5.2. Функції конкуренції та її підтримка

Конкуренція виконує низку функцій. Найважливіші з них такі:

Функція регулювання. Для того, щоб вистояти у боротьбі, товаровиробник має пропонувати вироби, які користуються пріори­тетним попитом у споживача (суверенітет споживача). Тому і фак­тори виробництва під впливом ціни спрямовуються в ті галузі, де в них існує найбільша потреба.

Функція мотивації. Для товаровиробника означає шанс і ризик одночасно:

° підприємства, що пропонують кращу за якістю продукцію чи виробляють її з меншими виробничими витратами, отримують винагороду у вигляді прибутку (позитивні санкції). Це стимулює технічний прогрес;

° підприємства, що не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, отримують покарання у вигляді збитків чи витісняються з ринку (негативні санкції).

Функція розподілу. Конкуренція не тільки включає стиму­ли до більш високої продуктивності, але і дає змогу розподіляти доход серед підприємств і домашніх господарств відповідно до їх ефективного внеску. Це відповідає пануючому в конкурентній бо­ротьбі принципу винагороди за результатами.

Функція контролю. Конкуренція обмежує та контролює економічну силу кожного підприємства. Наприклад, монополіст може призначати ціну. В той же час конкуренція надає покупцеві можливість вибору серед декількох продавців. Що більш досконала конкуренція, то більш справедлива ціна.

Політика в області конкуренції покликана опікуватися тим, щоб конкуренція могла виконувати свої функції. Керівний принцип "оптимальної інтенсивності конкуренції" в якості цілей політики в області конкуренції припускає, що:

технічний прогрес щодо виробів і процесів швидко впрова­джується (інновація під впливом конкуренції);

підприємства гнучко адаптуються до мінливих умов, напри­клад схильності споживачів (адаптація під впливом конкуренції).

Масштаб інтенсивності конкуренції визначається тим, як швидко переваги щодо прибутку втрачаються в результаті успіш­ного відтворення інновації конкурентами. В першу чергу це зале­жить від того, наскільки конкуренти реагують на ривок уперед під-приємства-піонера і наскільки динамічним є попит.

Відповідно до керівного принципу інтенсивної оптимальної конкуренції сприятливі умови для нормального функціонування суперництва з'являються тоді, коли мають справу з "широкою" олі-гополією з "помірною" індивідуалізацією продукції. "Вузька" олі-гополія із сильною індивідуалізацією продукції, навпаки, зменшує інтенсивність конкуренції.

У кожній ринковій економіці існує небезпека того, що учас­ники конкурентної боротьби спробують ухилитися від обов'язкових норм і ризику, пов'язаних з вільною конкуренцією, вдаючись, наприклад, до змови щодо цін або імітації товарних зна­ків. Тому держава має видавати нормативні документи, що регла­ментують правила конкурентної боротьби і гарантують:

° якість конкуренції;

° саме існування конкуренції;

° ціни та якість виробів мають бути в центрі уваги конкуре­нції;

° послуги, що пропонуються, мають бути відповідними до ціни й інших договірних умов;

° захищені правовими нормами товарні знаки та марки допо­магають покупцеві розрізняти товари за їх походженням і своєрід­ністю, а також робити висновок про деякі їх властивості;

° обмежений за часом патентний захист (20 років) і зареєст­ровані промислові зразки, а також зразки промислової естетики.

Конкурентна стратегія має ґрунтуватися на всебічному розу­мінні структури галузі та процесу її зміни. У будь-якій галузі еко­номіки не має значення, діє вона лише на внутрішньому ринку чи зовнішньому теж, - суть конкуренції виражається п'ятьма силами:

загрозою появи нових конкурентів;

загрозою появи товарів або послуг, які б могли замінити іс­нуючі;

здатністю постачальників комплектуючих виробів та інших торгуватися;

здатністю покупців торгуватися;

-           суперництвом уже наявних конкурентів між собою (рис. 5.2).


