4.2. Міжнародні економічні відносини України

Реальні наслідки подолання успадкованої зовнішньоекономіч­ної ізоляції та входження нашої держави в систему міжнародних відносин із властивою їй лібералізацією руху товарів, капіталу, те­хнологій і робочої сили ніяк не узгоджуються з оптимістичними прогнозами та надіями. Перш за все це стосується розвитку зовні­шньої торгівлі як найбільш розвинутої та домінуючої частини зов­нішньоекономічних зв'язків.

Оскільки поняття диверсифікації в зовнішньоторговельних зв'язках ідентифікується зі змінами в географічній і товарній струк­турі, то це зумовлює необхідність хоча б у загальній формі зупини­тися на найбільш характерних тенденціях і рисах цього процесу.

1. При цьому необхідно відзначити, що з набуттям незалежно­сті та початком ринкових реформ в Україні зовнішня торгівля (за­лучаючи в сферу міжнародного обміну понад 40 % виробленої про­дукції) все більше впливає на структуру й обсяги виробництва, пла­тіжний баланс і фінансову стабільність (табл. 4.3).


Таблиця 4.3

 

Показники товарооб­міну

Роки

1992      1993      1994      1995      1996      1997 1998

Темп приросту експорту

-      - 4,1 % + 28,2 % + 2,5 %  + 0,6 %  - 0,7 %   - 8,9 %

Імпорт, усього

11,930    12,669    16,469    16,946    17,624    17,128 14,676

Темп приросту імпорту

-      + 6,2 % + 30,0 % + 2,9 %  + 4,0 %  - 2,8 %   - 8,6 %

2. Як свідчить статистика, після стрімкого збільшення в 1994 р. експорту до 14,2 млрд дол США, викликаного лібералізацією торгово­го режиму, далі відбулося зниження темпів торгівлі товарами. Воно закінчилося в 1998 р. її спадом на 1,7 млрд дол США, чи на 11,2 %, проти досягнутого в 1996 р. рівня 14,3 млрд дол, США при незмінній (не нижче 2 млрд дол США) незбалансованості. Досягненню активно­го сальдо зовнішньоторговельного обміну в 1996-1998 р. (у 250­350 млн дол США) [4] сприяла торгівля послугами, перевага експорту яких над імпортом нейтралізувала пасивне сальдо торгівлі товарами (табл. 4.4).


Таблиця 4.4

3. На розвитку зовнішньої торгівлі України (більше ніж з 190 країнами світу) відзначаються різноспрямовані процеси послідов­ної інтеграції нашої економіки у світове господарство та втягування її в систему регіонального товарообміну, що визначило нейтральну геоекономічну орієнтацію України і вплинуло на динаміку торгівлі з пострадянськими республіками й іншими торговими партнерами (табл. 4.5).


По-перше, на зменшення обсягу торгівлі товарами з постра­дянськими республіками, частка якого становила в 1993 р. 71,3 %, а в 1998 р. - 46,5 %, й активізацію її з 1994 року з іншими країнами, вплинули їх зовнішньоекономічна політика та загальний стан еко­номіки, кон'юнктура світових товарних ринків і ряд інших як внут­рішніх, так і зовнішніх обставин. Комплексний їх вплив і визначив нестабільність товарообміну України із основними партнерами з держав СНД.

По-друге, кризові процеси в економіці пострадянських респу­блік, що погіршили умови збуту української продукції протягом 1994-1998 років.

4. Розвиток відносин з іншими партнерами виявився найбільш ефективним. Його характерною диверсифікаційною ознакою стало розширення товарообміну з розвиненими країнами при тривалому домінуванні тенденцій до обмеження торгівлі з країнами, що роз­виваються, та країнами з перехідною економікою (табл. 4.6).

У 1997 р. збільшилася частка українського експорту в країни Азії і внаслідок вигідних умов збуту це сприяло поліпшенню ефек­тивності зовнішньоторговельного обміну. Проте фінансова криза, що охопила нові індустріальні країни, призвела до зменшення в 1998 р. частки українського експорту в країни Азії з 42,1 % до 33,1 % і збільшення експортних потоків у країни Європи й Амери­ки відповідно на 5,7 % і 2,2 %.


5. При істотному скороченні торгівлі товарами частка україн­ського експорту залишається незбалансованою, збільшення вартос­ті експорту не завжди супроводжується відповідним збільшенням його фізичних обсягів, компенсуючись наближенням цін на товари до рівня світових. Безумовно, збільшення експорту відбулося через спад виробництва, несприятливу кон'юнктуру ряду товарних рин­ків, недосконалість зовнішньоторговельної політики та відсутність державної підтримки експортерів.

У цілому структура експорту відображає суперечливість ниніш­нього перехідного періоду. Наприклад, у 1998 р. разом деякими пози­тивними зрушеннями (пов'язаними зі збільшенням постачань текстилю та текстильної продукції, продукції аерокосмічної галузі, суднобуду­вання, продукції з деревини) спостерігалося різке зменшення експорту продукції АПК, добрив, машин. Одночасно в структурі експорту вна­слідок технологічного відставання, зниження конкурентоспроможності виробництва та браку інвестицій на його модернізацію збільшилася ча­стка таких видів сировини та напівфабрикатів, як чорні метали, руди, алюміній, продукти неорганічної хімії.

