3.2. Міжнародна спеціалізація виробництва

Міжнародний поділ праці, міжнародна спеціалізація та коопе­рування (кооперація) виробництва - нерозривні суспільні явища, що зумовлюють одне одного, носять складний і суперечливий ха­рактер. МПП виступає більш ширшою економічною категорією по­рівняно з міжнародним кооперуванням, що є однією зі сторін і од­ночасно головних форм прояву МПП. У свою чергу, міжнародне кооперування ґрунтується на спеціалізації виробництва, що відби­ває іншу сторону й іншу основну форму МПП. Міжнародне коопе­рування та міжнародна спеціалізація є не просто формами МПП, але і його елементами, що визначають його сутність. У границях коопераційного процесу поділ праці виступає як форма кооперації праці. Саме в цьому зв'язку К. Маркс відзначав, що поділ праці вже сам по собі є особливим видом кооперації.

Міжнародна спеціалізація припускає наявність просторового розриву між окремими стадіями виробництва або між виробницт­вом і споживанням у міжнародному масштабі.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розумі­ється така форма поділу праці між країнами, при якій зростання концентрації однорідного виробництва й усуспільнення праці у сві­ті відбувається на основі процесу диференціації національних ви­робництв, виділення в самостійні (відособлені) технологічні проце­си, в окремі галузі та підгалузі виготовлення все більш однорідних продуктів праці понад внутрішні потреби, що викликає все більше взаємне доповнення диференційованих національних комплексів. Зазначені процеси відбиваються на інтенсифікації міжнародного обміну товарами, послугами, науково-технічними знаннями.

МСВ розвивається за двома напрямами - виробничим і територі­альним. У свою чергу, виробничий напрям поділяється на міжгалузе­ву, внутрішньогалузеву спеціалізацію та на спеціалізацію окремих пі­дприємств (компаній). У територіальному аспекті МСВ припускає спеціалізацію окремих країн, груп країн і регіонів на виробництві пев­них продуктів та їх частин для світового ринку. Основними видами МСВ є предметна (виробництво продуктів), подетальна (виробництво частин, компонентів продуктів) і технологічна, чи стадійна, спеціалі­зація (здійснення окремих операцій або виконання окремих технологі­чних процесів, наприклад складання, фарбування, зварювання, термі­чна обробка тощо). МСВ - динамічна форма МПП. Вона перебуває під впливом технологічних змін через внутрішню логіку свого руху та ді­єю зовнішніх чинників, які визначають її розвиток. На всіх історичних етапах, а на сучасному особливо, для міжнародної спеціалізації вироб­ництва характерними є динамічність процесу, що протікає, безупинна зміна її видів, напрямів, перехід до більш складних форм, породжува­них глибинними змінами в суспільному виробництві, зрушеннями в структурі всесвітніх потреб, впливом НТР.

У 30-і р. XX ст. у світі переважали міжнародна міжгалузева спе­ціалізація виробництва та відповідний обмін продукції однієї компле­ксної галузі (наприклад, обробної промисловості) на продукцію іншої (видобувної промисловості і / чи сільського господарства). У 50-60-і р. провідне місце продовжувала займати міжнародна спеціалізація виро­бництва, але вже на рівні первинних галузей (автомобіле- й авіабуду­вання, виробництво пластмас, підшипників, радіоапаратури тощо). В 70-80-і р. на перший план виходить і закріплює своє положення внут­рішньогалузева МСВ і відповідний обмін товарами-аналогами з різ­ними споживчими характеристиками (наприклад, колісних тракторів на гусеничні машини, шкіряного взуття на гумове й т.ін.). Значущість МСВ як фактора підвищення ефективності національних виробництв і інтенсифікації міжнародного обігу стало зростає. Так, у 70-80-і р. тем­пи приросту світової торгівлі продукцією машинобудування на 40 % (у 60-і р. - на 4 %) забезпечувалися за рахунок комплектуючих виро­бів. За 1960-1990 р. частка деталей і вузлів в якості комплектуючих у зовнішній торгівлі економічно розвинутих країн продукцією машино­будування зросла більше ніж удвічі, нині - перевищує 40 %.

Найповнішого розвитку усі види спеціалізації виробництва на­були в машинобудуванні, що пояснюється так. По-перше, його про­дукція має конструктивні особливості - машини, устаткування, меха­нізми складаються з великого числа компонентів (агрегати, вузли, де­талі), виробництво яких вимагає свого відособлення, тобто спеціалі­зації. По-друге, продукція машинобудування має багато кількісних і якісних особливостей. Вона включає вироби сотень тисяч наймену­вань, які випускаються у різних масштабах (одиничне, дрібно- та ве-ликосерійне, поточно-масове виробництво). Через конструктивну складність виробництво багатьох з них вимагає кооперованої роботи десятків, сотень і навіть тисяч підприємств різних країн. З особливіс­тю машинобудівних виробів пов'язана і концентрація випуску най­більш складних з них на обмеженому числі підприємств у вузькому колі країн. По-третє, для машинобудування характерні технологічні особливості продукції, що випускається, через які одні й ті ж заготов­ки та деталі виробляються із застосуванням різних технологічних процесів, у тому числі тих, які припускають масове спеціалізоване виробництво. При цьому межі національного ринку зазвичай стають тісними для такої продукції.

