2.3. Особливості формування світових цін

У міжнародному економічному і статистичному аналізі при­йнято виділяти дві основні групи світових цін: на продукцію обро­бної промисловості та на сировину.

Світові ціни продукції обробної промисловості. В якості сві­тових цін продукції обробної промисловості, як правило, виступа­ють експортні ціни великих компаній-виробників і експортерів цієї продукції. Базою імпортних цін є ціни, що формуються цими ком­паніями на внутрішньому ринку.

Неоднорідність внутрішніх цін великих компаній обробної промисловості визначає і значні розходження заснованих на них світових цін.

Проілюструємо це на прикладі найбільш складного світового ринку кінцевої продукції - ринку машин та устаткування.

Насамперед треба підкреслити, що світовий ринок продукції машинобудування - поняття досить умовне: воно приховує безліч у тій чи іншій мірі взаємозалежних ринків різних машин та устатку­вання зі своїми відмінностями й особливостями. Загальне в цих ри­нків - формування світових цін на базі експортних цін великих компаній - основних виробників і експортерів відповідних видів машин та устаткування. Основні виробники, як правило, зосере­джені, насамперед, у розвинутих, особливо у провідних капіталіс­тичних країнах. Внутрішні ринки більшості машин і устаткування відрізняються високим ступенем концентрації пропозиції, у тому числі і на базі розвинутої системи спеціалізації. Однак у масштабі всього світового ринку машин і устаткування через значні якісні ві­дмінності та велику кількість виробників спостерігається дуже си­льна конкуренція (гостріша, ніж на внутрішніх ринках).

Інша характерна риса світових ринків машин і устаткування -істотні розходження у світових цінах на однорідну продукцію за­лежно від вибору виробника-експортера (через великі розходження в їх витратах), наприклад, цінові переваги японських компаній при високій якості їх продукції.

У посиленні неоднорідності світових цін на машини й устат­кування важливу роль відіграють такі три фактори.

Перший - врахування у ціні (і внутрішній, і тим більше світо­вій) окремих фаз життєвого циклу, що проходить виробництво того чи іншого виробу. Найчастіше виділяються три фази: впроваджен­ня, зростання та зрілості. У період впровадження рівень цін зазви­чай високий і його еластичність за попитом (тобто залежність від зміни попиту) низька. На фазі зростання найбільшою мірою вияв­ляється цінова конкуренція; цим обумовлюється велике поширення відносно низьких цін. На фазі зрілості відбувається підвищення цін через зростання витрат і посилення нецінової конкуренції. Відзна­чені закономірності мають загальний характер і на окремих ринках помітно видозмінюються під впливом тих чи інших факторів (на­приклад, якщо компанія може досить тривалий період миритися зі збитковістю нових видів машин і устаткування у фазі їх впрова­дження або за рахунок коштів від продажу іншої продукції, або ­найчастіше у випадках великих науково-технічних новинок - за ра­хунок фінансової підтримки держави).

Другий - ступінь універсальності відповідних машин і устатку­вання. При універсальному характері машинобудівної продукції фор­мується масове виробництво, що веде до зниження витрат виробницт­ва та відповідно цін. При спеціалізованому характері продукції вироб­ництво обмежується дрібними серіями чи окремими екземплярами, що призводить до підвищення витрат виробництва та цін. Тому світові ринки машин і устаткування, виробництво яких є універсальним, ха­рактеризуються більшою ціновою конкуренцією та відповідно повіль­нішим зростанням цін (наприклад, машини й устаткування споживчо­го призначення, електротехнічні вироби тощо).

Третій - взаємозв'язок значної частини світової торгівлі машин і устаткування з інвестиційними процесами в країнах-імпортерах. Це додає деяких особливостей функціонуванню відповідних ринків і процесів ціноутворення на них. Також це сприяє поширенню фінан­сування купівлі машин і устаткування за допомогою надання покуп­цям кредитів, умови яких пов'язані з конкуренцією, а іноді і з укла­денням угод міждержавного характеру. Це сприяє також формуван­ню двоканального характеру міжнародної торгівлі машинами й устаткуванням. Перший канал - кон'юнктурний, пов'язаний зі зви­чайними торговими угодами, і другий - торгівля машинами, вже включеними у сформовану систему виробничо-інвестиційного коо­перування. Коли машини й устаткування реалізуються в рамках ін­вестиційних потоків, це викликає ряд своєрідних наслідків.

