2.11.2. Аналіз ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства

Ліквідність балансу — одна з важливих умов стійкого фінансово­го стану підприємства.


Ліквідність балансу


полягає в можливості швидко мобілізува­ти засоби (активи) для оплати у відпо­відні строки зобов'язань (пасивів), а та­кож непередбачених боргів.


Цей показник є важливим критерієм оцінки фінансового стану підприємства акціонерами, банками, постачальниками й іншими партнерами.

Високоліквідними засобами підприємства є кошти в касі і на розрахунковому рахунку в банку, тому що вони в будь-який час можуть бути використані на оплату заборгованості. Такими за сту­пенем ліквідності активами є цінні папери і термінова дебіторська заборгованість по відвантажених товарах і наданих послугах. Менш ліквідною є прострочена заборгованість по відвантажених товарах, які не оплачені в строк покупцями за розрахунковими документами, бо за цією заборгованістю невідомим є строк надходження оплати. Ще менш ліквідними слід вважати вартість готової продукції, яка ще має бути реалізована, а також вартість запасів матеріальних цінностей. Ліквідні засоби використовуються підприємством на погашення пер­шочергових зобов'язань щодо заробітної плати, банківських кредитів і відсотків по них, перед постачальниками, фінансовими органами.

Послідовність розміщення засобів (активів) за їхньою ліквідністю, тобто можливості перетворення на готівку, можна подати в такий спосіб:

гроші (монети, банкноти, депозити; переказні векселі, грошові перекази, чеки; розрахунковий рахунок);

цінні папери, які легко реалізуються (короткострокові акції, облігації; акцептовані банком векселі; депозитні сертифікати; угоди про перекуповування);

дебіторська заборгованість (з основної діяльності; з іншої діяль­ності);

матеріально-виробничі запаси (готова продукція; матеріали; товари; незавершене виробництво; інші запаси);

необоротні активи (основні засоби; нематеріальні активи; інве­стиції; відкладені платежі; відкладені витрати).

При оцінці ліквідності визначають:

коефіцієнт поточної ліквідності;

коефіцієнт швидкої ліквідності;

коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Ці коефіцієнти, які розраховуються на основі даних форми № 1 «Баланс» шляхом зіставлення поточних активів і поточних зобов'я­зань підприємства, характеризують достатність поточних активів для погашення боргів протягом року.

До поточних активів належать:

з П(с)БО 2 «Баланс», оборотні активи — це грошові кошти і їх екві­валенти, не обмежені у

—        оборотні активи. Згідно

Поточні активи це активи, які постійно обертаються в про­цесі господарської діяльності підприємства.

використанні, а також інші активи, призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу або 12 місяців з дати балансу. У балансі вони відбиваються в рядках 100­260 розділу II Активу; — витрати майбутніх періодів. Відношення витрат майбутніх періодів до поточних активів пояснюється в такий спосіб: по­при те, що це витрати, оплачені наперед, тобто заради отри­мання прибутку, очікуваного в майбутньому, цілком ймовір­но, що частка цього прибутку може бути отримана протягом одного року або операційного циклу підприємства. Таким чином, витрати майбутніх періодів зберігають грошові кошти підприємства.

Прикладом витрат майбутніх періодів є витрати, пов'язані з підго­товчими роботами в сезонних галузях промисловості, з освоєнням нових виробництв і агрегатів, з оплатою авансом орендних платежів, з оплатою страхового полісу, з передплатою на газети, журнали тощо. Отже, в рядку 270 балансу в складі витрат майбутніх періодів врахо­вуються витрати, які підлягають списанню як протягом 12 місяців від дати балансу, так і в більш пізній час. Потрібно нагадати, що статті балансу, які включають активи або зобов'язання, що підляга­ють використанню (погашенню) як протягом періоду, меншого ніж 12 місяців від дати балансу, так і в більш тривалий період часу, по­винні бути розкриті в примітках до фінансової звітності в тій їхній частині, яка буде використана (погашена) протягом терміну, що пе­ревищує 12 місяців від дати балансу. Таким чином, інформацію про витрати майбутніх періодів, що підлягають списанню протягом 12 місяців від дати балансу, можна отримати, використовуючи дані рядка 270 балансу і приміток до звітів.

