2. ТОРГІВЕЛЬНІ ВІЙНИ СУЧАСНОСТІ 2.1. Торгівельні війни як інструмент досягнення геополітичних цілей


 

Торгівельні війни між державами, що бажають захис­тити своїх виробників, почалися практично тоді ж, коли була ви­найдена торгівля. Однак лише в XX столітті торгівельні війни стали інструментом досягнення геополітичних цілей. Незважаю­чи на те, що сучасні аналітики практично одностайно стверджу­ють, що практика зведення штучних бар'єрів у торгівлі мало сприяє розвитку економіки, тому торгівельні війни виникають постійно.

Стратегія застосування торгівельних санкцій проти недружніх держав була вперше розроблена й використана на практиці тоді­шньою супердержавою — Британською Імперією — наприкінці XIX століття. В 1888 році населення Великобританії станови­ло всього 2 % від населення земної кулі, але на частку цієї країни доводилося 54 % усіх промислових товарів, що цир­кулюють у світі.

Цей рекордний показник більш ніколи й ніким не був переве­ршений. Торгівельні санкції були одним з найбільш часто засто­совуваних Великобританією інструментів для тиску на інші дер­жави.

Британський філософ Томас Хакслі в 1890 році записав думку, яка стала своєрідним ідеологічним обгрунтуванням усіх торгіве-льних війн: «Наш народ — народ покупців. Покупці хочуть здо­бувати кращі товари за кращими цінами. Того ж самого хочуть і жителі інших держав. Якщо їхні правителі будуть перешкоджати нам продавати їм товари, то 5 або 6 мільйонів англійців незаба­ром не будуть мати коштів для харчування. Тому ми повинні за­хищати наші магазини від товарів, які пропонують нам такі дер­жави й прагнути вплинути на їхніх правителів». З тих пір підвищені тарифи, квоти, демпінг і інші методи недопущення то­варів конкурентів на «свої» ринки стали популярною зброєю.

Згідно з американським дослідником Джоном Смітом, дирек­тором Інституту Економічної Демократії, однією з причин почат­ку Першої й Другої Світової війни стали торгівельні конфлікти, що постійно виникали між найбільш багатими й могутніми краї­нами світу. Наприклад, необхідність вступу Великобританії й

Франції у війну з Німеччиною (1914) тодішніми політиками об­ґрунтовувалась необхідністю «захисту національних торговель­них інтересів проти німецької експансії». Вступу Японії в Другу Світову війну передували її торгівельні конфлікти з європейсь­кими країнами. Цікаво, що після початку Японією воєнних дій, США, що тоді ще не приймали участі у війні, ввели санкції на поставку нафтопродуктів в Японію. Можливо, це рішення США вирішально вплинуло на стратегічний вибір Японії: в 1941 році японці вирішили атакувати США, а не СРСР, головні сили якого вели бої з німецькими нацистами.

«Бойові дії» у торгівлі проходили постійно: усі держави нама­галися захистити своїх виробників і завоювати нові ринки.

«Торгівельна війна» з Іраком, яку провели країни світового співтовариства після його вторгнення в Кувейт (іракську нафту заборонили купувати), серйозно послабила економіку цієї країни, але й, у свою чергу, вплинула на ріст світових цін на нафту.

У майбутньому торгівельні війни стануть головною пробле­мою у відносинах між головними торгівельними блоками — вва­жає Андерс Ослунд\АпсІег8 Aslund, старший науковий співробіт­ник Фонду Карнегі за Міжнародний Мир, один із провідних експертів по економіці пострадянських держав. За останні п'ять років у світі відбулися три великомасштабні торгівельні війни — «яловичнаа (м'ясна) війна», «бананова війна» і «сталева війна».

1. «М'ясна війна».

За даними Міністерства Сільського Господарства США\ Depertment of Agriculture, 90 % американських виробників ялови­чини використовують гормони для того, щоб тварини швидше набирали вагу. В 1989 році США зобов'язалися експортувати в Європу тільки яловичину без гормонів. Європейське Співтовари­ство почало бойові дії в травні 1999 року, обвинувативши амери­канських виробників яловичини в порушенні цієї угоди. Євро­пейські фахівці підрахували, що споживання американської яловичини може негативно позначитися на здоров'ї населення. У відповідь США підвищили мито на ряд європейських товарів і проінформували про намір на 100 % підняти мито на продовольчі товари (у списку, зокрема, фігурували свинина й полуничний джем), що поставляються з ЄС у США. Війна закінчилася в серп­ні 1999 року, коли після довгих переговорів за посередництвом Світової Організації Торгівлі\\¥ог1С Trade Orgamzauon (СОТ) єв­ропейці визнали, що якість американської яловичини покращила­ся. Збиток, нанесений цієї війною виробникам США, оцінюється в $500 млн, європейські компанії понесли приблизно такі ж втрати.

