2.3. Міжнародна спеціалізація та кооперування виробництва як форми міжнародного поділу праці

Основними формами міжнародного поділу праці є міжна­родна спеціалізація та кооперування виробництва.

Міжнародна спеціалізація виробництва виражається у диференціації національних виробництв, концентрації їх зусиль на виробництві товарів та послуг у відповідності до абсолют­них і відносних переваг країни з метою задоволення потреб суспільства в глобальному масштабі. Міжнародна спеціалізація виробництва існує у трьох формах: предметній, професійній та територіальній. Тобто суб'єкти національної економіки, беру­чи участь у міжнародному виробництві, випускають певні то­вари, які створені робітниками конкретних професій на підприємствах, що розташовані на певних територіях.

До основних видів предметної міжнародної спеціалізації виробництва відносять спеціалізацію виробництва готової продукції; подетальну (виробництво та обмін між підприємствами частинами, компонентами продуктів) та тех­нологічну або постадійну спеціалізацію (поділ єдиного техно­логічного процесу на окремі стадії між підприємствами різних країн).

Домінуючим видом предметної спеціалізації в сучасному світовому господарстві є спеціалізація виробництва готової продукції. За існуючими прогнозами, ця тенденція розвитку МПП буде мати місце і в майбутньому. Відносно новою і якісно вищою модифікацією міжнародної спеціалізації вироб­ництва готової продукції виступає спеціалізація по створенню комплектного устаткування та систем машин, що забезпечу­ють повну механізацію та автоматизацію виробничих процесів при спорудженні промислових об'єктів "під ключ".

Невід'ємним від спеціалізації виробництва є міжнародне кооперування виробництва, яке проявляється в узгодженні та об'єднанні спеціалізованих виробничих процесів суб'єктами різних національних економік для виготовлення кінцевої про­дукції. Як бачимо, міжнародне виробниче кооперування, як форма МПП, зберігає обидві його характерні риси: спеціалізацію (кооперанти на договірній основі розмежовують поміж собою виробничі обов'язки щодо спільного створення узгодженої продукції) та обмін (за умови збереження коопе-рантами своєї господарської самостійності).

Міжнародне виробниче кооперування являє собою істо­рично обумовлену, вищу форму розвитку кооперації. Водно­час, будучи самостійною розвиненою економічною кате­горією, міжнародне виробниче кооперування характери­зується власними специфічними рисами:

Виробничі зв'язки здійснюються поміж різними власни­ками (на відміну від таких складних видів кооперації, як фірми, промислові об'єднання, ТНК, де мають місце вироб­ничі зв'язки у межах однієї форми власності). Обмін поставка­ми здійснюється через товарний обмін, що потребує зміни власників і відповідних правових відносин.

Заздалегідь договірний характер, тобто кооперанти в юридичному порядку розмежовують поміж собою виробничу спеціалізацію.

Зазвичай міжнародне виробниче кооперування носить комплексний характер, охоплюючи всі стадії відтворювально-го процесу, в тому числі й науково-дослідницьку діяльність, до- та післяпродажне обслуговування тощо.

Взаємопов'язаність міжнародної спеціалізації і кооперу­вання виробництва забезпечує єдність світового виробничого процесу на всіх його стадіях відповідно до рівня розвитку про­дуктивних сил і характеру економічних відносин.

Виробниче кооперування як певна система відносин ха­рактеризується сферою реалізації, галуззю діяльності та ме­тодами співпраці. Основними сферами міжнародного кооперу­вання є:

1)         виробничо-технологічна співпраця, що включає переда-
вання ліцензій та прав власності, розробку та узгодження ви-
робничої документації, технологічних процесів, технічного
рівня і якості продукції та послуг, удосконалення менеджмен-
ту, стандартизацію, уніфікацію, сертифікацію, розподіл вироб-
ничих програм;

2)         торговельно-економічні процеси, пов'язані з ре-
алізацією про- дукції;

3)         післяпродажне обслуговування техніки.
Методи міжнародного кооперування виробництва:

• підрядний метод або підрядне кооперування — скла­дання у договірному порядку угоди між підприємства­ми різної національної приналежності відносно спе­ціалізації. Цей метод має поширення в промисловості та будівництві;

взаємна часткова спеціалізація — часткова спеці­алізація кооперантів на виготовленні кожним з них спе­цифічної проміжної продукції, вузлів, агрегатів на ос­нові використання індивідуальних ресурсів і наступна їх поставка один одному для виготовлення власного кінцевого продукту. Цей метод поширений між фірма­ми, котрі за характером своєї діяльності знаходяться у прямій двосторонній виробничій залежності;

реалізація фірмами різної національної приналежності спільної програми створення кожним з них власного кінцевого продукту або єдиного продукту ( від науково-технічного проектування до післяпродажного обслуго­вування);

спільне будівництво промислових об'єктів;

створення спільних підприємств.