5.5. Методи оцінки конкурентоспроможності продукції

Конкурентоспроможність - це характеристика товару, що від­биває його відмінність від товару-конкурента як за ступенем відпо­відності конкретній суспільній потребі, так і за витратами на її за­доволення. Показник, який виражає таку відмінність, визначає кон­курентоспроможність певного товару щодо товару-конкурента. Ба­зою оцінки конкурентоспроможності є дослідження потреб покупця, вимог ринку. Таким чином, конкурентоспроможність будь-якого товару може бути визначена тільки в результаті порівняння, і тому є відносним показником. Вона являє собою характеристику товару, що відбиває його відмінність від товару-конкурента за ступенем за­доволення конкретної суспільної потреби.

Конкурентоспроможність визначається сукупністю властивос­тей цієї продукції, що входять до складу її якості, є важливими для споживача, визначають його витрати з придбання, споживання


(експлуатації) й утилізації продукції. Загальна схема оцінки конку­рентоспроможності наведена на рис. 5.5.

 

 

 

 

Висновок про конкурентоспроможність

 

 

 

Розробка заходів з підвищення конкурентосп­роможності й оптимізація витрат

 

Рис. 5.5. Загальна схема оцінки конкурентоспроможності продукції

Оцінка конкурентоспроможності починається з визначення мети дослідження, вивчення ринку, збору даних про конкурентів і запити потенційних споживачів.

Якщо необхідно визначити положення даного товару в ряді аналогічних, то достатньо провести їх пряме порівняння за найва­жливішими параметрами. Якщо метою дослідження є оцінка перс­пектив збуту товару на конкретному ринку, то в аналізі необхідно використовувати інформацію, що включає відомості про вироби, які вийдуть на ринок у перспективі, а також відомості про зміну діючих у країні стандартів і законодавства, динаміку споживчого попиту.

Незалежно від цілей дослідження основою оцінки конкурен­тоспроможності є вивчення ринкових умов, що має проводитись постійно, як до початку розробки нової продукції, так і в ході її ре­алізації. Задача полягає у виділенні тієї групи факторів, які вплива­ють на формування попиту у певному секторі ринку:

розглядаються зміни у вимогах постійних замовників проду­кції;

аналізуються напрямки розвитку аналогічних розробок;

розглядаються сфери можливого використання продукції;

аналізується коло постійних покупців.

На основі вивчення ринку та вимог покупців вибирається продукція, за якою буде проводитись аналіз, або формулюються вимоги до майбутнього виробу, а далі визначається номенклатура параметрів, що беруть участь в оцінці. При аналізі необхідно ви­користовувати ті самі критерії, якими оперує споживач, обираючи товар. За кожною групою параметрів проводиться порівняння, що показує, наскільки ці параметри близькі до відповідного парамет­ру потреби.

Аналіз конкурентоспроможності починається з оцінки норма­тивних параметрів. Якщо хоча б один з них не відповідає рівню, що запропонований чинними нормами і стандартами, то подальша оцін­ка конкурентоспроможності продукції недоцільна, незалежно від ре­зультату порівняння за іншими параметрами. В той же час переви­щення норм, стандартів законодавства не може розглядатися як пе­ревага продукції, оскільки з погляду споживача воно часто є мар­ним і споживчої вартості не збільшує. Виключення можуть скласти випадки, коли покупець зацікавлений у деякому перевищенні чин­них норм і стандартів у розрахунку на посилення їх у майбутньому.

Надалі здійснюється підрахунок групових показників, які у кі­лькісній формі виражають розходження між аналізованою продук­цією та потребою за даною групою параметрів і дають змогу роби­ти висновок про ступінь задоволення потреби за цією групою. На завершення розраховується інтегральний показник, який викорис­товується для оцінки конкурентоспроможності аналізованої проду­кції за всіма розглянутим групами параметрів у цілому.

Оцінка здійснюється шляхом зіставлення параметрів аналізо­ваної продукції з параметрами бази порівняння. Порівняння прово­диться за групами технічних і економічних параметрів. При порів­нянні використовуються диференціальний і комплексний методи оцінки.