Відлуння «яловичної війни» дотепер не стихло. Багато євро­пейських країн вводять заборонні заходи на експорт сільськогос­подарської продукції, зробленої з використанням досягнень ген­ної інженерії. Обмежувальні заходи відносно експорту генетично змінених продуктів (в основному, це кукурудза, соя і т. ін.) екс­перти вважають контратакою проти СІЛА, оскільки світові ліде­ри у виробництві подібного продовольства — американські ком­панії.

«Бананова війна».

У квітні 1999 року СІЛА здобули перемогу в «банановій вій­ні» над Європейським Союзом. Уперше у своїй історії СОТ стала на сторону одного члена проти інших і визнала, що країни ЄС порушили угоду з вільної торгівлі й тому санкції, накладені на них СІА, є обгрунтованими й справедливими. Однак після шес­тирічної бананової війни американська бананова компанія Єгщшіа збанкрутувала.

Сутність конфлікту полягала в наступному: європейські краї­ни (особливо цим відрізнялися Англія й Франція) при імпорті ба­нанів віддавали перевагу фірмам — постачальникам із країн-колоній, що раніше були їхніми. Це допомагало досягати полі­тичних цілей — за допомогою закупівель бананів підтримувалися ті режими, які були лояльно настроєні до колишніх метрополій. Зате збитки несли транснаціональні торгівельні компанії, біль­шість із яких базувалися в СІА. У результаті цього, американсь­кі компанії втратили приблизно $190 млн, СІЛА ввели санкції, які обійшлися європейцям в $500 млн (особливо постраждали ні­мецькі виробники кави й французькі виробники портфелів і су­мочок). «Бананова війна» закінчилася перемир'ям і щороку ви­никає небезпека поновлення бойових дій.

«Сталева війна».

«Сталева війна» не закінчена дотепер і перспективи її закін­чення поки не визначені. Рішення Адміністрації СІЛА про вве­дення імпортних мит на поставки сталі з більшості країн-експортерів стало черговим актом бойових дій у цій війні.

«Сталева війна» почалася після економічної кризи 1998 року, від якої постраждало багато держав Азії. Ці країни девальвували свої національні валюти, і їхні товари виявилися дешевше анало­гічних американських. Особливо це вдарило по американських виробниках сталі, які зіштовхнулися, зокрема, з тим, що експорт японської сталі виріс в 1999 році на 400 %. Також зросла ціна на американському ринку європейської, латиноамериканської, ро­сійської й української сталі. Багато експертів відзначали, що справжньою причиною невдач американських металургів стала низька ефективність їхніх виробництв, що поступалась конкурен­там в Азії і Європі. Американські виробники сталі, навпаки, впе­внені, що на їхніх підприємствах досягнута найбільш висока продуктивність праці в галузі, а іноземні виробники просто дем-пінгують, щоб захопити ринок.

Адміністрація СІА почала квотування сталевого імпорту, відносно ряду країн були початі антидемпінгові розслідування. Наприклад, у липні 2001 року СІЛА ухвалили рішення щодо вве­дення антидемпінгових мит відносно експортерів сталевого пру­тку з Білорусії, Китаю, Південної Кореї, Латвії й Молдови (їх об­винувачували в тому, що вони продавали свою продукцію на американському ринку за ціною нижче собівартості). Однак го­ловною мішенню для контратак СІА стала Японія і Європейсь­кий Союз (в основному Італія, Франція та Німеччина). Спроби досягти хоча б тимчасового компромісу в «сталевій війні» у бі­льшості випадків виявлялися невдалими.

Сталеливарні компанії користуються особливою увагою уря­дів світу, оскільки погіршення ситуації в цьому секторі еконо­міки неминуче веде до значного росту безробіття. Сукупні втра­ти всіх учасників цієї війни становлять десять мільярдів доларів — точних даних немає, різні джерела приводять супе­речливі цифри. Разом з цим рішення Адміністрації СІА нега­тивно позначиться на інших галузях американської економі­ки — неминуче постраждають судноплавні, транспортні підприємства й порти, які спеціалізувалися на доставках у краї­ну імпортної сталі.

4. «Текстильна війна».

Текстильна війна між Японією й СІА тривала більше 20 ро­ків і закінчилася примиренською угодою з обопільними зо­бов'язаннями. Надалі текстильна війна була замінена «бойовими діями» на ринку телевізорів, автомобілів, напівпровідників, від-еомагнітофонів, сталевих труб тощо.

Торгівельні війни перш за все слід класифікувати виходячи з причин, що їх створили. В сучасному геополітичному світі тор-гівельні війни між країнами по-перше виникають через полі­тичні мотиви: з метою підтримки національних товаровиро­бників та захисту національних інтересів виникає недопу­щення товарів певної країни на внутрішній ринок, необґрун-товане підвищення експортних митних ставок, створення експортних квот, демпінг чи ембарго. Прикладів таких воєн безліч.

