5.5. Методи оцінки конкурентоспроможності продукції

т    _ Ва +Е С,- х а,

ЕП    В3 +Е Сзі щ '

(5.10)

де: іеп - груповий показник за економічними параметрами;

В0, В3 - одноразові витрати на придбання відповідно продук­ції, що аналізується, та зразка;

С{, С3І - сумарні витрати на експлуатацію чи споживання від­повідно продукції, що аналізується, та зразка в ,-му році;

Т - термін служби товару;

а - коефіцієнт приведення експлуатаційних витрат до розра­хункового року.

Величина терміну служби для виробів промислового призна­чення приймається рівною амортизаційному періоду. Для продукції споживчого призначення оцінка терміну служби має проводитися на основі відомостей про фактичні терміни служби аналогічних ви­робів, а також швидкості морального старіння товарів даного класу.

Розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності здійснюється за формулою:

К _ інп х, (5.11)

теп

де К - інтегральний показник конкурентоспроможності проду­кції, що аналізується, щодо виробу-зразка.

Аналіз результатів. За змістом показник К відбиває розходжен­ня між продукцією, яка порівнюється, в споживчому ефекті, що при­ходиться на одиницю витрат покупця з придбання та споживання ви­робу. Якщо К < 1, то розглянутий товар поступається зразку за кон­курентоспроможністю, якщо К > 1, то перевершує, при рівній конку­рентоспроможності К = 1. Якщо аналіз проводиться за декількома зразками, інтегральний показник конкурентоспроможності продукції за обраною групою аналогів може бути розрахований як сума серед­ньозважених показників за кожним окремим зразком:

n

Кср_ТК хя{ , (5.12)

Щоб розподілити моделі комп'ютерів за рівнем конкурентосп­роможності (диференціальним методом), необхідно виконати такі дії:

розрахувати   одиничні   параметри   за   кожною моделлю комп'ютерів за технічними й економічними параметрами;

зробити висновки про рівень конкурентоспроможності вітчиз­няних комп'ютерів фірми "Квазар-Мікро".

Розрахунок одиничного показника конкурентоспроможності здійснюється за формулою (5.1):

4і - -3- х100

тому розрахунок одиничного показника для першої моделі: 41 = 166 / 233 = 0,71; 42 = 16 / 32 = 0,5; 43 = 3,8 / 5 = 0,76; розрахунок одиничного показника для другої моделі: 41 = 200 / 233 = 0,86; 42 = 16 / 32 = 0,5; 43 = 4,5 / 5 = 0,9; розрахунок одиничного показника для третьої моделі: 41 = 233 / 233 = 1; 42 = 32 / 32 = 1; 43 = 4,8 / 5 = 0,96. За економічними параметрами:

розрахунок одиничного показника для першої моделі:

= 1,4 / 2,9 = 0,483;

розрахунок одиничного показника для другої моделі:

= 2,2 / 2,9 = 0,759;

розрахунок одиничного показника для третьої моделі:

= 2,4 / 2,9 = 0,828.

Висновки: у цілому рівень конкурентоспроможності не досяг­нуто. Це видно з того, що, порівнюючи комп'ютери вітчизняного виробника та зарубіжний аналог-зразок, ми не змогли одержати ко­ефіцієнти, які б дорівнювали 1. За технічними параметрами вітчиз­няні комп'ютери поки що неконкурентоспроможні , хоча третя мо­дель за технічними характеристиками ідентична моделі-зразку. Проте за якістю обслуговування вітчизняна фірма "Квазар-Мікро" поки відстає від своїх західних конкурентів. Хоч вітчизняні комп'ютери складаються з тих самих комплектуючих, що й імпорт­ні, вони мають більш низьку ціну порівнюючи з імпортними, тому що складання відбувається на вітчизняному підприємстві. Так що за економічними параметрами вітчизняні комп'ютери цілком кон­курентоспроможні.

Щоб розподілити моделі комп'ютерів фірми "Квазар-Мікро" за рівнем конкурентоспроможності (комплексним методом), необ­хідно виконати такі дії:

розрахувати груповий показник за технічними параметрами;

розрахувати груповий показник за економічними параметрами приплюсовуючи одноразові й експлуатаційні витрати;

розрахувати інтегральний показник конкурентоспроможності;

зробити відповідні висновки про конкурентоспроможність моделей, які аналізуються, щодо зразка.

Розрахунок групових показників за технічними параметрами.

