4.1. Зовнішньоторговельна політика: сутність, напрями та інструменти

Під зовнішньоторговельною політикою держави розуміють систему загальнодержавних заходів, спрямованих на оп-тимізацію торговельного та платіжного балансів країни, досяг­нення сталого економічного зростання та підвищення національної конкурентоспроможності на світовому ринку.

Залежно від масштабів втручання державне регулювання міжнародної торгівлі класифікують як:

одностороннє — коли інструменти державного регулю­вання використовуються урядом однієї країни без узго­дження з торговими партнерами;

двостороннє — заходи торгової політики узгоджуються з країнами-партнерами;

багатостороннє — торгова політика узгоджується та регулюється багатосторонніми угодами.

Головними напрямами зовнішньоторговельної політики держави виступають протекціонізм і фритредерство.

Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом викори­стання інструментів тарифного й нетарифного регулювання.

Фритредерство — звільнення торгівлі та обмеження втру­чання держави в зовнішньоторговельну діяльність. У різні періоди економічного розвитку суспільства зовнішньоторго­вельна практика схилялась то до позиції протекціонізму, то до фритредерства. Прихильники фритредерства стверджували, що ефекти торгових обмежень мають короткотерміновий ха­рактер, а в довготерміновому періоді лише вільна торгівля приводить до раціонального розміщення та використання об­межених економічних ресурсів.

Теоретики протекціонізму — навпаки, що їхня політика дає змогу розвивати національну промисловість, збільшувати зайнятість ресурсів, стимулювати сукупний попит, оптимізу-вати платіжний баланс та захищати нові галузі національної економіки.

У сучасній практиці господарювання застосовуються за­ходи як протекціонізму, так і фритредерства. В умовах виник­нення на національному ринку товарного дефіциту держава віддає перевагу фритредерству, що сприяє збільшенню об­сягів міжнародної торгівлі. Якщо на ринку виникає надлишок товарів або існує необхідність підтримки національного това­ровиробника, держава вживає протекціоністських заходів.

Сучасний розвиток протекціоністських тенденцій дає змо­гу виділити декілька форм протекціонізму:

селективний — спрямований проти окремих країн або товарів;

галузевий — захищає окремі галузі;

колективний — здійснюється об'єднаннями країн у відношенні до країн, які до них не належать;

прихований — реалізується заходами внутрішньої еко­номічної політики держави.

Отже, головними цілями зовнішньоторговельної політики держави є сприяння збільшенню обсягів експорту, підвищен­ню конкурентоспроможності національної продукції на міжнародному ринку та обмеженню імпорту. Реалізація зазна­чених цілей можлива за рахунок використання відповідних інструментів тарифного й нетарифного регулювання, що да­ють можливість обмежувати імпорт або форсувати екс-порт(табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Інструменти зовнішньоторговельної політики

 

 

 

Методи

Інструменти тор­говельної політи­ки

Регулювання

Тарифні

Митний тариф. Тарифна квота

 

Імпорт Імпорт

Нетарифні

Кількісні

Квотування Ліцензування "Добровільні

обмеження"

Експорт Експорт

Імпорт Імпорт

Прихованого протекціонізму

Державні закупки Технічні бар'єри Податки та збори

 

Імпорт Імпорт Імпорт Імпорт

Фінансові

Субсидії Кредитування Антидемпінг

Експорт Експорт Експорт

 

 

Тарифні інструменти грунтуються на використанні мит­ного тарифу. Нетарифні методи поділяються на кількісні (імпортна квота, ліцензування, "добровільні обмеження"), фінансові (експортні субсидії, кредитування, антидемпінг) та методи прихованого протекціонізму (державні закупки, технічні бар'єри, податки та збори). Розглянемо дію інстру­ментів зовнішньоторговельної політики докладніше.