Наприклад, Росія вводить із 13 квітня 2007 року тимчасові обмеження на ввіз м'яса з ряду підприємств Німеччини, Іспанії, Нідерландів і США у зв'язку з виявленням у поставлені з них у Росію партіях м'яса сальмонели. Так, не були допущені до ввозу в країну партії тушок індички вагою 19 тонн і м'яса індички ва­гою 20 тонн із Німеччини, шпику свинячого з Іспанії вагою 20,5 тонни, фаршу курячого вагою 25 тонн із Нідерландів, спинок курячих вагою 24 тонни й фаршу курячого вагою 482 тонни із США. У зв'язку з виявленням цих випадків вводяться тимчасові обмеження на поставки в Росію продукції із двох американських м'ясопереробних підприємств, двох німецьких підприємств, од­ного іспанського підприємства й трьох голандських підприємств.

Інший приклад: енергетичний конфлікт між Росією й Білору­сією став перешкодою на шляху формування Митного союзу. Із протоколу розбіжностей між Росією, Казахстаном і Білорусією, білоруська сторона вимагає погоджувати з усіма учасниками со­юзу, що створюється в рамках ЄВРАЗЕС, ставки всіх експортних мит. Росія виступає категорично проти, а Казахстан пропонує створити список «чутливих» товарів, по яких мито в рамках сою­зу все-таки передбачається погоджувати. Самою істотною розбі­жністю в позиціях трьох сторін є вимога Білорусії відносно ста­вок вивізних мит щодо третіх країн, які, на думку білоруської сторони, не можуть мінятися в однобічному порядку членами союзу. Цю вимогу Білорусія пропонує записати в угоді про ство­рення Митного союзу. Росію це категорично не влаштовує.

Головними чинниками виникнення економічних торгівельних конфліктів є зростання зовнішнього боргу перед певною країною, відмова від сплати боргу тощо. Наразі такі війни трапляються до­волі рідко.

В той час можна констатувати наявність торгівельних війн, викликаних технічними чинниками. До технічних війн можна віднести зокрема міжнародні конфлікти, викликані серйозними протиріччями екологічних норм країн. Прикладами таких війн є загострення литовсько-латвійських відносин щодо ратифікації в сеймі Литви ліцензійного договору з американською та шведсь­кою нафтовими компаніями «Amoco» та ОРАВ щодо розвідки нафтового родовища в Балтійському шельфі. Литва при будівни­цтві нафтотерміналу в Бутингу, що будується у відкритому морі неподалеку від латвійського кордону, порушила Гельсінську конвенцію: не надає інформацію про об'єкт, що будується, і ви­кликає екологічну небезпеку, а також не надає змогу Литві при­ймати участь в експертизі об'єкту.

Іншим прикладом технічних війн виступають екологічні аргу­менти в торгівельних конфліктах між країнами колишнього СРСР. Між Україною й Росією в цей час виникли конфлікти по обсягах вилову осетра. Азовський осетер метає ікру в ріках Дон і Кубань, чорноморський — у Дніпрі, Дунаї й Дністрі. Головне па­совище чорноморських осетрових — Каркинитська затока біля Перекопу. Азовська популяція годується в українських територі­альних водах біля Геническа й Криму. Основним принципом квотування вилову завжди був обсяг витрат на відтворення. Україна не має на Азові осетрових заводів, які у свій час були побудовані на російських берегах. З 1500 т. щорічного вилову Росії покладається 1000 т., України — 250 т., по 150 т. виділяєть­ся на науково-дослідні роботи. Кожна сторона уважно спостері­гає за партнером, щоб ніхто не перевищив свою норму. Україн­ські експерти вважають, що, оскільки азовські осетри пасуться «у їхньому морі «, а також на шляхах міграції в їхніх територіальних водах основне навантаження в боротьбі із браконьєрами веде українська рибоохорона, то квота для їхньої держави повинна бу­ти більше. Російська сторона не йде на зміну раніше погоджених обсягів вилову.

Ще одним прикладом технічної війни є наростаючий конфлікт між США та Китаєм. Китайська влада назвала нерозумною скар­гу США у Світову організацію торгівлі (СОТ) щодо масових по­рушень авторських прав американців, що допускаються в КНР. Як вважають у Пекіні, адміністрація США сама допустила пору­шення — зневажила досягнутою між лідерами двох країн домов­леністю вирішувати подібні суперечки в рамках двостороннього діалогу. Ці дії, заявляють китайські офіційні особи, негативно вплинуть на торгівлю між двома країнами. Експерти вбачать в цьому загрозу початку торгівельної війни між США й КНР.