Диференціальний метод оцінки конкурентоспроможності за­снований на використанні одиничних параметрів аналізованої про­дукції і бази порівняння та їх зіставленні. Результат оцінки: чи до­сягнутий рівень у цілому; за якими параметрами він не досягнутий; які з параметрів найбільше відрізняються від базових.

Якщо за базу оцінки приймається потреба, розрахунок одини­чного показника конкурентоспроможності здійснюється за форму­лою:

р

'   Ро        , (5.1)

Де: чі - одиничний параметричний показник конкурентоспро­можності за і-м параметром;

Рі - величина і-го параметра для продукції, що аналізується;

Рі0 - величина і-го параметра, при якому потреба задовольня­ється повністю.

Аналіз результатів оцінки:

при оцінці за нормативними параметрами одиничний показ­ник може приймати тільки два значення - 1 або 0. Якщо продукція, що аналізується, відповідає обов'язковим нормам і стандартам, по­казник дорівнює 1, якщо параметр продукції в норми і стандарти не вкладається, то показник дорівнює 0;

при оцінці за технічними й економічними параметрами оди­ничний показник може бути більшим або дорівнювати одиниці, якщо базові значення параметрів установлені нормативно-технічною документацією, спеціальними умовами, замовленнями, договорами;

якщо продукція має параметр, значення якого перевищує пот­реби покупця, зумовлені характером використання (експлуатації) цієї продукції, соціальними умовами, традиціями, фізіологічними особливостями, то зазначене підвищення не буде оцінюватися спо­живачем як перевага, і одиничний показник за даним параметром не може мати значення більше 100 %, тоді при розрахунках необ­хідно використовувати мінімальну з двох величин - 100 % або фак­тичне значення цього показника.

Якщо за базу оцінки приймається зразок, розрахунок одинич­ного показника конкурентоспроможності проводиться за формулою:

Чі - р х100 , (5.2)

Чі - р хЮ0 , (5.3)

де: ч\ , Чі - одиничний показник конкурентоспроможності за і-м технічним параметром;

Рі - величина і-го параметра для продукції, що аналізується;

Рі0 - величина і-го параметра виробу, прийнятого за зразок.

Аналіз результатів оцінки: з формул (5.2) і (5.3) вибирають ту, в якій зростанню одиничного показника відповідає підвищення конкурентоспроможності, наприклад, для оцінки продуктивності використовується формула (5.2), а для питомого витрачання палива - формула (5.3); якщо технічні параметри продукції не мають фізи­чної міри (наприклад: комфортність, зовнішній вигляд, відповід­ність моді), для надання цим параметрам кількісних характеристик необхідно використовувати експертні методи оцінки в балах.

Диференціальний метод дає змогу лише констатувати факт конкурентоспроможності продукції, що аналізується, чи наявності в неї недоліків порівняно до товару-аналога. Він може використову­ватися на всіх етапах життєвого циклу продукції, особливо при її порівнянні з гіпотетичним зразком. Він не враховує вплив на пере­вагу споживача при виборі товару вагомості кожного параметра.

Комплексний метод оцінки конкурентоспроможності ґрунту­ється на застосуванні комплексних (групових, узагальнених і інтег­ральних) показників або зіставленні питомих корисних ефектів продукції, що аналізується, та зразка. Розрахунок групового показ­ника за нормативними параметрами здійснюється за формулою:

Інп = ТІЧні , (5.4)

і-1

де: Інп - груповий показник конкурентоспроможності за нор­мативними параметрами;

Чт - одиничний показник конкурентоспроможності за і-м но­рмативним параметром, розраховується за формулою (5.1);

п - число нормативних параметрів, які підлягають оцінці.

Аналіз результатів: якщо хоча б один з одиничних показників дорівнює 0 (тобто продукція за яким-небудь параметром не відпо­відає обов'язковій нормі), то груповий показник також дорівнює 0, що говорить про неконкурентоспроможність даного товару на роз­глянутому ринку.

Розрахунок групового показника за технічними параметрами (крім нормативних) здійснюється за формулою:

Ітп - Ічі х аі , (5.5)

і-1

де: Ітп - груповий показник конкурентоспроможності за техні­чними параметрами;

Чі - одиничний показник конкурентноздатності за і-м техніч­ним параметром, розраховується за формулами (5.1), (5.2), (5.3);

аі - вагомість і-го параметра в загальному наборі їх п-технічних параметрів, що характеризуються потребою;

п - число параметрів, що беруть участь в оцінці.

