7.1. Міжнародна валютна система та її елементи

Слово "валюта" походить від італійського valuta, що буквально означає — ціна, вартість. Розрізняють поняття "ва­лютні відносини" і "валютна система". Валютними відноси­нами називаються відносини, що виникають у процесі функціонування грошей у міжнародному платіжному обороті. Вони пов'язані з міжнародним обміном товарами та послуга­ми, вивезенням капіталів, переказом прибутків з іноземних інвестицій, з міжнародним науково-технічним обміном, пози­ками тощо. Таким чином, призначенням валютних відносин є опосередкування міжнародних економічних відносин в ціло­му. Соціально-економічна функція валютних відносин поля­гає в забезпеченні необхідних умов для здійснення нормаль­ного ходу суспільного відтворення в міжнародній економіці.

Валютна система являє собою державно-правову форму організації валютних відносин. Розрізняють національні, світо­ву та регіональні валютні системи.

Національна валютна система є продовженням внутрішньої грошової системи і формується в межах, що виз­начаються її характерними рисами. Одночасно національна валютна система має власні специфічні закономірності і знач­ну самостійність по відношенню до внутрішнього грошового устрою.

Національну валютну систему характеризують такі ос­новні елементи:

національна валютна одиниця;

склад офіційних золотовалютних резервів;

паритет валюти та механізм формування валютного

курсу;

умови конвертованості валюти;

наявність чи відсутність валютних обмежень;

порядок міжнародних розрахунків країни;

організація валютного ринку країни та ринку золота;

державні установи, що здійснюють валютне регулюван­ня.

Світова (міжнародна) валютна система — це форма організації міжнародних валютних відносин, що обумов­люється розвитком міжнародної економіки як цілісної системи і закріплюється міждержавними угодами. Світову валютну си­стему характеризують такі основні елементи:

резервні національні та наднаціональні валюти;

механізм валютних паритетів та курсів;

умови взаємної конвертованості валют;

обсяги валютних обмежень;

форми міжнародних розрахунків;

режим міжнародних валютних ринків та ринків золота;

міждержавні валютно-кредитні організації, що регулю­ють валютні відносини у світовому господарстві.

Регіональна міжнародна валютна система являє собою договірно-правову форму організації валютних відносин між групою країн. Визначальними елементами регіональної міжна­родної валютної системи є:

регіональна міжнародна розрахункова одиниця;

спеціальний режим регулювання валютних курсів;

загальні валютні фонди і регіональні кредитно-розра­хункові установи.

Для подальшого аналізу історичної еволюції міжнародної валютної системи важливе значення мають поняття валютно­го курсу і конвертованості валюти. Валютний (обмінний) курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у гро­шових одиницях іншої країни. Встановлення валютного курсу називається котируванням. Якщо валютний курс відображає ціну одиниці іноземної валюти через національну валюту, то має місце пряме котирування. Вираження ціни одиниці національної валюти в іноземних грошових одиницях означає зворотне котирування.

Розрізняють номінальний та реальний валютні курси. Номінальний валютний курс визначається як відносна ціна двох валют. Реальний валютний курс визначається як національний валютний курс, помножений на відношення рівня іноземних цін до рівня внутрішніх цін.

Конвертованість валюти — це її здатність до вільного обміну на інші валюти за визначеним курсом. Девальвація ва­люти означає зниження обмінного курсу грошової одиниці однієї країни відносно грошової одиниці іншої країни. Реваль­вація валюти — це підвищення валютного курсу грошової оди­ниці даної країни відносно грошових одиниць інших країн або міжнародних грошових одиниць.

Конвертованість національної валюти проголошується державою після оформлення її відповідними законодавчими актами. Законодавством визначається, на які іноземні валюти може обмінюватись національна валюта, чи може вона бути об'єктом купівлі-продажу на валютних ринках, яким фізич­ним і юридичним особам в необмеженому або обмеженому розмірі дозволяються або забороняються ті чи інші операції, пов'язані з обміном національної валюти на іноземну.

Розрізняють повну та часткову конвертованість. Повна конвертованість включає зовнішню та внутрішню конверто-ваність. Зовнішня конвертованість передбачає відсутність об­межень та безперешкодне використання валюти в усіх видах операцій тільки для іноземних фізичних та юридичних осіб. Внутрішня конвертованість валюти передбачає відсутність обмежень і безперешкодне використання валюти в усіх видах операцій для фізичних та юридичних осіб даної країни. Част­кова конвертованість — це зовнішня конвертованість по об­меженому колу операцій.

Неконвертованість валюти має місце, якщо держава за­бороняє проведення будь-яких операцій, пов'язаних з обміном національної валюти на іноземні без попереднього дозволу уповноважених валютних органів.

Конвертованість валюти перебуває в прямій залежності від економічного потенціалу країни, стабільності її внутрішнього грошового обігу, ступеня розвитку національ­них грошових ринків і ринків капіталу. Повністю конверто­вані валюти мають: країни з розвинутою та відкритою еко­номікою; країни — великі експортери нафти; невеликі країни, які виконують функції офшорних зон фінансової інфраструк­тури і є зручними "гаванями" для філій транснаціональних банків.

Конвертованість національної валюти та валютні обме­ження перебувають у зворотній залежності. Чим більше дер­жава регламентує валютний обмін, тим менш конвертованою є грошова одиниця. До найбільш поширених форм валютних обмежень належать:

наявність декількох обмінних курсів залежно від типу економічних операцій;

використання двосторонніх платіжних угод (клірингів). У цьому випадку платежі, отримані від іно­земного партнера, не можуть бути направлені для прид­бання товарів в іншій країні;

вимоги національної влади щодо продажу центрально­му банку або репатріації вітчизняними фірмами-екс-портерами своїх валютних надходжень;

ліцензування експорту та імпорту, а також специфічні правила і норми в галузі руху капіталів і продажу (на­приклад, регламентування іноземних інвестицій, виве­зення прибутків, отримання зовнішніх кредитів, екс­порту, імпорту та ін.).