1.2. Етапи інтернаціоналізації виробництва

Інтернаціоналізація виробництва - дуже багатопланове явище. В окремі періоди свого розвитку це економічне явище може носити зовсім специфічні якісні властивості та мати різні масштаби. Так, на одному відрізку часу міжнародне усуспільнення виробництва має формальний характер, а на іншому - реальний, в один час воно здійснюється у повному міжнародному масштабі, а в інший - у ре­гіональному. З урахуванням цих зауважень і треба розглядати істо­рію участі всіх країн у міжнародному економічному співробітницт­ві та розвиток процесу інтернаціоналізації виробництва.

Формальне міжнародне усуспільнення виробництва, чи фор­мальна інтернаціоналізація виробництва, - це таке міжнародне усуспільнення, коли країни беруть участь у міжнародному поділі праці, але витрати на виробництво тих самих товарів в окремих країнах неоднакові. Це відбувається в тому випадку, коли границі між ними закриті для вільного пересування товарів, робочої сили та капіталів, іншими словами, формальна інтернаціоналізація вироб­ництва відбувається в результаті встановлення між країнами пос­тійних економічних зв'язків, але при збереженні між ними різних бар'єрів - митних та інших.

Варто сказати, що країни світу протягом довгих років розви­вали економічне співробітництво на основі формального усуспіль­нення виробництва. І тільки друга половина XX ст. стала часом по­яви нових тенденцій в області інтернаціоналізації виробництва. У цей період багато країн світу стали переходити від формального до нового періоду міжнародного усуспільнення виробництва, що оде­ржав назву інтеграційного етапу. Необхідність цього кроку була пі­дготовлена всім ходом економічного розвитку. Формальна інтерна­ціоналізація виробництва не завжди носить досить ефективний ха­рактер, а тим часом питання економічної вигоди при вступі країн у процес міжнародного поділу праці є вирішальними. Так, у пошуках підвищення ефективності національного виробництва кілька країн Західної Європи організували Європейське економічне співтовари­ство (ЄЕС). У січні 1957 р. ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерла­нди та Люксембург підписали Римський договір, відповідно до яко­го між ними знижувалися поступово мита на ввіз товарів і передба­чалося створення умов для переливу капіталу та робочої сили. Нині в угрупування Європейського Союзу входять 25 країн - Англія, Ір­ландія, Франція, Німеччина, Італія, Іспанія, Португалія, Бельгія, Ні­дерланди, Люксембург, Греція, Данія, Австрія, Швеція , Фінляндія та інші. Що ж являє собою економічна інтеграція? Чому саме з нею окремі країни пов'язують можливість підвищення ефективності на­ціонального виробництва? Латинське слово integratio в перекладі на українську мову буквально означає "з'єднання розрізнених час­тин у щось загальне, єдине, ціле". Це слово вживається у різних сферах життя - політиці, біології, математиці та, звичайно, в еко­номіці. Але всюди під інтеграцією розуміють, власне кажучи, вся­кого роду об'єднання.

Реальна інтернаціоналізація продуктивних сил будь-яких кра­їн шляхом участі у взаємному поділі праці - це таке міжнародне усуспільнення виробництва, коли країни поєднують свої зусилля з метою підвищення ефективності виробництва всіх учасників цього процесу. Звичайно, зростання ефективності народного господарства може бути досягнуте і кожною країною окремо, але частіше на не­значному рівні. При переході ж на інтеграційний етап розвитку мі­жнародного поділу праці мова йде про те, що цей крок буде сприя­ти підвищенню ефективності виробництва кожної країни на приб­лизно усередненому високому рівні у масштабах певного регіона­льного співтовариства держав.

Суб'єктів господарювання, що у даний період часу витрача­ють на випуск продукції найменшу кількість різних ресурсів виро­бництва, у всіх країнах світу прийнято називати підприємствами оптимальних розмірів. їх можуть створювати як великі економічні держави, так і малі країни. І для перших, і для других вони є основ­ним шляхом економії ресурсів за допомогою участі країн у міжна­родному поділі праці. Зрозуміло, слово "оптимальний" - не сино­нім словосполучення "саме велике підприємство". Оптимальними варто вважати ті з них, що є найбільш високопродуктивними в да­ний період часу.

Систематичний обмін товарами, виробленими підприємствами оптимальних розмірів, створює в країн упевненість у доцільності збільшення їх кількості для вдосконалення всієї структури націона­льних господарств. У кожній галузі, що бере участь у період інтег­рації в системі міжнародного поділу праці, повинні створюватися матеріальні умови для закриття неефективних виробничих ланок і концентрації виробництва на підприємствах оптимальних розмірів. Ця політика забезпечує заощадження матеріальних і трудових ре­сурсів у рамках окремих галузей, а сума цих величин дає економію в масштабах усієї країни. Тобто у країні виникає оптимальна струк­тура національної економіки.

Численні пошуки критерію оптимальності народного господарс­тва привели економістів різних країн до висновку, що оптимальна структура національної економіки країни являє собою таку сукупність галузей, у кожній з яких вирішальну роль відіграють підприємства оп­тимальних розмірів. Ці суб'єкти господарювання повинні виробляти основну масу продукції даної галузі. І незалежно від того, чи призна­чена вона для внутрішнього чи зовнішнього споживання, ця продукція буде виробляється при найменших витратах капітальних, матеріаль­них і трудових ресурсів. Розвитку у всіх країнах, що інтегруються, пі­дприємств оптимальних розмірів може сприяти економічна політика їх урядів, яка повинна виходити з принципу: чим більше в економіці кожної країни-співробітника оптимізації, тим більше в усьому співто­варистві інтеграції. Створити конкурентоспроможні підприємства - це кінцева задача оптимізації виробництва й усієї структурної політики країн, що інтегруються.

