9.1. Глобалізація економіки як тенденція світового розвитку

У другій половині ХХ ст. у світовому розвитку набули зрілості процеси, які здійснили величезний перетворюваль­ний вплив на всі сфери життя сучасного суспільства. Серед них — створення на базі новітніх інформаційних технологій світової комп'ютерної мережі, виникнення нових транс­національних недержавних утворень, нових суб'єктів госпо­дарської діяльності — ТНК і ТНБ.

Процеси планетарного масштабу, які суттєво інтен­сифікували взаємні зв'язки людей, спільностей, держав, отри­мали назву глобальних.

Вперше в наукове використання термін глобалізація ввів американський науковець Т. Левітт у 1983 р. З тих пір ця ка­тегорія отримала значне поширення в науковій літературі. Са­ма ж глобалізація як нова тенденція світового розвитку стала предметом численних дискусій. існування глобалізації як об'єктивної реальності не підлягає сумніву Вона відображає формування транснаціонального, планетарного рівня міжна­родної економіки з притаманними йому закономірностями. Національні ж господарства вимушені пристосовуватись до нових умов існування. Зростаюча взаємозалежність країн і народів розглядається як найважливіша риса глобалізації. Ра­зом з тим однозначного визначення цього феномену немає, що пояснюється його новизною, складністю та суперечливістю.

Глобалізація є результатом функціонування сучасної міжнародної економіки та науково-технічної революції. Її об'єктивною основою є міжнародний поділ праці та інтер­націоналізація виробництва. Виникнувши в межах еко­номічної сфери, процес глобалізації вийшов за її межі і чинить вплив на політику, ідеологію, культуру, сприймаючи, в свою чергу, зворотний вплив цих сфер. Тому глобалізація як якісно нове явище включає процеси, що мають різні механізми дії, сфери й форми виявлення, наслідки. Ці процеси взаємо­пов'язані, взаємозалежні і створюють систему, характерними рисами якої є домінування міжнародних відносин над національними, пріоритет планетарних масштабів та форм діяльності над національними, регіональними й внутрішньофірмовими.

Визначення глобалізації, яке адекватно виразило б усю ба­гатогранність даного явища, поки що немає. Найбільш вдалим є таке трактування: глобалізація економіки— це різке приско­рення інтернаціоналізації усіх сфер суспільного життя (еко­номічного, соціального, політичного, духовного), більш високий ступінь відкритості національних економік, а, отже, інтенсив­ний взаємний обмін інформацією, людьми, капіталом, товара­ми, послугами, культурними і духовними цінностями.

Глобалізація відкриває перед людством нові можливості й перспективи розвитку. Провідну роль у цьому процесі відігра­ють регіональні об'єднання країн (ЄС, НАФТА, АСЕАН), міжнародні організації (МВФ, СТО, Всесвітній банк), транс­національні корпорації і банки, неурядові організації.

Найважливішою матеріальною основою глобалізації є інформаційні технології. На базі їх широкого використання й створення світової комп'ютерної мережі формується спільний світовий інформаційний простір, з'являються нові ефективні форми бізнесу та нові галузі економіки, змінюються умови і зміст діяльності мільйонів людей, створюються нові робочі місця, прискорюється вирішення виробничих завдань, підви­щується ефективність управління, набувають поширення дис­танційні трудові відносини. Ці масштабні зміни позначають терміном "нова економіка".

Найбільш глибоко процес глобалізації просунувся у фінансовій сфері. Інформаційні технології дозволили зв'язати разом фінансові центри світу, скоротити час угод та їх вартість. Дерегулювання економіки, хвиля злиттів та погли­нань у розвинутих країнах в останні десятиріччя ХХ ст. приве­ли до виникнення фінансових холдингів. Об'єднавши в одну систему всі види банківської діяльності, холдинги розкинули свої фінансові мережі по всьому світу, що зробило можливою глобальну спекуляцію на зміні курсів цінних паперів і валют. Величезні маси капіталу, отриманого таким чином, перетина­ють державні кордони, спрямовуючись туди, де відкрилась хо­роша можливість для спекулятивної гри. Фінансовий ринок став розвиватися за рахунок власних джерел, відособлюючись від реальної економіки. Держава втрачає контроль над рухом приватного капіталу, який визначає економічну ситуацію в більшості країн світу. Формується новий глобальний ме­ханізм прийняття рішень з новим складом учасників.