Груповий показник розраховується за формулою (5.5):

п

Ітп - 2 4іх аі ,

і-1

для конкретної моделі:

Ітп = 41 х а1 + 42 х «2 + 43 х а3 . Звідси випливає, що показник за технічними параметрами для першої моделі дорівнює:

Ітп = 0,71 х 30 % + 0,5 х 50 % + 0,76 х 20 % = = 0,71 х 0,3 + 0,5 х 0,5 + 0,76 х 0,2 = 0,615;

для другої моделі:

Ітп = 0,86 х 30 % + 0,5 х 50 % + 0,9 х 20 % = = 0,86 х 0,3 + 0,5 х 0,5 + 0,9 х 0,2 = 0,688;

для третьої моделі:

Ітп = 1 х 30 % + 1 х 50 % + 0,96 х 20 % = = 1 х 0,3 + 1 х 0,5 + 0,96 х 0,2 = 0,992.

Розрахунок групових показників за економічними параметрами. Груповий показник за економічними параметрами розрахову­ється за формулою (5.10):

_ Ва + 2 Сі х аі

ІЕП - . Вз +2 Сзі хаі

Отже, груповий показник за економічними параметрами для першої моделі дорівнює:

І   - Во +2С1хаі

оскільки Т = 4 роки, Е = 14 %, С0, С1 завжди постійні і дорівнюють відповідно С0 = 0,58, С1 = 0,35, то С0 і С1 можна винести за знак су­ми, тоді груповий показник за економічними параметрами буде ро­зраховуватися за формулою: _ Ва + Сі а,

1 ЕП _ ,

В3 + Со хЕа,-

для першої моделі:

І    _ 1,4 + 0,35 х (і + 0,877 + 0,77 + 0,675) _ 0 53і ЕП _ 2,9 + 0,58 х (1 + 0,877 + 0,77 + 0,675) _ , '

для другої моделі:

І    _ 2,2 + 0,44х (1 + 0,877 + 0,77 + 0,675) _ 0 ЕП _ 2,9 + 0,58х (1 + 0,877 + 0,77 + 0,675) _ , '

для третьої моделі:

_ 2,4 + 0,48 х (1 + 0,877 + 0,77 + 0,675) _ 0 ЕП _ 2,9 + 0,58х (1 + 0,877 + 0,77 + 0,675) _ , '

Розрахунок інтегрального показника.

Інтегральний показник конкурентоспроможності розраховуєть­ся за формулою (5.11):

к _ *   х ІТП.

к _ 1нп х ,

ІЕП

але тому що груповий показник за нормативними параметрами не зазначений, то при розрахунку інтегрального показника він не буде враховуватися і формула буде мати вигляд:

к - ^

тоді для першої моделі: К = 0,615 / 0,531 = 1,158; для другої моделі: К = 0,688 / 0,759 = 0,907; для третьої моделі: К = 0,992 / 0,828 = 1,198.

У результаті отриманих групових показників за технічними параметрами третя модель комп'ютерів є найбільш конкурентосп­роможною, в цілому третя модель комп'ютерів найбільш повно за­довольняє запити споживача, ніж всі інші моделі комп'ютерів.

Розрахуємо для першої моделі комп'ютерів 1997 і 1998 р. ви­пуску груповий показник за технічними параметрами, що знахо­диться за формулою (5.5):

п

Ітп - 2 Чі х аі . і-1

Для даного випадку формула (5.5) приймає вигляд:

Ітп = 41 х «1 + 42 х «2 + 43 х «3 .

Значить для першої моделі 1997 р. випуску:

41        = (166 / 233) х 100 % = 71,3 %;

42        = (16 / 32) х 100 % = 50 %;

43        = (4,2 / 5) х 100 % = 84 %;

Ітп = 0,30 х 0,713 + 0,50 х 0,50 + 0,84 х 0,20 = 0,632; а для першої моделі 1998 р. випуску:

41        = (166 / 233) х 100 % = 71,3 %;

42        = (16 / 32) х 100 % = 50 %;

43        = (3,8 / 5) х 100 % = 76 %;

Ітп = 0,30 х 0,75 + 0,50 х 0,50 + 0,76 х 0,20 = 0,627.

З розрахунків видно, що груповий показник за технічними па­раметрами зменшився за рік.

Тепер розрахуємо для цих моделей груповий показник за еко­номічними параметрами, що знаходиться за формулою (5.10):

- Во +2 Сіх аі

Еп    В3 +2 Сзі хаі

оскільки Со, Сі є постійними, то формула приймає вигляд:

І    _ Ві + Сі х£а, еп    Во + Со х£а,- '

де: Г = 4 роки, Е = 14 %.

