1.8. ПРОБЛЕМА, ОБ'ЄКТ, ПРЕДМЕТ АНАЛІЗУ

Висхідним пунктом дослідження є проблемна ситуація. Виділя­ються дві сторони проблеми: гносеологічна та предметна.

 

ГНОСЕОЛОГІЯ

 

як філософська

 

Вчення про процес пізнання, про джере-

категорія

 

ла, можливості та засоби пізнання, теорія

 

пізнання.

 

(Словник)

 

Отже, у гносеологічному розумінні проблемна ситуація — це про­тиріччя між знанням потреб економіки, результативних практичних або теоретичних дій і незнанням конкретних засобів, методів, спо­собів реалізації цих необхідних на сучасному етапі дій.

 

Предметна

 

сторона аналізу

 

Це економічне протиріччя, що потребує організації цілеспрямованих дій щодо усу­нення або вибору однієї з можливих аль­тернатив розвитку економіки.

 

 


На практиці дуже важливо розпізнати сутність проблеми, оскільки вона не виникає з нічого. Інколи проблему неможливо сформулюва­ти як предмет дослідження або мету, якої треба досягти.

Після обробки первинної інформації у дослідника формується певне уявлення про ситуацію, яке буде тим точніше й реальніше, чим більше інформації зібрано, чим вище рівень кваліфікації і про­фесіоналізму має спеціаліст, який займається аналізом та форму­люванням організаційних висновків і пропозицій. Вся інформація про предмет дослідження повинна бути зібрана і скомпонована таким чином, щоб у подальшому слугувати основою для аналізу і оцінки попереднього стану, а потім для формулювання організа­ційно-економічних, технічних висновків, спрямованих на удоско­налення ситуації.

Альтернатива — необхідність вибору між двома або кілько­ма можливостями, що виклю­чають одна одну.

(Словник)

Предметна і гносеологічна сто­рони економічної проблеми тісно взаємопов'язані, тому що незнання способів розв'язання практичних економічних та управлінських зав­дань є ускладненням і певної галузі управління, і наявності теоретич­них знань, практичних навичок у даній галузі. Тобто недостатня обізнаність у реальній ситуації, внаслідок чого неможливо викорис­тати знання, що маємо для регулювання економічних процесів. Інша ситуація, коли виявляються економічні процеси, походження яких не конкретизовано, тобто відсутні алгоритми, щоб їх описати. Далі, конкретна економічна проблема може і не визначатися як суспільна потреба, тому що протиріччя, що її породжують, ще не досягли того рівня, коли вона стане очевидною. Може бути і така ситуація, коли усвідомлена проблема не обов'язково стає предметом аналізу і ціле­спрямованих дій, бо відсутні активна зацікавленість і готовність до практичних зрушень.

Саме така готовність і зацікавленість формують базу «аналітично­го замовлення» для економічного аналізу щодо подолання техніко-економічних протиріч.

Економічні проблеми суттєво вирізняються масштабністю. Одні не виходять за рамки підприємства, інші стосуються інтересів цілих регіонів, суспільних інститутів тощо. І на вищому рівні економічна проблема може стосуватися інтересів і потреб усього суспільства й стати глобальною.

Розглянемо, як же формулюється проблема в економічному дос­лідженні. Сам характер протиріч, що є в основі економічної пробле­ми, визначає тип аналізу: буде він техніко-економічним, чи теорети-ко-прикладним.

Приклад ілюстрації першої ситуації — дослідження плинності робочої сили. її скорочення є важливою економічною і соціальною проблемою в системі господарювання в цілому. Дослідження цього напряму важливо, оскільки аналізується технократичний підхід до управління персоналом і формується база для формування концепції «людського фактора».

Регулювання руху робочої сили в основному базується на роз­робці адміністративних заходів, тоді як більш ефективним є удос­коналення соціально-економічних важелів регулювання руху тру­дових ресурсів. Це, в свою чергу, спонукає до глибокого вивчення, по-перше, потреб різних груп працюючих, по-друге, економічних, технічних і соціальних механізмів індивідуальної мобільної пове­дінки людей*.

