3.1. Теорії міжнародної торгівлі

Перші концепції міжнародної торгівлі розглядаються мер­кантилістами, які вважали, що справжнім багатством є гроші, а його джерелом виступає сфера обігу.

Для збагачення держави вони пропонували проводити політику активного грошового та торговельного балансу. Щоб запобігти надмірному імпорту іноземних товарів і відто­ку грошей за кордон, вони вважали необхідним здійснення протекціонізму як системи заходів щодо захисту внутрішньо­го ринку від іноземної конкуренції.

Концепція фритредерства — вільної зовнішньої торгівлі та невтручання держави в зовнішньоторговельну діяльність формується в умовах промислового перевороту.

У межах класицизму формулюються теорії абсолютних переваг А. Сміта і порівняльних переваг Д. Рікардо. На відміну від меркантилістів, класики вважали, що успіх у зовнішній торгівлі пов'язаний зі спеціалізацією країни у виробництві ек­спортної продукції.

За теорією абсолютних переваг, кожна країна повинна спеціалізуватись на виробництві продукції, у випуску якої во­на має абсолютні переваги (менші витрати виробництва). Роз­глянемо цю теорію на прикладі двох країн — Росії та України. Нехай у розрахунку на 1 трудодень у Росії збирають 1 т кар­топлі та 4 т цукрових буряків, а в Україні — 800 кг картоплі та


4,5 т цукрових буряків. Росія має абсолютні переваги у вироб­ництві картоплі, Україна — у виробництві буряків. У випадку повної спеціалізації Україна спеціалізуватиметься на вироб­ництві цукрових буряків, Росія — картоплі. Тоді за один день в Україні збиратимуть 9 т буряків, 4,5 т залишатимуть на внутрішньому ринку, а 4,5 т обмінюватимуть у росіян на 1 т картоплі. Таким чином, чистий виграш України становвтиме 1000 кг — 800 кг = 200 кг картоплі. Відповідно чистий виграш Росії буде 4,5 т — 4 т = 0,5 т цукрових буряків.

За теорією порівняльних переваг, кожна країна повинна спеціалізуватись на виробництві тієї продукції, у випуску якої вона має порівняльні переваги (менші порівняльні витрати).

Розглянемо спрощений приклад Д. Рікардо. Нехай вироб­ництво 25 м тканин потребує 100 днів праці в Англії та 90 днів праці в Португалії, а виробництво 50 л вина потребує 120 днів праці в Англії та 80 днів праці в Португалії. Як бачимо, абсо­лютні витрати виробництва тканин і вина в Англії (відповідно, 100/25 і 120/50) вищі, ніж у Португалії (відповідно 90/25 і 80/50).

Порівняльні витрати виробництва тканин в Англії дорівнюють співвідношенню абсолютних витрат виробництва тканин і вина в Англії: (100/25):(120/50)=5/3. Порівняльні витрати виробництва вина в Англії дорівнюють 3/5.

Порівняльні витрати виробництва тканин у Португалії дорівнюють співвідношенню абсолютних витрат виробництва тканин і вина в Португалії: (90/25):(80/50)=9/4. Порівняльні витрати виробництва вина в Португалії дорівнюють 4/9.

Оскільки 4/9<3/5, то Португалія буде спеціалізуватися на виробництві вина і експортуватиме його в Англію. Пе­реміщення праці та капіталу із виробництва тканин у вироб­ництво вина дозволить Португалії завдяки обміну на вино от­римати тканини з Англії, витративши лише 80 днів праці, а не 90, тобто зекономити 10 днів праці.

Оскільки 5/3<9/4, то Англія спеціалізуватиметься на ви­робництві тканин і експортуватиме їх до Португалії. Пе­реміщення праці та капіталу з виробництва вина на вироб­ництво тканин дозволить Англії завдяки обміну на тканини отримати вино з Португалії, витративши 100 днів праці, а не 120, тобто зекономити 20 днів праці.

Отже, в умовах вільної міжнародної торгівлі виграють не тільки країни, що мають абсолютні переваги (менші абсолютні витрати), але й країни, що мають порівняльні переваги (менші порівняльні витрати).

У марксизмі міжнародна торгівля розглядається як сфера міжнародного обміну, в межах якої діє закон інтернаціональ­ної вартості. За цим законом, національні вартості товару по­винні наближатись до рівня інтернаціональної, що виражає суспільно необхідні витрати праці за середньосвітових умов виробництва. Як правило, інтернаціональна вартість вища, ніж вартість товару в розвинутих країнах, і нижча, ніж вартість товару в країнах, що розвиваються.

Неокласики розглядають міжнародну торгівлю переважно з точки зору оптимізації використання обмежених еко­номічних ресурсів.

