2.11. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА 2.11.1. Загальна оцінка фінансового стану підприємства

Фінансовий стан підприємства — це економічна категорія, що відображає стан капіталу в процесі його кругообігу і здатність суб'єкта господарювання до розширення своєї діяльності.

Практично всі користувачі фінансових звітів підприємств засто­совують методи аналізу фінансового стану для оцінки та прийняття рішень щодо оптимізації власних інтересів.

Виконаємо аналіз фінансового стану за даними балансу підпри­ємства.

Аналіз валюти балансу на початок і кінець звітного періоду (дода­ток 2) показав збільшення суми. Зростання валюти балансу порівня­но з попереднім періодом — добрий знак, але слід звернути увагу на те, за рахунок чого вона зросла. Позитивно, якщо це сталося за раху­нок збільшення власного капіталу або хоча б його частки разом зі збільшенням суми позикових коштів, однак над збільшенням тільки боргових зобов'язань варто замислитися. Негативним є збільшення кредиторської заборгованості за низької ліквідності активів.

Зменшення валюти балансу сигналізує про певне згортання діяль­ності підприємства. Багато залежить від того, за якими саме стаття­ми спостерігається зменшення. Однак зменшення валюти балансу не завжди призводить до втрати платоспроможності. Іноді це є на­слідком так званого «чищення» балансу, а саме — звільнення від зай­вих зв'язків з іншими суб'єктами. При аналізі валюти балансу також слід враховувати чинник інфляції. Коефіцієнт росту валюти балансу (Кб) визначається за формулою:

           

Кб = ^ ^ х 100,

де: Бср1, Бср0 — середній розмір результату балансу відповідно за звітний і попередній роки.

Горизонтальний (тимчасовий) і вертикальний (структурний) аналіз балансу можна провести за допомогою даних табл. 2.87, 2.88.

Аналізуючи розрахункові дані (табл. 2.87), можна зазначити, що за звітний період відбулося збільшення необоротних активів на суму 240 тис. грн, що складає 7,4 % до початку періоду. Водночас обо-

Таблиця 2.87

Аналіз активу та пасиву балансу

 

 

Показники

Абсолютна величи­на, тис. грн

Зміни

на початок періоду

на кінець періоду

в абсолют­ному роз­мірі

у відсотках до розміру на по­чаток періоду

Актив

 

 

 

 

Необоротні активи

3228

3468

240

7,4

Оборотні активи

3940

4670

730

18,5

Витрати майбутніх

 

 

 

 

періодів

70

86

16

22,8

Баланс

7238

8224

986

-

Пасив

 

 

 

 

1. Власний капітал

3878

4264

386

9,9

2. Розрахунки та інші

3280

3860

580

17,7

пасиви, в тому числі:

 

 

 

 

довгострокові позики

520

540

20

3,8

короткострокові кре-

 

 

 

 

дити і позики

1700

1774

74

4,3

розрахунки з кредито-

 

 

 

 

рами та інші розрахунки

1060

1546

486

45,8

3. Доходи майбутніх

 

 

 

 

періодів

80

100

20

25,0

Баланс

7238

8224

986

-

ротні активи збільшилися на 730 тис. грн. Зростання валюти балан­су на 986 тис. грн було зумовлене, в основному, збільшенням коштів розрахунків та інших активів.

Абсолютний розмір джерел власних коштів зріс на 386 тис. грн, проте в структурі майна відбулися зміни: питома вага власних коштів у валюті балансу знизилася на 1,8 % (51,8 — 53,6) (табл. 2.88).

Аналіз показав, що відбулося збільшення частки оборотних коштів. Це сталося або за рахунок формування більш мобільної структури активів, що покращує фінансовий стан підприємства, бо сприяє прискоренню оборотності обігових коштів, або завдяки відво­ліканню частини поточних активів на кредитування споживачів то­варів, інших дебіторів, що свідчить про фактичну іммобілізацію ча­стини оборотних коштів на виробничі програми.


На підприємстві, що аналізується, склалася саме така ситуація: знизилася частка необоротних активів і відповідно збільшилася ча­стка оборотних активів. Частка витрат майбутніх періодів не зміни­лась. Аналіз структури пасиву балансу засвідчив зменшення частки кредиторської заборгованості (з 14,6 % до 14,4 %), що доводить ефек­тивність діяльності підприємства.