Загроза появи нових конкурентів


Здатність постача­льників торгуватися


Н


Суперництво вже ная­вних конкурентів між собою

її

Здатність покупців торгувати-

ся


Загроза появи товарів або послуг, які б могли замінити існуючі

Рис. 5.2. П'ять сил, які визначають конкуренцію в галузі

Значення кожної з п'яти сил змінюється від галузі до галузі та визначає, врешті-решт, прибутковість галузей. У тих галузях, де дії цих сил складаються сприятливо (скажімо, у виробництві безалко­гольних напоїв, промислових комп'ютерів, у торгівлі програмним забезпеченням, у виробництві лікарських препаратів або космети­ки), численні конкуренти можуть одержувати високі прибутки від вкладеного капіталу. В тих же галузях, де одна чи кілька сил діють несприятливо (наприклад, у виробництві гуми, алюмінію, багатьох металовиробів, напівпровідникових приладів і персональних комп'ютерів) далеко не всім фірмам удається довгий час зберігати високі прибутки.

П'ять сил конкуренції визначають прибутковість галузі, тому що вони впливають на ціни, які можуть диктувати фірми, на витра­ти, які їм приходиться нести, та на розміри капіталовкладень, необ­хідні для того, щоб конкурувати в цій галузі.

Розглянемо кожну з цих сил окремо.

1. Нові конкуренти. їх появі в галузі можуть запобігти такі бар'єри:

° економія на масштабі та досвіді виробництва фірм, які вже тривалий час функціонують у певній галузі, допомагає утримувати витрати на такому низькому рівні, який недоступний потенційним конкурентам;

° диференціація продуктів і послуг, тобто акцент на торгові марки, що підкреслюють унікальність товару та визнання його по­купцями (наприклад, важко конкурувати з унікальними властивос­тями виробів народних промислів - Палеху, Гжелі. Сама поява чис­ленних товарів-підробок підкреслює практичну неперевершеність цих торгових марок);

° потреба в капіталі. Дуже часто ефективна конкуренція ви­магає великих початкових інвестицій;

° витрати переорієнтації, пов'язані зі зміною постачальників, перенавчанням персоналу, науковими та проектними розробками нового продукту тощо;

° необхідність створення нової системи каналів розподілу. Так, через відсутність добре налагоджених каналів розподілу фірма "Епл" не змогла широко впровадитися зі своїми персональними комп'ютерами на російський ринок;

° політика держави (уряду), що не сприяє проникненню на ринок, наприклад установлення високих митних ставок для інозем­них конкурентів або відсутність пільгових державних субсидій для новачків.

Товари-замінники. Загострити конкуренцію може поява товарів, які ефективно задовольняють ті ж потреби, але трохи ін­шим способом. Так, конкуренцію виробникам вершкового масла можуть скласти підприємства, що випускають маргарин, у якого є свої конкурентні переваги: це дієтичний продукт із низьким рівнем холестерину.

Перешкодами на шляху товарів-субститутів можуть стати: ° проведення цінової конкуренції, що переключає увагу по­купців з проблеми якості на зниження ціни; ° рекламні атаки на споживачів;

° виробництво нових, привабливих продуктів. Наприклад, ві­дчуваючи конкуренцію з боку виробників ковбасних виробів, виро­бники сиру починають випуск нових, оригінальних сортів з різно­манітними добавками;

° поліпшення якості обслуговування при продажу та розпо­всюдженні товару.

Внутрішньогалузева конкуренція та її інтенсивність. Ін­тенсивність конкуренції може коливатися від мирного співіснуван­ня до жорстких і грубих способів виживання з галузі. Найбільш си­льно виявляє себе конкуренція в галузях, для яких характерні:

° велика кількість конкурентів;

° однорідність товарів, що випускаються;

° наявність бар'єрів зниження витрат, наприклад, стабільно

високі постійні витрати;

° високі вихідні бар'єри (коли фірма не може вийти з галузі, не отримавши при цьому значних збитків);

° зрілість, насиченість ринків (ця ситуація сьогодні характер­на для світового комп'ютерного ринку, що зіштовхнувся з насичен­ням потреб покупців).

