і витрат від операцій інвестиційного фонду на ринку цінних паперів:

Д.е. - Ф( Д, вф , З),

де: Віс — розрахункова вартість інвестиційного сертифіката; Ф — функціональна залежність;

Д — дивіденди та проценти, що припадають на один інвестицій­ний сертифікат;

Вф — виручка інвестиційного фонду від операцій з цінними па­перами в розрахунку на один інвестиційний сертифікат;

З — витрати інвестиційного фонду на управління портфелем цінних паперів у розрахунку на один інвестиційний сертифікат.

—        Вартість варанта залежить від кількості акцій, на яку обміню­ється варант, а також від поточної ринкової вартості акції та визна­ченої для варанта ціни акції:

В   — (А — А   )О

вар      V    р       вар /    вар '

де: Ввар — розрахункова вартість варанта; Ар — поточна ринкова вартість акції; Авар — ціна акції, що визначив емітент для варанта; О   — кількість акцій, які обмінюються на варант.

вар

—        Вартість опціону визначається, виходячи з оцінки дії таких чинників: дивіденди на акцію; співвідношення поточної ринкової вартості акції з ціною акції, визначеної в опціоні; термін дії опціону; безпечна відсоткова ставка; ступінь ризику:

В    — Ф(Д,С   п  Вб, р),

де: Вппц — розрахункова вартість опціона; Д — дивіденди на акцію;

Сощ — співвідношення поточної ринкової вартості акції з ціною акції, визначеної в опціоні; попц — термін дії опціона; Вс6 — безпечна відсоткова ставка;

р — ступінь ризику як стандартне відхилення.

Модель оцінки капітальних активів визначає зв'язок між ступе­нем ризику та рівнем дохідності цінних паперів. Вона виходить з того, що більшому ризику відповідає вищий рівень дохідності, й описує залежність, згідно з якою рівень дохідності конкретного цінно­го паперу дорівнює безризиковій (безпечній) ставці, що коригується на премії за ризики для конкретного фондового інструмента:

дцп — сдб + бк (дфр — сдб X

де: дщ — рівень дохідності конкретного виду цінних паперів; сдб — безризикова (безпечна) ставка дохідності; бк — бета-коефіцієнт; дфр — рівень дохідності фондового ринку.

Бета-коефіцієнт визначає: по-перше, вплив загальної ситуації на фондовому ринку на конкретний цінний папір — коли бета-ко-ефіцієнт є позитивним, то ефективність цінного паперу буде анало­гічною ефективності ринку; при від'ємному значенні коефіцієнта ефективність цінного паперу буде знижуватися в разі підвищення ефективності ринку. По-друге, цей коефіцієнт є мірилом ризику інве­стицій у конкретні цінні папери: якщо його значення перевищує оди­ницю — ризик інвестицій вищий за середній на ринку; за меншого значення — навпаки.

Велике значення для рівня дивідендів і курсу акцій АТ має за­безпеченість акцій активами підприємства. Чиста номінальна вартість активів розраховується як вся вартість активів, зменшена на вели­чину нематеріальних активів і всіх боргових зобов'язань.

Можливий курс акцій залежить від величини чистого прибутку в розрахунку на одну акцію.

Однією з характеристик прибутковості акцій підприємства є ко­ефіцієнт виплати дивідендів. Як правило, не весь чистий прибуток спрямовується на виплату дивідендів, а лише його частина. Коефіц­ієнтом виплати дивідендів є процентне відношення рівня дивідендів до чистого прибутку на одну акцію.

Інвестиційна привабливість акції з фінансової точки зору зале­жить від показника стійкості АТ. Цей показник розраховується як частка від розподілу чистого прибутку за винятком виплачуваних дивідендів до акціонерного капіталу і характеризує, у якому ступені

АТ має у своєму розпорядженні вільні засоби після виплати диві­дендів на даному рівні.

При досить високому рівні дивідендів високою є і стійкість АТ. Зрозуміло, що обидва показники залежать від чистого прибутку на одну акцію. При даному АТ (умовному) можна безболісно для фінан­сового стану збільшити рівень виплати дивідендів.

Але очевидно, що все це видиме благополуччя пов'язане з не­значними розмірами акціонерного капіталу, а також низькою його часткою в загальній сумі капіталу і резервів.

На випадок ліквідації АТ інвесторам важливо знати, яка міра гарантії встановлена щодо повернення їм вкладених коштів. Іншими словами, йдеться про забезпеченість акцій активами підприємства.

Розрахунок встановлюється, виходячи з чистої номінальної вар­тості активів (вище наводилася її величина), окремо по привілейо­ваних і звичайних акціях. У першу чергу акціонерне товариство у випадку ліквідації повинне забезпечити повернення вкладень влас­ників привілейованих акцій, потім — власників звичайних акцій.

Якщо підприємство розміщає і привілейовані, і звичайні акції, потенційним власникам звичайних акцій важливо знати рівень див­ідендів, встановлений по привілейованих акціях. Дивіденди по при­вілейованих акціях встановлюються в першу чергу у фіксованому розмірі незалежно від фінансового стану підприємства. У випадку погіршення фінансового стану матеріальний збиток несуть власни­ки звичайних акцій. Тому чим вище рівень дивідендів по привілей­ованих акціях, тим більшим є ризик власників звичайних акцій одер­жати матеріальний збиток.

