2.9. АНАЛІЗ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ 2.9.1. Аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції

Перебудова господарського механізму, перехід до ринкових відно­син роблять особливо актуальною проблему раціонального витра­чання всіх видів ресурсів, докорінного поліпшення управління вит­ратами для забезпечення стійкої конкурентоспроможності продукції.

Під час аналізу використовуються такі показники:

валові витрати;

повна собівартість продукції в цілому та за елементами, каль­куляційні статті витрат;

витрати на одну гривню товарної продукції;

собівартість окремих видів продукції;

окремі статті витрат.

Аналіз собівартості продукції — це:

об'єктивна оцінка виконання плану собівартості продукції в цілому по підприємству і окремих видах продукції;

вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових у розрізі статей, а також за окремими видами і групами про­дукції;

пошук резервів зниження собівартості продукції, розробка відпо­відних заходів щодо їх використання;

забезпечення центрів відповідальності необхідною аналітичною інформацією щодо оперативного управління формуванням со­бівартості продукції;

розробка оптимальної величини планових витрат, планових та нормативних калькуляцій на окремі вироби та види продукції.

Під час аналізу використовують дані звіту про собівартість про­дукції, звіту про фінансово-майновий стан підприємства, звіту з праці. Залучаються також планові й звітні калькуляції по окремих видах продукції та відповідні дані бухгалтерського обліку (дані синтетич­ного та аналітичного обліку витрат), матеріали ревізій і спеціальних обстежень.

Управління собівартістю продукції є комплексним процесом, про­відне місце в якому посідають облік і аналіз витрат на виробництво.

Попри численні публікації з проблем аналізу собівартості про­дукції, сформовані різноманітні методики, ще й зараз відчувається гостра потреба у побудові нової моделі аналітичних досліджень, яка б відповідала сучасним завданням управління собівартістю продукції.

Мета аналізу собівартості продукції полягає в інформаційно­му забезпеченні та всебічній оцінці досягнутих результатів оптимі-зації витрат, обґрунтуванні управлінських рішень. Для досягнення цієї мети здійснюється аналіз на основі принципів системного, ком­плексного і кібернетичного підходів.

В основі системного підходу лежить дослідження об'єктів як си­стеми, розкриття їхньої цінності, виявлення багатьох типів зв'язків, зведення їх в єдину теоретичну систему.

Системний підхід до аналізу собівартості передбачає:

виявлення місця і ролі показника собівартості в оцінці досяг­нутої ефективності виробництва;

розробку принципової схеми аналізу на основі класифікації факторів і резервів зниження собівартості продукції;

визначення методів вимірювання факторів і резервів знижен­ня собівартості продукції;

встановлення основних напрямів мобілізації виявлених резервів раціонального використання виробничих ресурсів у поточно­му і перспективному плануванні собівартості продукції.

Комплексний підхід означає вивчення об'єктів як системи з точки зору формування інформації з метою прийняття управлінських рішень.

Комплексний підхід збігається з системним підходом лише сто­совно вивчення окремих аспектів, окремих показників. їхня динаміка і прогноз на перспективу не збігаються, коли йдеться про аналізова­ний об'єкт загалом. Тоді комплексний підхід виступає як принцип системного підходу. Він означає узгодження й одночасне досліджен­ня у взаємозв'язку різних аспектів господарської діяльності на ос­нові вивчення системи показників з метою отримання кінцевих ре­зультатів, визначення і вимірювання факторів, що їх зумовлюють, виявлення резервів підвищення ефективності виробництва, отриман­ня інформації для обґрунтування управлінських рішень.

Комплексність економічного аналізу виявляється в трьох напря­мах: по-перше, в процесі аналізу враховуються не лише економічні, а й технічні, соціальні, технологічні та інші фактори; по-друге, в більш тісному зв'язку його цілей і завдань з цілями управління; по-третє, в його багаторівневому аспекті.

Кібернетичний підхід передбачає розгляд об'єктів як системи, що складається з елементарних перетворювачів інформації.

При кібернетичному підході аналіз підпорядкований цілям син­тезу економічної системи і її вдосконаленню, економіко-математичні методи аналізу збігаються із системним дослідженням економіки та управління об'єктом.

Враховуючи управлінський аспект аналізу собівартості продукції, виділяємо його аналітичні оцінки, пов'язані з пошуком резервів вит­рат та можливостями їх мобілізації. Для цього визначимо по­слідовність аналізу. На першому етапі визначається загальний рівень виконання кошторису (стандартних) витрат в розрізі економічних елементів, на другому — оцінка відхилень від стандартних прямих витрат, на третьому — аналіз виконання бюджету (кошторису) на­кладних витрат, на четвертому — аналіз собівартості (калькуляції) окремих виробів, на п'ятому етапі необхідно дати оцінку впливу зміни собівартості продукції на кінцеві виробничо-фінансові результати діяльності підприємства.