Одним із способів зменшення тиску внутрішньогалузевої кон­куренції є використання порівняльних переваг, які має фірма. Один з варіантів методу порівняльних переваг запропонований російсь­ким економістом А. Юдановим. Він розділив усе різноманіття кон­курентних стратегій фірм, які діють на одному ринку, на чотири типи, що розрізняються характером своєї конкурентної стратегії: комутанти, патієнти, віоленти, експлеренти. Кожний з них приве­дений до певного типу біологічної поведінки і має відповідну ана­логію (табл. 5.1).

Таблиця 5.1


Метод порівняльних переваг за А. Юдановим [68]

4. Сила впливу постачальників. Фірма конкурує, тобто веде економічну боротьбу, не тільки із собі подібними виробниками, а й зі своїми контрагентами-постачальниками, конкурентами.

Сильні постачальники можуть:

° підвищувати ціни на свої товари;

° знижувати якість продуктів і послуг, що постачаються.

Сила постачальників визначається:

° наявністю великих компаній-постачальників;

° відсутністю замінників товарів, що постачаються;

° ситуацією, коли галузь, куди здійснюються постачання, -один із неголовних замовників;

° вирішальним значенням товарів, що постачаються, в пере­ліку необхідних економічних ресурсів;

° здатністю приєднати фірму-покупця шляхом вертикальної інтеграції.

5. Сила впливу покупця. Конкуренція з боку покупців має прояв:

° у тиску на ціни з метою їх зниження; ° у вимогах більш високої якості; ° у вимогах кращого обслуговування;

° у зіткненні внутрішньогалузевих конкурентів один з одним. Сила покупця залежить від:

° згуртованості та сконцентрованості групи споживачів;

° ступеня важливості продукції для покупців;

° діапазону її застосування;

° ступеня однорідності продукції;

° рівня інформованості споживачів;

° інших факторів.

Значення кожної з п'яти сил визначається структурою галузі, тобто її основними економічними та технічними характеристиками. Структура галузі є важливою для міжнародної конкуренції через низку причин.

По-перше, з огляду на різну структуру в різних галузях, для успішної конкуренції треба виконувати різні вимоги. Для конкуре­нції в такій роздробленій галузі, як випуск одягу, потрібні зовсім інші ресурси та навички, ніж у літакобудуванні. Умови в країні для конкуренції більш сприятливі в одних галузях, аніж в інші.

По-друге, найчастіше галузі, що є важливими для високого рі­вня життя, - це саме ті, які мають привабливу структуру. Галузі з привабливою структурою та з прийнятними умовами для нових конкурентів (щодо технології, спеціалізованих навичок, доступу до каналів збуту, репутації торгової марки тощо) часто пов'язані з ви­сокою продуктивністю праці і дають великий прибуток від вкладе­ного капіталу. Рівень життя значною мірою залежить від здатності фірм країни успішно впроваджуватися в галузі з вигідною структу­рою. Надійними індикаторами "привабливості" галузі можуть слу­жити не масштаб, швидкість зростання чи новизна технології (цим рисам часто надають великого значення бізнесмени чи державні чиновники, що займаються плануванням), а структура галузі. Наці­лившись на структурно невиграшні галузі, країни, що розвивають­ся, часто неправильно використовують ресурси, яких у них не так уже й багато.

Нарешті, ще одна причина важливості структури галузі в між­народній конкуренції полягає в тому, що зміна структури створює ре­альні можливості для країни впровадитися в нові галузі. Так, японські фірми, що випускають копіювальну техніку, стали успішно конкуру­вати з американськими лідерами в цій області (конкретно - "Ксерокс" і ІВМ) за рахунок того, що звернулися до сектора ринку, що залиши­вся майже без уваги (малогабаритні копіювальні апарати), застосува­ли новий підхід до покупця (продаж через дилерів замість прямого продажу), змінили виробництво (масове виробництво замість дрібно-серійного) та підхід до ціноутворення (продаж замість здачі напрокат, яка дорого обходилася замовнику). Ця нова стратегія полегшила впровадження в галузь і звела нанівець переваги колишнього лідера. Те, як умови в країні вказують фірмам шлях або змушують їх розпі­знати зміни структури та реагувати на них, украй важливо для розу­міння "моделей успіху" в міжнародній конкуренції.