До основних показників рівня міжнародної спеціалізації галузі відносять коефіцієнт відносної експортної спеціалізації (КВЕС) і експо­ртну квоту у виробництві галузі. КВЕС визначається за формулою:

ту е0

Квес = — , (3.1) ес

де: Е0 - питома вага товару (сукупність товарів галузі) в екс­порті країни;

ЕС - питома вага товару (товарів-аналогів) у світовому експорті.

За допомогою Квес можна в першому наближенні визначити коло товарів і відповідно галузі, що є міжнародно спеціалізованими для даної країни. Чим вищим (більше 1) співвідношення на користь національної структури експорту за певними товарами чи групою товарів, тим більш явною є міжнародна спеціалізація відповідної галузі. И навпаки, чим нижче таке співвідношення (менше 1), тим менше відповідні товари та галузі є міжнародно спеціалізованими. Експортна квота свідчить про те, в якій мірі національна промисло­вість, окремі її галузі орієнтуються на зовнішні ринки, й одночасно показує ступінь відірваності останніх від національного ринку. Збі­льшення експортної квоти у виробництві свідчить про інтенсифіка­цію міжнародних зв'язків промисловості в одному напрямку - до іноземних споживачів і про підвищення конкурентоспроможності міжнародно спеціалізованої продукції.

Інший аспект якісної сторони міжнародної спеціалізації виро­бництва зв'язаний із широтою номенклатури (асортименту) товарів, що поставляються на зовнішні ринки. Швидке розширення номенк­латури експорту є в цілому свідченням міжнародної деспеціалізації країни і, навпаки, скорочення номенклатури робить більш чітким експортний профіль. Такий висновок, однак, є занадто загальним і потребує уточнення. Так, якщо розширення номенклатури експорту в цілому відбувається за рахунок міжнародно спеціалізованих ви­робів і частка останніх у вивозі зростає, то фактично відбувається підвищення рівня міжнародної спеціалізації виробництва; розши­рення номенклатури за рахунок неспеціалізованих видів виробів викликає зворотні результати. Отже, розширення асортименту саме по собі ще не свідчить про погіршення МСВ країни.

Спеціалізація, що поглиблюється, лежить в основі розвитку конкурентних виробництв. Промислово розвинуті країни експор­тують усі види продукції, але не кожну модель і різновид товару. В кожній підгалузі компанії вибирають певні групи виробів, вузлів і деталей, у виробництві яких вони концентрують свої зусилля. Ці вироби експортуються, а інші необхідні їм вироби тієї ж галузі ім­портуються. Завдяки зниженню витрат виробництва, пов'язаному зі зростанням масштабності та серійності випуску виробів, компанії одержують велику масу прибутку. Це явище в розвитку виробни­чих сил одержало назву "економія масштабу".

Міжгалузеві зіставлення динамічних рядів виробничих витрат, продуктивності праці та торгових потоків за такими видами проду­кції, як автомобілі, побутова електротехніка, показують, що еконо­мія на масштабах виробництва - вирішальний фактор у підвищенні їх конкурентоспроможності. Підраховано, що в галузях обробної промисловості подвоєння випуску в середньому забезпечує зни­ження питомих витрат на 10 % і зростання ефективності на 40 %. Це досягається за рахунок нагромадження досвіду, навчання пра­цюючих, більш ощадливого використання матеріалів, послуг, по­ліпшення технології, прискорення окупності капіталовкладень в устаткування, витрат на НДДКР при розширенні розмірів випуску.

Зовнішня торгівля в умовах масштабу виробництва в рамках галузі, чи зовнішня економія, не обов'язково взаємовигідна для всіх країн-учасниць. Більш низькі витрати має країна, яка може дешево продати якийсь товар, що, як правило, випускає його у великій кі­лькості. Економія на масштабі на рівні галузі, чи зовнішня еконо­мія, закріплює напрям зовнішньої торгівлі. Країни, що спершу були великими виробниками того чи іншого товару, залишаються таки­ми майже постійно, тому що весь час мають низькі витрати вироб­ництва. Історично сформована спеціалізація може відтворюватися, навіть якщо нові виробники могли б виробити товар дешевше.

Торгівля на основі масштабу виробництва здійснює більш си­льний ефект на добробут країни, ніж торгівля на основі порівняль­них переваг. Концентрація певних галузей у декількох країнах дає змогу збільшити масштаб виробництва та підвищити його ефектив­ність. Вона може призводити до погіршення добробуту інших кра­їн. Ціна давнього виробника зазвичай нижча витрат початківця, що блокує початок цього виробництва в іншій країні в умовах відкри­тої економіки. Цьому сприяє не тільки ефект накопиченого обсягу виробництва, а й нагромадження досвіду та знань. Економія на ма­сштабі виробництва на рівні галузі закріплює історично сформова­ну міжнародну спеціалізацію країн у тих чи інших галузях.

На посилення процесу спеціалізації, зміну її структури вели­чезний вплив здійснює відновлення номенклатури продукції, що випускається, під впливом НТП. Нова якість науки виявляється у скороченні періоду між створенням наукових розробок і їх практи­чним застосуванням, у швидкому моральному старінні промисло­вих виробів. У передових сучасних галузях (ЕОМ, напівпровідни­ки) цикл життя продукції складає 3-5 років, у всіх галузях обробної промисловості він фактично не перевищує 8-9 років.

У зв'язку з нерівномірним розвитком НТП у світовому госпо­дарстві з'являються нові виробники, що створюють собі нові "ніші" чи тіснять конкурентів. Цей процес приводить не тільки до поглиб­лення спеціалізації, але і до змін у соціальній структурі господарства.