Для аналізу резервів зниження собівартості продукції витрати класифікують у такий спосіб:

прямі та непрямі;

постійні та змінні.

Перша класифікація застосовується з метою оцінки витрат на певний вид продукції; друга — для аналізу збитковості та оптимі-зації структури продукції, що виробляється.

Прямі витрати

пов'язані з виробництвом окремих видів продукції, на собівартість яких вони можуть бути віднесені безпосередньо.


Непрямі витрати

Змінні витрати


пов'язані з виробництвом кількох видів продукції і відносяться до кожного виду продукції за певним принципом.

залежать від обсягу виробництва і про­дажу продукції. В основному це прямі витрати ресурсів на виробництво і реа­лізацію продукції (пряма заробітна пла­та, витрата сировини, матеріалів, пали­ва, електроенергії тощо).


Постійні витрати

не залежать від динаміки обсягу вироб­ництва і продажу продукції. Це аморти­зація, орендна плата, заробітна плата об­слуговуючого персоналу на погодинних умовах оплати й ін., витрати, пов'язані з керуванням і організацією виробництва, тощо.

Підприємству більш вигідно, щоб на одиницю продукції припадала менша сума постійних витрат, що є можливим при досягненні макси­муму вироблення продукції на наявних виробничих потужностях. Якщо при спаді виробництва продукції перемінні витрати скорочуються про­порційно, то сума постійних витрат не змінюється, що призводить до зростання собівартості продукції та зменшення суми прибутку.

Для ефективного управління процесом формування собівартості продукції важливим є правильне визначення суми постійних і змін­них витрат. З цією метою використовуються різні методи: алгебраїч­ний, графічний, статистичний, заснований на кореляційно-регресив­ному аналізі, селективний, побудований на змістовному аналізі кожної статті й елементу витрат.

Аналіз собівартості продукції зазвичай починають з вивчення повної собівартості продукції в цілому і за основними елементами витрат (табл. 2.61).

Таблиця 2.61


Фактична структура витрат на виробництво продукції



Загальна сума витрат (Ззаг ) може змінитися через:

обсяг випуску продукції в цілому по підприємству (уВПаа);

її структуру (Уд);

рівень змінних витрат на одиницю продукції (В);

суму постійних витрат на весь випуск продукції (А)

Ззаг = Е№Пзаг хУді хВ,) + А.

Для розрахунку впливу цих факторів дані наведені в табл. 2.61. З даних табл. 2.61 видно, що:

у зв'язку з перевиконанням плану по випуску продукції в умов­но-натуральному вираженні на 2,6 % (КВП = 1,026) сума вит­рат зросла на 1420 тис. грн (76 372 — 77 952);

за рахунок зміни структури випуску продукції сума витрат також зросла на 1 268 тис. грн (80 640 — 79 372). Це свідчить про те, що в загальному випуску продукції збільшилася част­ка витратомістської продукції;

через підвищення рівня питомих змінних витрат перевитра­та витрат на виробництво продукції склала 2 083 тис. грн

(82 723 — 80 640);

постійні витрати зросли порівняно з планом на 1 445 тис. грн.

(84 168 — 82 723), що також стало однією з причин збільшен­ня загальної суми витрат.

Таким чином, загальна сума витрат вище за планову на 6 216 тис. грн (84 168 — 77 952), або на 8 %, у тому числі: за рахунок перевиконання плану по обсягу виробництва продукції і зміни її структури вона зросла на 2 688 тис. грн (80 640 — 77 952), а за рахунок росту собівартості продукції — на 3 528 тис. грн (84 168 — 80640), або на 4,38 %.

У свою чергу, собівартість продукції залежить від рівня ресурсо-місткості виробництва (трудомісткості, матеріалоємкості, фондо­місткості, енергоємкості) і зміни цін на спожиті ресурси відповідно до інфляції.

З метою більш об'єктивної оцінки діяльності підприємств і більш повного виявлення резервів при аналізі собівартості продукції необ­хідно враховувати вплив зовнішнього інфляційного фактора. Для цього фактичну кількість спожитих ресурсів на виробництво про­дукції потрібно помножити на зміну середнього рівня цін по кожно­му виду ресурсів і результати скласти:

АЗц = £(ЛЦ х Рф ).

На підприємстві, що аналізується, за рахунок даного фактора загальна сума витрат на виробництво продукції зросла порівняно з запланованою на 3225 тис. грн Отже, за рахунок зниження рівня ресурсомісткості продукції (трудомісткості, витрат матеріалів на оди­ницю продукції) витрати знизилися на 303 тис. грн:

Л З = Л З  — Л З = 3528 — 3225 = +303 тис. грн.

р          заг       ц          1

Таким чином, частка зовнішніх факторів зростання собівартості продукції даного підприємства складає 91,4 % (3225 : 3528 х 100), а внутрішніх — 8,6 % (303 : 3528 х 100), що потрібно враховувати при аналізі прибутку та інших показників.