Ознакою незадовільної роботи підприємства є наявність про­строченої дебіторської й кредиторської заборгованості. Оскільки окремих статей, які показували б саме прострочену заборгованість, у новій формі балансу не передбачено (ці суми не значаться окре­мими рядками, а входять до загальних сум дебіторської і кредиторсь­кої заборгованості), то при перегляді звітного балансу слід вимагати аналітичні розшифровки за кожним дебітором (кредитором) для прийняття рішення щодо ліквідації таких заборгованостей.

Тривожним сигналом може стати зростання абсолютних вели­чин за цими статтями порівняно з попереднім звітним періодом.

У порівняльному аналітичному балансі має сенс подавати лише основні розділи активу і пасиву балансу і проводити його з викори­станням табл. 2.89.

Всі показники порівняльного аналітичного балансу (табл. 2.89) можна розподілити на такі групи: показники структури балансу (гр. 6), показники динаміки балансу (гр. 7) і показники структурної динаміки балансу (гр. 8).


Зіставляючи структурні зміни в активі і пасиві, можна зробити висновки про те, які джерела сприяли надходженню нових засобів і в які активи ці нові засоби вкладені. Якщо приріст відбувся за раху­нок позичкових джерел, то в наступні періоди цих джерел може не бути, тоді підвищення мобільності майна має нестабільний харак­тер. Особливу увагу слід звернути на кредиторську заборго­ваність. Якщо основним джерелом приросту стали власні засоби підприємства, то висока мобільність майна є невипадковою.

Проте експрес-аналіз лише оцінює стан активів і наявність за­собів на погашення боргів, а не відповідає на запитання про доцільність для інвестора вкладення грошей у дане підприємство.

Чим вище рівень першого показника і нижче другого й третього, тим більш стійким є фінансовий стан підприємства.

Аналіз даних табл. 2.90 свідчить про те, що є тенденція до змен­шення частки власного капіталу.

Дані табл. 2.90 свідчать, що плече фінансового важеля збільши­лося на 6 %, тобто фінансова залежність підприємства від зовнішніх інвесторів значно підвищилася.

В економічній літературі можна зустріти термін коефіцієнт фінансової стабільності, який визначається відношенням суми влас­них коштів до позичкових, тобто є зворотною величиною коефіці­єнта фінансового ризику:



( Коефіцієнт фінансової стабільності


 

Власний капітал (П1) -


( Прирівн яний довласного капіталу (П2)


Але одержання високого показника фінансової стабільності (>1,0) не повинно заспокоювати, тому що високий коефіцієнт фінансової стабільності підприємства сам по собі не є ознакою успішності його діяльності, отже доцільним є проведення більш детального аналізу.

Наголошуємо ще раз: підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці), але обмежує темпи свого розвитку і можливості приросту прибутку на вкладений власний капітал (че­рез неможливість розширення господарської діяльності за раху­нок використання позичкового капіталу).

Позичковий капітал характеризується такими позитивними особ­ливостями:

широкими можливостями залучення (за наявності гарантії або застави);

збільшенням фінансового потенціалу підприємства при необ­хідності істотного зростання темпів росту обсягу господарсь­кої діяльності;

можливістю збільшувати приріст рентабельності власного ка­піталу (за рахунок забезпечення розширення господарської діяльності).

Однак використання позичкового капіталу має й недоліки:

складність залучення, оскільки воно залежить від рішення інших господарських суб'єктів (кредиторів), які при певному негативному іміджі підприємства можуть відмовити у видачі кредиту;

необхідність надання відповідних сторонніх гарантій (страхо­вих компаній, інших господарських суб'єктів) або застави. При цьому гарантії надаються, як правило, на платній основі;

зниження норми рентабельності активів, оскільки прибуток підприємства зменшується на суму відсотків, що виплачують­ся за кредит;

зниження рівня фінансової стійкості підприємства, а звідси зростання ризику банкрутства.

Фінансовий леверидж вимірює ефект, що полягає в підвищенні рентабельності власного капі­талу за допомогою збільшення частки позичкового капіталу в загальній його сумі.

Таким чином, підприємство, що використовує позичковий капі­тал, має більш високий фінан­совий потенціал свого розвитку і можливості приросту рента­бельності власного капіталу, од­нак втрачає свою фінансову стійкість (при збільшенні частки позичкового капіталу коефіцієнт автономії прямує до нуля).