Звідси груповий показник за економічними параметрами для першої моделі 1997 року випуску дорівнює:

_ 1,8 + 0,36 х (і + 0,877 + 0,77 + 0,675) _ 0581 еп _ 3,1 + 0,62 х (1 + 0,877 + 0,77 + 0,675) _ , '

а для першої моделі 1998 року випуску: І    _ 1,4 + 0,35 х (1 + 0,877 + 0,77 + 0,675) _ 0 531 еп _ 2,9 + 0,58 х (1 + 0,877 + 0,77 + 0,675) _ , '

З розрахунків видно, що груповий показник за економічними параметрами зменшився за рік.

Зробимо останній розрахунок перед розрахунком індексу кон­курентоспроможності. Розрахуємо інтегральний показник конкуре­нтоспроможності за формулою (5.11):

к_ І   хІт к _ 1нп х — ,

іеп

але тому що груповий показник за нормативними параметрами не зазначений, то відповідно:

к _ Ігп-

іеп

Тому для першої моделі 1997 року випуску:

К97 = 0,632 / 0,581 = 1,088'

а для першої моделі 1998 року:

К98 = 0,615 / 0,531 = 1,158.

Тепер розрахуємо індекс конкурентоспроможності за форму­лою (5.13):

ік _ К98 х100 К 97

1 158

ік _-     х100 _ 106,4%

к 1,088

З розрахунків видно, що індекс конкурентоспроможності до­рівнює 106,4 % - це свідчить про те, що за один рік перша модель 1998 року стала більш конкурентоспроможною щодо збільшення подальшого збуту продукції, ніж перша модель 1997 року на 6,4 %.

Результати оцінки конкурентоспроможності використовують­ся для того, щоб зробити певні висновки про неї, а також для вибо­ру шляхів оптимального підвищення конкурентоспроможності продукції з метою розв'язання проблем її збуту. Проте факт високої конкурентоспроможності самого виробу є лише необхідною умо­вою реалізації цього виробу на ринку в заданих обсягах. Варто вра­ховувати форми та методи технічного обслуговування, наявність реклами, торгово-політичні відносини між країнами тощо.

В результаті оцінки конкурентоспроможності продукції мо­жуть бути прийняті такі рішення:

зміна складу, структури матеріалів, сировини, напівфабрика­тів, комплектуючих виробів або конструкції продукції, що застосо­вується;

зміна порядку проектування продукції' зміна технології виго­товлення продукції, методів випробувань, системи контролю якості виготовлення, збереження, пакування, транспортування, монтажу'

зміна цін на продукцію, цін на послуги з обслуговування та ремонту, цін на запасні частини'

зміна порядку реалізації продукції на ринку'

зміна структури та розміру інвестицій у розробку, виробницт­во та збут продукції'

зміна структури й обсягу кооперованих постачань при вироб­ництві продукції та цін на комплектуючі вироби і складу обраних постачальників'

зміна системи стимулювання постачальників'

зміна структури імпорту та видів імпортованої продукції.

Принципи і методи оцінки конкурентоспроможності можуть бути використані для обґрунтування прийнятих рішень при:

комплексному вивченні ринку та виборі напрямків комерцій­ної діяльності підприємства'

розробці заходів з підвищення конкурентоспроможності про­дукції'

оцінці перспектив продажу конкретних виробів і формуванні структури продажів'

розробці пропозицій з розвитку виробничого потенціалу підп­риємства;

контролі якості продукції;

встановленні цін на продукцію;

доборі продукції при покупці через тендери та торги;

підготовці технічних завдань зі створення нових зразків про­дукції;

атестації продукції;

вирішенні питання про включення в експортну програму та зняття продукції з експорту, або її модернізацію;

вирішенні питання про доцільність патентування та підтримку патенту в дії;

підготовці інформації для реклами продукції;

розробці заходів зі стимулювання розроблювачів і постачаль­ників.

Висновки

Розраховувати на успішну торгівлю можуть лише ті країни, які мають конкурентоспроможну економіку. Разом з тим сама тор­гівля не може зробити економіку конкурентоспроможною. Конку­рентоспроможність - це комплексна категорія, її переваги остато­чно реалізуються в торгівлі, але базис конкурентних переваг ство­рюється у всіх ланках суспільного виробництва, у тому числі зна­чною мірою за рахунок структурної перебудови і дієвої промисло­вої політики.

Традиційно конкурентоспроможність трактується як зумовле­не економічними, соціальними та політичними факторами стійке становище країни чи її продуцента на внутрішньому і зовнішньому ринках. В умовах відкритої економіки конкурентоспроможність та­кож може бути визначена як здатність країни (підприємства) про­тистояти міжнародній конкуренції на власному ринку та ринках "третіх країн".

