РОЗДІЛ 2 ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНА ФОРМА ЗАКОНУ ВАРТОСТІ 2.1. Основи формування міжнародної вартості

Закон вартості безсумнівно займає центральне місце у взаємо­дії господарських систем різних країн: трансформація відносин, які виникають на базі його дії, така, що там, де продуктивність праці нижча, ніж у конкуруючої системи, зовнішньоекономічні зв'язки приречені на пасивне та підлегле становище. Таким чином, сам ха­рактер міжнародного поділу праці об'єктивно служить найбільш передовим у технічному відношенні країнам, що діють у системі світового господарства на основі досконалого виробничого апара­ту. "Реальна єдність між двома світогосподарськими системами як взаємозв'язок у всесвітньому господарському спілкуванні скріплю­ється всесвітнім поділом праці, всесвітнім механізмом торгівлі, кредитів, науково-технічною та виробничою кооперацією, валют­ними відносинами тощо. Обґрунтовано стверджувати, що обидва протилежні політико-економічні типи спілкування між країнами, які належать до будь-якої з існуючих систем, представляють всесві­тнє господарство як метасистему взаємин для країн сучасної епохи. Двоєдиний характер охоплюваних цією метасистемою взаємин ка­піталістичних - в одних держав, соціалістичних - в інших виражає перехідний історичний зміст всесвітнього господарства сучасної епохи" [52].

При такому розумінні всесвітнього господарства, що склада­ється на основі різносистемних, украй складних, діалектично супе­речливих відносин і процесів, їх взаємодія, певне "вирівнювання" відбувається на базі закону вартості, універсального й у цьому змі­сті "нейтрального".

Закон вартості неухильно діє при капіталізмі, соціалізмі, і в цьому змісті він універсальний чи нейтральний. Дія його зв'язує економічні відносини між соціалістичними, капіталістичними і кра­їнами, що розвиваються, формує міжсистемні відносини, сучасні міжнародні економічні відносини.

Дія закону вартості викликає необхідність приведення націо­нальних вартостей до єдиної інтернаціональної, що відбиває суспі­льно необхідні витрати праці при середньосвітових умовах вироб­ництва. Іншими словами, мова йде про об'єктивну основу форму­вання середньосвітових галузевих цін, що мають величезне значен­ня в умовах різкого нарощування експортно-імпортних операцій. Звідси випливає, що закон вартості є не просто специфічним зако­ном капіталістичного виробництва, а й універсальним законом то­варного виробництва взагалі. Його повне використання дає можли­вість враховувати зрушення, що відбуваються у науково-технічному прогресі, особливо в машинобудуванні, і тим самим формувати умови для цінового впливу на якість виробів, їх асорти­мент, витрати й т.ін. З іншого боку, врахування й орієнтація внут­рішніх цін на ціни світового ринку - свого роду показник правиль­ного використання господарською практикою закону вартості, іг­норування якого в довгостроковій перспективі веде економіку до глибоких деформацій.

Д. Рікардо показав, що міжнародний обмін можливий і бажаний в інтересах усіх сторін. Він визначив ту цінову зону, всередині якої об­мін вигідний для кожного. У своїх "Принципах політичної економії" (1848) Стюарт Міль показав, при якій ціні здійсниться обмін.

Відповідно до Стюарта, ціна обміну встановлюється за зако­ном попиту на такому рівні, що сукупність експорту кожної країни дає змогу оплачувати сукупність її імпорту. Цей закон міжнародної вартості, що ґрунтується на принципах функціонування в націона­льній економіці, дає можливість Стюарту Мілю провести ієрархію інтересів, які може становити міжнародна торгівля для різних кра­їн. У трьох цитатах добре викладені його міркування.

"Коли дві країни обмінюють свої товари, цінова вартість цих товарів установиться сама по собі відповідно до схильностей і ре­сурсів обох країн таким чином, щоб необхідної кожній стороні кі­лькості товарів, які вона імпортує від свого сусіда, в точності ви­стачало для оплати одних іншими" [39].