У табл. 2.91 наведений розрахунок поточних активів на основі даних балансу (додаток 3).


Поточні зобов'язання згідно з П(С)БУ 2 «Баланс» — це зобо­в'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу

підприємства або протягом 12 місяців від дати балансу. Вони відби­ваються в розділі IV пасиву балансу. До поточних зобов'язань по­трібно віднести також ту частину прибутків майбутніх періодів, по­гашення яких очікується протягом 12 місяців від дати балансу. Дана стаття, аналогічно до статті «Витрати майбутніх періодів», повинна бути розкрита в примітках до фінансової звітності. В табл. 2.92 на основі даних балансу (додаток 3) зроблений розрахунок поточних зобов'язань.

Використовуючи дані табл. 2.91 та 2.92, розрахуємо коефіцієнти ліквідності. Коефіцієнт поточної ліквідності характеризує погашен­ня поточних (короткострокових) зобов'язань за рахунок поточних активів. Він дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань.

Якщо поточні активи перевищують за величиною поточні зобо­в'язання, підприємство вважається таким, що успішно функціонує.


( Коефіцієнт Л

поточної У ліквідності у


( Оборотні активи Л + ( Витрати майбутніх Л ^    (ряд. 260)    J ^періодів (ряд. 270)   J

(Поточні зобов' язання Л + ( Доходи майбутніх Л ^       (ряд. 620)       J У періодів (ряд.630) J


Розрахуємо коефіцієнт покриття: 1. Визначимо коефіцієнт покриття: на початок періоду: 2659,2 : 638,9 = 4,2; на кінець періоду: 2677,9 : 506,4 = 5,3.

Це означає, що на кожну 1 гривню поточних зобов'язань підпри­ємство мало на початок і кінець року 4,2 грн і 5,3 грн відповідно.

2. Визначимо, на скільки підприємство може зменшити вартість поточних активів при їх продажу для того, щоб отриманої суми було досить на погашення поточних зобов'язань. Для цього:

визначимо питому частину заборгованості

на початок періоду (638,9 : 2659,2) х 100 = 24 %,

на кінець періоду (506,4 : 2677,9) х 100 = 18,9 %.

Із загальної суми поточних активів (оборотних коштів), прийня­тої за 100 %, вилучимо питому частину заборгованості:

на початок періоду 100 % — 24 % = 76 %,

на кінець періоду 100 % — 18,9 % = 81,1 %.

Отже, при ліквідації поточних активів їхня вартість могла бути зменшена на початок періоду на 76 %, а на кінець звітного періоду — на 81,1 %, що не стане перешкодою підприємству у поверненні боргів кредиторам. Коефіцієнт поточної ліквідності не є абсолютним по­казником здатності повернути борги, він характеризує лише наявність оборотних активів, а не їхню якість.

Коефіцієнт термінової ліквідності на відміну від попереднього коефіцієнта враховує якість оборотних активів. У його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи. Коефіцієнт термі­нової ліквідності визначається за такою формулою:


( Коефіцієнт термінової ліквідності

ґОборотні активиЛ _ Запаси + ґВитрати майбутніхЛ
^     (ряд. 260)     J      ^періодів (ряд. 270)   J

ґПоточні зобов' язанняЛ + ґДоходи майбутніхЛ ^        (ряд. 620)        J  ^періодів (ряд. 630)J

Світова практика визначає, що цей коефіцієнт не повинен бути меншим за 1,0. Однак ця оцінка має умовний характер. Використо­вуючи дані табл. 2.91 і 2.92, розрахуємо коефіцієнт термінової ліквідності:

на початок періоду: (2659,2 — 1017,4) : 638,9 = 2,6;

на кінець періоду: (2677,9 — 756,2) : 506,4 = 3,8.