Випливаюча із аналізу наукова проблема може формулюватись дослідниками як відсутність єдиної соціально-статистичної бази вив­чення процесів трудової мобільності в країні, повна відсутність дос­ліджень процесу в цілому, невиявленість механізму трудової мобіль­ності, невизначеність критеріїв економічної і соціальної ефективності трудової мобільності тощо.

* Мова йде про досвід розробки програми дослідження трудової мобіль­ності під керівництвом Т. І. Заславської. Вона зі своїми колегами ще у 80-ті рр. виступала з різкою критикою адміністрування в управлінні соціально-еко­номічними процесами на користь демократичних і ринкових.

Більш складним є аналіз ситуації при другому типі економічного аналізу — теоретико-прикладному.

Сформулюємо проблему теоретико-прикладного дослідження. Як складова економічної системи заробітна плата в сучасних умовах розвитку України неефективно виконує свої функції — відтворення робочої сили і стимулювання праці. Базисним протиріччям є еконо­мічно необґрунтована і соціально несправедлива занижена ціна праці.

Під час дослідження проблеми удосконалення оплати праці дос­лідники торкаються інтересів основної частини населення країни, яка через систему соціально-економічних відносин впливає на всі пара­метри ринку: через механізм попиту і пропозиції — на структуру ви­робництва та його динаміки, через конкуренцію між працею та капі­талом — на технологічний рівень виробництва і його ефективність; на якість робочої сили, на рівень зайнятості, динаміку цін та інфляцію.

Високий рівень бідності населення залишається суттєвою пере­шкодою успішного завершення ринкових реформ. Реформування заробітної плати є одним з головних напрямів подальших перетво­рень національної економіки. Таке реформування вимагає глибоко­го вивчення і перегляду основних підходів щодо формування заробіт­ної плати. Базуючись на економічному аналізі, наукова проблема формулюється як відсутність пріоритетних напрямів реформування заробітної плати в Україні; інструментарію впливу держави на сфе­ру оплати праці, соціально-психологічних механізмів індивідуальної поведінки працюючих; впровадження соціального стандарту відтворен­ня працівника — чіткого плану розвитку людського капіталу країни.

Ступінь складності науково-пізнавальної проблеми залежить:

а)         від рівня зрілості суспільної потреби у з'ясуванні ситуації і
розв'язанні економічних та соціальних проблем;

б)         від стану наукових і практичних знань, законів у відповідній
галузі.

Зазвичай дослідник починає із загальної постановки питання, «оглядин проблеми», а потім уточнює, конкретизує проблему.

Наприклад, аналіз впливу годинної продуктивності праці на об­сяги реалізації продукції. Такий підхід не має розгорнутого форму­лювання проблеми. І тільки після накопичення фактичних даних проблема «оптимізації» годинної продуктивності праці переростає у комплекс економіко-соціальних проблем. Оскільки до економічного аналізу залучаються додаткові розрахункові показники, результати соціологічних досліджень: середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником, середня тривалість робочого дня, питома вага робочих у складі працюючих, бюджет часу тощо. В ході аналізу можуть визначатися протиріччя: нерівнонапруженість праці основ­них і допоміжних робітників, їхньої організації праці, умов праці, харчування, між відносно рівними запитами на використання вільно­го часу чоловіками і жінками та нерівними можливостями реалізації цих запитів тощо.

Далі в праці аналізу виникають нові проблеми щодо з'ясування цих протиріч.

Чим більше ми заглиблюємося в певну сферу економіки, тим більше виникає практично значущих і пізнавальних задач, а також проблемних ситуацій, що спонукають до роздумів, аналізу і розроб­ки можливих способів регулювання виявлених проблем, або хоча б їх ґрунтовного опису, тлумачення.

Виділимо такі формальні вимоги щодо розгортання проблеми дослідження:

якомога чіткий розподіл між «проблематичним», тобто пошу­ковим, невідомим та «непроблематичним» як наявним і відо­мим;

чітке відокремлення суттєвого і несуттєвого стосовно загаль­ної проблеми;

розчленування загальної проблеми за елементами й упоряд­кування за їхньою локальністю та пріоритетом.

Вибір конкретного об'єкта дослідження — це результат форму­лювання проблеми. Ним може бути соціально-економічний процес, галузь економічної діяльності, будь-які економічні відносини, що породжують проблемну ситуацію.

