1.2. Становлення економічної конфліктології

Вважається, що одним з перших фахівців, що звернули увагу на проблему конфліктів в економіці, був Ф.І. Еджворт (1845—1926) — англійський економіст і статистик, представник математичної школи в політекономії. Великий вплив на форму­вання його теоретичних поглядів зробили У.С. Джевонс і А. Ма­ршалл. Еджворт ввів в економічну теорію поняття «Криві байду­жості» для ілюстрації вибору споживачем корисності благ. Спираючись на утилітаристську етику, він намагався обгрунтува­ти застосовність математичних методів до аналізу конфліктів в економічній поведінці.

Проте систематичне вивчення конфліктів в економіці почало­ся лише в 1960-і роки ХХ ст. і в наукових публікаціях, що з'явилися за останні роки, економісти все ще рахують цей напрям досить новим. Якщо раніше вітчизняні економісти головну увагу приділяли конфліктам як явищам, що властиві тільки західним країнам, то у зв'язку з переходом нашої країни на ринкові рейки проблема придбала не тільки важливе теоретичне, але і насущне практичне значення.

У роботах економістів сформульовано два різні розуміння економічного конфлікту.

З марксистської точки зору, яку розділяють і деякі учені не-марксистського напряму, соціальні конфлікти пронизують еконо­міку і є свого роду «способом її існування». Головний ринковий механізм — міжнародна конкуренція — це форма конфлікту, а всі сфери економічних відносин є арени, на яких розігруються прихо­вані або явні протистояння. Згідно цьому підходу не тільки проти­борство, але і будь-яка угода між двома агентами ринку автомати­чно протиставляє їх іншим агентам (незалежно від того, входить це в їх наміри чи ні), підштовхуючи ті, що вже діють, так і прагну­чі увійти на ринок фірми до конфліктних стратегій.

У неокласичній школі під економічним конфліктом розумі­ють не конкуренцію взагалі, а її крайні форми: суперництво за ресурси між сторонами, які несуть витрати у зв'язку із спробами ослабити або усунути один одного (Дж. Хиршлайфер, С. Скапер-дас і ін.). Під конфліктною поведінкою розуміється широкий спектр дій (від загрози судового розгляду до грабежу або конфіс­кації майна державою), тобто об'єктом агресивної стратегії в цьому випадку є не тільки обмежені ресурси або споживачі, але і суперник.

З середини 1950-х років XX ст. отримали розвиток математи­чні моделі економічної конкуренції і співпраці, побудовані з ви­користанням апарату теорії ігор. У цьому руслі знаходяться ро­боти Дж. Неймана і О. Моргенштерна. Конфлікт тут розгля­дається як ситуація, в якій:

є не менше двох учасників;

економічні інтереси учасників не співпадають;

Дії учасників при цьому не є абсолютно незалежними. У економіко-математичних теоріях конфлікту розглядається, як правило, взаємодія абсолютно раціональних суб'єктів, ідеальних «максимізаторів корисності» за рівних умов економічної діяльно­сті. З безлічі результатів, отриманих шляхом математичного мо­делювання економічних ситуацій, можна відзначити наступне:

при тривалому протистоянні (багатократній взаємодії) більш ніж двох агентів найбільш вигідною стратегією вияв­ляється компроміс;

навіть нерівні по ресурсах супротивники залежать один від одного, причому тим більше, чим більше витрати на ве­дення конфліктних дій;

найбільшу частку ресурсів отримує та сторона, яка менше проводить і більше витрачає на протистояння але, перемігши, отримує менше, ніж могла б отримати при коо­перації.

В цілому для сучасної економічної теорії конфлікту характер­ний відхід від раціональної моделі «максимізатора корисності» і визнання того факту, що інтереси конфліктуючих сторін не є не­примиренними. Тепер основні зусилля зосереджені на побудові моделей, в яких конфліктна поведінка поєднується з іншими, ко­оперативними видами економічної діяльності. Відповідно роз­ширюється і визначення конфліктної поведінки; основна увага перемістилася з чистого насильства, захоплення власності на приховані форми конфлікту, де примушення (і у відповідь обо­ронні дії) передбачаються і враховуються сторонами як потен­ційна загроза, як можливість, яка у будь-який момент може здій­снитися. Сюди відносять такі сфери діяльності, як стягнення ренти, лобіювання, судовий розгляд, тертя між менеджерами і акціонерами, боротьба за статус і вплив усередині організації.