Серед них можна виділити: по-перше, у країни-імпортера з'являється довгострокова потреба в закупівлі запчастин і послуг, пов'язаних з експлуатацією устаткування. По-друге, імпорт машин і устаткування інвестиційного призначення часто супроводжується формуванням необхідної для інвестицій інфраструктури. В резуль­таті торгівля машинами й устаткуванням інвестиційного призна­чення розширює старі та формує нові ринки в країнах-імпортерах. По-третє, у структурі цін машин і устаткування, зв'язаних з інвес­тиціями, значну питому вагу займають такі витрати, яких немає в структурі цін машин, що йдуть по кон'юнктурному каналу. Напри­клад, у контрактній ціні на постачання комплексного устаткування для нафтохімічного підприємства 10 % складає вартість робіт з проектування устаткування, 40 % - вартість самого устаткування, 35 % - вартість будівництва та монтажу устаткування, 3 % - доход генерального підрядчика, 3 % - вартість ліцензій, передача "ноу-хау", інженерно-консультаційні послуги, 2 % - вартість послуг з реалізації проекту й ін. Для країн, що розвиваються, частка витрат, супутніх вартості самого устаткування ("ноу-хау", консультаційні послуги, створення інфраструктури тощо), значно вища, ніж для розвинутих. Тому й загальна ціна машин і устаткування, імпорто­ваних по інвестиційному каналу, помітно перевищує ціни на анало­гічну продукцію для розвинутих країн.

Ми бачимо, що світові ціни навіть однорідної продукції обро­бної промисловості істотно розрізняються за величиною різниці у витратах і внутрішніх цінах великих компаній - основних виробни­ків і експортерів цієї продукції по внутрішньому та зовнішньотор­говельних каналах і в результаті постачання однієї і тієї ж продукції й т.ін. Інакше кажучи, світові ціни продукції обробної промислово­сті мають множинний характер, тому оцінки єдиного рівня світових цін на їх основі в тих чи інших розрахунках або публікаціях деякою мірою умовні.

Відзначимо, що основні риси формування світових цін на си­ровину полягають у тому, що вирішальну роль у визначенні їх рів­ня відіграють не внутрішні витрати та ціни, а співвідношення попи­ту визначає той рівень витрат, що виступає в якості регулятора сві­тових (експортних) цін; виробники-експортери з подібним "регу­люючим" рівнем витрат отримують нормальний прибуток; вироб­ники-експортери з більш високим рівнем витрат змушені задоволь­нятися меншою прибутковістю (якщо взагалі їх виробництво рен­табельне).

Друга особливість - сполучення цін основних виробників і ім­портерів, з одного боку, і біржових котирувань - з іншого, в якості світових цін для більшості сировинних товарів. Правда, відносна значущість цих двох груп світових цін для окремих сировинних то­варів різна. Для одних вирішальну роль відіграють ціни основних виробників-експортерів, а біржові котирування відіграють додатко­ву чи допоміжну роль (насамперед, роль показника загальної ціно­вої кон'юнктури на відповідному ринку). За іншими сировинними товарами біржові котирування в ролі світових цін або "рівноправні" з цінами основних виробників-експортерів, або займають пануюче, хоча й у різній мірі, становище (наприклад, в останні десятиліття на світових ринках таких плантаційних культур, як какао-боби, кава, чай). І, нарешті, по третій групі сировинних товарів біржові коти­рування виступають у якості єдиних представників світових цін (наприклад, по деяких сільськогосподарських непродовольчих ку­льтурах).

