2.2. Матеріальні основи розвитку міжнародної економіки

Важливими матеріальними чинниками розвитку міжна­родної економіки виступають інтернаціоналізація вироб­ництва, міжнародний поділ праці та усуспільнення вироб­ництва.

Інтернаціоналізація виробництва (від лат. inter — між та nationis — нація) — об'єктивний історичний процес виник­нення та поглиблення взаємозв'язків та взаємозалежності між національними господарствами різних країн, що обумовлений розвитком міжнародної спеціалізації та поділу праці. Інтер­націоналізація виробництва виражає специфічну форму усуспільнення виробництва у світовому масштабі та охоплює продуктивні сили і виробничі відносини, проявляється в усіх сферах: виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Інтер­націоналізація виробництва є об'єктивною основою розвитку всіх форм МЕВ.

Інтернаціоналізація виробництва почалася за доби вели­кої машинної індустрії. Вона означає вихід продуктивних сил за національні кордони, їх взаємодію й формування міжнарод­них продуктивних сил, які використовуються людством або ок­ремими країнами (їх групами) спільно, незалежно від їх соціаль­но-економічного та політичного устрою. Інтернаціоналізація охоплює практично всі країни світу, галузі та види діяльності. Це означає, що реальністю є закон інтернаціоналізації ви­робництва, який детермінує поглиблення та розширення на­самперед соціально-економічних та організаційно-еко­номічних зв'язків національних економік.

Саме завдяки інтернаціоналізації здійснюються головні умови збалансованого економічного розвитку. Вузькість внутрішніх ринків, нестача сировини, палива, засобів вироб­ництва компенсуються широкою участю країн у світогоспо-дарських процесах. Інтернаціоналізація об'єднує структурні елементи міжнародної економіки в єдине ціле. З поглиблен­ням процесу інтернаціоналізації виробництва посилюється єдність міжнародної економіки, зростає її органічна цілісність. Інтернаціоналізація виробництва сприяє підвищенню ефек­тивності виробництва в окремих країнах, прискореному роз­витку науки і техніки, підвищенню життєвого рівня населен­ня.

Сучасними тенденціями та характерними рисами

інтернаціоналізації виробництва є:

• зростання кількості галузей, виробництв та видів еко­номічної діяльності, які розраховані на інтернаціональ­не використання і споживання їх продукції;

поглиблення міжнародного характеру не тільки загаль­ного та часткового, але й одиничного поділу праці;

домінуючий розвиток міжнародного кооперування ви­робництва у формі заздалегідь узгодженого постачання товарів та послуг;

інтернаціоналізація руху людського капіталу;

•           розвиток розгалуженої світової інфраструктури. Інтернаціоналізація виробництва є економічною формою

розвитку міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва. Передумови міжнародного поділу праці (МПП) формуються в процесі суспільного поділу праці за родом діяльності і його просторової диференціації.

Сучасні продуктивні сили потребують такого поділу праці, який робить економічно неефективним або навіть про­сто неможливим забезпечення виробничих та інших потреб кожної окремої країни лише за рахунок її власних сил. Участь у міжнародному поділі праці стає передумовою нормального розвитку виробництва.

Міжнародний поділ праці — це вищий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами. Він спирається на стійку, економічно вигідну спеціалізацію вироб­ництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва між ними в пев­них кількісних та якісних співвідношеннях.

Характерні ознаки МПП:

Специфіка сфери діяльності. МПП виражає структуру міжнародної економіки, відносини між двома або більше національними економіками. Суб'єктами МПП виступають підприємства різної національної приналежності.

Своєрідність шляхів впливу на структуру національної економіки. Якісні зміни внутрішнього поділу праці в країні (ВПП), що відбуваються під впливом НТП, прямо змінюють структуру народногосподарського комплексу. Участь країни у МПП впливає на перебудову народногосподарської структури опосередковано, шляхом пристосування національної еко­номіки до потреб інших країн — учасниць МПП. Участь у

МПП дає можливість країні сконцентрувати свої зусилля на виробництві тих товарів, для яких у неї існують якнайкращі абсолютні та відносні умови, переваги, розширити вироб­ництво цих товарів до масштабів, достатніх для задоволення як власних потреб, так і потреб країн-партнерів шляхом екс­порту. Водночас участь у МПП дозволяє країні відмовитися від виробництва товарів, де ці переваги мінімальні, забезпечи­ти їх споживання шляхом імпорту.