Аналіз результатів:

а)         отриманий груповий показник Ітп характеризує ступінь від-
повідності даного товару існуючій потребі за всім набором техніч-
них параметрів. Чим він вище, тим у цілому повніше задовольня-
ються запити споживачів;

б)         основою для визначення вагомості кожного технічного па-
раметра в загальному наборі є експертні оцінки, засновані на ре-
зультатах ринкових досліджень, опитувань споживачів, семінарів,
виставок зразків;

в)         в разі ускладнень, які виникають при проведенні ринкових
досліджень, а також з метою спрощення розрахунків і проведення
орієнтовних оцінок їх технічних параметрів, може бути обрана
більш вагома група чи застосований комплексний параметр - кори-
сний ефект, що надалі бере участь у порівнянні (для підвищення
точності оцінки необхідно врахувати вплив на його величину ерго-
номічних, естетичних і екологічних параметрів).

Розрахунок групового показника за економічними параметра­ми здійснюється на основі визначення повних витрат споживача на придбання та споживання (експлуатацію) продукції. Повні витрати споживача визначаються за формулою:

в - ва + ^СІ , (5.6)

і -1

де: В - повні витрати споживача на придбання та споживання (експлуатацію) продукції;

В0 - одноразові витрати на придбання продукції;

Сі - середні сумарні витрати на експлуатацію продукції, що відносяться до і-го року її служби;

Т - термін служби;

і - рік за порядком.

При цьому,

Сі -ІС; , (5.7) і-і

де: Сі - експлуатаційні витрати заі-ою статтею;

п - кількість статей експлуатаційних витрат.

У тому випадку, якщо продукція може бути продана після експлуатації, повні витрати необхідно зменшити на величину виру­чки за неї (відповідно показник для даної статті вводиться у фор­мулу зі знаком мінус).

Розрахунок групового показника за економічними параметра­ми здійснюється за формулою:

іеп - В , (5.8)

де: іеп - груповий показник за економічними параметрами;

В, В3 - повні витрати споживача відповідно за продукцією, що оцінюється, та зразком.

Формули (5.6) і (5.8) не враховують коефіцієнт приведення експлуатаційних витрат до розрахункового року, тому що відно­шення повних витрат певною мірою компенсують вплив коефіцієн­та приведення на величину іеп.

У разі потреби врахування коефіцієнта приведення експлуата­ційних витрат формули (5.7) і (5.8) приймають вигляд:

В -Во + ЕСхаі . (5.9)

і -1

Відповідно підрахунок групового показника за економічними параметрами здійснюється за формулою:


т    _ Ва +Е С,- х а,

ЕП    В3 +Е Сзі щ '


(5.10)


де: іеп - груповий показник за економічними параметрами;

В0, В3 - одноразові витрати на придбання відповідно продук­ції, що аналізується, та зразка;

С{, С3І - сумарні витрати на експлуатацію чи споживання від­повідно продукції, що аналізується, та зразка в ,-му році;

Т - термін служби товару;

а - коефіцієнт приведення експлуатаційних витрат до розра­хункового року.

Величина терміну служби для виробів промислового призна­чення приймається рівною амортизаційному періоду. Для продукції споживчого призначення оцінка терміну служби має проводитися на основі відомостей про фактичні терміни служби аналогічних ви­робів, а також швидкості морального старіння товарів даного класу.

Розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності здійснюється за формулою:

К _ інп х, (5.11)

теп

де К - інтегральний показник конкурентоспроможності проду­кції, що аналізується, щодо виробу-зразка.

Аналіз результатів. За змістом показник К відбиває розходжен­ня між продукцією, яка порівнюється, в споживчому ефекті, що при­ходиться на одиницю витрат покупця з придбання та споживання ви­робу. Якщо К < 1, то розглянутий товар поступається зразку за кон­курентоспроможністю, якщо К > 1, то перевершує, при рівній конку­рентоспроможності К = 1. Якщо аналіз проводиться за декількома зразками, інтегральний показник конкурентоспроможності продукції за обраною групою аналогів може бути розрахований як сума серед­ньозважених показників за кожним окремим зразком:

n

Кср_ТК хя{ , (5.12)

Щоб розподілити моделі комп'ютерів за рівнем конкурентосп­роможності (диференціальним методом), необхідно виконати такі дії:

розрахувати   одиничні   параметри   за   кожною моделлю комп'ютерів за технічними й економічними параметрами;

зробити висновки про рівень конкурентоспроможності вітчиз­няних комп'ютерів фірми "Квазар-Мікро".

