5.1. Сутність, фактори та види міжнародної трудової міграції

Термін "міграція" походить від італійського migration, що означає рух, переміщення. Міжнародна міграція робочої сили

(labour force migration ) — це переміщення працездатного насе­лення з однієї країни в іншу в межах міжнародного ринку праці терміном більше року, обумовлене характером розвитку продук­тивних сил та виробничих відносин, дією економічних законів.

Міжнародна міграція робочої сили є складовою міжна­родної міграції населення взагалі. Головні причини міграції населення — економічні та соціальні, пов'язані з пошуком ро­боти та вищих доходів. Помітну роль відіграють також політичні та воєнні причини (втеча від політичних пересліду­вань, евакуація тощо). За будь-яких причин і характера міжна­родної міграції населення вона призводить до зрушень на рин­ках праці відповідних країн і впливає на міжнародний ринок праці взагалі. Переселенські зрушення в цілому виникають, розвиваються та скорочуються в складній залежності від та­ких типових явищ, як економічні цикли, рух інвестицій, стан зайнятості та безробіття.

Інтенсивність, напрями та форми міжнародної міграції ро­бочої сили обумовлені такими основними взаємопов'язаними факторами:

нерівномірність економічного розвитку країн;

прискорення інтернаціоналізації виробництва;

нерівномірність процесів накопичення капіталу в різних країнах;

зміни в розміщенні виробництва;

кон'юнктура ринків праці та структура зайнятості;

національні розбіжності в заробітній платі;

етнічно-культурна близькість країни — об'єкта пересе­лення.

Міжнародна міграція робочої сили складається з процесів еміграції та імміграції. Еміграція (emigration) — це виїзд пра­цездатного населення з країни за її межі. Імміграція ( immigra-


tion) — це в'їзд працездатного населення до країни із-за її меж. Особливе місце в міграційних процесах займає рееміграція (гееп^гаНоп) — це повернення емігрантів на батьківщину.

Різниця між потоками імміграції та еміграції називається міграційним сальдо (net migration) і показує обсяг чистої міграції. Сума цих потоків показує обсяг валової міграції.

Залежно від терміну переміщення міграція роз­поділяється на такі види:

постійна (як правило, міжконтинентальна);

тимчасова робота за кордоном протягом певного обме­женого часу з подальшим поверненням на батьківщину або переїздом в іншу країну;

сезонна — щорічна еміграція на певний період з подаль­шим поверненням на батьківщину (як правило, для ви­конання робіт сезонного характеру, наприклад збір уро­жаю);

маятникова — короткострокові періодичні (щорічні, щомісячні, щотижневі) поїздки до місця роботи за межі країни (при певних міжнародних угодах між країнами).

Міжнародні мігранти підрозділяються на п'ять основних категорій:

іммігранти, легально допущені в країну;

робітники-мігранти за контрактом;

нелегальні іммігранти;

4)         особи, що просять політичного або економічного при-
тулку;

5)         біженці.

Історично трудова міграція, як правило, відбувається з еко­номічно менш розвинутих країн у більш розвинуті країни з ви­сокими темпами економічного зростання. У країнах, де зовнішня міграція набуває масового характеру, вона може суттєво впливати на загальну чисельність населення. На рубежі ХІХ—ХХ століть у США, Канаді, Австралії механічний приріст населення за рахунок міграції перевищував природний приріст. Зворотний приклад являє собою Ірландія, яка пережила три хвилі масової еміграції. Причиною першої був картопляний го­лод 40-х років ХІХ ст. В результаті з 1840 до 1900 р. чисельність населення країни зменшилася з 8,2 до 4,5 млн чоловік.

Розрізняють вимушену та добровільну міграцію. Прикла­дом вимушеної міграції може бути вивезення з Африки до Аме­рики в ХУІ—ХІХ ст. десятків мільйонів негрів-рабів, або де­портація до Німеччини 9—10 млн людей з окупованих нею країн у роки Другої світової війни.