За теорією Хекшера—Оліна (факторних переваг), кожна країна повинна спеціалізуватись на виробництві та екс­порті продукції, випуск якої потребує інтенсивного викорис­тання надлишкових факторів виробництва, та імпортувати продукцію інтенсивного використання дефіцитних для неї факторів. Тобто у прихованому вигляді країна експортує над­лишкові фактори виробництва, а імпортує дефіцитні.

Розглянемо теорію Хекшера—Оліна на прикладі США та Англії. Для США надлишковим фактором виробництва є зем­ля, дефіцитним — праця, для Англії — надлишковим є праця, а дефіцитним — земля. Виробництво зернових потребує інтен­сивного використання землі і незначного використання праці, а виробництво тканин — інтенсивного використання праці і не­значного землі. Таким чином, відповідно до теорії Хекшера— ліна, США будуть спеціалізуватися на виробництві зернових (у прихованому вигляді експортуватимуть землю, імпортувати­муть працю), Англія — на виробництві тканин (у прихованому вигляді експортуватиме працю, а імпортуватиме землю).

Теорія Хекшера—Оліна адекватно пояснювала світові ре­алії до 60-хроків XX ст. В нових умовах 1960—1970років між нею і практикою міжнародної торгівлі стали простежуватись деякі протиріччя. Наприклад, світовим лідером у виробництві сталі стає Японія, для якої металеві руди виступають дефіцит­ним фактором виробництва. Крім того, у міжнародній еко­номіці простежується тенденція зближення соціально-еко­номічного рівня розвитку провідних країн. Але, всупереч те­орії Хекшера — Оліна, реальні темпи зростання обсягів торгі­влі між провідними країнами значно перевищують темпи зро­стання обсягів торгівлі між провідними країнами та країнами, що розвиваються.

Використовуючи модель "витрати—випуск", В. Леонтьєв здійснив перевірку теорії Хекшера—Оліна, зокрема відповідне їй положення про те, що для США надлишковим фактором ви­ступає капітал, а дефіцитним — праця. Він установив парадок­сальний факт: у 1947 р. США експортували трудомістку про­дукцію в обмін на капіталоємну, тоді як за теорією в економіці США надлишковим фактором вважався не праця, а капітал. Цей парадокс отримав назву парадокс Леонтьєва. Економісти пояснювали це явище виключністю економічної ситуації друго­го післявоєнного року або існуванням відповідної системи та­рифного регулювання. Але ситуація повторювалася. З огляду на це одні економісти запропонували вдосконалювати теорію Хекшера—Оліна, інші — відмовитися від неї.

У напрямі вдосконалення пропонується розширити кількість факторів виробництва, що аналізуються. Наприклад, працю слід класифікувати за рівнем кваліфікації, а землю — за рівнем родючості.

У якості альтернативи теорії Хекшера—Оліна пропо­нується теорія ефекту масштабу — країна повинна спеціалізуватись на виробництві у тих галузях, де в міру зрос­тання обсягів виробництва зменшуються витрати вироб­ництва на одиницю продукції.

Теорія Хекшера—Оліна набуває розвитку в моделі Р. Джонса, що пропонує варіант поєднання трьох теорем: Стол­пера—Самуельсона; про вирівнювання цін на фактори вироб­ництва; Т. Рибчинського. Розглянемо ці теореми докладніше.

Теорема Столпера—Самуельсона має свої передумови: модель "2 х 2 х 2" (2 фактори виробництва, 2 товари, 2 країни); існує абсолютна конкуренція; фактори виробництва можуть рухатись між секторами (але не між країнами); встановлення торговельних відносин призводить до зростання відносної ціни на зерно1.

Формулювання: при виконанні зазначених передумов вста­новлення вільних торговельних відносин призводить до зрос­тання винагороди фактора, що інтенсивно використовується у виробництві товару, ціна на який збільшується, та зменшен­ня винагороди фактора, що інтенсивно використовується у ви­робництві товару, ціна якого падає, незалежно від того, яка структура споживання цих товарів власниками факторів ви­робництва.

У межах двофакторної моделі при введенні ряду додатко­вих передумов теорема про вирівнювання цін на фактори виробництва свідчить, що вільна торгівля забезпечує однако­вим факторам виробництва в обох країнах рівну матеріальну винагороду.

Передумовами теореми про вирівнювання цін на фактори виробництва виступають: жорстке встановлення пропозиції кожного фактора; як в умовах вільної торгівлі, так і без неї кожний фактор використовують з повним завантаженням; лінійно-однорідні виробничі функції; відсутність транспорт­них та інформаційних витрат; відсутність тарифів та інших торговельних обмежень.

1

Модель "2x2x2" та наявність досконалої конкуренції також є не­обхідними передумовами теорій А. Сміта, Д. Рікардо та Хекшера — Оліна.

Формулювання: зовнішня торгівля призводить не тільки до вирівнювання цін на товари, але й на фактори виробництва, так що в двох країнах будуть однаковими ставки заробітної плати та орендної плати, незважаючи на структуру попиту та забезпечення факторами виробництва кожної з країн.