Розрахунок одиничного показника конкурентоспроможності здійснюється за формулою (5.1):

4і - -3- х100

тому розрахунок одиничного показника для першої моделі: 41 = 166 / 233 = 0,71; 42 = 16 / 32 = 0,5; 43 = 3,8 / 5 = 0,76; розрахунок одиничного показника для другої моделі: 41 = 200 / 233 = 0,86; 42 = 16 / 32 = 0,5; 43 = 4,5 / 5 = 0,9; розрахунок одиничного показника для третьої моделі: 41 = 233 / 233 = 1; 42 = 32 / 32 = 1; 43 = 4,8 / 5 = 0,96. За економічними параметрами:

розрахунок одиничного показника для першої моделі:

= 1,4 / 2,9 = 0,483;

розрахунок одиничного показника для другої моделі:

= 2,2 / 2,9 = 0,759;

розрахунок одиничного показника для третьої моделі:

= 2,4 / 2,9 = 0,828.

Висновки: у цілому рівень конкурентоспроможності не досяг­нуто. Це видно з того, що, порівнюючи комп'ютери вітчизняного виробника та зарубіжний аналог-зразок, ми не змогли одержати ко­ефіцієнти, які б дорівнювали 1. За технічними параметрами вітчиз­няні комп'ютери поки що неконкурентоспроможні , хоча третя мо­дель за технічними характеристиками ідентична моделі-зразку. Проте за якістю обслуговування вітчизняна фірма "Квазар-Мікро" поки відстає від своїх західних конкурентів. Хоч вітчизняні комп'ютери складаються з тих самих комплектуючих, що й імпорт­ні, вони мають більш низьку ціну порівнюючи з імпортними, тому що складання відбувається на вітчизняному підприємстві. Так що за економічними параметрами вітчизняні комп'ютери цілком кон­курентоспроможні.

Щоб розподілити моделі комп'ютерів фірми "Квазар-Мікро" за рівнем конкурентоспроможності (комплексним методом), необ­хідно виконати такі дії:

розрахувати груповий показник за технічними параметрами;

розрахувати груповий показник за економічними параметрами приплюсовуючи одноразові й експлуатаційні витрати;

розрахувати інтегральний показник конкурентоспроможності;

зробити відповідні висновки про конкурентоспроможність моделей, які аналізуються, щодо зразка.

Розрахунок групових показників за технічними параметрами.

Груповий показник розраховується за формулою (5.5):

п

Ітп - 2 4іх аі ,

і-1

для конкретної моделі:

Ітп = 41 х а1 + 42 х «2 + 43 х а3 . Звідси випливає, що показник за технічними параметрами для першої моделі дорівнює:

Ітп = 0,71 х 30 % + 0,5 х 50 % + 0,76 х 20 % = = 0,71 х 0,3 + 0,5 х 0,5 + 0,76 х 0,2 = 0,615;

для другої моделі:

Ітп = 0,86 х 30 % + 0,5 х 50 % + 0,9 х 20 % = = 0,86 х 0,3 + 0,5 х 0,5 + 0,9 х 0,2 = 0,688;

для третьої моделі:

Ітп = 1 х 30 % + 1 х 50 % + 0,96 х 20 % = = 1 х 0,3 + 1 х 0,5 + 0,96 х 0,2 = 0,992.