Крім емісії власних цінних паперів підприємства з метою одер­жання прибутку можуть здійснювати фінансові вкладення.

Фінансові вкладення — це інвестиції підприємства в державні цінні папери, цінні папери і статутні капітали інших підприємств і організацій, а також надані позики.

Фінансові вкладення відображають співробітництво підприємств із партнерами, інституціональними інвесторами, банками, біржами.

Після реалізації високоліквідних цінних паперів курсова різниця збільшує чи зменшує прибуток підприємства, приносячи емісійний дохід чи збиток.

Дохід від операцій з цінними паперами, чи емісійний дохід, може розглядатися як додатковий фінансовий ресурс і відображатись в дохідній частині фінансового плану.

Довгострокові фінансові вкладення — це необоротні активи. Вони не завжди викликані зацікавленістю підприємства тільки в одержанні дивідендів.

На першому плані тут чинники в управлінні справами і приму­совий тиск стосовно прийняття рішень, у яких задіяні інтереси інвес­тора. Дуже часто довгострокові фінансові вкладення підприємства здійснюють при організації дочірніх і спільних підприємств, філій. Ці інвестиції суттєво контролюються інвестором і викликані, як правило, виробничою необхідністю. Вони дозволяють вирішувати комерційні питання, розширюють сфери підприємницької діяльності. Проте всі угоди, пов'язані з довгостроковими і короткостроковими фінансовими вкладеннями, розраховані на одержання доходів у виг­ляді відсотків, комісійних, дисконтів, дивідендів.

Прибутковість операції з цінними паперами — це відносна вели­чина: отриманий відсоток чи дивіденд зіставляється з так званим гарантованим або альтернативним доходом.

Як гарантований відсоток може бути ставка рефінансування, от­риманий відсоток, що виплачується банком по внесках, а також відсо­ток, одержуваний по державних облігаціях чи казначейських зобо­в'язаннях. При високих банківських відсотках скупка акцій невигідна. У такій ситуації, як правило, фондовий ринок обмежений. Підприє­мству вигідніше надавати іншим підприємствам незадіяні фінансові ресурси в тимчасове користування на платній основі, тобто здійсню­вати комерційне кредитування. Банки орієнтуються на міжбанківсь-ке кредитування і державні цінні папери. Це своєрідний бартер у фінансово-кредитній сфері.

Довгострокові фінансові вкладення слід порівнювати з рівнем інфляції, що істотно впливає на прибутковість цінних паперів.

Залучення додаткових засобів в оборот підприємства може здійснюватися за допомогою внесків, а також операцій щодо креди­тування. У цих випадках на попередньо вкладену суму або на вели­чину кредиту, виданого позичальнику, нараховуються відсотки, що є доходом відповідно вкладника чи кредитора.

Існує кілька способів нарахування відсотків, причому кожний з них має свою величину процентного платежу.

I.          Прості ставки позичкових відсотків. Вони застосовуються у ко-
роткострокових фінансових операціях, коли інтервал нарахування
збігається з періодом нарахування. Як правило, інтервал складає менше
одного року. Такі ставки застосовуються також у випадках, коли після
кожного інтервалу нарахування кредитору виплачуються відсотки. Крім
того, прості ставки позичкових відсотків можуть застосовуватися в будь-
яких інших випадках за домовленістю сторін. Ці ставки за способом
нарахування є декурсивними, чи наступними, тобто процентний платіж
нараховується наприкінці кожного розрахункового періоду.

II.        Прості дисконтні ставки. Ці ставки за способом нарахування
є антисипативними або попередніми. Величина процентного доходу
розраховується виходячи із суми, одержаної після закінчення інтер-
валу нарахування, тобто з уже нарощеної суми. Вона і вважається
величиною одержаного кредиту чи позички, тому що відсотки нара-
ховуються на початку кожного інтервалу нарахування, позичальник
одержує цю суму за винятком процентних грошей. Така операція
щодо зменшення одержуваного кредиту на величину процентних
грошей називається дисконтуванням за дисконтною ставкою, чи
комерційним (банківським) обліком.

Дохід, отриманий кредитором за дисконтною ставкою, тобто різниця між розміром кредиту і виданої позичальнику сумою, нази­вається дисконтом.

III.       Складні відсотки або «відсотки на відсотки» — це метод роз-
рахунку доходу кредитора від надання грошей у борг позичальнику,
при якому процентний платіж у кожному розрахунковому періоді
додається до капіталу попереднього періоду і в наступному періоді від-
сотки нараховуються вже на нарощений капітал. Цей метод уже роз-
глядався в зв'язку з питанням про ефективність фінансових вкладень.

Збільшення капіталу за методом складних відсотків — це послідов­не реінвестування засобів. Якщо процентний платіж нараховується і додається до капіталу один раз на рік, то капіталізація називається річною, якщо кожні 6 місяців, — то піврічною, і т.д. У нинішніх умо­вах інфляції капіталізація практично може проводитися щокварталь­но і навіть щомісячно.

Як і прості відсотки, складні відсотки можуть нараховуватися ан-тисипативним (попереднім) і декурсивним (наступним) методами.