6.2.2. Портфельні інвестиції

Портфельні інвестиції (ПІ) — це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не надає інвесторові реального кон­тролю над об'єктом інвестування і метою якого є виключно отримання доходу у формі дивідендів чи відсотків.

Можливі об'єкти портфельного інвестування та їх харак­теристика представлені в табл. 6.3.

Таблиця 6.3

Об'єкти портфельного інвестування


Подпись: Акціонерні цінні папери — цінні папери, що обертаються на ринку, засвідчують участь їх власника у формуванні статутного фонду акціо¬нерного товариства та надають майнове право і право на отримання відповідної частки доходів у вигляді дивідендівп о Р т ф

Е Л

ь н І

І

н в

Е с т и

ц

І ї


Боргові цінні па­пери — цінні па­пери, що оберта­ються на ринку та засвідчують відно­сини позики між власником доку­мента та емітентом (особою, яка випу­стила цей доку­мент)


Облігації — цінні папери з граничним терміном погашення, що надають право власникові отриму­вати фіксований доход від їх номінальної вартості Прості векселі — письмові боргові зобов'язання, що надають беззаперечне право їх власникові по закінченні терміну зобов'язання вимагати від бор­жника сплати визначеної на векселі суми

Боргові розписки (ноти) — короткострокові грошові інструменти (3—6 місяців), що випуска­ються позичальником на своє ім'я за домовленістю з банком, який гарантує їх розміщення на ринку, придбання нереалізованих, пролонгацію кредиту та надання резервних коштів.

Інструменти грошового ринку — грошові доку­менти, що надають їх утримувачу безумовне пра­во на гарантований грошовий доход на певну дату (казначейські векселі, депозитні сертифікати, бан­ківські акцепти)

Фінансові деривативи — похідні (вторинні) гро-
шові інструменти, що засвідчують право їх влас-
ника на купівлю або продаж первинних цінних
паперів (опціони, ф'ючерси, варанти, свопи)       


 

Міжнародні операції з цінними паперами — це надзвичай­но складний вид діяльності. Тому, як правило, вихід на міжна­родний фондовий ринок можуть здійснити тільки великі ком­панії та організації, а також уряди країн з розвинутою інфрас­труктурою національного внутрішнього ринку цінних паперів. Частка приватних учасників портфельної інвестиційної діяль­ності вкрай мала.

Порівняно з прямими інвестиціями портфельні мають ряд позитивних особливостей, серед яких найважливіші:

а)         вища ліквідність — спроможність досить швидко та без
значних фінансових втрат перетворитися на готівкові гроші;

б)         порівняно легка керованість (мобільність), зумовлена
як швидкістю їх реалізаційної спроможності, так і простотою
процедури купівлі-продажу.

Порівняльні недоліки портфельних інвестицій поділяють­ся на загальні (притаманні усім без винятку формам і видам) та специфічні (пов'язані із конкретними об'єктами інвестуван­ня). До загальних відносяться:

а)         порівняно високий рівень ризику[3], який поширюється
не лише на доход, а й на весь інвестований капітал;

б)         нижчий рівень доходності (як правило, дивіденд, навіть
за найприбутковішими простими акціями, в розрахунку на 1
грошову одиницю вкладеного капіталу, становить лише 40—
50% рентабельності прямих інвестицій у реально працюючі
компанії);

в)         відсутність у більшості випадків можливості впливати
на рівень доходності цінних паперів та їх ринкову вартість.

Мотивація міжнародного портфельного інвестування в цілому близька до мотивації прямого інвестування. Однак зва­жаючи на значно вищу ліквідність портфельних інвестицій порівняно з прямими, головною метою інвестора при порт­фельному інвестуванні є намагання максимізувати прибуток при оптимальному співвідношенні "доходність — ризик".

До 80-х років ХХ ст. частка портфельних інвестицій у структурі валових міжнародних інвестицій була порівняно стабільною і становила приблизно 20 %. Починаючи з 90-х років вона стрімко зростає і лише за два десятиріччя збільшується до 60 % (2003 р.). Комп'ютерна революція, ство­рення глобальної інформаційної мережі значно полегшують процеси моніторингу міжнародного ринку цінних паперів, роблять можливим майже миттєве реагування на зміну його кон'юнктури, спрощують оформлення фінансових угод та прискорюють процедуру переказу грошей між країнами та континентами.

Як і у випадку прямих інвестицій, понад 90 % портфель­них зарубіжних інвестицій рухається між розвинутими країнами. Причинами цього є:

наявність налагодженої розгалуженої інфраструктури фінансового ринку, потенціал якої дозволяє оператив­но "обслуговувати" дуже великі потоки капіталу;

традиції та гарантії щодо виконання своїх фінансових зобов'язань;

стабільність та достатня прозорість податкового зако­нодавства;

•           менша політична ризикованість операцій тощо.

Експорт портфельних інвестицій з країн, що розвивають­ся, дуже нестабільний і, як правило, набуває форми легальної та нелегальної "втечі капіталів". Імпорт капіталів до цієї групи країн пов'язаний переважно із позиками та фінансовою допо­могою з боку окремих держав, наддержавних утворень чи міжнародних валютно-фінансових інститутів, яка має як ко­мерційний, так і некомерційний характер.