Відставання в створенні сприятливих умов для розвитку виро­бництва та розширення бази надходжень до державного бюджету породжує труднощі в нагромадженні коштів на технічне переосна­щення, структурну перебудову та збільшення конкурентоспромож­ності національної економіки, а однобока фіскальна податкова по­літика веде до зменшення норми нагромадження. В останні роки вона не перевищує 10-17 % ВВП.

Низька норма нагромадження, а також потреба зменшення дефіциту за поточними операціями при загостренні фінансових труднощів зумовили вихід України на міжнародні фінансові ринки та збільшення основних компонентів зовнішнього фінансування. У ньому переважають іноземні кредити, оскільки обсяг прямих іно­земних інвестицій в Україну перевищив 2 млрд дол США. Це зумо­влено стагнацією економіки, несприятливістю внутрішньогоспо­дарського середовища й інвестиційного клімату. Це все відлякує потенційних вкладників, що в основному обмежуються портфель­ними інвестиціями.

Незначний приплив внутрішнього та зовнішніх приватних ка­піталів зумовлює потреба зовнішнього кредитування Світовим бан­ком, Міжнародним Валютним Фондом (МВФ), Європейським бан­ком реконструкції і розвитку (ЄБРР), а збільшення обсягів інозем­них кредитів призводить до "ліквідної пастки" внаслідок збільшен­ня внутрішнього та зовнішнього державного боргу.

Несприятливий розвиток міжнародних фінансових зв'язків України створює передумови дестабілізації національної валюти і робить малоймовірним перехід у фазу збільшення.

Наша держава, як і інші постсоціалістичні країни, має потребу в надходженні іноземного приватного капіталу. Залучення закор­донних інвестицій і кредитів може бути спрямоване на модерніза­цію економіки та створення передумов для зміцнення її конкурент­них позицій.

Стан у зовнішній торгівлі, у сфері міжнародних фінансових зв'язків, рух технологій і робочої сили свідчать про недосконалість нинішньої моделі інтеграції нашої держави в систему світогоспо-дарських відносин.

Завдання забезпечення збалансованості в зовнішньоекономіч­них зв'язках із закордонними партнерами, перетворення в структурі експортно-імпортних операцій і наближення їх до структурних співвідношень, які характерні для розвинутих країн, подальший ро­звиток взаємовигідних товарообмінних операцій із країнами СНД, Центральної та Західної Європи, США, іншими країнами, форму­вання і проведення інвестиційної політики тісно зв'язані з дивер­сифікацією економіки країни в цілому, оскільки взаємозалежність і взаємовплив економіки та зовнішньоекономічних відносин є орга­нічними.

У стратегії економічного розвитку важливе місце належить під­вищенню ефективності зовнішньої політики, що має бути спрямована на зміцнення позицій України на світових ринках. Одним із способів досягнення цієї мети, як це і передбачається програмою "Україна -2010", є диверсифікація зовнішньоекономічної діяльності.

Необхідно відзначити, що диверсифікація зовнішньої торгівлі передбачає як диверсифікацію експорту України, так і імпорту. При цьому диверсифікація експорту зумовлює, в першу чергу, досяг­нення його максимально ефективної й оптимальної структури, ро­зширення асортименту товарів, поступове збільшення частини ви-сокотехнологічної продукції та товарів з високим рівнем обробки, а також освоєння вітчизняними виробниками й імпортерами нових ринків товарів, технологій, капіталу і послуг.

Що стосується імпорту, то диверсифікація передбачає різке зменшення залежності від імпорту важливих факторів виробництва (у першу чергу - енергоносіїв і стратегічних видів сировини), роз­ширення джерел надходження цих компонентів, а також створення в Україні імпортозамінних виробництв на основі новітніх передо­вих технологій.

Висновки

Таким чином, від вирішення проблеми диверсифікації зовніш­ньоекономічних зв'язків у безпосередній залежності знаходиться майбутнє нашої держави як рівноправного учасника світогосподар-ських зв'язків. Згідно з програмою "Україна - 2010", яка була розг­лянута та підтримана НАН України, науково-теоретичною конфе­ренцією із залученням провідних учених країни та голів облдержа­дміністрацій і затверджена урядом України, процес диверсифікації охоплює три етапи, кожний з який має свої специфічні особливості.

Перший етап - 1999-2000 рр. Для нього характерні: забезпе­чення входження України в систему міжнародного поділу праці, що сприяє формуванню на визначеному рівні зовнішньоторговельного балансу за рахунок нарощування його експортної частини й одно­часного зменшення обсягів невиробничого імпорту та раціонально­го скорочення промислового імпорту.

Другий етап диверсифікації (2001-2005 рр.) характеризується іс­тотними структурними змінами в економіці, вдосконаленням структу­ри зовнішньоекономічних зв'язків у товарному (зі значним збільшен­ням частини машинобудівної та високотехнологічної продукції в структурі експорту), інвестиційному, геополітичному й організацій­ному аспектах. Цьому етапу має бути властиве розширення співробіт­ництва з високорозвинутими країнами (країнами "великої сімки"), що мають стати найважливішими постачальниками в Україну нових тех­нологій і високотехнологічних виробництв і найбільшим джерелом ін­вестицій. У цьому відношенні головний акцент робиться на співробіт­ництво на основі міжнародної кооперації в сферах енергетики, агроп­ромислового комплексу, транспорту, зв'язку.