Об'єкт економічного аналізу — це те, на що спрямований про­цес пізнання, тобто пізнавальна діяльність, що існує поза свідомістю людини і незалежно від неї.

Крім об'єкта виділяється також предмет вивчення, тобто будь-яке конкретне матеріальне явище, що сприймається органами чуття.

Предмет аналізу — найбільш значущі з практичної або теоре­тичної точки зору властивості, сторони, особливості суб'єкта, котрі підлягають безпосередньому вивченню.

Інші сторони або особливості об'єкта залишаються ніби поза увагою дослідника. Оскільки об'єкт — це те, що складає економічну проблему, тоді як предмет — це те, ті властивості об'єкта, котрі ви­пукло відбивають розходження економічної стратегії розвитку підприємства, інтересів соціальних суб'єктів і створюють економічні, соціальні протиріччя, кризи, конфліктні ситуації.

 

 

 

Стратегія

 

 

Це мистецтво економічного, суспільного і політич­ного керівництва масами, яке має визначити го­ловний напрям їхніх дій, вчинків у розрізі функ­ціонування економіки підприємства.

 

 

 

 

Наприклад, стратегією моделювання розвитку персоналу підпри­ємства може бути: розвиток теоретико-методологічних положень, спря­мованих на підвищення ефективності використання персоналу, а та­кож розробка методичних рекомендацій та інструментарію, формування стратегії управління розвитком людських ресурсів підприємства.


 

Предмет і об'єкти аналізу господарської діяльності

Кожна наука має свій предмет дослідження, який вона вивчає з відповідною метою властивими для неї методами. Визначення пред­мета має принципове значення для обґрунтування самостійності і відособленості тієї або іншої галузі знань.

Під предметом будь-якої науки розуміється певна частина або сторона об'єктивної дійсності, що вивчається тільки даною наукою. Один і той самий об'єкт може розглядатися різ­номанітними науками

Аналіз в широкому розумінні засіб пізнання предметів і явищ навколишнього середовища, зас­нований на розчленуванні ціло­го на його складові частини і вивчення їх у всій різноманіт­ності зв'язків та залежностей.

Кожна з галузей знаходить у предметі дослідження специ­фічні сторони або відношення.

Предметом тієї або іншої науки прийнято вважати те специфічне, що дозволяє від­різнити її серед множини інших наук. Наприклад, у медицині об'єктом вивчення є людина. Предметом дослідження окре­мих медичних наук є її органи. Те ж саме спостерігається і в економіці.

Господарська діяльність є об'єктом дослідження багатьох наук. Так, економіка вивчає вплив загальних, приватних і специфічних законів на розвиток еко­номічних процесів у конкретних умовах галузі або окремого підпри­ємства, статистика досліджує кількісні сторони масових економіч­них явищ і процесів. Предметом бухгалтерського обліку є кругообіг капіталу в процесі господарської діяльності. Що ж є предметом ана­лізу господарської діяльності?

Результати економічних процесів плануються і прогнозуються на майбутнє у відповідних показниках, враховуються в міру фактичного формування, а потім аналізуються. Але результати як наслідок про­цесів є об'єктами, а не предметом АГД. Пізнання причинно-наслідко-вих зв'язків у господарській діяльності підприємств дозволяє розк­рити сутність економічних явищ і на цій основі дати правильну оцінку досягнутих результатів, виявити резерви підвищення ефек­тивності виробництва, обґрунтувати плани й управлінські рішення.

Класифікація, систематизація, моделювання, вимір причинно-наслідкових зв'язків є головним методологічним питанням в еконо­мічному аналізі.

Вимірювання в системному економічному аналізі не можна зво­дити тільки до матеріальних або енергетичних властивостей. Тут суттєвою є сама процедура виміру. Тобто ми від вимірників перехо­димо до процедур, а від них до конкретних значень, які кількісно відбивають прояв системи взаємних переходів на поверхні подій, що вивчаються. Тобто, через формалізацію економічних відносин, які виконують функцію регуляторів виробництва (наприклад, планові завдання розробляються у вигляді системи відповідних планових показників), такий перехід стає переходом у реальному економічно­му процесі від абстрактного уявлення системи до конкретного.