Відмінності обсягів повноважень суб'єктів МПП. Насам­перед йдеться про значне зростання економічної ролі держави як суб'єкта МПП. Держава не тільки здійснює самостійні еко­номічні акції на міжнародних ринках, але й опосередковує зовнішньоекономічні зв'язки національних товаровиробників шляхом зовнішньоекономічної політики. Більше того, держа­ва може впливати не тільки на поведінку національних това­ровиробників, а й на всіх учасників МПП. Водночас вплив держави на міжнародні процеси обмежений міждержавними угодами та нормами міжнародного права.

Масштабність. Номенклатура товарів, що обмінюються в межах МПП, є вужчою, ніж у межах ВПП, у тому числі і за причин специфіки національної формули споживання. Підтвердженням цьому є той факт, що обсяг міжнародного то­варообігу на межі ХХ-ХІ ст. майже у 5 разів менший від су­марного ВВП усіх країн світу.

На формування міжнародного поділу праці й ступінь за­лучення до нього окремих країн (груп країн) впливають певні фактори, які можна визначити наступним чином:

природно-географічні (відмінності у кліматичних умо­вах, території, чисельності населення, економіко-гео-графічному положенні, наявності природних ресурсів, моря чи виходу до моря, великих річок чи озер тощо);

соціально-економічні (стан людського капіталу, науко­во-технічний прогрес; технологічна структура еко­номіки; продуктивність факторів виробництва; ступінь соціальної диференціації; особливості історичного роз­витку, виробничих і зовнішньоекономічних традицій;

соціально-економічні форми національного вироб­ництва і зовнішньоекономічних зв'язків; рівень моно­полізації виробництва та ринків; розвиток нецінових форм конкуренції тощо);

•           духовні (національні традиції, релігійна ситуація, тип культури, ідеологія і т.д.).

Певний, а іноді й вирішальній вплив на міжнародний поділ праці справляють також політичні фактори, серед яких виділяють правовий режим економічної діяльності, рівень де­мократизації суспільства, рівень державного суверенітету, міжнародні позиції в ООН та на світовій арені в цілому, співвідношення політичних сил у країні, характер і рівень впливу державних інститутів на економічні процеси, гео-політичні інтереси та зміни політичної карти світу, єдність цілей соціально-економічного розвитку тощо.

Залежно від рівня реалізації МПП виділяють внутрішньо­галузеву, міжгалузеву, міжродову та народногосподарську форми МПП.

Внутрішньогалузева форма МПП виражає концентрацію зусиль підприємств різних країн, які належать до однієї галузі народного господарства, на виробництво певних предметів, у тому числі деталей, агрегатів, вузлів та взаємний обмін цими предметами.

Існують різновиди внутрішньогалузевого МПП:

МПП, що грунтується на частковій предметній спеціалізації, коли та чи інша країна концентрує свої зу­силля на виробництві лише одного виду продукції з усієї номенклатури;

МПП, що грунтується на багатовидовій предметній спеціалізації, коли країна-учасник виробляє декілька видів даного предмету;

МПП, оснований на всевидовій (універсальній) пред­метній спеціалізації, коли країна-учасник спеціа­лізується на виробництві усієї номенклатури продукції даної галузі.

Внутрішньогалузева форма МПП характеризується поді­лом праці між різними галузями одного роду виробництва (до останніх належать промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок, будівництво, торгівля). За кількістю учас­ників має місце дво- або багатосторонній внутрішньогалузе­вий МПП.

Міжродова форма МПП характеризується поділом праці між різними родами виробництва. Навіть якщо спеціалізація та обмін мають місце між певною галуззю промисловості, на­приклад автомобілебудуванням, та одним підрозділом сільського господарств, наприклад рослинництвом, йдеться про міжродовий МПП, оскільки галузі належать до різних родів виробництва.

Народногосподарська форма МПП характеризується роз­поділом економічної діяльності між країнами в масштабі їх національних економік, концентрацією зусиль окремих країн на виробництві певної товарної частини ВВП, що призначена для продажу на міжнародних ринках.