Конкуренція в перекладі з латинської мови означає "зіштовху­ватися" і як уже зазначалося, є боротьбою між товаровиробниками за найбільш вигідні умови виробництва та збуту продукції. Конку­ренція виконує роль регулятора темпів і обсягів виробництва, спо­нукуючи при цьому виробника впроваджувати науково-технічні досягнення, підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію, організацію праці й ін.

Конкуренція є визначальним чинником упорядкування цін, сти­мулом інноваційних процесів (впровадження у виробництво нововве­день: нових ідей, винаходів). Вона сприяє витісненню з виробництва неефективних підприємств, раціональному використанню ресурсів, за­побігає диктату виробників (монополістів) щодо споживача.

Конкуренцію можна умовно розділити на добросовісну та не­добросовісну.

Добросовісна конкуренція. Основними її методами є: - підвищення якості продукції;

зниження цін ("війна цін");

реклама;

розвиток перед- і післяпродажного обслуговування;

створення нових товарів і послуг з використанням досягнень НТР та ін.

Більш ефективною та більш сучасною формою конкурентної боротьби є боротьба за якість товару, що пропонується на ринок. Надходження на ринок продукції більш високої якості чи нової споживної вартості ускладнює заходи у відповідь з боку конкурен­та, тому що "формування" якості проходить тривалий цикл, який починається з нагромадження економічної та науково-технічної ін­формації. Як приклад можна навести той факт, що відома японська фірма "SONY" здійснювала розробку відеомагнітофонів одночасно за десятьма конкуруючим напрямками [26].

Однією з традиційних форм конкурентної боротьби є маніпу­лювання цінами. Вона здійснюється багатьма способами:

° зниженням цін;

° локальними змінами цін;

° сезонними розпродажами;

° наданням більшого обсягу послуг за діючими цінами;

° подовженням термінів споживчого кредиту.

В основному цінова конкуренція використовується для ви­штовхування з ринку більш слабких суперників або проникнення на вже освоєний ринок.

У даний час одержали дуже великого розвитку різного роду маркетингові дослідження. Метою цих досліджень є вивчення за­питів споживача, його відношення до тих чи інших товарів, тому що знання виробником подібного роду інформації дає змогу йому більш точно уявляти майбутніх покупців його продукції, прогнозу­вати ситуації на ринку в результаті його дій, зменшувати ризик не­вдачі тощо.

Велику роль відіграє перед- і післяпродажне обслуговування поку­пця, тому що необхідною є постійна присутність виробників у сфері об­слуговування споживачів. Передпродажне обслуговування містить у собі задоволення вимог споживачів за умовами постачань: скорочення, регулярність, ритмічність постачань (наприклад, комплектуючих дета­лей і вузлів). Післяпродажне обслуговування - створення різних серві­сних центрів з обслуговування придбаної продукції, включаючи забез­печення запасними частинами, ремонт та ін.

У зв'язку з великим впливом на громадськість засобів масової інформації, преси, реклама виступає найважливішим методом ве­дення конкурентної боротьби. За допомогою реклами можна пев­ним чином формувати думку споживачів про той чи інший товар, причому як у кращу, так і в гіршу сторони, як доказ можна навести такий приклад. В часи існування ФРН у західногерманських спо­живачів великим попитом користувалося французьке пиво. Захід­нонімецькі виробники робили все, щоб не допустити французьке пиво на внутрішній ринок ФРН. Ні реклама німецького пива, ні па­тріотичні заклики "німці, пийте німецьке пиво", ні маніпулювання цінами, ні до чого не привели. Тоді преса ФРН стала робити акцент на тому, що французьке пиво містить різні шкідливі для здоров'я хімічні речовини, в той час як німецьке нібито є винятково чистим продуктом. Почалися різні акції в пресі, арбітражні суди, медичні експертизи. В результаті всього цього попит на французьке пиво все-таки впав - про всяк випадок німці перестали купувати францу­зьке пиво [26].