Третя особливість - множинність цін основних виробників-експортерів (а іноді і біржових котирувань), що відіграють роль світових цін по ряду сировинних товарів. Множинність виявляєть­ся, по-перше, у наявності різнорідних частин світового ринку на той чи інший товар. У рамках загального світового ринку виділя­ються окремі зони, що зберігають значну специфіку свого ціноут­ворення. Якщо говорити про різні регіональні ринки сировинних товарів, то варто враховувати і такі специфічні з них, як західно­європейський ринок сільськогосподарської продукції (хоча часто ціни цього ринку, незважаючи на охоплення ними значного числа країн, неправомірно відносять не до світових, а до внутрішніх цін).

По-друге, множинність світових цін на сировинні товари підси­люється за рахунок використання різних валют для вираження цих цін (при пануючій ролі США). З урахуванням неоднакового темпу знеці­нення окремих валют можуть виникати істотні розходження в рівні та динаміці світових цін на одну і ту ж саму сировину.

По-третє, множинність цін на сировинні товари підсилюється при порушенні балансу пропозиції та попиту на ці товари. Так, у пе­ріод дефіциту нафти на світовому ринку відмінності цін на один і той же стандарт нафти залежно від країн-постачальників і груп покупців в окремі роки були півтора-дворазовими. У подібній множинності цін відбивалися (до певної міри відбиваються і нині) різні взаємини між продавцями і покупцями, у тому числі знижки тим покупцям, що вкладають кошти в розвідку нафти в країні-експортері, та, навпаки, націнки за неучасть у подібній діяльності й т.ін.

Четверта особливість - особлива роль у формуванні цін на сві­тових ринках сировинних товарів тих держав або груп держав, що виступають як провідні експортери чи імпортери відповідних товарів. При формуванні світових цін промислової продукції держава в поді­бній ролі не виступає. Група держав - основних виробників і експор­терів найчастіше функціонує у вигляді так званих міждержавних асо­ціацій виробників, що намагаються впливати у вигідному напрямку на формування та динаміку світових цін експортованих ними сиро­винних товарів. У переважній більшості випадків подібні асоціації, які почали виникати в 60-і р. й особливо виявили себе десятиліття по тому, поєднують країни, що розвиваються. Що ж стосується розвину­тих країн, то в тих випадках, коли вони відіграють важливу роль як виробники й експортери тих чи інших сировинних товарів, вони, по-кладаючись на свою економічну міць, вважають за краще діяти само­стійно чи на базі тимчасових угод (гласних або негласних) з іншими країнами. У результаті їм вдавалося і вдається хоча б тимчасово сфо­рмувати на певних ринках досить ефективну систему регулювання та контролю за світовими цінами певних видів сировини.

Особливу популярність серед міждержавних асоціацій країн -експортерів сировини, що розвиваються, в 70-і р. завоювала асоціа­ція країн-експортерів нафти (ОПЕК). За 70-і р. ОПЕК зуміла досяг­ти, хоча і тимчасово, тієї заповітної мети, до якої прагнули всі між­державні асоціації країн, що розвиваються, - у 70-і та початку 80-х р. вона встановила могутні картельні відносини в сфері видобутку й експорту нафти. Навіть втративши згодом картельну владу, ОПЕК продовжує відігравати помітну роль у формуванні світових цін на нафту. Успіхи деяких інших міждержавних асоціацій країн-експортерів сировини, що розвиваються, навіть у 70-і р. (найбільш відомий приклад - у сфері бокситів і фосфатів) були досить скром­ними та непорівнянними з успіхами ОПЕК; а більшість інших асо­ціацій, не домігшись нічого істотного, потерпіли поразку.

Описані особливості світових цін на сировинні товари, які мають достатньо стійкі та стандартні якісні характеристики, свід­чать про те, що різнорідність (і за рівнем цін, і за їх динамікою) у цій сфері не менша, якщо не більша, ніж у світовому ціноутворенні на промислові товари.