Теорія конкуренції виходить з того, що конкурують не країни, а окремі виробники чи продавці продукції. Але економічний успіх держави, тобто її конкурентоспроможність, безпосередньо визнача­ється наявністю в ній конкурентоспроможних галузей і виробництв. Тому підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарови­робників має стати найважливішим пріоритетом промислової полі­тики України, що має знайти всебічну активну підтримку Верхов­ної Ради й Уряду та вплинути на формування сприятливого норма­тивно-правового поля конкуренції. Це досить об'ємна та кропітка робота, що вимагає постійного моніторингу конкурентного середо­вища з урахуванням особливостей національної економіки і світо­вого ринку, умов виробництва та факторів, що можуть сприяти ефективній конкуренції.

Безперечно, що жодна країна, навіть найбільш розвинута, не ставить собі за мету досягнення ефективної конкуренції за всім спектром продукції, яку вона може потенційно виробляти. Пріори­тет надається лише тим секторам економіки, що мають реальні умови для одержання конкурентних переваг на світовому ринку. Для України, щоб запобігти нераціональному використанню націо­нальних ресурсів у процесі структурної перебудови, особливо акту­альним є визначення саме таких галузей і створення дієвого механі­зму підтримки пріоритетних виробників і вдосконалення на цій ос­нові структури виробництва.

Ключовою поточною задачею є вивірена в часі й у галузевих пріоритетах цільова підтримка технологічних і експортоорієнтова-них виробництв. Закордонний досвід свідчить, що й у складних економічних умовах сильна держава може здійснювати у певних мінімальних обсягах орієнтовану промислову політику. Мова йде про формування такої ідеології промислової політики, що була б адекватною умовам ринку, вимогам незалежності держави й її ефе­ктивного інтегрування у світову економічну систему.

Крім того, варто розрізняти загальну тенденцію до досягнення конкурентоспроможності національної економіки в цілому та мож­ливості одержати конкурентні переваги в окремих галузях і вироб­ництвах. Відповідно до цього мають розподілятися ресурсні мож­ливості держави й окремих галузей. Інакше кажучи, визначення конкретних заходів для підвищення якості та конкурентоспромож­ності продукції й їх фінансування мають забезпечувати максималь­но ефективне використання наявних ресурсів.

Світовий досвід показує, що країни, як правило, експортують ту продукцію, для якої в них є надлишок факторів виробництва і яка має найменшу відносну вартість, а імпортують продукцію, яка потребує дефіцитних факторів виробництва та підвищених витрат на її виготовлення. Тому основна увага в практичній роботі з під­вищення конкурентоспроможності має приділятися забезпеченню факторами виробництва, що можуть використовуватися для розви­тку галузі та створення конкурентних переваг.

Разом з тим світовий досвід свідчить, що наявність факторів виробництва є важливою, але недостатньою умовою успішної кон­куренції Для цього ще потрібний певний попит на продукцію, зок­рема вимогливі споживачі, конкурентоспроможні постачальники та суміжники, сумлінне ведення конкуренції, відповідна стратегія під­приємств щодо їх розвитку і підвищення конкурентоспроможності. На жаль, практична відсутність конкуренції на внутрішньому рин­ку, його незначна ємність і патологічна невибагливість українських споживачів не дозволяють створити належні умови для зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Підприємства не можуть виробляти конкурентоспроможну продукцію для зовнішніх ринків, якщо ця продукція має низьку якість на внутрішньому рин­ку. Країни, що є сьогодні лідерами на світовому ринку, у ретроспе-ктиві завжди відштовхувалися від внутрішнього попиту: їх експан­сія йшла через його насичення.

Державна політика в створенні конкурентних переваг має зо­середити зусилля насамперед на тих напрямках, де роль держави незамінна, - на розвитку загальної інфраструктури, освіти, науки, створенні цивілізованого нормативно-правового поля конкуренції. Загальний ефект від цього для країни в цілому буде набагато біль­шим, аніж для окремого підприємства чи продуцента.

Конкуренція як комплексна категорія дає можливість ввести в дію великий потенціал ринкових стимулів ділової активності, які поки що використовуються недостатньо. Проводячи активну про­мислову політику, інструментом якої є сумлінна конкуренція, мож­на досягти бажаного узгодження інтересів держави та суб'єктів го­сподарювання.

Необхідно підкреслити, що держава тільки створює відповідні умови для виникнення та поліпшення факторів конкурентних пере­ваг, а безпосередньо створюються ці переваги товаровиробниками. Тому державні зусилля зі створення надбаних чи спеціалізованих конкурентних переваг можуть бути зведені нанівець через негнуч­кість державних структур, їх нездатність вчасно усвідомити потре­би конкретних галузей і прийняти нові напрямки діяльності.