Розрахунок групових показників за економічними параметрами. Груповий показник за економічними параметрами розрахову­ється за формулою (5.10):

_ Ва + 2 Сі х аі

ІЕП - . Вз +2 Сзі хаі

Отже, груповий показник за економічними параметрами для першої моделі дорівнює:

І   - Во +2С1хаі

оскільки Т = 4 роки, Е = 14 %, С0, С1 завжди постійні і дорівнюють відповідно С0 = 0,58, С1 = 0,35, то С0 і С1 можна винести за знак су­ми, тоді груповий показник за економічними параметрами буде ро­зраховуватися за формулою: _ Ва + Сі а,

1 ЕП _ ,

В3 + Со хЕа,-

для першої моделі:

І    _ 1,4 + 0,35 х (і + 0,877 + 0,77 + 0,675) _ 0 53і ЕП _ 2,9 + 0,58 х (1 + 0,877 + 0,77 + 0,675) _ , '

для другої моделі:

І    _ 2,2 + 0,44х (1 + 0,877 + 0,77 + 0,675) _ 0 ЕП _ 2,9 + 0,58х (1 + 0,877 + 0,77 + 0,675) _ , '

для третьої моделі:

_ 2,4 + 0,48 х (1 + 0,877 + 0,77 + 0,675) _ 0 ЕП _ 2,9 + 0,58х (1 + 0,877 + 0,77 + 0,675) _ , '

Розрахунок інтегрального показника.

Інтегральний показник конкурентоспроможності розраховуєть­ся за формулою (5.11):

к _ *   х ІТП.

к _ 1нп х ,

ІЕП

але тому що груповий показник за нормативними параметрами не зазначений, то при розрахунку інтегрального показника він не буде враховуватися і формула буде мати вигляд:

к - ^

тоді для першої моделі: К = 0,615 / 0,531 = 1,158; для другої моделі: К = 0,688 / 0,759 = 0,907; для третьої моделі: К = 0,992 / 0,828 = 1,198.

У результаті отриманих групових показників за технічними параметрами третя модель комп'ютерів є найбільш конкурентосп­роможною, в цілому третя модель комп'ютерів найбільш повно за­довольняє запити споживача, ніж всі інші моделі комп'ютерів.

Розрахуємо для першої моделі комп'ютерів 1997 і 1998 р. ви­пуску груповий показник за технічними параметрами, що знахо­диться за формулою (5.5):

п

Ітп - 2 Чі х аі . і-1

Для даного випадку формула (5.5) приймає вигляд:

Ітп = 41 х «1 + 42 х «2 + 43 х «3 .

Значить для першої моделі 1997 р. випуску:

41        = (166 / 233) х 100 % = 71,3 %;

42        = (16 / 32) х 100 % = 50 %;

43        = (4,2 / 5) х 100 % = 84 %;

Ітп = 0,30 х 0,713 + 0,50 х 0,50 + 0,84 х 0,20 = 0,632; а для першої моделі 1998 р. випуску:

41        = (166 / 233) х 100 % = 71,3 %;

42        = (16 / 32) х 100 % = 50 %;

43        = (3,8 / 5) х 100 % = 76 %;

Ітп = 0,30 х 0,75 + 0,50 х 0,50 + 0,76 х 0,20 = 0,627.

З розрахунків видно, що груповий показник за технічними па­раметрами зменшився за рік.

Тепер розрахуємо для цих моделей груповий показник за еко­номічними параметрами, що знаходиться за формулою (5.10):

- Во +2 Сіх аі

Еп    В3 +2 Сзі хаі

оскільки Со, Сі є постійними, то формула приймає вигляд:

І    _ Ві + Сі х£а, еп    Во + Со х£а,- '

де: Г = 4 роки, Е = 14 %.

Звідси груповий показник за економічними параметрами для першої моделі 1997 року випуску дорівнює:

_ 1,8 + 0,36 х (і + 0,877 + 0,77 + 0,675) _ 0581 еп _ 3,1 + 0,62 х (1 + 0,877 + 0,77 + 0,675) _ , '

а для першої моделі 1998 року випуску: І    _ 1,4 + 0,35 х (1 + 0,877 + 0,77 + 0,675) _ 0 531 еп _ 2,9 + 0,58 х (1 + 0,877 + 0,77 + 0,675) _ , '

З розрахунків видно, що груповий показник за економічними параметрами зменшився за рік.

Зробимо останній розрахунок перед розрахунком індексу кон­курентоспроможності. Розрахуємо інтегральний показник конкуре­нтоспроможності за формулою (5.11):

к_ І   хІт к _ 1нп х — ,

іеп

але тому що груповий показник за нормативними параметрами не зазначений, то відповідно:

к _ Ігп-

іеп

Тому для першої моделі 1997 року випуску:

К97 = 0,632 / 0,581 = 1,088'

а для першої моделі 1998 року:

К98 = 0,615 / 0,531 = 1,158.