Варіанти розвитку господарювання, вибір того чи іншого методу розподілу відповідно затраченій праці, система стимулювання і т.ін. безпосередньо залежать від використання системи показників. Саме в такому ракурсі слід розглядати показники як наукові поняття, що виконують пізнавальну, керуючу, стимулюючу та інші функції, які дозволяють відтворити реальні зміни економічних взаємозв'язків у системі господарювання.

У загальній теорії вимірювань розглядаються характеристики двох типів:1) латентні (скриті, приховані) перемінні, тобто ті, котрі намагаються виміряти; 2) індикатори, які безпосередньо вимірюємо (в економічній термінології — це відповідно оцінки і показники).

Індикатори дозволяють опосередковано будувати судження про ла­тентні перемінні.

Для подання латентних перемінних у соціально-економічних вимірюваннях традиційно використовують статистичні і експертні методи.

Загальною характеристикою є те, що латентні перемінні й індика­тори знаходяться в різних «площинах» апарату аналізу, що викорис­товується дослідником, — у понятійній та емпіричній. Тому побудова вимірювачів є дуже складною задачею і до того ж з методичними та методологічними хибами. Виходячи з цього, процедури вимірювань, які використовуються в практиці господарювання, необхідно підда­вати ретельному аналізу з методологічної, методичної та практичної позицій. Найбільш ретельно треба ставитися до вибору принципу конструювання вимірювачів, оскільки незначна помилка може спри­яти ланцюговій реакції помилок на наступних етапах і привести наш вимірювач до неадекватності цілям вимірювання.

Одним із можливих шляхів раціоналізації вимірювань є розгляд їх в якості об'єкта математичного моделювання.

Основні етапи побудови вимірників:

Визначити об'єкт кількісного визначення.

Сформулювати мету (призначення) вимірювання.

Виявити вимірювані якості об'єкта.

Розробити процедуру виміру.

5.         Провести емпіричну верифікацію сконструйованого вимірни-
ка (апробація та реалізація).

Множина способів кількісної оцінки одного і того ж емпіричного параметру є одним з посилань дискусійності багатьох проблем теорії та практики. Прикладом може бути багаторічна дискусія з пробле­ми соціально-економічної ефективності суспільного виробництва. Так, предметом однієї з розбіжностей — питання кількості вимірників ефективності виробництва (п'ять, десять чи ціла система?).

Відомо, що множина способів кількісної оцінки економічних па­раметрів у своїй основі має критерії не тільки об'єктивного, а й суб'єк­тивного порядку. І найбільш надійним критерієм є практика. Однак це не «найдешевший» критерій: реалізація у практику господарю­вання вимірника, адекватність якого не отримала ніякої апріорної оцінки, — це безвідповідальний захід.

В економічній літературі констатується, що розраховувати на ґрунтовність планово-економічних рішень не можна, бо одні види ресурсів оцінюються за поточними затратами, другі — за витратами виробництва, треті — з урахуванням ефективного їх використання в інших сферах, четверті — умовно вважаються безкоштовними. Спе­цифічною ознакою баз порівняння, що використовуються в економіці, є їх двоїстий характер. Класичним прикладом цього є гроші (це і міра вартості, і в той же час масштаб цін). Елемент двоїстості прита­манний і іншим еталоном. Наприклад, планове завдання є природ­ною одиницею в оцінці досягнутих певним колективом результатів. З іншого боку, його ж можна вважати зразковим результатом.

Економічні (вартісні) оцінки, які широко застосовуються як інструментарій регулювання, не зовсім адекватно відбивають резуль­тати виробництва. Для оцінки результатів господарювання більш коректним було б виваження загального ефекту у співвимірювані з трудовими затратами. Тобто, додатково до вартісної оцінки резуль­татів діяльності системи господарювання до аналізу доцільно ввести організаційно-економічну оцінку — результативність.

На базі теорії систем господарювання можна сформулювати такі положення:

Результативність (ефективність функціонування) — це вимір­на системна характеристика суспільного господарювання.

Мірило результативності визначається ступенем зближення структури інформаційного потоку системи господарювання і струк­тури потоку суспільних потреб в одному й тому ж просторі можли­востей системи.

Підвищення рівня результативності кожної ланки ланцюга гос­подарювання підвищує рівень результативності господарства в ціло­му і адекватне соціально-економічному критерію його розвитку.