Однією з головних матеріальних основ розвитку міжнарод­ної економіки є усуспільнення виробництва як чинник і наслідок міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації виробництва. Усуспільнення виробництва — це поєднання багатьох уособле­них національних виробничих процесів у єдиний міжнародний ви­робничий процес. Головною формою усуспільнення вироб­ництва є міжнародне економічне співробітництво.

Міжнародне виробниче співробітництво — це система економічних відносин між державами, фізичними та юридични­ми особами різних країн з приводу здійснення відтворювального процесу на макро- і мікрорівні. В сучасних умовах його провідною формою є міжнародне виробництво.

У навчальній і науковій літературі існує декілька точок зору на сутність міжнародного виробництва. Головні з них грунтуються на таких основних принципах:

• міжнародне виробництво охоплює весь кругообіг про­мислового капіталу, що оперує в міжнародній еко­номіці;

до міжнародного виробництва доцільно віднести тільки ті процеси у сфері виробництва, коли підприємства різних країн включені до єдиного технологічного лан­цюга виготовлення кінцевої продукції;

міжнародне виробництво має місце тільки тоді, коли за національні межі виходить виробниче кооперування, засноване на одиничному поділі праці. Важливими   формами   міжнародного   виробничого

співробітництва виступають: спільне координування вироб­ництва і реалізації на основі спеціалізації та кооперування; промислове співробітництво у формі міжнародної торгівлі; на­уково-технічне співробітництво; спільне підприємництво; діяльність міжнародних корпорацій; вільні економічні зони.

У сфері міжнародного виробництва найвиразніше прояв­ляється роль транснаціональних корпорацій (ТНК), спільних підприємств, вільних економічних (експортних) зон тощо. У цілому на вказані форми міжнародного виробництва в сучас­них умовах припадає 30%-50 % матеріального, фінансового й технологічного обороту міжнародної економіки. Зокрема, транснаціональні корпорації контролюють половину світової торгівлі готовими виробами, велику частку торгівлі послуга­ми, 80% посівних площ, що спеціалізовані на експорті сільськогосподарської сировини. Загальний обсяг продажів ТНК та їхніх зарубіжних філій значно перевищує загаль­носвітовий експорт.

ТНК виступає однією з провідних форм міжнародних кор­порацій. Міжнародні корпорації — це великі виробничі об'єднання, тобто об'єднання промислових, торговельних, транспортних або банківських фірм, діяльність яких виходить далеко за межі країн базування і забезпечує їм найсприят­ливіші позиції у виробництві. Згідно класифікації ООН, на межі ХХ-ХІ ст. до міжнародних корпорацій відносять лише великі фірми з річним обігом більше ніж 2 млрд дол. (більше ніж 4 млрд дол. — для фінансових корпорацій); що мають філії й дочірні компанії не менше, ніж у 6 країнах світу; значну ча­стку продаж, що здійснюються за межами країни базування;

відповідну частку закордонних активів у їх загальній струк­турі. Виділяють три групи міжнародних корпорацій: ТНК, ба­гатонаціональні корпорації, міжнародні корпоративні союзи. Домінуючою формою виступають ТНК — національні моно­полії із закордонними активами та правом власності і контро­лю над діяльністю всієї корпорації, в тому числі її закордонних філій.

Головними мотивами міжнародної експансії ТНК є, по-перше, значне розширення ринку шляхом розвитку горизон­тальної та вертикальної інтеграції. По-друге, суттєве знижен­ня витрат виробництва за рахунок зростання його масштабів і залучення дешевої сировини та робочої сили. По-третє, кон­троль над технологічними трансферами, значення яких у су­часних умовах зростає. Таким чином, ТНК виступає головним суб'єктом міжнародного виробництва.

Винятково сприятливі умови для розвитку міжнародного виробництва створюються у вільних економічних зонах. Вільні економічні зони — це частина національного еко­номічного простору, анклав, де використовується певна систе­ма пільг, яка не застосовується на інших територіях держави. Розрізняють безмитні зони або зони вільної торгівлі, екс­портні промислові зони, парки технологічного розвитку, зони страхових і банківських послуг (off shore), імпортно-промис­лові зони. У міжнародній економіці існує майже 3 тис. вільних економічних зон, які обслуговують понад 10% обсягів міжна­родної торгівлі.