Тепер розрахуємо індекс конкурентоспроможності за форму­лою (5.13):

ік _ К98 х100 К 97

1 158

ік _-     х100 _ 106,4%

к 1,088

З розрахунків видно, що індекс конкурентоспроможності до­рівнює 106,4 % - це свідчить про те, що за один рік перша модель 1998 року стала більш конкурентоспроможною щодо збільшення подальшого збуту продукції, ніж перша модель 1997 року на 6,4 %.

Результати оцінки конкурентоспроможності використовують­ся для того, щоб зробити певні висновки про неї, а також для вибо­ру шляхів оптимального підвищення конкурентоспроможності продукції з метою розв'язання проблем її збуту. Проте факт високої конкурентоспроможності самого виробу є лише необхідною умо­вою реалізації цього виробу на ринку в заданих обсягах. Варто вра­ховувати форми та методи технічного обслуговування, наявність реклами, торгово-політичні відносини між країнами тощо.

В результаті оцінки конкурентоспроможності продукції мо­жуть бути прийняті такі рішення:

зміна складу, структури матеріалів, сировини, напівфабрика­тів, комплектуючих виробів або конструкції продукції, що застосо­вується;

зміна порядку проектування продукції' зміна технології виго­товлення продукції, методів випробувань, системи контролю якості виготовлення, збереження, пакування, транспортування, монтажу'

зміна цін на продукцію, цін на послуги з обслуговування та ремонту, цін на запасні частини'

зміна порядку реалізації продукції на ринку'

зміна структури та розміру інвестицій у розробку, виробницт­во та збут продукції'

зміна структури й обсягу кооперованих постачань при вироб­ництві продукції та цін на комплектуючі вироби і складу обраних постачальників'

зміна системи стимулювання постачальників'

зміна структури імпорту та видів імпортованої продукції.

Принципи і методи оцінки конкурентоспроможності можуть бути використані для обґрунтування прийнятих рішень при:

комплексному вивченні ринку та виборі напрямків комерцій­ної діяльності підприємства'

розробці заходів з підвищення конкурентоспроможності про­дукції'

оцінці перспектив продажу конкретних виробів і формуванні структури продажів'

розробці пропозицій з розвитку виробничого потенціалу підп­риємства;

контролі якості продукції;

встановленні цін на продукцію;

доборі продукції при покупці через тендери та торги;

підготовці технічних завдань зі створення нових зразків про­дукції;

атестації продукції;

вирішенні питання про включення в експортну програму та зняття продукції з експорту, або її модернізацію;

вирішенні питання про доцільність патентування та підтримку патенту в дії;

підготовці інформації для реклами продукції;

розробці заходів зі стимулювання розроблювачів і постачаль­ників.

Висновки

Розраховувати на успішну торгівлю можуть лише ті країни, які мають конкурентоспроможну економіку. Разом з тим сама тор­гівля не може зробити економіку конкурентоспроможною. Конку­рентоспроможність - це комплексна категорія, її переваги остато­чно реалізуються в торгівлі, але базис конкурентних переваг ство­рюється у всіх ланках суспільного виробництва, у тому числі зна­чною мірою за рахунок структурної перебудови і дієвої промисло­вої політики.

Традиційно конкурентоспроможність трактується як зумовле­не економічними, соціальними та політичними факторами стійке становище країни чи її продуцента на внутрішньому і зовнішньому ринках. В умовах відкритої економіки конкурентоспроможність та­кож може бути визначена як здатність країни (підприємства) про­тистояти міжнародній конкуренції на власному ринку та ринках "третіх країн".

Теорія конкуренції виходить з того, що конкурують не країни, а окремі виробники чи продавці продукції. Але економічний успіх держави, тобто її конкурентоспроможність, безпосередньо визнача­ється наявністю в ній конкурентоспроможних галузей і виробництв. Тому підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарови­робників має стати найважливішим пріоритетом промислової полі­тики України, що має знайти всебічну активну підтримку Верхов­ної Ради й Уряду та вплинути на формування сприятливого норма­тивно-правового поля конкуренції. Це досить об'ємна та кропітка робота, що вимагає постійного моніторингу конкурентного середо­вища з урахуванням особливостей національної економіки і світо­вого ринку, умов виробництва та факторів, що можуть сприяти ефективній конкуренції.