Вимірювачі ефективності мають такі важливі особливості:

базуються на певному наборі показників, які відбивають різні напрями господарювання;

допускають можливість використання будь-якої кількості по­казників;

не обмежені за структурою, тобто дозволяють суміщати нату­ральні та вартісні показники;

не завжди вимагають знань абсолютних значень показників (достатньо темпових характеристик).

Предметом економічного аналі­зу є причинно-наслідкові зв'яз­ки економічних явищ і процесів.

Ці особливості підтверджу­ють, що активна господарська діяльність, як правило, базуєть­ся на множині показників різ­норідної структури.

Макрорегулювання системи господарювання в Україні спрямо­вано на забезпечення планомірності, тобто на досягнення збалансо­ваності і пропорціональності розвитку.

Об'єктами економічного аналі­зу є економічні результати гос­подарської діяльності.

Тільки встановивши причинно-наслідкові зв'язки різноманітних сторін діяльності, можна швидко прорахувати, як зміняться основні результати господарської діяльності за рахунок того чи іншого чин­ника, зробити обґрунтування будь-якого управлінського рішення, передбачити, як зміниться сума прибутку, беззбитковий обсяг про­дажів, запас фінансової стійкості, собівартість одиниці продукції при зміні будь-якої виробничої ситуації.

На промисловому підпри-

ємстві об'єктами аналізу є показ­ники виробництва і реалізації продукції, її собівартість, викори­стання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, фінансові резуль­тати виробництва, фінансовий стан підприємства тощо. У сільському господарстві, крім цих, об'єктами аналізу є також ступінь використання земельних ресурсів підприємства (вихід продукції на 100 га сільгоспугідь, врожайність культур, якість ґрунту, склад посівних площ тощо).

Отже, ми розглянули предмет і об'єкти аналізу господарської діяльності. Основна відмінність предмета від об'єкта полягає в тому, що предмет містить лише головні, найбільш істотні з погляду даної науки властивості й ознаки. На наш погляд, такою істотною озна­кою АГД є вивчення взаємодії явищ, причинно-наслідкових зв'язків у господарській діяльності підприємств (об'єднань).

Основні функції аналізу господарської діяльності та їхній зміст подані на схемі 1.6.

Економічний аналіз як наука — це система спеціальних знань, пов'язаних з дослідженням тенденцій розвитку господарювання, на­уковим обґрунтуванням техніко-економічних показників, управлінсь­ких рішень, контролем за їх виконанням, оцінкою досягнень, пошу­ком, вимірюванням та обґрунтуванням величини резервів підвищення ефективності виробництва, виконання робіт (послуг).

 

 

 

 

1. Вивчення характеру дії економічних законів, уста-

 

новлення закономірностей і тенденцій економічних явищ та процесів у конкретних умовах

 

Випереджаючі темпи росту продуктивності праці в порівнянні з темпами росту заробітної платні по окремих підрозділах, галузях і в масштабі України

 

 

2. Наукове обгрунтування поточних та перспективних

 

планів

 

Економічний аналіз результатів діяльності підприємства, фірми за минулі роки, обґрунтування перспективи, вивчення законо­мірностей розвитку економіки підприємства, галузі, виявлення помилок, вибір оптимальних варіантів управлінських рішень

 

 

3. Контроль за виконанням планів і управлінських рішень, за економним використанням ресурсів

 

 

Проводиться з метою не тільки констатації фактів, а з метою виявлення недоліків, помилок, оперативного впливу на процес виробництва

 

 

4. Пошук резервів підвищення ефективності вироб­ництва на основі вивчення прогресивного досвіду, досягнень науки і практики

 

 

Вивчається передовий досвід, досягнення науково-технічного прогресу

 

 

5.   Оцінка   результатів   діяльності   підприємства, організації виконання планових показників, досяг­нутого   рівня   економіки,   використання   реальних можливостей

 

 

Об'єктивна оцінка діяльності організації, фірми сприяє збіль­шенню обсягів виробництва (робіт, послуг), підвищує рівень соціально-економічного становища колективу

 

 

6. Розробка заходів щодо використання виявлених резервів

 

Оперативна реалізація заходів у процесі господарської діяль­ності - важлива функція економічного аналізу

Схема 1.6. Основні функції аналізу господарської діяльності