Можливість погашення короткострокових зобов'язань тим вища, чим вищий коефіцієнт термінової ліквідності.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності констатує, яка частина по­точних (короткострокових) зобов'язань може бути погашена негай­но. Коефіцієнт розраховується за формулою:

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

(

Грошові кошти і їх еквіваленти (ряд. 230 + ряд. 240)

(Поточні зобов' язання Л + ґПроибутки майбутніхЛ ' ^        (ряд. 620)        J  ^періодів (ряд. 630)     J

За орієнтовне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності береть­ся його значення, не менше 0,2-0,25. За даними табл. 2.91 і 2.92 роз­рахуємо цей коефіцієнт:

на початок періоду: 28,6 : 638,9 = 0,04;

на кінець періоду: 62,2 : 506,4 = 0,12.

Як видно з розрахунків, за звітний період коефіцієнт абсолютної ліквідності збільшився, отже, зросла спроможність підприємства не­гайно погасити свою заборгованість.


Ліквідність підприємства це наявність у нього оборотних коштів у розмірі, теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов'я­зань, хоч і з порушенням тер­мінів погашення, передбачених контрактами.

Платоспроможність означає наявність у підприємства грошових коштів та їх еквіва­лентів, достатніх для розра­хунків по кредиторській за­боргованості, що вимагає негайного погашення.


Чим значніший розмір грошових коштів на розрахунковому ра­хунку, тим з більшою ймовірн­істю можна стверджувати, що підприємство має достатньо коштів для поточних розра­хунків і платежів.

Таким чином, основними ознаками платоспроможності є: а) на­явність в достатньому обсязі коштів на розрахунковому рахунку; б) відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Очевидно, що поняття лік­відності і платоспроможності не тотожні. Так, коефіцієнти лік­відності можуть характеризува­ти фінансовий стан як задовіль­ний. Однак по суті ця оцінка може бути помилковою, якщо в поточних активах значна пи-

тома вага припадає на неліквіди і прострочену дебіторську заборго­ваність.

Оцінка ліквідності і платоспроможності може бути виконана з певним ступенем точності. Зокрема, в рамках аналізу платоспромож­ності звертають увагу на статті, що характеризують готівку в касі і на розрахункових рахунках у банку. Це закономірно, адже вони виражають сукупність готівкових грошових коштів, тобто майна, яке має абсолютну цінність, на відміну від будь-якого іншого майна, яке має лише відносну цінність. Ці ресурси найбільш мобільні, вони можуть бути включені в фінансово-господарську діяльність у будь-який момент. Мистецтво фінансового управління саме і полягає в тому, щоб тримати на рахунках лише мінімально необхідну суму коштів, а іншу частину, яка може знадобитися для поточної опера­тивної діяльності, тримати в активах, що швидко реалізуються.

Разом з тим наявність незначних залишків на розрахунковому рахунку зовсім не означає, що підприємство неплатоспроможне, кош­ти можуть надійти на розрахунковий рахунок протягом найближ­чих днів, деякі види активів за необхідності легко перетворюються на грошову готівку та ін.

Про неплатоспроможність свідчить, як правило, наявність «хво­рих» статей у звітності. Потрібно зазначити, що останнє твердження є правильним не завжди. Наведемо дві найбільш характерні причи­ни. По-перше, фірми-монополісти можуть свідомо йти на несуворе дотримання контрактів зі своїми постачальниками і підрядниками (логіка тут проста: не будете дотримуватися наших правил гри, ми знайдемо вам заміну). По-друге, в умовах інфляції непродумано скла­дений договір на надання коротко— або довгострокової позики може спричиняти спокусу порушити його і сплачувати штрафи грошима, що знецінюються.

