2.11.8. Аналіз дивідендної політики

Дивідендна політика відіграє велику роль у реалізації фінансової стратегії підприємства. Вона впливає на рівень прибутковості інвес­торів у поточному періоді, визначає розміри формування власних фінансових ресурсів, а відповідно і темпи виробничого розвитку підприємства на основі самофінансування, впливає на фінансову стійкість підприємства, істотно позначається на вартості використо­вуваного капіталу і ринковій вартості підприємства.

У той же час формування дивідендної політики є одним з най­більш складних завдань фінансового менеджменту. Воно покликане відображати вимоги фінансової стратегії щодо підвищення ринкової вартості підприємства, інвестиційної політики, політики формуван­ня власних фінансових ресурсів і деяких інших аспектів фінансової діяльності. Крім того, у процесі формування дивідендної політики підприємства необхідно враховувати дві прямо протилежні еко­номічні мотивації інвесторів (акціонерів, вкладників) — одержання високих поточних доходів чи значне збільшення їхніх доходів у пер­спективі.

Показник, у якому дивідендна політика підприємства одержує своє конкретне втілення, називається «коефіцієнт дивідендних вип­лат». Він розраховується за такими формулами:

Кдв = Д    або    Кдв = -ДДа-,

дв   ЧП            дв   ЧПа

де: Кдв — коефіцієнт дивідендних виплат;

Д — сума чистого прибутку, що направляється на виплату диві­дендів;

ЧП — загальна сума чистого прибутку підприємства;

Да— сума дивідендів, виплачуваних на одну акцію;

ЧПа — сума чистого прибутку, що припадає на одну акцію.

Поняття дивідендної політики може бути сформульоване в та­кий спосіб: дивідендна політика підприємства є складовою частиною загальної фінансової стратегії і політики формування власних фінан­сових ресурсів, що полягає в оптимізації пропорцій між спожива­ною і капіталізованою частинами прибутку підприємства з метою забезпечення росту ринкової вартості акцій.

Формування ефективної дивідендної політики підприємства має певні передумови:

1. Необхідність обліку основних факторів, що визначають пе­редумови формування дивідендної політики підприємства. У про­цесі формування дивідендної політики підприємства необхідно вра­хувати значну кількість факторів, що визначають її кінцеві параметри:

A.        Фактори, що характеризують інвестиційні можливості
підприємства, до яких належать:

стадія життєвого циклу підприємства (на ранніх стадіях жит­тєвого циклу підприємство змушене більше засобів інвестува­ти у свій розвиток, обмежуючи виплату дивідендів);

необхідність розширення підприємством своїх інвестиційних програм;

ступінь готовності окремих інвестиційних проектів з високим рівнем ефективності;

—        можливість впливу на інтенсивність інвестиційного процесу. Б. Фактори, що характеризують можливості формування капі­талу з альтернативних джерел:

достатність резервів власних фінансових ресурсів, сформова­них у попередньому періоді;

вартість залучення додаткового акціонерного капіталу;

вартість залучення додаткового позикового капіталу;

доступність позикових засобів на фінансовому ринку;

складність залучення позикових засобів у зв'язку з низьким рівнем платоспроможності і фінансової стійкості підприємства.

B.        Фактори, пов'язані з об'єктивними обмеженнями:

рівень оподатковування дивідендів;

рівень оподатковування майна підприємства;

досягнутий ефект фінансового левериджу, обумовлений його диференціалом;

фактичний розмір прибутку і рівень рентабельності власного капіталу.

Г. Інші фактори. У складі цих факторів можуть бути виділені:

кон'юнктурний цикл (у період підйому кон'юнктури ефек­тивність капіталізації прибутку значно зростає);

рівень дивідендних виплат підприємствами-конкурентами;

невідкладність платежів по раніше отриманих кредитах (підтримка платоспроможності є більш пріоритетною задачею порівняно з ростом дивідендних виплат);

можливість втрати контролю над управлінням (низький рівень дивідендів може призвести до істотного зниження ринкової вар­тості акцій і їх масового «скидання» акціонерами, що збільшує ризик фінансового захоплення підприємствами-конкурентами).

2. Вибір типу дивідендної політики відповідно до фінансової стратегії підприємства. Обрана фінансова стратегія та оцінка окре­мих факторів, що визначають формування дивідендної політики, дозволяють обґрунтувати вибір конкретного типу цієї політики на найближчий перспективний період.

Виділяють такі типи дивідендної політики:

Залишкова політика дивідендних виплат — припускає, що фонд виплати дивідендів формується після того, як за рахунок прибутку задоволені повною мірою потреби у формуванні власних фінансо­вих ресурсів й інші невідкладні потреби. Перевагою політики цього типу є забезпечення високих темпів розвитку підприємства, підви­щення його платоспроможності і фінансової стійкості. Недоліком цієї політики є нестабільність розмірів дивідендних виплат і навіть відмов­лення від їхніх виплат за несприятливих фінансових результатів діяльності. Така політика може використовуватися лише на ранніх стадіях життєвого циклу підприємства.

Політика стабільного співвідношення дивідендних виплат — передбачає встановлення довгострокового нормативу розподілу при­бутку на споживану і капіталізовану частини. Перевагою цієї політики є простота її формування і тісний зв'язок з фінансовими результата­ми діяльності підприємства. У той же час її недоліком є нестабільність розмірів дивідендних виплат, обумовлена нестабільністю суми одер­жуваного прибутку. Така політика ефективна для підприємств зі стабільними доходами.