Добровільна міграція має два види. По-перше, це пересе­ленська міграція, яка спрямована в країни зі значними нео-своєними територіями. Тільки за перші 40 років ХХ ст. до Америки з Європи виїхало майже 40 млн чоловік. Найбільша кількість емігрантів (до 20 млн чол.) виїхала з Великобританії. Мігранти розселялися в США, Канаді, Бразилії, Аргентині, Австралії, Південній Африці. По-друге, — міграція, пов'язана з договірною контрактацією робочої сили.

У сучасних умовах можна виділити такі країни та регіони, що є "територіями тяжіння" міграції з інших країн:

США, Канада і Австралія. США щорічно приймають іммігрантів більше, ніж усі інші країни, разом узяті. Ос­новні потоки малокваліфікованої робочої сили направ­ляються до США з ближніх латиноамериканських країн. Висококваліфіковані робітники емігрують до США практично з усіх країн світу. Міграційне сальдо становить у США близько 0,5 млн чоловік щорічно;

Західна Європа. Імміграція до Західної Європи оцінюється на рівні 180 тис. чол. щороку. її джерелами є арабські країни Північної Африки та Близького Схо­ду, країни Африки, що лежать на південь від Сахари, східноєвропейські країни та країни СНД;

Близький Схід. Нафтовидобувні країни цього регіону використовують дешеву іноземну робочу силу із сусідніх арабських країн, а також з Індії, Бангладеш, Кореї, Філіппін на важких низькооплачуваних роботах.

Великомасштабність світової міграції трудових ресурсів — одна з найважливіших особливостей сучасності. Трудова міграція набула глобального характеру. На кінець ХХ ст. в світі нараховувалось близько 50 млн трудящих-мігрантів. Причому якщо в 50—70 роках ХХ ст. основні міграційні пото­ки рухались із країн, що розвиваються, в розвинуті країни, то, починаючи з 80-х років, формується міграційний потік, напри­клад, у країни ОПЕК та нові індустріальні країни. Разом з міграцією капіталів мігрує й робоча сила з країн Західної Європи, США та Японії. Наприклад, сьома в світі за вироб­ництвом персональних комп'ютерів тайванська ТНК "Ейсер" вимушена ввозити філіппінських робітників для складання комп'ютерів на її тайванських підприємствах та робітників з Індонезії для роботи на її підприємствах в Малайзії.

У 90-х роках XX ст. новим феноменом стала інтен­сифікація трудової міграції між країнами, що розвиваються. У Латинській Америці потоки іммігрантів направляються в Ар­гентину та Мексику, в Африці — в Нігерію, ПАР, Берег Сло­нової Кості. У зв'язку зі швидким розвитком нових індустріальних країн до цих країн значно збільшився потік емігрантів, що наймаються на тимчасові роботи.

Однією з важливих особливостей сучасної міжнародної міграції стала активна участь держави в регулюванні відносин між капіталом та іноземною робочою силою. Держава дає дозвіл на в'їзд та слідкує за терміном виїзду іммігрантів, нама­гається створювати сприятливі умови для праці іноземних робітників, особливо висококваліфікованих.

Міжнародна міграція висококваліфікованих спеціалістів отримала назву "втеча умів" (brain drain). Початок її було по­кладено після Другої світової війни, коли з Німеччини до США було вивезено декілька тисяч спеціалістів у галузі фізи­ки, ракетобудування та ін. Кульмінації "втеча умів" досягла в 60—70 роках XX ст., коли в пошуках кращих умов праці і ви­щого рівня життя вчені, інженери та інші спеціалісти високої кваліфікації переселяються з Західної Європи до США. У 80-х роках збільшилась еміграція спеціалістів з країн, що розви­ваються. У 90-х роках до традиційних потоків "brain drain" приєдналась "втеча умів" із країн Центральної та Східної Європи, а також із Співдружності Незалежних Держав.