Важливо також вказати на особливість трактування динаміки сировинних цін у неокласичній теорії "порівняльних витрат". Від­повідно до неї в довгостроковому плані співвідношення світових цін повинне змінитися на користь аграрних і сировинних товарів (і відповідно країн, що переважно експортують їх) під впливом так званого закону продуктивності, що убуває, в галузях, які виробля­ють такі товари. Цікаво відзначити, що на користь подібної законо­мірності виступив і такий противник неокласичної теорії, як Дж. Кейнс. Він писав: "Існує постійна тенденція в обміні даної одиниці промислового продукту на зменшувану щорічно кількість сировини. Порівняльна перевага розвивається явно на шкоду про­мисловим країнам".

Загальновідомо, однак, що концепція про перспективи віднос­ного подорожчання аграрних і сировинних товарів на сьогодні не виправдалася. І в XIX та XX ст. світові ціни аграрних і сировинних товарів не знайшли стійкої довгострокової тенденції до підвищення відносно світових цін на продукцію обробної промисловості. Поді­бне подорожчання, якщо і мало місце, охоплювало відносно корот­кострокові періоди і потім змінювалося помітним здешевленням. Найбільш вражаючі зрушення і за тривалістю, і за масштабністю відбулися в 70-і р., коли за 10 років (1971-1980) рівень світових цін на сировину та сільськогосподарську продукцію стосовно світових цін на продукцію обробної промисловості зріс приблизно на 70 %.

Багатьом закордонним економістам подібне подорожчання уявлялося довгоочікуваним переломом, що підтверджує концепцію "порівняльних витрат" (звідси і часто зустрічалося в 70-х р. позна­чення подібного подорожчання як "революції в цінах"). Однак уже в другій половині 70-х р. з'ясувалося, що подорожчання стабільно поширювалося лише на енергоресурси, точніше на нафту й мен­шою мірою на природний газ. Що стосується інших сировинних і сільськогосподарських товарів, то їх подорожчання було дуже ко­роткостроковим, в основному під впливом тимчасових кон'юнктурних факторів. Досить відзначити, що світові ціни сиро­винних і сільськогосподарських товарів (за винятком енергоресур­сів) у відношенні до світових цін продукції обробної промисловості підвищувалися в окремі роки (1973, 1974, 1976, 1977) лише на 5­10 % і до кінця 70-х р. знову повернули до вихідного рівня початку десятиліття.

Більш стійке та довгострокове подорожчання нафти було обу­мовлене насамперед проведенням агресивної картельної політики з боку ОПЕК, що зосередила в 70-і р. основну частину дешевих дже­рел нафти. Але в 80-і роки й у світовій торгівлі нафтою в результаті зростання кількості нафтовидобувних країн і помітного посилення економії енергоресурсів у виробництві умови для подорожчання нафти виявилися вичерпаними; у результаті світові ціни на нафту помітно знизилися, зводячи нанівець попереднє абсолютне та від­носне подорожчання енергоресурсів.

Економічна теорія дає два пояснення помилковості теорії "по­рівняльних витрат" щодо довгострокових перспектив подорожчан­ня сировинних і сільськогосподарських товарів. Перше і найбільш поширене пояснення сформульоване критиками (включаючи і мар­ксистських) закону "продуктивності, що убуває" у сировинних і аг­рарних галузях (стосовно сільського господарства закон, що позна­чається часто як "родючості, що убуває"). Суть зазначеної критики зводиться до заперечення чи спростування основного постулату, що лежить в основі закону "продуктивності, що убуває". Відповід­но до цього твердження, розширення сировинного та сільськогос­подарського виробництва неминуче має зіштовхуватися з всезрос-таючою обмеженістю природного фактора (необхідністю залучення в сільськогосподарське виробництво менш родючих земель; висна­женням дешевих не відтворюваних ресурсів сировини й ін.), що призведе до дефіциту і відповідно подорожчання сировинних і сільськогосподарських товарів. Вирішальний аргумент критики цього постулату зводиться до твердження, що науково-технічний прогрес здатний перебороти подібну обмеженість природного фак­тора. І, як ми бачимо, дотепер подібна критика доводила свою об­ґрунтованість.