Політика стабільного розміру дивідендів — припускає випла­ту незмінної їхньої суми протягом тривалого періоду. Перевагою цієї політики є її надійність, що створює почуття впевненості акціонерів у стабільному котируванні акцій на фондовому ринку. Недоліком цієї політики є її слабкий зв'язок з фінансовими результатами діяль­ності підприємства, у зв'язку з чим у періоди несприятливої кон'юнк­тури і низького розміру прибутку істотно завищується коефіцієнт дивідендних виплат.

Політика мінімального стабільного розміру дивідендів з над­бавкою в окремі періоди. Поширеною є думка, що це найбільш зва­жений тип дивідендної політики. її перевагою є стабільна гарантова­на виплата дивідендів у мінімально передбаченому розмірі і зв'язок з фінансовими результатами діяльності підприємства, що дозволяє збільшити розмір дивідендів у період сприятливої господарської ко­н'юнктури. Однак недолік цієї політики полягає в тому, що при три­валій виплаті мінімальних розмірів дивідендів інвестиційна приваб­ливість акцій підприємства знижується і відповідно падає їхня ринкова вартість.

Політика постійного зростання розміру дивідендів — перед­бачає стабільне зростання їхнього розміру (як правило, у твердо вста­новленому відсотку приросту до розміру попереднього періоду). Перевагою такої політики є забезпечення високої ринкової вартості акцій підприємства і формування позитивного його іміджу в потен­ційних інвесторів при додаткових емісіях. Недоліком цієї політики є відсутність гнучкості в її проведенні і постійне наростання фінансо­вої напруженості. Здійснення такої дивідендної політики можуть дозволити собі лише рентабельно працюючі підприємства. Якщо ж ця політика не підкріплена постійним ростом фінансових результатів діяльності підприємства, то вона призведе до його банкрутства.

Обраний підприємством тип дивідендної політики визначає вихідні передумови розроблення фінансових планів (у першу чергу, плану формування і використання фінансових ресурсів) на кілька майбутніх років.

3. Розроблення механізму розподілу прибутку відповідно до обраного типу дивідендної політики. Механізм розподілу прибутку відповідно до обраного типу дивідендної політики передбачає певну послідовність дій.

На першому етапі із суми чистого прибутку вилучаються сфор­мовані за її рахунок обов'язкові відрахування.

На другому етапі з частини чистого прибутку, що залишилася, вилучаються засоби, які спрямовуються на повернення раніше от­риманих позичок (по яких наступив термін погашення), викуп об­лігацій і виплату дивідендів по привілейованих акціях.

«Очищена» у результаті першого і другого етапів розрахунку сума чистого прибутку і є так званим «дивідендним коридором», у рам­ках якого реалізується відповідний тип дивідендної політики.

На третьому етапі частина чистого прибутку, що залишилася, розподіляється, виходячи з виробничого розвитку і споживання. Якщо підприємство дотримується залишкового типу дивідендної політики, то в процесі цього етапу розрахунків пріоритетним зав­данням є повне задоволення потреби у власних фінансових ресур­сах, сформованих за рахунок прибутку.

На четвертому етапі сформований за рахунок прибутку загаль­ний фонд споживання розподіляється на фонд виплати дивідендів і фонд споживання персоналу підприємства (додаткове матеріальне заохочення працівників і задоволення їх соціальних потреб). Осно­вою такого розподілу є обраний тип дивідендної політики і зобов'я­зання підприємства за колективним трудовим договором.

При окремих типах дивідендної політики послідовність розра­хунків третього і четвертого етапів може бути змінена (пріоритет­ним у певних випадках є формування фонду дивідендних виплат у необхідних розмірах).

На п 'ятому етапі визначається коефіцієнт дивідендних виплат за результатами реалізації дивідендної політики в звітному періоді.

4. Оцінка ефективності дивідендної політики. Для оцінки ефек­тивності дивідендної політики використовується показник суми ди­відендів у розрахунку на одиницю капіталізованого прибутку. Він дозволяє визначити співвідношення суми дивідендних виплат і суми капіталізованого прибутку.

Ефективність капіталізації прибутку може бути оцінена шляхом порівняння фактичної рентабельності власного капіталу із середньою ставкою депозитного відсотка на грошовому ринку. Якщо фактична рентабельність власного капіталу нижче ставки депозитного відсот­ка, то капіталізація прибутку для акціонерів невигідна. Розподіле­ний прибуток у формі дивідендних виплат дозволив би їм одержати більш високий доход за умови іншого розміщення капіталу.

При оцінці ефективності дивідендної політики можуть бути ви­користані також показники зниження вартості використовуваного капіталу чи підвищення ринкової вартості акцій.

У процесі аналізу вивчають динаміку дивіденду, курсу акцій, чистого прибутку на одну акцію за кілька років. Інформація для аналізу може бути взята з форми № 2 «Звіт про фінансові резуль­тати».

Сума виплачених дивідендів залежить від зміни кількості випу­щених акцій і рівня дивіденду на одну акцію. Крім того, дивіденди по звичайних акціях залежать і від структури цінних паперів, випу­щених підприємством.

На закінчення розробляються заходи, які спрямовані на підви­щення дивідендної віддачі акціонерного капіталу і сприяють збіль­шенню чистого прибутку й рентабельності власного капіталу.