Безперечно, що жодна країна, навіть найбільш розвинута, не ставить собі за мету досягнення ефективної конкуренції за всім спектром продукції, яку вона може потенційно виробляти. Пріори­тет надається лише тим секторам економіки, що мають реальні умови для одержання конкурентних переваг на світовому ринку. Для України, щоб запобігти нераціональному використанню націо­нальних ресурсів у процесі структурної перебудови, особливо акту­альним є визначення саме таких галузей і створення дієвого механі­зму підтримки пріоритетних виробників і вдосконалення на цій ос­нові структури виробництва.

Ключовою поточною задачею є вивірена в часі й у галузевих пріоритетах цільова підтримка технологічних і експортоорієнтова-них виробництв. Закордонний досвід свідчить, що й у складних економічних умовах сильна держава може здійснювати у певних мінімальних обсягах орієнтовану промислову політику. Мова йде про формування такої ідеології промислової політики, що була б адекватною умовам ринку, вимогам незалежності держави й її ефе­ктивного інтегрування у світову економічну систему.

Крім того, варто розрізняти загальну тенденцію до досягнення конкурентоспроможності національної економіки в цілому та мож­ливості одержати конкурентні переваги в окремих галузях і вироб­ництвах. Відповідно до цього мають розподілятися ресурсні мож­ливості держави й окремих галузей. Інакше кажучи, визначення конкретних заходів для підвищення якості та конкурентоспромож­ності продукції й їх фінансування мають забезпечувати максималь­но ефективне використання наявних ресурсів.

Світовий досвід показує, що країни, як правило, експортують ту продукцію, для якої в них є надлишок факторів виробництва і яка має найменшу відносну вартість, а імпортують продукцію, яка потребує дефіцитних факторів виробництва та підвищених витрат на її виготовлення. Тому основна увага в практичній роботі з під­вищення конкурентоспроможності має приділятися забезпеченню факторами виробництва, що можуть використовуватися для розви­тку галузі та створення конкурентних переваг.

Разом з тим світовий досвід свідчить, що наявність факторів виробництва є важливою, але недостатньою умовою успішної кон­куренції Для цього ще потрібний певний попит на продукцію, зок­рема вимогливі споживачі, конкурентоспроможні постачальники та суміжники, сумлінне ведення конкуренції, відповідна стратегія під­приємств щодо їх розвитку і підвищення конкурентоспроможності. На жаль, практична відсутність конкуренції на внутрішньому рин­ку, його незначна ємність і патологічна невибагливість українських споживачів не дозволяють створити належні умови для зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Підприємства не можуть виробляти конкурентоспроможну продукцію для зовнішніх ринків, якщо ця продукція має низьку якість на внутрішньому рин­ку. Країни, що є сьогодні лідерами на світовому ринку, у ретроспе-ктиві завжди відштовхувалися від внутрішнього попиту: їх експан­сія йшла через його насичення.

Державна політика в створенні конкурентних переваг має зо­середити зусилля насамперед на тих напрямках, де роль держави незамінна, - на розвитку загальної інфраструктури, освіти, науки, створенні цивілізованого нормативно-правового поля конкуренції. Загальний ефект від цього для країни в цілому буде набагато біль­шим, аніж для окремого підприємства чи продуцента.

Конкуренція як комплексна категорія дає можливість ввести в дію великий потенціал ринкових стимулів ділової активності, які поки що використовуються недостатньо. Проводячи активну про­мислову політику, інструментом якої є сумлінна конкуренція, мож­на досягти бажаного узгодження інтересів держави та суб'єктів го­сподарювання.

Необхідно підкреслити, що держава тільки створює відповідні умови для виникнення та поліпшення факторів конкурентних пере­ваг, а безпосередньо створюються ці переваги товаровиробниками. Тому державні зусилля зі створення надбаних чи спеціалізованих конкурентних переваг можуть бути зведені нанівець через негнуч­кість державних структур, їх нездатність вчасно усвідомити потре­би конкретних галузей і прийняти нові напрямки діяльності.