У найбільш акцентованому вигляді ступінь ліквідності підпри­ємства може бути виражена коефіцієнтом поточної ліквідності. За умови виконання підприємством зобов'язань перед кредиторами його платоспроможність з певною точністю характеризується наявністю коштів на розрахунковому рахунку.

Ознаками стійкості фінансового стану підприємства є:

досягнення намічених розмірів прибутку і рентабельності (від суми прибутку залежать можливості підприємства щодо ство­рення фондів, кошти, яких можуть направлятися на економічні і соціальні цілі);

оптимальний розподіл прибутку, що залишається в розпо­рядженні трудового колективу. Трудовий колектив з ураху­ванням досягнутого рівня розвитку підприємства, ступеня вирішення соціальних проблем і перспектив розвитку визна­чає, скільки прибутку необхідно направити на збільшення фонду основних засобів, оборотних коштів, на придбання акцій, облігацій тощо;

ліквідність балансу, що відбиває сприятливе співвідношення (не більше ніж 1:1) між сумою його фінансових зобов'язань і вартістю активів (коштів, цінних паперів, оборотних матері­альних активів), які швидко реалізуються і за необхідності можуть бути спрямовані на погашення зобов'язань;

наявність власних оборотних коштів не нижче планового роз­міру, в іншому разі підприємство не має можливості створи­ти необхідні запаси сировини, матеріалів, незавершеного ви­робництва, готової продукції для безперебійного, ритмічного випуску продукції;

раціональне використання основних засобів, скорочення не-встановленого устаткування, незавершеного будівництва тощо;

раціональне використання власних і позикових засобів, оп­тимальне розміщення їх на стадіях кругообігу, недопущен­ня вкладень оборотних коштів у наднормативні запаси і витрати, відволікання на позапланові цілі;

платіжна дисципліна підприємства, тобто своєчасність розра­хунків з постачальниками, робітниками та службовцями, фінансовими органами, банками.

Таким чином, сутність фінансової стійкості визначається ефек­тивним формуванням, розподілом і використанням фінансових ре-урсів, а платоспроможність є її зовнішнім проявом.

У загальному вигляді програма заходів з оптимізації фінансово-господарської діяльності підприємства виглядає так:

1.         Попередній огляд економічного та фінансового стану.

1.1.      Характеристика загальної спрямованості фінансово-госпо-
дарської діяльності.

1.2.      Вияв «хворих» статей балансу.

2.         Оцінка та аналіз економічного потенціалу підприємства.

Оцінка майнового стану.

Побудова аналітичного балансу-нетто.

Вертикальний аналіз балансу.

Горизонтальний аналіз балансу.

Аналіз якісних зрушень у майновому становищі.

2.3. Оцінка фінансового стану.

Оцінка ліквідності.

Оцінка фінансової стійкості.

3. Оцінка та аналіз результативності фінансово-господарської діяльності підприємства.

Оцінка виробничої діяльності.

Аналіз рентабельності.

Оцінка стану на ринку цінних паперів.

Фінансова стійкість підприємства залежить від розміщення його активів та джерел їх формування.

Необхідність у власних активах обумовлена вимогами самофінан­сування підприємства. Вони є основою самостійності і незалежності підприємства. Водночас слід враховувати, що здійснювати господарсь­ку діяльність за рахунок лише власних активів не завжди доцільно, особливо якщо виробництво має сезонний характер. Тоді в окремі періоди будуть великі залишки активів, а в інші їх буде невистачати. Крім того, якщо витрати щодо залучення активів невеликі, а підпри­ємство має можливість забезпечити більш високий рівень рентабель­ності використання активів, ніж плата за них, то, здійснюючи залу­чення активів, власники значно підвищують рентабельність власного капіталу.