"Вартість, за якою одна країна обмінюється своїм продуктом із закордонними країнами, залежить від величини та розтяжності (тобто від еластичності) їх попиту на її товари, порівняно до її по­питу на їхні товари ... Чим більше іноземний попит на її товари пе­ревищує її попит на закордонні товари ... тим вигіднішими для неї будуть умови обміну, тобто вона одержить більше іноземних това­рів в обмін на певну кількість своїх" [39].

"Країни, які одержують найбільшу вигоду від зовнішньої тор­гівлі - це ті країни, чиї продукти користуються найбільшим попи­том за кордоном і які пред'являють найменший попит на іноземні товари" [39].


Альфред Маршалл дав графічне вираження цієї теорії міжна­родної вартості (рис. 2.1).

Зона X - це зона, що виключається для країни 1. Зона У - це зона, що виключається для країни 2.

Пропозиція А   1       .. 1

Попит на В      і     для країни 1.

Пропозиція В І „
_          .        г     для країни 2.

Попит на А

На цьому графіку С1 і С2 - графіки порівняльних витрат (кіль­кість сукна, отримана за певну кількість вина в Англії, - С2, у Пор­тугалії - С1). Кут (0С1 - 0С2) визначає зону відносних цін сукна та вина, в якій міжнародний обмін є можливим відповідно до принци­пу порівняльних переваг. Б1 і Б2 - це криві байдужості для товарів А і В, чи криві взаємного попиту для кожної з двох країн: вони встановлюють межі зон, за границями яких міжнародний обмін втрачає свою привабливість для тієї чи іншої з цих країн. Крапка перетинання двох кривих є єдиною крапкою стійкої рівноваги: як­що переміститься в будь-яку іншу крапку, то зрештою міжнародної торгівлею буде нав'язане рішення, більш сприятливе для тієї чи ін­шої країни.

Отже, теорія міжнародної вартості показує, що існує ціна, яка оптимізує обмін товарами між країнами. Це ринкова ціна, що зале­жить від попиту та пропозиції.

Інтернаціоналізація виробництва й обміну визначає дію зако­ну вартості в його інтернаціональній формі, в тому числі і форму­вання інтернаціональної вартості. Важливими факторами, від яких залежить створення інтернаціональної вартості, є:

з одного боку, середня інтенсивність праці в масштабі сві­тового господарства, з іншого - інтенсивність національної праці в різних країнах світу;

середня продуктивність праці в межах світового господарс­тва, з одного боку, продуктивність національної праці - з іншого;

третім важливим фактором формування інтернаціональної вартості є ступінь складності праці, що залежить, насамперед, від рівня освіти та кваліфікації працівників. Країна, в якій при вироб­ництві товару застосовується більш продуктивна, інтенсивна та складна праця, на світовому ринку знаходиться в більш вигідному положенні. її товар одержує високу вартісну оцінку, а один робочій день, витрачений на його виробництво, може дорівнювати кільком робочим дням іншої країни, де нижчі продуктивність, інтенсивність і складність праці. Але такий розвиток подій може приносити еко­номічну вигоду обом країнам. Капітали, писав з цього приводу К. Маркс, вкладені в зовнішню торгівлю, можуть давати більш ви­соку норму прибутку, тому що, по-перше, тут відбувається конку­ренція з товарами, що виготовляються іншими країнами з менш сприятливими умовами виробництва, таким чином, більш розвину­та країна продає свій товар вище його вартості, хоч і дешевше, ніж країни-конкуренти. Норма прибутку підвищується, оскільки праця більш розвинутої країни оцінюється, як праця більш високої пито­мої ваги, оскільки ця праця не оплачена як праця більш високої якості, а продається як така. Таке ж відношення може скластися і для тієї країни, в яку відправляються товари, і для тієї, з якої ці то­вари постачаються.

