8.1. Платіжний баланс: структура та напрями оптимізації

II.        Рахунок односторонніх трансфертів — відображає
трансферти за кордон та із-за кордону.

Операції категорій І і ІІ становлять поточний платіжний баланс або баланс поточних операції (БПО).

III.       Рахунок довгострокових операцій з капіталом.

IV.       Рахунок короткострокових операцій з приватним
капіталом.

Операції категорій ІІІ та IV становлять баланс руху капіталів (БРК), оскільки вони спричинюють рух фінансо­вих активів.

Операції категорій І, ІІ, ІІІ належать до балансу руху по­точних коштів та довгострокового капіталу, який називають базовим основним платіжним балансом.

Операції категорій І, ІІ, ІІІ, FV разом являють собою за­гальний платіжний баланс (ПБ).

V.        Рахунок короткострокових операцій з офіційним (дер-
жавним) капіталом відображає офіційні резервні операції і є
балансом офіційних резервів (БОР).

Взаємозв'язок між окремими складовими платіжного ба­лансу можна записати у вигляді формул:

БПО+БРК+СП+БОР=0,       (8.1)

де СП — статистична похибка. Виходячи з цієї рівності,

БПО+БРК+СП=БОР.            (8.2)

У спрощеному вигляді, якщо БПО=МХ, БРК=Б-І, то NX=S-I.

Рівновага платіжного балансу має місце, коли надходжен­ня та витрати збалансовані і офіційні резерви не змінюють своєї величини.

Розрізняють п'ять основних джерел нерівноваги платіжно­го балансу:

сезонна та випадкова нерівновага;

циклічна нерівновага;

структурна нерівновага;

дестабілізуючі валютні спекуляції та відтік капіталу;

неадекватний економічній ситуації валютний курс. Перевищення надходжень з-за кордону над платежами за

кордон становить позитивне сальдо платіжного балансу і при­водить до зростання курсу національної валюти. Перевищен­ня платежів за кордон над надходженнями становить дефіцит платіжного балансу і призводить до падіння курсу національ­ної валюти. Скорочення офіційних резервів показує величину дефіциту платіжного балансу, а їх зростання — величину ак­тивного сальдо платіжного балансу (див. табл. 8.1).

Платіжний баланс не може залишитися в стані нерівнова-ги протягом невизначеного часу. Тому поява досить стійкого платіжного дефіциту змушує уряд відповідної країни здійсню­вати інтервенцію в економіку. Масштаби, час та інструменти такої інтервенції залежать від величини дефіциту та його ха­рактеру.

У короткотерміновому плані країна може компенсувати дефіцит платіжного балансу за рахунок офіційних резервів. Це найбільш простий шлях. Якщо ж резервів недостатньо або через певні умови уряд не хоче користуватися ними, тоді до­сягти рівноваги платіжного балансу можна за рахунок залу­чення короткотермінового капіталу в країну.

Ситуація ускладнюється тоді, коли дефіцит платіжного балансу не можна подолати за рахунок використання зовнішніх джерел фінансових коштів. У цьому випадку уряд може вдатися до одного з таких засобів:

провести дефляційну політику, спрямовану на змен­шення цін та доходів порівняно з іншими кранами;

девальвувати національну валюту;

запровадити валютний контроль та обмеження на ва­лютні операції.

Перші два шляхи реалізуються на суто ринкових засадах через зміни в таких економічних параметрах, як доходи, ціни, валютні курси, пропозиція грошей, відсоткові ставки тощо. Але це зовсім не означає, що держава не вживає певних за­ходів, навпаки, ефективність відновлення рівноваги платіжно­го балансу на ринкових засадах залежить від "проринкової" фіскальної та грошово-кредитної політики. У протилежному випадку урядова політика вступатиме в суперечність із дією ринкового механізму, посилюючи тим самим дефіцит платіжного балансу.

Неринкові методи відновлення рівноваги платіжного ба­лансу полягають у запровадженні державного регулювання економічних процесів, яке по суті заміщує дію ринкового ме­ханізму. Таке відновлення не можна вважати повноцінним, оскільки хоча симптоми нерівноваги й усуваються, проте гли­бинні причини дефіциту не зникають, а нерівновага просто на­буває прихованої форми. Така ситуація складається внаслідок широкого використання імпортних квот та валютних обме­жень, інших заходів деструктивного характеру.

Ринкове відновлення рівноваги може здійснюватися дво­ма шляхами залежно від режиму валютного курсу. Якщо за­проваджується фіксований валютний курс (в тій чи іншій формі), то відновлення рівноваги відбувається безпосередньо за позиціями платіжного балансу. За плаваючого валютного курсу рівновага відновлюється на валютному ринку, а валют­ний курс змінюється доти, доки не вирівнюються попит і про­позиція іноземної валюти в межах поточних і довгострокових капітальних трансфертів.

У цьому зв'язку слід зазначити, що в економічній теорії сформульовано п'ять можливих шляхів досягнення рівноваги платіжного балансу.

1. Фінансування загального платіжного дефіциту без зміни валютного курсу чи стану національної економіки:

а)         якщо дефіцит має тимчасовий характер, то уряд може
скористатися офіційними резервами, утримуючись тим самим
від впливу на пропозицію грошей. Коли сальдо платіжного ба-
лансу стане позитивним, то обсяг резервів поновлюється;

б)         "дефіцит без сліз", якщо валюта країни є ключовою в
певній валютній системі. У цьому випадку країна має більше
можливостей утримуватися від коригуючих дій за наявності
дефіциту платіжного балансу.

Запровадження валютного контролю в тих чи інших формах. Так, уряд може ввести обмеження на придбання рези­дентами іноземної валюти та її використання, підтримуючи офіційний фіксований валютний курс, або проводити політи­ку множинного валютного курсу тощо.

Запровадження (збереження) режиму плаваючого ва­лютного курсу. У цьому випадку національна валюта знецінюється доти, доки на валютному ринку не віднов­люється рівновага.

Установлення режиму фіксованого курсу. Цей шлях вважається "класичними ліками від платіжного дисбалансу" і полягає в тому, щоб привести національну економіку у відповідність до фіксованого курсу. Якщо ж нерезиденти і на­далі не хочуть накопичувати національну валюту, то уряд за рахунок офіційних резервів скорочує пропозицію грошей, знижує ціни, доходи та заробітну плату доти, доки попит і про­позиція іноземної валюти на ринку не встановиться на певно­му заздалегідь визначеному рівні.

Політика валютного компромісу. У даному випадку комбінуються елементи варіантів 3 та 4, причому валютний курс використовується як інструмент стабілізації тільки част­ково:

а)         змінний паритет (система типу Бретон-Вудської) ? у
цьому випадку країна підтримує фіксований валютний курс
(варіант 4) доти, доки це можна робити за рахунок незначних
змін у національній економіці, а коли такі можливості вичер-
пуються, то національна валюта девальвується, а валютний
курс встановлюється на новому рівні;

б)         кероване плавання валюти: уряд змінює валютний курс
доти, доки не досягається нова рівновага.

В основі розрахунку платіжного балансу лежить кон­цепція балансу потоків платежів. Якщо ж розрахувати суми закордонних активів держави та її міжнародних зобов'язань на певну дату, то отримаємо баланс міжнародної заборгованості даної країни, який ще називають міжнародною інвестиційною позицією. Якщо активи перевищують зобов'язання, то країна є нетто-інвестором (або кредитором). У протилежному випадку країна вважається нетто-боржником.