Класичне уявлення про економічну людину як про «максими-затора корисності» вимагає визнати таку ситуацію «упокорюван­ня» невигідною; конфлікт, нескінченно посилюючись, неминуче веде до витрат, неприйнятних для однієї із сторін. У реальності економічні агенти часто вступають у відносини кооперації тоді, коли про рівність можливостей і впливу не може бути і мови, ко­ли одна із сторін перевершує іншу по ресурсах, продуктивності, за об'ємом інформації про дії партнера.

Реальний ринок далекий від спрощеної картини «лобової»» конкуренції за виживання: це не стільки «війна всіх проти всіх», скільки співіснування і взаємне доповнення компаній різних ти­пів, засноване на розмежуванні ніш, в кожній з яких існують свої правила гри.

Невідповідність результатів моделювання і реальності звиму-шує економістів звертатися не тільки до інституційних умов еко­номічної діяльності, але і далі — до соціологічних і психологіч­них теорій людської поведінки, ладу типології особи пред­ставників сторін, що змагаються. Перенесення поняття економіч­ного конфлікту на всю сукупність конфліктів, що виникають у зв'язку з виробництвом, розподілом і споживанням благ, приво­дить до численних суперечностей. Тому у самого поняття еконо­мічного конфлікту до цих пір немає чіткого визначення і стійкого об'єму. Глибинна причина ускладнень при спробі дати однознач­не визначення економічного конфлікту криється в складності відносин власності. Володіння тим або іншим ресурсом має зна­чення тільки тоді, коли воно входить до системи суспільних від­носин, перш за все — відносин владних. У бажанні володіти вла­сністю, як і в бажанні регулярно отримувати заробітну плату, поєднуються декілька базових потреб: в безпеці, добробуті, неза­лежності, свободі приватного життя, прихильності, соціальному статусі.

Економічний конфлікт, як і економічна поведінка взагалі, роз­гортається не в безповітряному просторі математичних моделей. Кінцеві цінності і моральні норми задіяні тут не в меншій мірі, ніж прагнення максимізувати корисність. Проте економіка засно­вана на раціональних діях, на обліку вартості альтернативних ви­трат. На відміну від деяких інших видів протистояння (політич­ного, етнічного, релігійного), тут більше можливостей для раціонального пошуку альтернативних засобів і менше вірогід­ність так званого «нереалістичного конфлікту», спрямованого не на досягнення певної мети, а на зняття напруги, підтримку гру­пової згуртованості. Це особливо характерно для нашої країни, де групові ідентифікації як і раніше залишаються розмитими: на зміну дезинтеграції прийшло ділення на тих, хто «постраждав від реформ і тепер намагається вижити», і тих, хто «адаптувався і орієнтований на досягнення», а класова ідентифікація ще не склалася.

Економічні конфлікти не обмежуються звичними межами економіки, вони виникають також і там, де при оцінці людських відносин користуються фінансовим і матеріальним мірилом. Ви­знання економічної значущості таких «невідчутних» величин, як час, людський, культурний і соціальний капітали, свідчить про існування практичної потреби в порівнянні вартості цих ресурсів з матеріальними, в раціоналізації їх взаємоперетворень один в одного. Безумовно, економічний конфлікт, як всякий інший, має свою власну логіку, що невблаганно підпорядковує собі сторони, що вступили в протиборство. Проте вдосконалення методів його дозволу неможливе без вивчення того, як оцінюється ризик і ко­рисність конфліктних дій, як різні суб'єкти конфлікту порівню­ють цінність «безцінного» — нематеріальних і нефінансових ви­дів капіталу.

Можливість економічних конфліктів, які вимагають більших витрат і ризиків, ніж економічні агенти, що більше беруть участь в них, є тією загрозою, яка примушує шукати мирні шляхи вирі­шення суперечок, стимулює накопичення соціального капіталу. Разом з тим вони неминучі і необхідні, оскільки «зшивають» економіку і встановлюють баланс інтересів там, де нормативні санкції не діють.