Економічна вигода країни, в якій досягнуто більш високий рі­вень складності, продуктивності й інтенсивності роботи, встанов­лює різницю між інтернаціональною та національною вартістю, а відповідно - між інтернаціональними та національними витратами праці. Економічна вигода країн з більш низьким рівнем складності, продуктивності й інтенсивності праці залежить від рівня порівня­льних витрат виробництва. Останні складаються шляхом зіставлен­ня, з однієї сторони, витрат на виробництво тих товарів, що вони виготовляють і які обходяться їм дешевше, а з іншої - витрат на ви­робництво таких товарів, що у випадку відсутності міжнародної то­ргівлі обійшлися б їм дорожче при організації власного виробницт­ва. Економічні вигоди, отримані країнами з різним рівнем продук­тивності, інтенсивності та складності праці, спонукають їх до учас­ті в міжнародному поділі праці. Найбільш загальні положення про закономірності міжнародного поділу праці та заснованої на ньому зовнішньої торгівлі в західній академічній науці знайшли відобра­ження в так званій неокласичній концепції "порівняльних переваг". Відповідно до цієї концепції найбільш оптимальним для зовніш­ньоторговельної стратегії будь-якої країни визнається фритредерст­во (хоча і з допущенням у деяких ситуаціях протекціоністських і напівпротекціоністських заходів). Концепція "порівняльних пере­ваг" виступає в двох варіантах - теорії "порівняльних витрат" Ріка-рдо-Торренса-Міля та теорії "відносного достатку одного з факто­рів виробництва" Хекшера-Оліна-Самуельсона.

У першій теорії основою зовнішньої торгівлі є відносна різни­ця в продуктивності праці між країнами. Держава, що виробляє свої товари з більшими витратами, ніж її торговий партнер, повинна по­чинати експортну спеціалізацію з товару, у виробництві якого різ­ниця в продуктивності праці найменша. Імпорт цієї держави, на­впаки, повинний починатися з товарів, вироблених тут з найбіль­шою різницею у витратах.

У моделі Хекшера-Оліна основою зовнішньоторговельної спеціалізації країн служать розходження не в умовах, а у факторах виробництва. Критерії ранжирування експортованих товарів у цій моделі - капіталомісткість і трудомісткість товарів. Країна, більш багата працею (порівняно до капіталу), буде експортувати "віднос­но більш трудомісткий товар". Країна з відносно великим капіта­лом, навпаки, починає спеціалізацію й експорт капіталомістких то­варів. Ключовим у моделі Хекшер-Оліна є поняття "відносний дос­таток фактора виробництва", що трактується не як їх фізична кіль­кість, а як співвідношення цін на фактори виробництва. Якщо в країні А праця відносно дешевша порівняно до капіталу, ніж у кра­їні Б, то країна А вважається багатою працею, та навпаки.

У післявоєнний період на Заході було проведено чимало дос­ліджень, що мали на меті статистичну перевірку обох варіантів концепції "порівняльної переваги". Результати подібних робіт були досить суперечливі, що втім, часто пояснювалося надмірною абст­рактністю обох варіантів даної концепції, недостатнім урахуванням багатьох факторів міжнародної торгівлі.

В останні десятиліття в число "не врахованих" факторів пот­рапила все більш зростаюча роль у світовій торгівлі великих ком­паній, особливо транснаціональних (ТНК). Нова роль подібних компаній не могла не привести до виникнення нових серйозних особливостей у формуванні цієї торгівлі й її ціноутворення. У свою чергу, це обумовило появу нових підходів у трактуванні проблем міжнародної торгівлі в західній економічній теорії.

