2.7.5. Аналіз нормативної бази витрат матеріалів

Норма витрат це максималь­но допустима величина мате­ріальних цінностей на вироб­ництво одиниці продукції в певних умовах виробництва.

Нормування витрат сиро­вини і матеріалів, його вдос­коналення — найважливіші передумови раціонального спо­живання сировини і матеріалів у виробництві. Від організації нормативного господарства залежить дієвість системи ефективності планування і фактичного використання матеріальних ресурсів на виробничі потреби.

Норми можуть бути індивідуальними (на одиницю конкретного виробу), груповими (середній рівень витрат на одиницю однотипно­ї продукції), подетальними і повузловими.

Норми — оптимальна кількість сировини, матеріалів, палива, енергії та інших предметів праці, які можуть бути витрачені на ви­робництво одиниці продукції або виконання певної роботи.

Норми витрат розробляються по видах споживаної сировини, матеріалів, палива на одиницю продукції, робіт і послуг у натураль­ному обчисленні, на одиницю технічного параметра.

Для більшості видів матеріалів і сировини норми формуються під впливом трьох складових:

— чисті витрати матеріалу, тобто ті обсяги матеріалів, які вико­ристані на виготовлення виробу;

технологічні відходи і витрати, тобто не корисні витрати ре­сурсів, обумовлені технологічним процесом;

організаційно-технічні, тобто обумовлені матеріально-техніч­ним постачанням і складським господарством, підготовкою ма­теріалів до виробництва, їх перевезенням тощо.

Прогресивною для підприємства вважається та норма, яка розроб­лена в умовах застосування передових технологічних методів виго­товлення продукції, нової техніки і організації виробництва, передба­чає менші питомі витрати матеріалів порівняно з попереднім періодом.

Планова (нормативна) матеріаломісткість виробів, так само як і планова (нормативна) собівартість продукції, спирається на норми витрат. Від їхньої реальності і об'єктивності залежить правильність обчислення планів рівня (ліміту) матеріальних витрат.

Існує два методи визначення норм: досвідно-статистичний та аналітично -розрахунковий.

Перший базується на звітних даних без їх аналітичного аналізу. Другий — на точних техніко-економічних розрахунках чистих вит­рат матеріалів, на аналізі причин відходів і можливостей їх усунен­ня. На багатьох підприємствах розраховуються:

1.         Коефіцієнт використання матеріалів фактичний:

квф    = чв : Н,

факт    7

де: чв — чиста вага виробу, н — норма витрат матеріалу.

2.         Коефіцієнт використання матеріалів плановий:

кв    = чв : ФВ,

план    7

де: фв — фактичні витрати матеріалів.

Важливість аналізу визначається тим, що на окремих підприєм­ствах існує практика застосування завищених норм витрати сирови­ни і матеріалів з метою отримання невиправданої економії матеріаль­них ресурсів або внаслідок дії застарілих норм. Це призводить до штучного дефіциту окремих матеріалів, створює труднощі для само­го підприємства: скупчуються різні матеріальні цінності, зростає плата за їх використання, збільшуються витрати на їх складування, збері­гання. Тому в процесі аналізу використання матеріальних ресурсів необхідно здійснювати перевірку обґрунтованості норм витрат. Для цього зіставляються:

поточні норми і фактичні витрати із середньогалузевими нормами;

поточні норми і норми минулого року;

відносна матеріаломісткість нової продукції і старої;

фактичні витрати і поточні норми;

—        поточні норми і норми, затверджені керівною організацією. Аналіз проводиться з метою вивчення прогресивності діючих на

підприємстві норм, їхньої динаміки і обґрунтованості.

Аналіз нормативного господарства дозволяє встановити міру охоплення матеріальних ресурсів нормованої витрати в основних і допоміжних виробництвах, ступінь деталізування норм витрати по видах продукції або робіт, облік зміни норм і відхилень від норм тощо. Процес нормування витрати матеріалів показаний на рис. 2.12.

Важливим показником прогресивності норм є коефіцієнт вико­ристання матеріалів. У машинобудуванні, наприклад, існують такі його різновиди: коефіцієнт використання матеріалів у механічних цехах, який визначається співвідношенням маси деталі і норм вит-

 

 

 

 

 

 

 

 

Визначення виду нормативної сировини, матеріалів, палива енергії

Визначення об'єкта нормування

 

 

 

 

 

 

Складання переліку нормативних показників І

Розрахунок первинних нормативних показників

Результат групових та інших укрупнених і усереднених показників

Визначення вихідної бази нормування

І        '

Вивчення впливу реальних виробничих умов на витрату матеріальних ресурсів

Рис. 2.12. Послідовність процесу нормування витрат матеріальних ресурсів

рати матеріальних ресурсів; коефіцієнт розкрою, який застосовуєть­ся для характеристики використання листових матеріалів і дорів­нює відношенню маси заготовки і норми витрат, та інші показники.

Раціональному використанню листового, рулонного матеріалу сприяє його оптимальний розкрій, якому відповідає мінімальна норма на виріб або виробничу програму.


Для аналізу нормування витрат матеріальних ресурсів на вироб­ничу програму по друку газети скористаємося даними табл. 2.48.