Але поряд з методами добросовісної конкуренції є й інші, менш законні методи ведення конкурентної боротьби.

Недобросовісна конкуренція. Основними методами є:

економічне (промислове шпигунство);

підробка продукції конкурентів;

підкуп і шантаж;

обман споживачів;

махінації з діловою звітністю;

валютні махінації;

приховування дефектів.

Сучасне економічне шпигунство. Часто терміни "промислове" й "економічне" шпигунство використовують як синоніми. Проте між ними існує певна різниця, так як у принципі промислове шпи­гунство є частиною економічного. Економічне шпигунство крім промислового охоплює і такі сфери, як показники валової націона­льної продукції - це:

° ринкова вартість усієї виробленої в суспільстві кінцевої продукції та послуг за рік;

° сума доходів підприємств, організацій і населення в матері­альному та нематеріальному виробництві.

Відповідь на питання, чому економічне шпигунство цікавить­ся перерахованими вище показниками держави, полягає в тому, що багато країн надають узагальнені дані, з яких важко встановити фо­рмування доходів і витрат тієї чи іншої галузі чи всієї держави. Особливо це відноситься до таких сфер, як фінансування різного роду науково-дослідних робіт в області ядерної фізики й електроні­ки, космічної промисловості й т.ін. Те саме відноситься і до утри­мання різного роду спецслужб.

У принципі в наш час, будь-який уряд розвинутої країни має великі кошти, не контрольовані парламентом. Ці суми можуть бути приховані в різних статтях державних витрат чи не враховані в державному бюджеті, що публікується. Таким шляхом прихованого фінансування була створена, наприклад атомна бомба в СІЛА. її створення коштувало уряду 2 млрд дол.

Основними об'єктами уваги промислового шпигунства є па­тенти, креслення, секрети виробництва, технології, структура ви­трат. Економічне шпигунство крім промислових секретів охоплює і макроекономічні показники, а також включає в себе розвідку при­родних ресурсів, виявлення промислових запасів. У зв'язку з розви­тком маркетингу великої цінності набуває збір інформації про сма­ки та доходи різних соціальних груп.

З розвитком промислового шпигунства промислові монополії ретельно охороняють зміст патентів, результати науково-технічних досліджень, проекти й ескізи будь-якої своєї продукції. В організа­ційну структуру ТНК входять так звані технічні центри, основною задачею яких є розробка нових товарів, підвищення якості вже іс­нуючої продукції, розробка нових технологій тощо.

З метою підвищення прибутку ТНК прагнуть до встановлення справедливої цінності власної продукції. Для цього здійснюється подальший аналіз продукції конкурентів з метою встановлення по­рівняльної якості своєї продукції.

Всі промислові монополії мають засекречені лабораторії, де за всіма параметрами порівнюють рівні технічних рішень, якість, про­дуктивність і надійність своєї продукції з аналогічною продукцією конкурентів. У цих лабораторіях розбирають кожен вузол і агрегат власних машин та аналогічної продукції конкурентів, щоб об'єктивно порівняти їх і виявити дійсну цінність тієї чи іншої про­дукції.

Враховуються всі недоліки чи переваги своїх і чужих товарів. Усе краще в конкурентів переймають і пристосовують для своїх машин, механізмів і конструкцій, якщо при цьому можна обійти па­тентне законодавство чи якщо це вигідно фірмі.

Недоліки своєї продукції ретельно вивчаються. Потім шука­ються шляхи їх усунення, якщо це виявляється вигідним. Але ніколи інформація про слабкі сторони своєї продукції не виходить за межі таких лабораторій і, зрозуміло, ніколи не доходить до рядових спо­живачів. Саме існування таких лабораторій також не афішується.

Існують різні способи отримання конфіденційної інформації про діяльність конкурентів, як законних, так і незаконних.