Але якщо активи підприємства сформовані в значній частині за рахунок поточних зобов'язань, то його фінансовий стан буде не­стійким. З поточними зобов'язаннями необхідно здійснювати постій­ну оперативну роботу щодо контролю за своєчасним поверненням їх та залученням у господарську діяльність через поточні зобов'язан­ня інших активів.

Від оптимізації співвідношення власних і залучених активів за­лежить фінансовий стан підприємства.

З метою деталізації аналізу фінансового стану доцільно розгля­нути багаторівневу схему покриття виробничих запасів і витрат (ВЗ). Залежно від того, якого виду джерела коштів використовуються для формування запасів, можна з певним ступенем умовності судити про рівень платоспроможності господарюючого об'єкта.

Власний оборотний капітал (ВОК) можна визначити за такою формулою:

ВОК = П1 + П2 + П3 — А1,

де: П1, П2, П3 — підсумки I, ІІ, ІІІ розділів пасиву балансу; А1 — підсумок I розділу активу балансу.

При розрахунку показника умовно вважається, що довгострокові зобов'язання як джерело коштів використовуються для покриття першого розділу активу балансу «Позаоборотні активи».

Джерелами формування запасів (ДФЗ) є власний оборотний капітал, короткострокові позики і займи, а також кредиторська за­боргованість по товарних операціях, що є, як правило, джерелом покриття запасів.


ДФЗ=ВОК+


(Позики банку і позики, що використовуються для покриття запасів

Розрахунки з кредиторами по товарних операціях


ДФЗ = р. 380 + р. 430 + р. 480 — р. 080 — р. 220 + р. 500 + + р. 520 + р. 530 + р. 540.

Деякі економісти (А. Д. Шеремет, В. В. Ковальов) залежно від співвідношення розглянутих показників виділяють чотири типи фінансової стійкості підприємства:

1.         Абсолютна фінансова стійкість. Ця ситуація характеризуєть-
ся нерівністю:

ВЗ < ВОК.

Дане співвідношення показує, що всі запаси повністю покрива­ються власними оборотними коштами.

Така ситуація зустрічається надто рідко.

2.         Нормативна фінансова стійкість. Ця ситуація характеризуєть-
ся нерівністю:

ВОК < ВЗ < ДФЗ.

Це співвідношення відповідає стану, коли підприємство викори­стовує для покриття різних запасів нормальні джерела коштів — влас­них і залучених.

3.         Нестійкий фінансовий стан. Для цієї ситуації характерна
нерівність:

ВЗ > ДФЗ.

Дане співвідношення відповідає стану, коли підприємство для по­криття частини своїх запасів змушене залучати додаткові джерела.


4. Критичний фінансовий стан.

Цей стан характеризується ситуацією, коли додатково до поперед­ньої нерівності підприємство має кредити і позики, не погашені в строк, а також прострочену кредиторську і дебіторську заборгованість. Ос­танні показники можна розрахувати за даними аналітичного обліку.

Така ситуація означає, що підприємство не може вчасно розра­ховуватися зі своїми кредиторами.

У нашому прикладі за даними приведеного балансу склались такі рівні показників: на початок року:

ВЗ = 2618 тис. грн; ВОК = 1170 тис. грн; ДФЗ = 3080 тис. грн;

на кінець року:

ВЗ = 2290 тис. грн;

ВОК = 1336 тис. грн; ДФЗ = 3426 тис. грн.

З розрахунку видно, що фінансовий стан підприємства належить до другого типу, тобто нормальної фінансової стійкості, оскільки виконуються умови цього типу.

Стійкість фінансового стану може бути відновлена шляхом при­скорення оборотності оборотного капіталу, обґрунтованого зменшен­ня запасів і витрат, поповнення власного оборотного капіталу за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.

Для характеристики фінансової стійкості підприємства розрахо­вується низка коефіцієнтів. У табл. 2.93 подані порядок розрахунку, нормативні значення показників, що визнані світовою практикою, та їхні характеристики.