2.11. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА 2.11.1. Загальна оцінка фінансового стану підприємства

( Коефіцієнт фінансової стабільності

 

Власний капітал (П1) -

( Прирівн яний довласного капіталу (П2)

Але одержання високого показника фінансової стабільності (>1,0) не повинно заспокоювати, тому що високий коефіцієнт фінансової стабільності підприємства сам по собі не є ознакою успішності його діяльності, отже доцільним є проведення більш детального аналізу.

Наголошуємо ще раз: підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці), але обмежує темпи свого розвитку і можливості приросту прибутку на вкладений власний капітал (че­рез неможливість розширення господарської діяльності за раху­нок використання позичкового капіталу).

Позичковий капітал характеризується такими позитивними особ­ливостями:

широкими можливостями залучення (за наявності гарантії або застави);

збільшенням фінансового потенціалу підприємства при необ­хідності істотного зростання темпів росту обсягу господарсь­кої діяльності;

можливістю збільшувати приріст рентабельності власного ка­піталу (за рахунок забезпечення розширення господарської діяльності).

Однак використання позичкового капіталу має й недоліки:

складність залучення, оскільки воно залежить від рішення інших господарських суб'єктів (кредиторів), які при певному негативному іміджі підприємства можуть відмовити у видачі кредиту;

необхідність надання відповідних сторонніх гарантій (страхо­вих компаній, інших господарських суб'єктів) або застави. При цьому гарантії надаються, як правило, на платній основі;

зниження норми рентабельності активів, оскільки прибуток підприємства зменшується на суму відсотків, що виплачують­ся за кредит;

зниження рівня фінансової стійкості підприємства, а звідси зростання ризику банкрутства.

Фінансовий леверидж вимірює ефект, що полягає в підвищенні рентабельності власного капі­талу за допомогою збільшення частки позичкового капіталу в загальній його сумі.

Таким чином, підприємство, що використовує позичковий капі­тал, має більш високий фінан­совий потенціал свого розвитку і можливості приросту рента­бельності власного капіталу, од­нак втрачає свою фінансову стійкість (при збільшенні частки позичкового капіталу коефіцієнт автономії прямує до нуля).

Для вимірювання сукупних економічних результатів, що досяга­ються при різному співвідношенні власного і позичкового капіталу підприємства, використовується показник «фінансовий леверидж». Для розрахунку ефекту фінансового левериджу використовується така формула:

ПК

ЕФЛ = (Ра — ВС) х  ,

ВК

де: ЕФЛ — ефект фінансового левериджу, що полягає в прирості рентабельності власного капіталу, %;

Ра — рівень рентабельності використання активів підприємства, %;

ВС — ставка відсотка за кредит;

ПК — сума (або питома вага) позичкового капіталу;

ВК — сума (або питома вага) власного капіталу.

Як видно з наведеної формули, вона містить дві складові, що мають назви:

диференціал фінансового левериджу (Ра — ВС), який харак­теризує різницю між рівнем рентабельності активів підприєм­ства і рівнем ставки відсотка за кредит;

коефіцієнт фінансового левериджу, який характеризує об­сяг позичкового капіталу на одиницю власного капіталу під­приємства.

Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано керувати збільшенням ефекту фінансового левериджу при формуванні струк­тури капіталу.

Так, якщо диференціал фінансового левериджу має позитивне значення, то будь-яке збільшення коефіцієнта фінансового леверид-жу буде вести до зростання його ефекту. Відповідно, чим вище пози­тивне значення диференціалу фінансового левериджу, тим вище за інших рівних умов буде його ефект.

Однак зростання ефекту фінансового левериджу має певні межі.

Зниження фінансової стійкості підприємства в процесі підвищен­ня частки позичкового капіталу, що використовується, веде до підви­щення ризику його банкрутства, що змушує кредиторів збільшувати рівень ставки процента з урахуванням включення в неї премії за додатковий фінансовий ризик.

При певному (високому) коефіцієнті фінансового левериджу його диференціал може бути зведений до нуля (при цьому використання позичкового капіталу не дає приросту рентабельності власного кап­італу). В окремих випадках диференціал фінансового левериджу може мати негативну величину, за якої рентабельність власного ка­піталу знизиться (частка прибутку, що генерується власним капіта­лом, буде спрямована на обслуговування позичкового капіталу, що використовується за високими ставками процента).

Таким чином, збільшення коефіцієнта фінансового левериджу доцільне за умови, що його диференціал більше нуля. Негативне значення диференціала фінансового левериджу веде до зниження рентабельності власного капіталу.

Ефект фінансового левериджу іноді вимірюється не приростом рентабельності власного капіталу, а зниженням середньозваженої вар­тості капіталу. Цей метод розрахунків набув найбільшого поширен­ня при формуванні фінансової структури капіталу нових підприємств, коли рівень рентабельності активів ще не сформувався. У цьому ви­падку використовують результати розрахунку вартості залучення власного й позичкового капіталу. Розрахунок ефекту фінансового ле-вериджу за цим методом здійснюють за такою формулою:

ПК

ЕФЛ = (СКв — СКп)            ,

ВК

де: ЕФЛ — ефект фінансового левериджу, що полягає в зниженні середньозваженої вартості капіталу, %;

СКв — середньозважена вартість залучення власного капіталу, %;

СКп — середньозважена вартість залучення позичкового капіталу, %;

ПК — сума (або питома вага) позичкового капіталу;

ВК — сума (або питома вага) власного капіталу.

Як видно з наведеної формули, показник коефіцієнта фінансо­вого левериджу зберігається в тому ж вигляді, що і в попередній формулі, в той час як диференціалом фінансового левериджу є

різниця між середньозваженою вартістю залучення власного і позич­кового капіталу. За своїм економічним значенням цей показник є зворотним відносно розглянутого раніше.

Розрахунок ефекту фінансового левериджу дозволяє визначити оптимальну структуру капіталу з позицій найбільш вигідного його використання, тобто виявити межу граничної частки використання позичкового капіталу для кожного конкретного підприємства.

Однак розрахунковий показник граничної частки використання позичкового капіталу не завжди відповідає менталітету керівників підприємства (або його власників) в частині достатньої його фінан­сової стійкості і рівня ризику банкрутства. З цих позицій поріг гра­ничної частки використання позичкових коштів при формуванні фінансової структури капіталу підприємства може бути знижений.

Більш високий рівень фінансової стійкості підприємства в цьому випадку буде досягнутий за рахунок певного зниження можливої ефективності використання власного капіталу.