Основними законними шляхами збору інформації про конку­рентів є:

° відомості, наведені публічно колишніми службовцями кон­курентів;

° щорічні фінансові звіти;

° огляди ринків і доповіді інженерів-консультантів; ° видання, що випускаються конкурентами; ° аналіз виробів конкурентів; ° звіти закордонних філій.

Оскільки кожна ТНК знає про можливі дії, дослідження проти неї з боку конкурентів, то в офіційних публікаціях і звітах кожна ТНК намагається навести мінімальну інформацію про свою діяль­ність і фінансовий стан, про науково-дослідні роботи.

Проте конкуруючі фірми, знаючи про можливі способи при­ховування інформації, здійснюють збір конфіденційної інформації такими шляхами:

° різного роду питання, що задаються фахівцям конкурента;

° запрошення на роботу фахівців конкурента;

° пропозиції роботи фахівцям з фірм-конкурентів без наміру брати їх на роботу;

° таємне спостереження за фахівцем, відділом, лабораторією, які становлять певний інтерес;

° використання професійних шпигунів для одержання інфор­мації;

° підкуп співробітників з основних відділів конкурента; ° впровадження   "потрібних"   осіб   у   структуру фірми-конкурента;

° підслуховування розмов;

° викрадення креслень, зразків, документів;

° шантаж та інші способи тиску;

° одержання інформації від джерел у державних структурах;

° збір інформації через закордонні філії і через спільних пос­тачальників;

° впровадження "своєї людини" у державні органи.

Промислове шпигунство та фальсифікації фірмової продукції. Приватна власність на винаходи встановлюється через патентуван­ня. З економічної точки зору патентування є рівнозначним монопо­лізації вигод, пов'язаних з використанням патенту. В основному патент надає реальні вигоди протягом семи років, що дає змогу за цей час отримати значний прибуток його власнику. Але з іншого боку, поява патенту, що забороняє використовувати будь-яке запа­тентоване відкриття безпосередньо конкурентами, змушує їх до форсованої розробки нових технічних прийомів, технологій. Крім того, багато значних винаходів часто не патентуються, щоб не при­вертати до них увагу конкуруючих компаній. Це здебільшого від­носиться до технологій, технологічних процесів, які важко скопію­вати, на відміну від створення нових товарів.

Наявність патенту виступає потужним засобом для контролю над ринком, оскільки його порушення карається конфіскацією не­законно виробленої продукції, відшкодуванням збитків і сплатою порушником великих штрафів, які сягають 10 млн дол. Патенти за­стосовуються, насамперед, для охорони продукції фірми від підро­бок чи імітації якісних товарів.

Для фірм, чию продукцію копіюють, підробки мають катаст­рофічні наслідки:

° різко звужується ринок збуту;

° прибуток різко знижується, оскільки до виробників надхо­дять підробки;

° підробки підривають авторитет фірми, тому що підробки крім своєї дешевизни мають ще і низьку якість, тому підробки швидко виходять з ладу, погіршуючи цим довіру до фірми, чия ма­рка була підроблена.

Говорячи про способи конкурентної боротьби, не можна не торкнуться такої важливої теми, як антимонопольні економічні від­носини.

У країнах з розвинутими ринковими механізмами має місце керована конкуренція, що регулюється комплексом антимонополь-них економічних відносин. Ці відносини є економіко-правовим ка­ркасом ринку, тобто певними правовими нормами, в рамках яких діють попит та пропозиція. Саме за допомогою антимонопольних економічних відносин спрямовується діяльність монополістів на подальший розвиток конкуренції, а отже, і на вдосконалення нау­ково-технічного прогресу в цілому, використовуються монополії для служіння суспільству, запобігається монополізм - винятково негативне явище.