За даними табл. 2.48 планом передбачалося знизити норму вит­рати паперу і фарби порівняно з минулим роком на 0,13 % і 1,2 % відповідно. Фактично зниження норм витрати становило 0,12 % і 1,85 %. Таким чином, виробниче завдання щодо зниження норм вит­рат паперу не виконане на 0,01 %, а по зниженню норм витрати фарби перевиконане на 0,65 %.

Суть оптимального розкрою в тому, що при заданих видах мате­ріалу, який розкроюється, і потребі в заготовках або деталях обира­ються такі методи розкрою, при яких повністю забезпечуються по­треби в заготовках з мінімальними витратами матеріалу.

Коефіцієнт ефективності розкрою матеріалів визначається за формулою:

і=1

де: Кр — коефіцієнт ефективності розкрою матеріалів;

Пк — корисна площа (маса) виробів, що викроюються з матеріалу;

Пз — загальна площа (маса) матеріалу, що розкроюється, згрупо­ваного за марками, сортами, товщиною;

П — корисна площа (маса) виробів, що викроюються з матеріалу;

к — кількість виробів і-го виду;

Пв — площа (маса) листа, рулону матеріалу кожної марки; кв — кількість листів матеріалу і-го виду.

Загальна норма витрати матеріалу на заготовку при індивідуаль­ному розкрої дорівнює відношенню площі (маси) листа, рулону до кількості виробів, отриманих з них.

н=м,

де: Н — загальна норма витрати матеріалу на заготовку; М — площа (маса) листа, рулону.

Кількість виробів, що отримуються під час індивідуального роз­крою одномірного матеріалу, визначається відношенням розміру одиниці матеріалу до розміру виробу.

де: р — розмір одиниці матеріалу; з — розмір виробу.

Норма витрати:

Н = М

Н = Уз'

*ІЇ1ІП.

При двох і більше варіантах вибору матеріалу і його розкрою оптимальним буде такий, який забезпечить мінімальну норму вит­рати цього матеріалу:

На практиці з одного і того ж матеріалу викроюються різні де­талі, а значить, можливий комбінований розкрій, при якому істотно знижуються відходи і втрати матеріалу порівняно з індивідуальним. Це відхилення фактичного розкрою від нормативного впливає на зміну норм у зв'язку з впровадженням у виробництво більш сучас­них конструкцій виробів, нових прогресивних матеріалів, ресурсоз­берігаючих технологій, застосуванням замінників, вдосконаленням управління виробництвом тощо. Методику оптимального варіанту комбінованого розкрою можна розглянути на прикладі розрізання аркуша паперу в табл. 2.49.

Таблиця 2.49 Оцінка індивідуального розкрою аркуша паперу

 

 

Назва виробу

Корисна

Кількість

Площа

Кількість

Коефіці-

площа ви­робу, Пі

виробів з листа, к

аркуша паперу, Пв

аркушів,

кв

єнт розк­рою, Кр

Бланки

0,06

21

1,3

1

0,97

Газети

1,1

1

1,3

1

0,85

Етикетки

0,04

32

1,3

1

0,98

Дані табл. 2.49 показують, що під час індивідуального розкрою коефіцієнт розкрою коливається від 0,85 до 0,98. Загальний ко­ефіцієнт розкрою на комплект виробів складе:


„    0,06 ■ 21 +1,1 -1 + 0,04 ■ 32   АПО

Кр =    = 0,93.

р       1,3 ■ 1 +1,3 ■ 1 +1,3 ■ 1

У зв'язку з бажанням досягти мінімальних витрат матеріалу ви­никає необхідність пошуку комбінованого розкрою. Враховуючи площу заготовок, які входять в комплект, можливі такі варіанти розкрою одного аркуша:

1М2 + 3М1 = 1 • 1,1 + 3 • 0,06 = 1,28; 1М2 + 5М3 =1 • 1,1 + 5 • 0,04 = 1,3;

1М2 + 2М1 + 2М3 =1 • 1,1 + 2 • 0,06 + 2 • 0,04 = 1,3.

Як бачимо, до розрахунку не включена комбінація, яка складаєть­ся тільки з бланкової та етикеткової продукції, оскільки основною діяльністю підприємства є випуск газет. Як наслідок до розкрою аркуша паперу повинен обов'язково включатися цей виріб.

Таким чином, з розрахунків видно, що оптимальними, такими, що забезпечують безвідхідне виробництво, є друга і третя комбінації, при яких коефіцієнт розкрою дорівнює 1 або 100 %, а вибір між ними буде залежати від попиту на ту чи іншу продукцію.

Отже, під час комбінованого розкрою аркуша забезпечуються мінімальні норми витрати матеріалу.

У процесі аналізу важливо не тільки з'ясувати суму відхилень фактичної витрати від нормативної (економії чи перевитрати), а й причини їх виникнення, що залежать (або не залежать) від підприєм­ства. До них належать застосування поліпшеної якості матеріалів і економічних профілів, впровадження замінників, удосконалення тех­нічних процесів і підвищення коефіцієнтів використання матеріалів, удосконалення конструкцій, покращання вагових характеристик машин і обладнання та ін.