3.3. Міжнародне кооперування виробництва

Зворотною стороною МПП є міжнародне науково-технічне та виробниче співробітництво, кооперація. Так, сьогодні все більш важливим напрямком внутрішньогалузевого поділу праці стає спе­ціалізація не за кінцевою продукцією, а за деталями, вузлами та комплектуючими виробами. В сучасному машинобудуванні 15­20 % усіх деталей машин є оригінальними, а решта 80-85 % - це взаємозамінні деталі чи навіть деталі з однаковими технічними ха­рактеристиками для багатьох типів машин. Відокремлення цих ви­дів деталей машин в окремі виробництва - основа розвитку як вну-трішньонаціональної, так і міжнародної промислової кооперації.

Кооперація - необхідна умова налагодження вузькоспеціалізова-ного виробництва та реалізації великомасштабних проектів, що нерід­ко нездійсненним для однієї країни. В умовах кооперації міжнародна торгівля все більше зводиться до заздалегідь погоджених постачань товарів між суб'єктами кооперування. У цьому випадку торгівля ви­ступає вже не як діяльність, що здійснюється між самостійними підп­риємствами і служить для обміну їх надлишків, а як істотна всеохоп-лююча передумова та момент самого виробництва.

Загальною об'єктивною основою міжнародного кооперування виробництва (МКВ) є зростаючий рівень розвитку продуктивних сил, а отже, ступінь їх розчленування на галузі, виробництва, підп­риємства. У результаті впливу НТР була створена матеріальна ос­нова для широкого розвитку виробничого кооперування. НТР зму­сила змінити і сам характер МКВ, включивши в нього в якості най­важливішого елемента науку. Таким чином, головна функція коо­перації праці - служити засобом збільшення вироблених матеріаль­них благ при більш високій продуктивності праці - була доповнена іншою важливою функцією - реалізацією принципово нових задач, які дуже складно чи неможливо вирішити без об'єднання зусиль виробників декількох країн. До основних ознак МКВ належать:

1) попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної діяльності;

координація господарської діяльності підприємств-партнерів з різних країн у певній, взаємоузгодженій сфері цієї дія­льності в якості головного методу співробітництва;

наявність в якості безпосередніх суб'єктів виробничого ко­оперування промислових підприємств (фірм) з різних країн;

закріплення в договірному порядку в якості головних об'єктів кооперування готових виробів, компонентів у відповідній технології;

розподіл між партнерами завдань у рамках погодженої про­грами, закріплення за ними виробничої спеціалізації, виходячи з основних цілей коопераційних угод;

безпосередній зв'язок здійснюваних партнерами взаємних чи однобічних постачань товарів з реалізацією виробничих програм у рамках кооперування, а не внаслідок виконання звичайних дого­ворів закупівлі-продажу.

Основними методами, які використовуються при налагоджен­ні коопераційних зв'язків, є: 1) здійснення спільних програм; 2) спеціалізація в договірному порядку; 3) створення спільних під­приємств.

У рамках першого методу - здійснення спільних програм МКВ має прояв у двох основних формах: підрядному кооперуванні та спільному виробництві. Підрядне кооперування - найбільш ста­рий вид виробничих зв'язків у промисловості. Сутність підрядної діяльності полягає в тому, що одна зі сторін угоди (замовник) дору­чає іншій (виконавцю) виконання певної роботи згідно із заздале­гідь узгодженими вимогами до її виконання щодо термінів, обсягів, якості роботи й інших умов. Підрядне виробниче кооперування має два головні різновиди: "класичний" підряд з виготовлення продук­ції та підряд з проектування і випуску нового продукту.

Другий метод виробничого кооперування - договірна спеціа­лізація, що полягає в розмежуванні виробничих програм учасників такого роду угод. Відповідно до угоди про спеціалізацію сторони договору прагнуть усунути чи зменшити дублювання виробництва, а отже, і пряму конкуренцію між собою на ринку. Найважливіша умова, що надає такого роду угоді про спеціалізацію характер коо­перування, - це наявність у ній положень про тісну співпрацю уча­сників у формі спільного виробництва зазвичай складної продукції, взаємних і односторонніх субпідрядних постачань, проведення спі­льних досліджень, розробок і т.ін.

Створення виробничих спільних підприємств - один з трьох основних методів коопераційної діяльності, що набуває все більш широкого поширення в Україні, так само як і в світі. Це так звана інтегрована кооперація, коли під єдиною організаційною формою поєднується капітал декількох учасників для досягнення окремих, спільно погоджених цілей.

Внутрішньонаціональні та міжнародні кооперовані постачан­ня сягають 50-60 % вартості продукції багатьох галузей промисло­вості індустріальних країн Заходу. Понад 30 % товарообігу між ци­ми державами припадає на взаємні постачання в порядку коопера­ції. Кооперовані постачання відіграють помітну і все зростаючу роль у експорті ряду країн, що розвиваються, в тому числі таких великих, як Індія, Бразилія, Мексика.

У сучасних умовах зростанню спеціалізації та кооперування сприяють багато факторів, насамперед пов'язані з розвитком НТП. Серед них важливий вплив здійснюють підвищення мінімальних розмірів підприємств, прискорення морального старіння й, отже, оновлюваності асортименту промислових виробів, створення нових видів продукції. Сучасні техніка та виробництво роблять нерента­бельним забезпечення однієї країни всіма видами промислових ви­робів власними силами без МПП. Номенклатура промислової про­дукції, особливо в галузях машинобудування, електроніки та хімії, нині настільки велика, що жодна країна не може забезпечити в себе економічно ефективне масове виробництво цих галузей, спеціаліза­ція країн, яка поглиблюється, у міжнародному обміні стала загаль­ною умовою прискорення промислового та науково-технічного прогресу.

Поглиблення спеціалізації та кооперування промислового ви­робництва привело до модифікації видів МПП і співвідношень між ними. Відбувся перехід від міжгалузевого до внутрішньогалузевого поділу праці. Це, у свою чергу підсилює спеціалізацію не тільки компаній і підприємств, а й галузей і країн. Саме міжнародна спеці­алізація та кооперація виробництва, всесвітній поділ праці в оста­точному підсумку породжують інші форми міжнародних економіч­них відносин: вивіз товарів і капіталів, міграцію робочої сили, а та­кож інтеграційні процеси в різних регіонах.