Для вимірювання сукупних економічних результатів, що досяга­ються при різному співвідношенні власного і позичкового капіталу підприємства, використовується показник «фінансовий леверидж». Для розрахунку ефекту фінансового левериджу використовується така формула:

ПК

ЕФЛ = (Ра — ВС) х  ,

ВК

де: ЕФЛ — ефект фінансового левериджу, що полягає в прирості рентабельності власного капіталу, %;

Ра — рівень рентабельності використання активів підприємства, %;

ВС — ставка відсотка за кредит;

ПК — сума (або питома вага) позичкового капіталу;

ВК — сума (або питома вага) власного капіталу.

Як видно з наведеної формули, вона містить дві складові, що мають назви:

диференціал фінансового левериджу (Ра — ВС), який харак­теризує різницю між рівнем рентабельності активів підприєм­ства і рівнем ставки відсотка за кредит;

коефіцієнт фінансового левериджу, який характеризує об­сяг позичкового капіталу на одиницю власного капіталу під­приємства.

Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано керувати збільшенням ефекту фінансового левериджу при формуванні струк­тури капіталу.

Так, якщо диференціал фінансового левериджу має позитивне значення, то будь-яке збільшення коефіцієнта фінансового леверид-жу буде вести до зростання його ефекту. Відповідно, чим вище пози­тивне значення диференціалу фінансового левериджу, тим вище за інших рівних умов буде його ефект.

Однак зростання ефекту фінансового левериджу має певні межі.

Зниження фінансової стійкості підприємства в процесі підвищен­ня частки позичкового капіталу, що використовується, веде до підви­щення ризику його банкрутства, що змушує кредиторів збільшувати рівень ставки процента з урахуванням включення в неї премії за додатковий фінансовий ризик.

При певному (високому) коефіцієнті фінансового левериджу його диференціал може бути зведений до нуля (при цьому використання позичкового капіталу не дає приросту рентабельності власного кап­італу). В окремих випадках диференціал фінансового левериджу може мати негативну величину, за якої рентабельність власного ка­піталу знизиться (частка прибутку, що генерується власним капіта­лом, буде спрямована на обслуговування позичкового капіталу, що використовується за високими ставками процента).

Таким чином, збільшення коефіцієнта фінансового левериджу доцільне за умови, що його диференціал більше нуля. Негативне значення диференціала фінансового левериджу веде до зниження рентабельності власного капіталу.

Ефект фінансового левериджу іноді вимірюється не приростом рентабельності власного капіталу, а зниженням середньозваженої вар­тості капіталу. Цей метод розрахунків набув найбільшого поширен­ня при формуванні фінансової структури капіталу нових підприємств, коли рівень рентабельності активів ще не сформувався. У цьому ви­падку використовують результати розрахунку вартості залучення власного й позичкового капіталу. Розрахунок ефекту фінансового ле-вериджу за цим методом здійснюють за такою формулою:

ПК

ЕФЛ = (СКв — СКп)            ,

ВК

де: ЕФЛ — ефект фінансового левериджу, що полягає в зниженні середньозваженої вартості капіталу, %;

СКв — середньозважена вартість залучення власного капіталу, %;

СКп — середньозважена вартість залучення позичкового капіталу, %;

ПК — сума (або питома вага) позичкового капіталу;

ВК — сума (або питома вага) власного капіталу.

Як видно з наведеної формули, показник коефіцієнта фінансо­вого левериджу зберігається в тому ж вигляді, що і в попередній формулі, в той час як диференціалом фінансового левериджу є

різниця між середньозваженою вартістю залучення власного і позич­кового капіталу. За своїм економічним значенням цей показник є зворотним відносно розглянутого раніше.

Розрахунок ефекту фінансового левериджу дозволяє визначити оптимальну структуру капіталу з позицій найбільш вигідного його використання, тобто виявити межу граничної частки використання позичкового капіталу для кожного конкретного підприємства.

Однак розрахунковий показник граничної частки використання позичкового капіталу не завжди відповідає менталітету керівників підприємства (або його власників) в частині достатньої його фінан­сової стійкості і рівня ризику банкрутства. З цих позицій поріг гра­ничної частки використання позичкових коштів при формуванні фінансової структури капіталу підприємства може бути знижений.

Більш високий рівень фінансової стійкості підприємства в цьому випадку буде досягнутий за рахунок певного зниження можливої ефективності використання власного капіталу.