Ще одна з характеристик глобалізації полягає в тому, що домінуючу роль у міжнародній економіці починають відігравати ТНК. За останні двадцять років минулого століття їхня кількість зросла в 5,8 разу та склала близько 40 тисяч. Полови­ну всіх прямих іноземних інвестицій контролюють усього лише 400 найбільших ТНК, 70 % світової торгівлі — 500. ТНК діють у десятках країн світу, створюючи філії і дочірні підприємства, розміщують виробництво там, де воно найбільш рентабельне. Злиття, придбання часток та поглинання — характерна риса їх глобальної стратегії. Наприклад, широку популярність мають партнерства "Кенон" і "Кодак" у створенні копіювальної техніки, "Дженерал Моторз" і "Тойота" в автомобілебудуванні. У 1997 р. був створений "Стар альянс"— мережева структура, до якої входять авіакомпанії низки країн. Сфера дії найбільшої в світі авіатранспортної системи — 112 держав, а сукупний обсяг продаж перевищує ВВП ряду країн. Такі об'єднання дають можливість знизити витрати, оптимізувати використання спільних ресурсів, зміцнювати конкурентні переваги, опанову­вати зарубіжні ринки збуту, обходити обмеження, визначені за­конодавством, отримувати доступ до нових технологій.

Процес глобалізації економіки знаходить вираження і в тенденції до економічної регіоналізації. На основі високого рівня міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації вироб­ництва відбувається значне зближення господарств кількох країн регіону, поступово створюється єдиний господарський комплекс. Провідними регіональними об'єднаннями є ЄС у Європі, НАФТА — в Північній Америці, АСЕАН — в Азіатсь­ко-Тихоокеанському регіоні. Об'єднання ресурсів країн регіону створює сприятливі умови для підвищення їх конку­рентоспроможності.

Про розвиток процесу глобалізації свідчить і інтен­сифікація міжнародної торгівлі товарами і послугами, яка по­силює взаємозалежність між країнами та регіонами. За період 1980—2000 рр. світовий ВВП виріс у 1,7 разу, а обсяг світової торгівлі — у 2,1 разу. Розширився асортимент товарів і послуг, збільшилася частка внутрішньорегіональної торгівлі, посилилася географічна диверсифікація зовнішньоторговель­них зв'язків. Впровадження інформаційних технологій у сфе­ру торгівлі змінило ринок, характер продуктів і послуг, їх по­токи. Покупки через Інтернет сприяють формуванню загаль­носвітового ринку, який не має ні відстані, ні меж.

Разом з тим в умовах глобалізації посилюється нерівномірність і суперечливість світового розвитку. Відбу­вається нерівномірний розподіл соціально-економічних вигід і витрат. Сформувався потужний центр міжнародної еко­номіки, який складається з трьох зон — Північної Америки, Західної Європи і Японії; це та периферія, яка виступає джере­лом дешевої сировини, робочої сили, ринком збуту продукції.

Глобалізація суттєво обмежує можливості контролю дер­жави над економікою. Транснаціональні корпорації захоплю­ють ринки, оминаючи митні бар'єри. В країнах світової пери­ферії це призводить до згортання місцевого виробництва. У свою чергу, перенесення виробництва до цих країн веде до ліквідації відповідних робочих місць у розвинутих країнах.

Глобалізація призвела до перенесення частини функцій і повноважень держави на наднаціональний рівень, тобто до ди­версифікації рівнів управління. Оскільки ж на глобальному рівні поки що немає достатньо ефективних механізмів суспільного контролю й участі, розмиваються традиційні фор­ми демократії, знижується рівень керованості суспільними процесами. Серед негативних наслідків глобалізації — об'єднання у світовому масштабі злочинності й тероризму.