Зміст антимонопольних економічних відносин визначається економічними критеріями, що підтримують керований баланс між монополією та конкуренцією. У сучасному світі з його недоскона­лою конкуренцією ці питання до кінця не вирішені. Більше того, їх вирішення пов'язується сьогодні з інтернаціоналізацією капіталу, із владою транснаціональних корпорацій, які черпають запаси сиро­вини в одній частині світу, розміщують виробничі потужності в ін­ший і продають свою продукцію в третій. Таким чином, виникає новий вимір бізнесу, вплив якого економічній науці ще необхідно вивчити й оцінити.

Необхідність антимонопольного регулювання полягає в тому, що "концентрація виробництва у певних сферах ... призводить до встановлення монополій і тому вимагає державного втручання" для охорони "загальних умов капіталістичного способу виробництва від зазіхань (і зловживань) окремих капіталістів" [32].

Саме тому в системі заходів, прийнятих державою для забез­печення та розвитку конкуренції, особлива увага приділяється ан­тимонопольному законодавству, в США його ще називають антит­рестовским, суть якого зводиться до недопущення:

злиття, що звужує конкуренцію;

штучних бар'єрів для виходу на ринок нових фірм;

хижацької конкуренції.

В Україні діє Закон "Про обмеження монополізму та недопу­щення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", що передбачає заходи покарання для підприємств у випадку недо­бросовісної конкуренції.

Українським законодавством передбачено також адміністра­тивну відповідальність за порушення антимонопольного законо­давства. Так, статтею 166 (1) Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено покарання за зловживання монополь­ним положенням на ринку [48].

Нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються пред­мета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного ко­нтрагенту, обмеження або припинення виробництва, а також вилу­чення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін, часткова або повна ві­дмова від реалізації чи закупівлі товару за відсутності альтернатив­них джерел постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін, інші дії, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок (виходу з ри­нку) інших підприємців, встановлення монопольних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, а також дискримінаційних цін, що обме­жують права окремих споживачів, - тягнуть за собою накладення штрафу на керівників підприємств у розмірі до п'ятнадцяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 166 Кодексу України про адміністративні правопору­шення передбачене покарання за неправомірні угоди між підприєм­цями.

Укладення угод, спрямованих на встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок, ро­зподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації, усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприєм­ців - тягне за собою накладення штрафу на керівників підприємств у розмірі до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормаль­ного функціонування ринкової економіки. Однак вона, як будь-яке явище, має свої плюси та мінуси. До позитивних рис можна віднес­ти: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, високу продуктивність праці й т.ін. До негативних наслід­ків - "перемогу" одних і "поразку" інших, розходження в умовах діяльності, що призводить до нечесних прийомів.

Як було показано надмірна монополізація, поява конкурентної боротьби між монополіями, без відповідного контролю з боку дер­жави, може призвести до створення, так би мовити, "держави в державі", чим у принципі і є ТНК. Монополізм призводить до упо­вільнення науково-технічного прогресу, консервує низьку якість продукції, робить цю продукцію неконкурентоспроможною на сві­товому ринку, втрачаються стимули знаходження більш ефектив­них рішень функціонування в економіці й т.ін.

Говорячи про негативні методи ведення конкурентної бороть­би, необхідно відзначити, що все-таки поки є конкуренція, буде іс­нувати і промислове шпигунство, тобто ці два явища зв'язані між собою. Не можна, звичайно, заперечувати ефективність промисло­вого шпигунства, наприклад, воно значно впливає на розвиток вій­ськово-промислового комплексу. І все-таки, незважаючи на ефек­тивність промислового шпигунства, воно не може замінити розвит­ку в галузевих, державних і глобальних масштабах, не може замі­нити науково-дослідницької роботи, відкриттів, тому що коли увесь час користуватися чужим, викраденим, то при цьому втрачається певний власний потенціал розвитку, що врешті-решт призводить до регресу.

У цілому ж конкуренція несе менше негативних моментів, аніж позитивних; конкуренція - значно менше зло, ніж монополія, що зловживає своїм положенням в економіці.

Конкуренція - визначальна умова підтримки динамізму в еко­номіці, також в умовах конкуренції створюється більше національ­не багатство при меншій вартості кожного виду продукції порівня­но до монополії та планової економіки.