Реальна інтернаціоналізація виробництва стихійно здійснюва­тися не може. Життя переконливо показало, що для того, щоб між будь-якими країнами відбувалося реальне усуспільнення виробниц­тва, необхідно свідомо реалізувати процес розвитку регіонального поділу праці та міжнародної продуктивної кооперації, керуючись при цьому певними економічними орієнтирами. Тому найважливі­ша основна особливість інтеграційного етапу розвитку економічно­го співробітництва європейських країн полягала в тому, щоб воно обов'язково припускало політичне рішення сторін про переведення взаємного поділу праці на новий рівень і широкий розвиток міжна­родної виробничої кооперації. Без політичних акцій такий перехід був би неможливий. Щоб МПП дійсно піднявся на інтеграційний ступінь, необхідним є рішення урядів зацікавлених країн, які беруть участь у цьому процесі, про подолання всіх економічних перешкод на цьому шляху - виробничих, торгових, валютних, митних та ін. Не можна досягти реального усуспільнення виробництва в міжна­родному масштабі, якщо не буде прийняте політичне рішення про митну політику зацікавлених країн, про розміри виробництва тієї чи іншої продукції в кожній країні, якщо не будуть порушені пи­тання про квоти експорту, про ціни на продукцію й інші економічні проблеми. Отже, перехід міжнародного регіонального поділу праці на інтеграційний етап обов'язково припускає свідоме спільне регу­лювання урядом зацікавлених країн багатьох зовнішньоекономіч­них акцій і зміну національних процесів відтворення відповідно до цих акцій.

Виходячи з того, що курс на інтеграцію припускав розвиток реального усуспільнення виробництва, можна дати і визначення самої інтеграції. На нашу думку, економічна інтеграція являє со­бою усуспільнення виробництва на міжнародному рівні через сві­доме регулювання урядами країн, що беруть участь у ній, взаємно­го поділу праці та міжнародної продуктивної кооперації. Такого роду усуспільнення знаходить свій прояв у підвищенні ефективнос­ті виробництва кожної країни до приблизно усередненого рівня в масштабах регіонального співтовариства держав і формуванні оп­тимальної структури їх національної економіки. Принципова різни­ця між учасниками економічної інтеграції та державами, що не ін­тегруються, проте співробітничають з ними, полягає в тому, що пе­рші ставлять задачу підвищення ефективності функціонуючих під­приємств до високого рівня як на власній території, так і у всій співдружності, в той час як другі опікуються своїми індивідуаль­ними інтересами і не є союзними чи договірними партнерами з під­вищення ефективності по всій групі держав, що співробітничають. Аутсайдери не беруть на себе ніяких зобов'язань з перебудови всієї структури своєї економіки, з доведення витрат ресурсів до певного встановленого рівня й інших економічних показників, що є озна­кою колективу держав, які інтегруються. От чому, хоча країни За­хідної Європи і не є ізольованою організацією, але, ступивши на шлях інтеграції, вони повинні діяти відокремлено у певному змісті слова. Передбачається, що ці держави будуть співробітничати не просто на основі розвитку міжнародного поділу праці та міжнарод­ної виробничої кооперації, а на базі розвитку цих кардинальних шляхів усуспільнення міжнародного виробництва в напрямку як­найшвидшого підвищення продуктивності праці, зростання ефекти­вності виробництва у всіх країнах співтовариства. Ізоляції від світу немає, але певне економічне відокремлення є. Висновки

Підводячи підсумок, варто ще раз наголосити, що інтернаціо­налізація виробництва - це міжнародне усуспільнення виробницт­ва. Інтернаціоналізація виробництва є усуспільнення виробництва в міжнародному масштабі. Ці поняття тотожні.

Усуспільнення виробництва - це складний процес, що вира­жає відношення людей як до сил природи, так і зв'язки між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріа­льних благ. Тому вивчити це питання можна лише шляхом застосу­вання особливого методологічного підходу. Насамперед, цю про­блему треба досліджувати з боку виробництва взагалі, тобто вироб­ництва незалежно від його соціальної форми. У цьому випадку роз­гляду підлягає процес усуспільнення виробничих сил. Щодо цього аспекту в економічній літературі звичайно говорять про речовинне усуспільнення виробництва.

Формальне міжнародне усуспільнення виробництва, чи фор­мальна інтернаціоналізація виробництва, - це таке міжнародне усу­спільнення, коли країни беруть участь у міжнародному поділі пра­ці, коли вони працюють один на одного, але витрати на виробницт­во тих самих товарів в окремих країнах неоднакові, а іноді і дуже різні. Це відбувається в тому випадку, коли границі між ними за­криті для вільного пересування товарів, робочої сили та капіталів. Іншими словами, формальна інтернаціоналізація виробництва від­бувається в результаті встановлення між країнами постійних еко­номічних зв'язків, але при збереженні між ними різних бар'єрів -митних та інших.

Реальна інтернаціоналізація продуктивних сил будь-яких кра­їн шляхом участі у взаємному поділі праці - це таке міжнародне усуспільнення виробництва, коли країни поєднують свої зусилля з метою підвищення ефективності виробництва всіх учасників цього процесу. Звичайно, зростання ефективності народного господарства може бути досягнуте і кожною країною окремо, проте частіше на незначному рівні. При переході ж на інтеграційний етап розвитку міжнародного поділу праці мова йде про те, що цей крок буде сприяти підвищенню ефективності виробництва кожної країни на приблизно усередненому високому рівні у масштабах певного регі­онального співтовариства держав.