Були розроблені теоретичні положення з метою аналізу зов­нішньої торгівлі не з позиції постулатів "порівняльних переваг", а з позиції поводження ТНК. Суть нового підходу виразили американ­ські економісти С. Робок і К. Сіммондс: "Нездатність традиційної теорії пояснити та передбачити зростаючу важливість процесу ін­тернаціоналізації виробництва частково пояснюється неправиль­ною постановкою питання. Теорія торгівлі задає питання: Чому на­ції торгують? Це некоректне питання. Бізнесмени торгують і у все більших кількостях перевозять товари між країнами, при цьому то­вари часто не залишають меж однієї фірми. Питання потрібно пос­тавити так: Чому товари і послуги передаються між націями? ... При відповіді нам стає ясно, що одиниця, що приймає рішення - це комерційне підприємство, а не нація" [10].

В обґрунтуванні новітніх концепцій зовнішньоторговельної політики, що намагаються об'єднати деякі положення теорії "порі­вняльних переваг" із зовнішньоторговельною стратегією великих фірм, значну популярність одержали роботи американського еко­номіста М. Портера. Особливістю цих робіт виступає їх прагматич­ний характер, опора на дослідження матеріалів по зовнішній торгі­влі значного числа країн. Вирішальний висновок, зроблений Пор­тером, зовні носить досить тривіальний характер - міжнародна конкурентоспроможність країни визначається насамперед комплек­сними конкурентними перевагами провідних фірм. Новизна ж дос­ліджень Портера - у виявленні вирішальних умов, що формують подібні конкурентні переваги.

За Портером, відповідні умови містять у собі розміри та пот­реби внутрішнього ринку, наявність у країні необхідних факторів виробництва, рівень і ефективність виробничої та загальноекономі­чної інфраструктури, розвиток конкурентного середовища, особли­во конкуренції між великими фірмами, а також здатність фірм не тільки швидко використовувати наявні сприятливі умови, але й ус­пішно переборювати їх. Так, у ході виробничої діяльності визнаєть­ся можливим переборювати обмеженість тих чи інших факторів виробництва (наприклад, дефіцит робочої сили - прискореним під­вищенням продуктивності праці; брак земельного простору - більш компактним розміщенням виробництва, мініатюризацією виробів та ін.).

Наявність подібних конкурентних переваг у тих чи інших фірм - за Портером - змушує останні в умовах вузькості внутріш­нього ринку та гострої конкуренції шукати зовнішні ринки. Фірма починає орієнтуватися на глобалізацію своєї діяльності, що поши­рюється на ту чи іншу галузь у масштабі всього світового госпо­дарства. Оскільки основним суб'єктом інтернаціоналізації вироб­ництва є ТНК, то вони виступають і основною силою в міжнарод­ній конкурентній боротьбі. Специфіка цієї боротьби залежить, на­самперед, від особливостей їх внутрішньокорпоративної діяльності. Типовою для останнього є ситуація, коли в середині гігантських міжнародних концернів відбувається конкуренція між їх внутріш­німи філіями, що доповнюється боротьбою на світових ринках з фі­ліями інших концернів. Здійснюючи окремо свою виробничу діяль­ність, тобто володіючи значною автономією у виробничій сфері, філії міжнародних концернів поєднуються загальним фінансовим управлінням.

У результаті інтернаціоналізації виробництва в середині гіга­нтських ТНК (таким чином у закордонних філіях американських промислових компаній у 1985 р. виготовлено та реалізовано проду­кції на суму 252 млрд дол, а прямий експорт із США склав 213 млрд дол) обсяг зарубіжного виробництва майже в три рази пе­ревищує обсяг експорту, що приводить до все більшої заміни зов­нішньоторговельного обміну міжнародним виробництвом [1].

У міжнародній конкурентній боротьбі між гігантськими мо­нополістичними об'єднаннями в останні 10-15 років спостерігаєть­ся дія суперечливих тенденцій: з одного боку, посилення цієї боро­тьби, з іншого, - переплітання інтересів більшості ТНК, зростання кооперації між ними.

Крім перерахованих, у межах світового господарства діють й інші економічні закони та закономірності, насамперед ті, що функ­ціонують у кожній національній державі з розвинутими товарно-грошовими відносинами.