Друге пояснення помилковості теорії "порівняльних витрат" щодо передбачуваного відносного подорожчання сировинних і аг­рарних товарів дають деякі критики цієї теорії, що ставлять під сумнів таку її передумову, як наявність досконалої чи вільної кон­куренції на всьому світовому ринку. У цьому відношенні найбільш цікаві роботи відомого аргентинського економіста Л. Пребиша, що взяв за основу ідею про наявність різних ринкових структур у сві­товій торгівлі - монополістичної структури для продукції обробної промисловості та більш конкурентної - для сировинних і сільсько­господарських товарів. На основі цієї передумови Л. Пребиш при­йшов до висновку, що експортні ціни на сировинні й аграрні товари повинні в перспективі знижуватися порівняно до експортних цін продукції обробної промисловості, що і є причиною погіршення умов торгівлі для країн, що розвиваються. Подібні розробки Л. Пребиша були спрямовані на захист економічних інтересів країн, що розвиваються, особливо латиноамериканських, і служили аргу­ментом на користь їх прискореної індустріалізації.

Висновки

Описаний механізм формування світових цін показує, що вони лише умовно й обмежено можуть трактуватися як деякий орієнтир для рівнів внутрішніх цін, особливо для країн з ємним внутрішнім ринком (а за деякими товарними групами подібне трактування сумнівне).

Це підтверджується й основними кількісними характеристиками взаємозв'язку рівнів внутрішніх і світових цін на однорідні товари. Найважливіші з цих характеристик:

1. Збіг внутрішніх і світових (або ширше - зовнішньоторговельних, тобто експортних і імпортних) цін зустрічається доволі рідко.

Переважним варіантом цінових розбіжностей є те, що внутрі­шні ціни вищі за світові (для періодів відносно "спокійної" динаміки світових цін, і в меншій мірі - для періодів бурхливого зростання сві­тових цін, що було характерним, наприклад, у 70-і роки XX ст.).

Формування більш високого рівня внутрішніх цін порівняно зі світовими цінами на однорідну продукцію є характерним для всіх країн незалежно від рівня їх розвитку.

Перевищення внутрішніх цін над зовнішньоторговельними здебільшого властиве для імпортних і в меншій мірі - для експорт­них, тобто власне світових, цін.

За окремими сировинними товарами, виробниче використання яких має найбільше значення для економіки країн-експортерів, типо­вою виявляється зворотна картина - більш низький рівень внутрішніх цін порівняно зі світовими. Яскравий приклад - більш низький порів­няно до світового рівень внутрішніх цін на нафту та нафтопродукти в більшості країн, що виступають у якості великих виробників і експор­терів нафти.

Вирішальними причинами подібних розбіжностей між внут­рішніми та світовими цінами є:

Між окремими національними ринками та світовим ринком існують значні економічні - тарифні та нетарифні - бар'єри (мита; компенсаційні збори; субсидії; амортизаційні, податкові, кредитні та інші пільги тощо). Чим сильніше національний ринок відособлений від світового субсидування експорту своїх товарів, тим більш низь­кий рівень їх світових (експортних) цін порівняно з внутрішніми.

Постачання на світовий ринок здійснюється найбільш кон­курентоспроможними виробниками країн-експортерів. Причому в багатьох випадках ці поставки складають лише частину продукції, що випускається в країні, а решта йде на внутрішній ринок. При ве­ликому обсязі внутрішнього ринку, наприклад у США, подібні ви­робники одержують можливість "компенсувати" низькі світові ціни за рахунок більш високих внутрішніх цін.

Наявність більш гострої цінової конкуренції на світовому рин­ку порівняно з національними ринками часто призводить до того, що світові ціни на промислові та сировинні товари утворюються не шля­хом усереднення витрат усіх постачальників світової торгівлі, а шля­хом вирівнювання цін за найбільш ефективними (з меншими витрата­ми) виробниками, що грають, по суті, роль деяких цінових "лідерів".