Нерівномірність зростання факторів виробництва призво­дить до зміни частки кожного із секторів національної еко­номіки. Це підтверджується теоремою Т. Рибчинського: при незмінних цінах та функціонуванні лише двох секторів зрос­тання одного з факторів виробництва призводить до зменшен­ня випуску одного з товарів. Наприклад, накопичення додатко­вого капіталу у виробництві тканин в Англії сприяє зменшен­ню виробництва зерна. А в США — навпаки, розширення ви­користання землі сприяє зменшенню випуску тканин.

Серед нових та новітніх теорій міжнародної торгівлі в економічній літературі виділяють підхід С. Робока та К. Сіммондса, теорію С. Ліндера, теорію "циклу життя продукту" та теорію міжнародної конкурентоспроможності націй (теорію конкурентних переваг) М. Портера.

С. Робок і К. Сіммондс, спираючись на те, що в сучасних умовах внутрішньофірмовий обіг становить приблизно 70 % міжнародної торгівлі та 40 % експорту капіталу, об'єктом аналізу обирають окрему фірму.

Теорія переважного попиту С. Ліндера дає змогу вста­новити причинні зв'язки в ланцюгу "доход—переваги—техно-логія—зовнішня торгівля". С. Ліндер стверджував, що зрос­тання доходів на душу населення та зміни в структурі попиту приводять до розширення та вдосконалення виробництва то­варів, отримання порівняльних переваг у їх виробництві та збільшення їх експорту в країни з подібними характеристика­ми після насичення внутрішнього ринку даної країни.

Відповідно до теорії "циклу життя продукту" Ч. Кин-дельбергера, Р. Вернона, Л. Уелса, у міру стандартизації тех­нології виробництва випуск технологічно складних товарів переміщується в країни з нижчими рівнем доходу. При цьому умовами виникнення порівняльних переваг стають не наукові дослідження та розробки, а низька заробітна плата. За цією те­орією, в циклі життя продукту виділяють чотири етапи.

Перший етап характеризується створенням технологічно складних товарів у країнах з більшим рівнем доходів з їх по­дальшим експортом за кордон. Другий етап визначається уповільненням експорту та розвитком виробництва цих то­варів у країнах з низьким рівнем доходу, що отримують порівняльні переваги за рахунок низької заробітної плати. На третьому етапі зростає виробництво технологічно складних товарів у країнах з нижчим рівнем доходу, при чому останні отримують статус чистих експортерів. На четвертому етапі цикл життя продукту завершується: країни з більшим рівнем доходу стають чистими імпортерами зазначених товарів, бо переваги в розвитку технологій відстають від переваг більш низької заробітної плати. Одночасно ці країни починають ви­робляти якісно новий продукт.

Теорія міжнародної конкурентоспроможності націй М. Портера показує вплив певних параметрів на рівень конку­рентоспроможності країни на світовому ринку.

Серед цих параметрів (детермінант) М. Портер виділяє: факторні; умови попиту на внутрішньому ринку; рівень роз­витку обслуговуючих галузей; стратегію фірм та конкуренцію; роль уряду; випадкові обставини тощо. Так, на відміну від не­окласиків, М. Портер вважав, що фактори виробництва не пе­редаються в спадщину, а створюються в процесі розширення виробництва. Наприклад, після Другої світової війни швей­царські фірми вирішують проблему дефіциту робочої сили у виробництві годинників за рахунок підвищення продуктив­ності праці.

М. Портер підкреслює, що сучасні тенденції розвитку зовнішньоекономічної діяльності фірми визначаються умова­ми попиту на національному ринку. Так, зростання потреби в розвитку системи швидкого приготування їжі сприяло підви­щенню конкурентоспроможності технологій "МакДональд" на світовому ринку.

На думку М. Портера, конкурентоспроможність кінцевої продукції залежить і від конкурентоспроможності вироб­ництва сировини. Наприклад, переваги конкурентоспромож­ності італійського взуття над турецьким можна пояснити пе­реважною конкурентоспроможністю італійської сировини.

Особливу увагу при аналізі конкурентних переваг М. Пор­тер приділяє визначенню стратегії фірми та конкуренції. На­приклад, конкурентоспроможність італійських меблевих підприємств визначається динамізмом, відсутністю жорстких форм управління, а німецької оптики та фармакології — цент­ралізмом.

М. Портер підкреслює, що переваги визначаються і політикою уряду. Це стосується питань державної підтримки експортних галузей, надання їм пільгового кредитування та оподаткування. При цьому на рівень міжнародної конкуренто­спроможності продукції впливають і випадкові обставини — зміни умов інвестування, інновації, природно-кліматичні умо­ви, що призводять до коливань витрат виробництва національної продукції відносно світового рівня.